В мене не підніметься ніколи рука
Убити в собі кріпака!
Повернися Юрій, будь-ласка, як то кажуть: come back!
А я і далі убиваю з вами свій інтелект.
Найнижча каста, селюки, terrone, people black.
Не варто тут кивати на погану роботу лелек,
Якщо до щастя мільярди парсек!
Ні, це не так званий плацебо ефект,
Просто плаче гіркими слізьми небо червоною крапкою rec.
Ви ж знаєте, не мною диктується вам конспект,
Кожному таврується на чолі знайоме слово «лох»,
З ідишу єврейського чи з поморського діалекту - в павутині кажуть з двох.
Таке завтра вже починається, в виграші той хто сьогодні здох,
На зламі цікавих епох,
Не те що заснув, давно вже в комі наш любий Бог!
На грудях серце ріже терновий вінок,
Заздрість рушій прогресу і кінцем цього світу також буде навколо горла frog.
Видох і знову вдих вдвох.
В моїх руках зброя і я вже звожу курок.
Raise the cock, cock the gun, pull the trigger!
З білою шкірою і русим волоссям але все одно в країні цій nigger,
Своїми дибільними текстами я тільки wigger,
На тисячу овець лише буває один тигр,
Готуйся до війни якщо хочеш мати мир.
За пазухою у свого бога тримай нагострених більше сокир,
Навіщо боротися, в кінці нас перемелють в порох, всіх засмокче системи вир,
Безоплатний тільки в мишоловці буває сир.
Невже не приємно усвідомити, що ти ясир в країні своїй і не більше,
І далі ріжеш повітря віршем,
Від цього ні краще, ні гірше,
Совісті з кожним днем менше, з майбутнім неправди більше,
Ми не дурні, теж вивчали філософію Ніцше,
Але суспільство давно тхне, воно не свіже.
Працюємо і далі під старе кліше,
99 навіть не думають бути першими,
Самі ж даємо розкрадати свій сімейний бюджет,
Для чого ж так багато їсти солодких конфет?
Вибачай любий, мій розум запливає смальцем, I am a fat.
Та нічого страшного, мені теж рідним стає туалет.
(Отож в мене не підніметься ніколи рука убити в собі кріпака)
Зал, бенкет, заходять все нові і нові ошатно вбрані гості,
Ви ще не бачили таких екземплярів досі,
Один одному перемивають кості,
Живих і тих що вже давно на погості.
Дайте мені швидше найкрасивішого, per favore, хлиста,
Я сам себе відшмагаю, істина моя занадто проста,
Я нічого не знаю від одного відсотка до ста.
В хмарах будую свої казкові міста,
Звожу свої мости,
Світ, чому мене тримаєш, прошу відпусти,
Ти ж знаєш, моя дорога не така.
В мене не підніметься ніколи рука
Убити в собі кріпака.
Яка би правда не була гірка,
Завтра забудете слова Юрка.
Лечу на крилах свого двомісного літака.
Повернися Юрій, будь-ласка, come back.
А я і далі убиваю свій інтелект,
Найнижча каста, селюки, terrone, people black,
Не варто тут кивати на погану роботу лелек,
Якщо до щастя мільярди парсек!
Об’єктивна реальність, де кожен суб’єкт,
І це не плацебо ефект,
Один на мільйон скаже вголос: це мій проект.
Сам же ж таки ж теж маленький директор,
Власне сховався в тінь, де світить світлом його прожектор.
Ми тільки рухаємось, а хтось інший задає вектор,
Розділяй і володій кожен свій сектор.
Розумієте про що я? Лише дехто
Хоче і зможе знати, але так нічого і ні на що не вплине,
Камінь підніме, але чомусь на такого ж самого кине,
Добре що хоч не в спину …(а в лице)
Не вбивайте в мені маленьку людину,
Усмішку мою єдину.
Так, я винен, в усіх звинуваченнях я винен,
Хто ж як не я мене спинить,
Кожні 24 години,
Зовні люди, душею тварини.
Не перейти, заглибока ця ріка,
Не має світла що вказало б шлях нам з маяка.
Що ж, пам’ятайте таким Юрка.
Світ мій звужується, стискається, кудись втіка,
Реальність аж занадто гірка,
Сюжетна ж лінія життя така.
Як яка? Така, яка, ніяка,
Спасибі всім, за все моя вам подяка!
Звук лунає все тихіше і свідомість підсвідомо звика,
В мене не підніметься ніколи рука
Убити в собі кріпака…
(убити в собі кріпака)
15.11.2010
ID:
222982
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 18.11.2010 16:11:53
© дата внесення змiн: 05.01.2012 11:55:38
автор: КРІПАКОС
Вкажіть причину вашої скарги
|
