Усе могло бути інакше. Усе могло бути просто чудово.Але зараз він стояв і дивився їй вслід.
щось стогнало, плакало, розпадалося громами і захлиналося слізьми...Він аж оглянувся: може, де дитина плаче? Але нікого поблизу не було, нікого було втішати, бо це плакала його душа.
Він думав, що душа померла. Вже багато років вона, обвуглена і стерта, лежала під старим порохом спогадів і не подавала жодного натяку на своє існування. І тільки-но почала оживати, як її власник сам, не замислюючись, смертельно її поранив. Тому тепер змушений слухати цю агонію, лютуючи на власне безсилля.
Стогони поволі проникали в мозок, шарпали його і гризли. Побитим псом скавуліла душа біля дверей сумління, і в цьому скімленні вчувалося: чому? Чому? ЧОМУ? Чому помирати доводиться саме тепер, після воскресіння?
…Вона ішла прямо на сонце, неначе воно було тепер її кінцевою метою, тендітний силует врізався в пам'ять—навічно, назавжди, незгладимо, як древні письмена у камінь. А з самого краєчку свідомості хтось проникливо нашіптував про те, що цей клинопис так і залишиться нерозшифрованим.»Твоє серце відкидатиме усі закони логіки, аж поки не знайде єдиного виходу—забуття. А зараз ти ні над чим не владний. Тож і живи так, якщо можеш, товаришу».
--Товаришу!—почулося десь зовсім близько, але поза його спробами самокопання.—Таваріщ ілі гражданін!—хтось у подертому піджаку маятниково похитувався, марно намагаючись ухопити за плече свого здивованого адресата.—Што, упустіл мілашку?—прослідкував п’яним поглядом.—А? А т-ти не журісь.Не журісь, браток!Всє оні такіє…Мнє один тилігент базарив:був, мол, такий китаянський хлопака—Кунфузій. Всьо понімав, одно, брат, не поняв—женщину. Так ти не напрягайся, браток, дай краще двадцять п’ять копійок…
…Теплі сутінки безшумно підійшли до входу у скверик і прикрили своїм плащем абсолютно щасливого на вигляд чоловіка, який мирно спав на лавочці. А коли на небо висипали перші зорі, вони стрінулися з неспокійно-допитливим поглядом іншого чоловіка, що ненастанно вдивлявся у небесну книгу, наче там хотів побачити розгадку тієї таємниці, яку не зміг зрозуміти навіть великий китайський мудрець.
ID:
223139
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.11.2010 11:11:45
© дата внесення змiн: 19.11.2010 11:11:45
автор: мирослава
Вкажіть причину вашої скарги
|
