щось нічого крім пафосу не виходить... і той не закінчений =)
Триває вечірня суміш, і вітер несе в долонях,
Метеликом сподівання сідає на теплі скроні.
Думки, як осіннє листя, з собою здіймуть лелеки.
А щастя ніколи близько, воно як завжди – далеко.
Сплітає картини простір, у рамах залізних скуті,
Ти руки підстав під дощ – нехай він розріже пута.
Годинник тебе лікує, що страх подолати легко.
А щастя завжди так близько, хоча водночас – далеко.