І тільки вітер завиває дико,
І знову місяць не дає заснуть.
Цей грім, цей гуркіт, о це Боже диво,
Напевне, долею дано мені почуть.
А я не сплю, чекаю сна про нього,
Навіщо ти у снах мені – хто зна.
Хоча, ти в снах потрібен нам без сумніву і мови:
Нам – це мені і тарганам в моїх вухах.
Ти любиш коньяк і цукерки,
Щодня підкоряєш Дніпро.
Дівчата готові померти
За твоє кохання давно.
Я люблю «садочок» і фрукти,
Мені все одно, з ким ти спиш.
Але ніколи мені не забути,
Як я написала тебе, мов свій вірш.
Ти вчишся кохати відверто,
Я вчуся кохати not you.
Ти хочеш когось цілувати,
Я ж хочу не знати брехню.
Ти любиш мене діставати,
Ти любиш щось дуже смачне,
Ти любиш мене поучати,
Ти любиш… Але не мене.
Ти схожий мені на джаз-мена,
Я ж, певно, маленький пінгвін.
Душа хоч і прагне до тебе,
Але в неї є власний дім.
Хоч бачити досі ще важко
Тебе, твої очі, вуста…
Але ти від мене не підеш:
Мене ти іще сильно так не дістав.
