Вмирає день художнім візерунком,
Бринить дощем у шибку самоти,
Горить свічою в дріблі сліпоти
Як згадка про минулі поцілунки.
Малює вітер стомлені малюнки,
Кружляє листям в танці без мети,
Знімає пил в безмежжя висоти,
Зриваючи образливі лаштунки.
Стихаючи у вирвах порятунку,
Блукає грім, бажаючи втекти.
І хочу я безболісно піти
Без тяжкості несплачених рахунків.
