Була погода дощовита
Коли я вирок свій почув
Ніхто не плакав після цього
І навіть я немов заснув
А потім із конвоем разом
У буду між собаками ішов
Ревів мотор і була злива
Це все не було дивним сном
І тут поїхала машина
Надовго забрала мене
Минула ця страшна година
Та не забуду тіло те
Яке із люті я пронизив
Гострим лезом між ребро
Ти не кричав а лиш просив
Благав пощади в мене марно
Та я не чув а бив та й бив
Колов усюди мов подушку
Ти не благав а з горя вив
Я перестав щоб взяти кружку
І самогонка потекла
І попливло перед очима
Рука здійнятись не могла
Привиділась мені могила
Тут я задумавсь ненадовго
А ти порушив тишину
Тож підняв ножа я свого
І в останне ним змахнув
Звільнив назавжди твою душу
Бо ж вороття назад нема
І задоволеним пішов я
Що відплатив тобі сповна
Швиденько вдома я заснув
І снилася мені вона
Її ж обійми не забув
І не відчую більше я
Коли вона спокійно спала
Ти у кімнату увірвався
Твоя рука її підняла
Тоді її ти домагався
Була мені вона лиш вірна
І ти це знав та всеодно
Коли пручалась взяв ножа
І стало в крові полотно
Над тілом мертвої краси
Собі ти довго ще знущався
Тоді ж я був іще далеко
Лиш через час усе дізнався
Мені сказали хто й за що
Я не умру не зупинюсь
Спершу із ним я поквитаюсь
Тепер між мною й небесами
Лиш грати день за днями
І тут привиділась вона
Простягши руку йди за мною
Немов почув від неї я
Я не боровсь тоді з собою
Прорізав вени гнутим цвяхом
І тіло впало на дошки
Душа піднялась і між грати
Полинула у небеса
І там залишились назавжди
Моя любов її краса
