Ти так далеко
серце не простить собі, губиться самотнє.....
Розірвана планета
з ромашковим ессе, суботнім...
Від божевільно-втомленого "я"
залишилось моє життя....
сама-сама....
Куди ти, миле янголя?...
Візьми мене з собою...
Казково-медові, мигдальні рожеві сни...
Мене нема з тобою....
пелюстками весни
мене ти понеси
у вир агонії дощів...
Мокрих очей слід на асфальті
розбиті тіні фей, моїх маленьких снів.....
Між миттю крихкості... безжальні і невагомі порухи душі.
Дзеркально-тихі, як вуглини, очі
Без кольору пурпурні дні...
смарагдні ночі...
Хитаючись повзуть....повз тебе там
повз мене тут...
Душа, як скрипка плаче...
Де ми? як жаль, не бачу...
серцями грається кохання ехо...
але ж.....як ти далеко.....!
дякую
