На розкопі зотлілих печалей
Освіжаємо душі розрадою:
Світ минулий – тривкий і тривалий,
Коли досі про нього ми згадуєм.
Копирсаємо в праху спочилих,
Навіть в черепа згляді містичному,
А чи в п́оруху кістки з могили
Не вбачаючи злого й незвичного.
Загубились віки і народи...
Запіщанились снами тривожними.
Стліли прахом чини й нагороди.
Ми їм суддями стали безбожними.
За віками віки, за віками...
З буревіями світ і з завіями
Археологом стане над нами –
Над розкопом із нашими мріями.
