Мені б дощу, щоб порідниться з ним,
Бо чуже сонце душу роздирає,
Мій біль залишився на згарищі один
І загасить дощем би – сліз немає...
Я почуття, що наче повінь думав стримать,
Боявся в її вири окунуться,
Я думав без любові лекше дихать,
Та краще все ж тобою задихнуться...
Я лінією креслю почуття,
Мов тріщиною на склянім папері,
А він, як лакмусу листок мого життя,
Що в ньому
все, немов на каруселі :
Ще й не зустрілись – треба все з початку,
Не муч – усе, що олівцем зітри,
Я хочу вже давно поставить крапку,
А замість цього знов виходить т р и...