Від всіх наших безжурних посмішок,
до емоції сумних облич,
суєти пролягає проміжок,
в суєту ти кохання не клич...
Бо не любить воно банальності,
у буденності, як пустоцвіт,
романтики додай до реальності,
в кольорі розмалюй, трохи, світ...
Чи давно ви вже цілувалися,
при травневій ранковій зорі,
шепотілися , милувалися,
при вечірній травневій порі?
Від облич сумних і загублених,
до світіння таїнних очей,
є проміжок вчинків улюблених-
для душі романтичних алей...
Волошка у волоссі вплетена,
у волошки є спогадів сон:
свіча у любові запалена,
і сердець, як колись , унісон...
