У імлі – квадрати світлих вікон,
Острівці комфортного життя,
Те, чого так не хватає з віком –
Мур надійний від вітрів виття.
Там за склом, здається, тільки щастя
Неквапливих, в затишку, хвилин
І на мить ти віриш, наче вдасться
Зазирнути крізь фортецю стін.
Почитати там цікаву книгу,
На старенькій лежачи софі
І забути темряву й відлигу,
Загубившись в класика строфі.
Та немає доступу до чуда,
Звично-непомітного усім,
Крізь тумани і пітьму, безлюдна,
Повертає вулиця за дім.
