Грудневі дощі розмивають дорогу
і люди на вулиці тихі, сумні.
Вдихаю частиночки світла крихкого,
нехай осідають і сяють в мені.
Натрусить муки нам за декілька діб, чи
вже зараз торкнемося сніжних чудес...
Тут світла так мало і сонечко-хлібчик
нам сипле лиш крихти з просторих небес.
У груди прийму я проміння-причастя
і знов потече в мені сонячна кров,
і знову зумію розгледіти щастя,
схопити й тримати за всяких умов.
