Ворон з вороном сиділи
У гнізді і лапи гріли.
Наліталися удень,
Наспівалися пісень.
Ворон Гук співав: «Кар-кар!
Я співак!» «А я – казкар, -
Гучно Рон у ритм виводив, -
Казку склав про сонце й води».
А як лапи відігріли
Й по пів миски каші з’їли
Ворони, то до роботи
Узялись. Гук виклав ноти
І почав пісні співати
Про усі зимові свята.
Рон складати взявся казку
Про літаючу ковбаску,
Як вона над парком крила
Пурпурові розпустила
І, пірнаючи крізь хмари,
Говорила: «Ви – нездари –
Дятли, голуби, сороки,
Горобці, ворони. Кроки
Ваші марні на планеті.
Користі нема, як в леті,
Говорила: «Ви – нездари –
Дятли, голуби, сороки,
Горобці, ворони. Кроки
Ваші марні на планеті –
І тоді, коли ви леті,
Як на вишні чи дубку,
Біля річки, в смітнику.
З грядок вас випроводжають,
А мене усі бажають.
Бачать, гладять черевце,
Ліплять усміх на лице.
Рон отак закінчив казку:
Сніг пішов, звалив ковбаску.
Поруч чистив снігом дзьоб
Гук. Рожеву клюнув в лоб.
В неї крила відвались.
Довго ворони трудились,
Поки з’їли ковбасу.
Фініш. Казка – на засув.
Прочитав її Рон Гуку –
Слухав той, не видав звуку.
Потім Рон взяв мікрофона
Й казку всім доніс воронам.
«Супер, - мовили, - казкар
Ти». І оплески до хмар
Знесли. Рончик заспівав.
Гук всім «дякую» сказав.
