* * *
Мене не шукай там, де хвилі невловні
бурштиновий лижуть пісок.
Й нема, де простори занадто безмовні,
відчутно, як пульс б'є в висок.
І біля верби я з'явлюся не скоро,
мій образ розтав у снігах.
Даремно розвіюєш вранішній морок –
душа моя в вічних бігах.
В міжряддях чаклунка розгадку закрила,
без магії марні слова.
І Ангел не скаже, де дів мої крила,
хоч втрата давно не нова.
Згадай наші любощі, зовсім недавні,
аж струм переймав до кісток.
Втім, нас не побачиш в квітучому травні,
мене вкрив туман з пелюсток.
Ти, може серйозно, скорій необачно
душ наших дозволив злиття.
Я квітну тепер в твоїм серденьку вдячно,
в судинах пульсую життям.
