Втопало місто у вечірній метушні
І розтікались тротуаром будні сірі.
Десь бігли силуети, кожен сам в собі.
Замислені, безликі та змарнілі...
А небо розливало кольори
Розкішної вечірньої заграви.
То розсікало хмари знизу до гори
Проміння як мечем лілово-золотавим.
То обіймало наче янгола крилом
Рум'яний обрис сонячного кола.
Мережило безмежний горизонт
І ніжним світлом заливало все довкола.
Не помічали того дійства нагорі.
Все бігли уперед кудись без цілі.
Безмовні люди, кожен сам в собі.
Замислені, безликі та змарнілі...
