Квіти весни - анемони.
Темно-зелені листки.
Білі, бузкові, червоні,
Жовті у них пелюстки.
Ген, вдалині, на узліссі -
Сяйво, сліпуче, як сніг.
Розсипом пишним розрісся
Коц анемон лісових.
Ніжні, тендітні, чутливі
Доньки вітрів квітковІ.
Та попри те норовливі
Зіроньки ці лісові.
Дощик чи нічка прилине,
Схилять голівки, замруть.
Сонечко зійде, рослини
Миттю усі оживуть.
Вітер дмухнув - звеселіли
І танцювати взялись,
Ніби метелики білі,
Пурхнули зразу увись.
Ранок. На кожній стеблині,
Наче перлинка, роса,
Ні, Афродіти, богині,
Повна скорботи сльоза.
Діва прекрасна міфічна
Тужить за милим дарма.
Щире кохання не вічне,
То ж залишИлась сама.
Вкриті діброви і доли
Світлим вбранням анемон,
І не забути ніколи
Цей чарівнИй білий сон.
Дякую,цікаво!
Майстерно описали! 
