| Сторінки (9/863): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 | » |
У дру́зів завжди́ на усі́х оди́н стіл.
Все до́бре й пога́не мине́ться.
Трапля́ється, тре́ба зроби́ти пробі́л.
Покли́ч і твій друг озирне́ться.
Споча́тку згада́ємо, як все було́,
Кого́ вже нема́є між на́ми.
Незго́дам, буде́нності, су́му назло́
Раді́єм стари́ми пісня́ми ...
Що ми такі́ є. Що єдна́ються ду́ші.
Покли́чуть, прихо́диш. Ти зна́єш, що му́сиш.
Мале́нького сві́ту вели́ка душа́,
Розмо́ва вірша́ми і ке́лих вина́.
І десь там у мі́сті, де га́снуть вогні́,
Прийду́ть за потре́би всі дру́зі твої́ …
Приду́мані то́сти, згада́лись пісні́.
Бо так про́сто тре́ба. В ці но́чі чи дні …
Поро́жні стільці́. Там ніхто́ не сіда́є.
Про них жартома́ хоча́ б раз хтось згада́є.
І стру́ни гіта́ри хтось пе́ребирає.
Своїми слова́ми своє щось зігра́є …
Як ду́же не спи́ться, сіда́й до розмо́ви.
Їм може щось сни́ться. Тут тво́ї промо́ви …
Але що роби́ти. Гіта́ру на пле́чі.
На ве́чір усі найпотрі́бніші ре́чі …
І десь там у мі́сті, де га́снуть вогні́,
Прийду́ть за потре́би всі дру́зі твої́ …
Приду́мані то́сти, згада́лись пісні́.
Бо так про́сто тре́ба. В ці но́чі чи дні …
[i]Музичний супровід ід залученням ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2025
І на́віть, якщо я піду́,
Порва́вши усі свої стру́ни,
Знесилений, може, впаду́,
Почу́єш пісе́нь мої́х лу́ни …
Ослі́пну чи ста́ну глухи́м,
Засну́ і не ска́жу буди́ти,
Ніколи не ста́ну чужи́м
Іна́кше не вмі́ю я жи́ти …
І на́віть якщо моя тінь
Буде за тобо́ю ходи́ти,
Вона се́ред цих потрясі́нь
Неви́дима вміє люби́ти …
Як на́віть сліпий буреві́й
Захоче тебе захопи́ти,
Хтось кри́кне йому́: ти не смій
І па́льцем таку зачепи́ти …
Зате́рте забу́те ім’я
Зрина́тиме зно́ву і зно́ву.
Завжди́ бу́деш ти й бу́ду я
Така цьо́го сві́ту осно́ва …
У цьому нема́є кінця,
Для цьо́го нема́́є поча́тку,
Для цього дали́ нам серця́,
І цю на віки́ фотока́ртку ...
І на́віть, якщо я піду́,
Порва́вши усі свої стру́ни,
Знесилений, може, впаду́,
Почу́єш пісе́нь мої́х лу́ни …
Музичний супровід з допомогою ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2025
Я знову слухаю тебе, Шопен,
Ця музика твоя - якась безмежна.
Немає слів, не чути в ній імен,
Вона така відверта вся, необережна
Кудись лечу далеко, аж за край …
Наздожени мене, прошу́, впізнай,
Осіннім вальсом все наповнено й дощем,
Під ним стоїть любов з моїм плащем
Мабуть тому, що в мені теж живе любов,
Як та, яка тебе так надихала,
В мені ти свого слухача знайшов …
Так як і ти скажу: якби ти знала …
Якби ти знала, Як чудово уночі,
Коли зірки – думок і мрій вивідачі,
Ти б мене мабуть тут внизу не упізнала
Ти б мене тут внизу не упізнала
Якби ти знала, як в осінньому дощі
Нас небеса наповнюють любов’ю,
З-за хмар летять крилаті посланці
Втішаються своєю роллю ...
Кудись лечу далеко, аж за край …
Наздожени мене, прошу́, впізнай,
Осіннім вальсом все наповнено й дощем,
Під ним стоїть любов з моїм плащем
[i]Музичний супровід з допомогою ШІ[/i]
[i]Кінцеві акорди є відображенням
початку воєнних дій ... [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2025
Ну що ж. Зізнатись собі мушу.
Любив, люблю і то на вічно.
Не можу обманути душу
Хоч каже, це уже не смішно …
Що з того, як мене тоді немає
Я знаю, там мене вже не чекають,
Я крила свої мов у сумку поскладаю
Вона ж мені їх знову розпускає ….
Та як ж так можна, стільки літ минуло,
Забула б вже людина кожна,
А бач, щось серце не забуло,
Того, чого йому не можна
Вже б знову мчав до краю світу
Чекай, а чи ще є на то все сили
Може, в весни позичив б цвіту
Може б у вітра позичив крила
Скажи собі її забути
Невже твій розум то минуле
Але ж душа не хоче чути
Може, вона мене забула …
Що з того, як мене тоді немає
Я знаю, там мене вже не чекають,
Я крила свої мов у сумку поскладаю
Вона ж мені їх знову витягає ….
[i]Музичний супровід з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2025
По вулицях блукають зрячі і незрячі,
У кожного терпіння може і не старчить,
У скрипці скрипаля хтось знак якийсь побачить,
А хтось від сходу сонця від радості заплаче …
Я хочу, щоб була щасливою країна,
І щоб це іноді залежало від мене,
Я хочу щастя для своєї доньки й сина,
Ще вигнати нещирих блазнів геть зі сцени …
Я хочу мати завжди трохи сили,
Щоб захищати все розумне і красиве,
Я хочу, щоб батьків моїх хватило
Побачити багато. Навіть, коли уже волосся сиве.
Я хочу, щоб, кого люблю, любила,
Її душа мені мов лампочка світила,
Я хочу, щоб весна мої думки зігріла,
Щоб та весна всього багато захотіла.
Ніжність, добро і до дітей терплячість.
Ніхто і ні за що нікому не віддячить,
За-віщо. В цьому світі це все нагорода.
А хто не знає, то така його природа …
По вулицях блукають зрячі і незрячі,
У кожного терпіння може і не стачить,
У скрипці скрипаля хтось знак якийсь побачить,
А хтось від сходу сонця від радості заплаче …
[i]Моєму товаришеві М. присвячую[/i]
[i]Музичний супровід із залученням ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2025
Я бачив Вас востаннє
Ось тут, на цьому пероні
І Ви уся у чеканні
Оперлись на ці крила бетонні
Кудись вдивляєтесь у далеч
Хтось скоро прибуде важливий
І наче хмари повільніші стали
Ви сумували так серйозно й мило …
Я не хотів той сум Ваш турбувати
Колись мені довелось так чекати
Чарівні миті, щоб нарешті обійняти
Щоб хтось сказав: а можна поруч з вами стати
І ти тоді мов щастям вибухаєш
До сліз, до зламу, як це все важливо
Ти не кажи, я сам усе це знаю
Це все так тихо, зовсім не крикливо
Я бачив Вас востаннє
Ось тут, на цьому пероні
І Ви уся у чеканні
Оперлись на ці крила бетонні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2025
Пи́шу пісні́ всім тим, кого люблю́
І ма́буть так по спра́вжньому живу́
Проба́чте, може заборо́нне доторка́ю
Я не вгриза́юсь, я вас обійма́ю …
Пи́шу пісні і так оповіда́ю,
Як ваші кри́ла усе сі́ре обпліта́ють
Як ваші ду́ші ваші зо́рі досяга́ють
Як ваші мрії по́руч десь літа́ють
Пи́шу слова́, що мов промі́ння і вітри́,
Які нічо́го не боя́ться, скрізь літа́ють,
Стаю́ть живи́ми мрі́ї і думки́,
Які важли́ве ду́же познача́ють
Я обійма́ю вас крізь сум’яття́ дорі́г,
Я обійма́ю вас крізь ці буре́мні ро́ки,
У мене вдя́чність вам за ваші сльози, сміх
За ваші по́дихи , а ще за ваші кро́ки …
Пи́шу пісні́ всім тим, кого люблю́
І ма́буть так по спра́вжньому живу́
Проба́чте, може заборо́нне доторка́ю
Я не вгриза́юсь, я вас обійма́ю …
[i]Музичний супровід із залученням ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025
Не можна було із нею жити
Можна було лише любити
Не можна було її обіймати
Залишилось лелекою стати
Проміння давно усе в долонях
Дощі, вітрисько і навіть сонях,
Стру́ни душі, долонь і серця
Навіть очей глибокі озерця …
Вона біжить. Я не озираюсь
Я тут в цьому мареві снів залишаюсь
Я тут, де мене ніхто не чекає
Я тут, де в душі обпікаюсь
Розкинула руки. Злітаєш.
Мене ти уже не чекаєш.
Літатиму там десь високо над тобою
Ти кличеш: лелеко! Кивну головою …
Не можна було із нею жити
Можна було лише любити
Не можна було її обіймати
Мені залишилось лелекою стати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025
Я думав, що трясе тебе на нервах.
У тебе спокій. Бою ще немає.
Немов у школі така жадана перерва
Немов урок, і хтось дзвінка чекає
Чому раніше ми такі суворі,
І розкидаємо на щось дрібне хвилини,
Немов живемо у вузькому коридорі
Та ж мало часу є і так в людини
Я думав, скажеш щось таке важливе.
Я думав, ти спішитимеш сказати.
А ти все жарти. Щось принишкли ниви.
І як дерева на них втомлені солдати.
Увесь в болоті. Жінка що б сказала.
Порвав весь одяг. Скажуть скнара.
І знову курю. Важко так кидалось.
Ну що ж, життя так склалось.
Чому раніше ми такі суворі,
І роздаємо на дрібне хвилини,
Немов живемо у вузькому коридорі
Та ж мало часу є і так в людини
[i]Музичний супровід з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2025
Стоя́ть у обі́ймах дво́є
Прожи́то вже так бага́то
Та сті́льки між ни́ми любо́ві
Нема́ де побли́зу ста́ти
Вже бій розгори́ться ско́ро
Трима́йся, я про́шу ду́же
Щоб та, що стої́ть на ві́трі
Тебе дочека́лась, дру́же
Війна́ їх навпі́л розрива́є
Стоя́ть так уже́ годи́ни
Війна́ про коха́ю не зна́є
Коха́нню пока́зує спи́ни
І слів у них бі́льше нема́є
Мовча́ння зави́сло в пові́трі
Вона́: ти поверне́шся, зна́ю
Він ка́же: стої́ш на ві́трі
Вже бій розгори́ться ско́ро
Трима́йся, я про́шу ду́же
Щоб та, що стої́ть на ві́трі
Тебе дочека́лась, дру́же
[i]Музичний супровід із залученням ШІ[/i]
[i]Для моїх рідних Т. та Н.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2025
Коли́ пла́чуть чоловіки́,
Так ва́жко стоя́ти по́руч,
Це значи́ть, що га́снуть жінки́,
Летя́ть в небеса́ уго́ру …
Ще пла́чуть чоловіки́,
Коли у діте́й пробле́ми,
Чи друг обійма́є зірки́
Яко́го топта́ли нікче́ми
Чи со́ромно їм за сльо́зи
Та ма́буть їм про́сто байду́жі
Ці стри́мані згідно до́зи
Що ті́льки здаю́ться ду́жі
Вже вко́тре у це́нтрі мі́ста
Шере́нги стоя́ть як ва́рта
І чо́рні обли́ччя ста́ли
Нема́є від сме́рті га́рту
Несу́ть і несу́ть уби́тих
Хто че́сті вписа́в сторі́нку
І ті́льки байду́жі та си́ті
Плюю́ться на ту сльози́нку
Чи со́ромно їм за сльо́зи
Та ма́буть їм про́сто байду́жі
Ці стри́мані згі́дно до́зи
Що ті́льки здаю́ться ду́жі
[i]Музичний супровід створено з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2025
Мину́в вже гру́день, вона́ ще зі мно́ю,
Свої́м тепло́м і ні́жністю німо́ю,
Свої́м безме́жним кольоро́вим мо́рем,
Яскра́вим за́втра, неймові́рним вчо́ра …
Ніхто її таку не перемо́же,
Чарі́вна ва́рта ста́ла на сторо́жі,
Жовтогаря́чим весели́ть вогне́м,
Руба́є хо́лод со́нячним мече́м ….
«Іди вже, по́друго, бо це уже́ за край,
Свою любо́в з собо́ю забира́й,
Я бу́ду холодом безсо́вісним незря́чим,
І ті́льки се́рце збережу́ своє́ гаря́чим …»
Дівча мале́ньке бі́ле у куто́чку
Хова́ється в таку́ ж бі́лу соро́чку,
Бої́ться зга́снути від всіх цих кольорі́в,
А тут ще й ві́тер те́плий налеті́в …
На по́міч кли́че, я ж її не чу́ю,
Я о́сінь до́сі в по́лум’ї малю́ю,
Чудо́ва жі́нка, як такі́й засну́ти,
Бої́ться втра́тити, бої́ться все забу́ти …
«Іди вже, по́друго, бо це уже́ за край,
Свою любо́в з собо́ю забира́й,
Я бу́ду холодом безсо́вісним незря́чим,
І ті́льки се́рце збережу́ своє́ гаря́чим …»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2025
Вже зви́чка. По́їзд. Ди́вишся в вікно́.
Я ще не зна́ю, як тебе́ назва́ти.
Акторами немо́в ста́ли кіно́.
До Ки́єва всю ніч нам розмовля́ти.
[i]Про щось слова́ми, а про щось очи́ма.
І я продо́вжую в оча́х твої́х чита́́ти.
Ми не бува́ємо за пра́вило прости́ми,
І як ті скла́днощі тоді в житті́ склада́ти[/i]
А де збира́єтесь ви з дру́зями разом
Найбі́льш улю́блене для цьо́го мі́сце
Зустрі́немось , там бли́зько за мосто́м
Коли́сь пізні́ше ... . Коли́сь пізні́ше.
[i]Про щось слова́ми, а про щось очи́ма.
І я продо́вжую в оча́х твої́х чита́́ти.
Ми не бува́ємо за пра́вило прости́ми,
І як ті скла́днощі тоді в житті́ склада́ти[/i]
Ти зна́єш, десь у то́му і́ншому житті́ …
Ми ви́йдемо і на́шим бу́де по́руч.
Я мов живу́ тепе́р у цьому відчутті́
Ми по́руч. Ти ліво́руч, я право́руч.
Я знаю то́чно. Я запам’ята́ю.
Цю ніч. Цей по́їзд. Як з тобо́ю розмовля́ю.
Вже ра́нок … вже зупи́нка … стільки жа́лю,
Я це коли́сь з гіта́рою зігра́ю ...
[i]Про щось слова́ми, а про щось очи́ма.
І я продо́вжую в оча́х твої́х чита́́ти.
Ми не бува́ємо за пра́вило прости́ми,
І як ті скла́днощі тоді в житті́ склада́ти[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2025
Скільки всього має зійтися.
Щоб дотик рук, не розійтися.
Щоб дотик душ, і то навічно
Це так нелогічно …
[i]Я б знову - знову на край світу
Щоб хоч і миті, з тобою бути
Щоб шепіт імені твого чути
Від мого вітру[/i]
Розкинувши руки, летиш у небо
Я не відводжу очей від тебе
Це нерозумно, це нелогічно
Це магічно ..
Я впізнаю, пропали роки
Цілую очі, цілую щоки,
Складаю з імені твого сторінки
До останньої клітинки
[i]Я знову-знову на край світу
Щоб хоч і миті, з тобою бути
Щоб шепіт імені твого чути
Від твого вітру[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025
Ти стої́ш під доще́м.
Він тебе́ на́че мрі́ї твої́ обпліта́є.
Зачіпа́є плече́, потає́мне в душі́ зачіпа́є.
[i]
Дощ як зми́є це все,
Ти тоді полети́ш. Десь до іншого ра́ю.
Приліта́й. Я чека́ю. [/i]
Він тебе так пече́.
Не спіши́ш. Не біжи́ш. Ти чека́єш.
Ні не цьо́го чужо́го трамва́ю.
Ти чекає́ш, що дощ цей стече́.
Зми́є все. З ти́хих ву́лиць, з буди́нків, із ле́бедів там наверху́,
Що їх хтось там трима́є.
Зазира́є куди́сь упере́д чи воста́ннє.
Десь туди де байду́же, чуже́, не потрі́бне плече́.
Ти ж чека́єш.
[i]Дощ як зми́є це все,
Ти тоді́ полети́ш. Десь до і́ншого ра́ю.
Приліта́й. Я чекаю.[/i]
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025
Переверну́в весь світ зара́ди те́бе.
Мені лиш трі́шки не хвати́ло сил.
За со́тні миль я мчав куди́сь до те́бе.
Дарма́, що не було́ у мене́ кри́л …
[i]Диви́вся я на те́бе й любува́вся,
Ти на́че спа́лах се́ред но́чі дня
Я по́ки міг у світ таки́й вгриза́вся,
Мені вже й мі́сяць видавався за коня́[/i]
Та ра́птом мене́ ста́ло забага́то
Безглу́здя це - щоб зі́рку упійма́ти,
Між на́ми ви́росли мовча́ння ске́лі, гра́ти,
Я вже не міг ті гра́ти полама́ти
Стою внизу́, вдивля́юся у не́бо,
Тебе я бачу, та мені туди не тре́ба,
Я мабуть трі́шки вже зніве́чений журбо́ю,
Як стану я таки́й перед тобо́ю …
[i]Диви́вся я на те́бе й любува́вся,
Ти на́че спа́лах се́ред но́чі дня
Я по́ки міг у світ таки́й вгриза́вся,
Мені вже й мі́сяць видавався за коня́[/i]
[i]Музичний супровід із застосуванням ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2025
[i]Українським воїнам на Курщині!!![/i]
Ти, вра́же, ду́маєш, що мо́жеш нас зляка́ти,
Ти, вра́же, ду́маєш, хтось бу́де утіка́ти,
Чу́єш, навчи́лись ми крі́зь но́чі вже літа́ти,
Чу́єш, трясу́ться вже твої́ тамбо́вські ха́ти
[i]Ти, вра́же, ду́маєш, що мо́жеш відібра́ти
Ці вечори́, ці ра́нки і ці ха́ти,
Наші глибо́кі не́бом вкри́ті но́чі,
Такі глиб́окі лиш для нас діво́чі о́чі [/i]
Тут, вра́же, ти страше́нно помили́вся,
Ти, вра́же, ще таки́й не народи́вся,
Щоб міг це в нас ти та й собі́ забра́ти.
Стріля́ють пра́ведні у ніч гарма́ти …
Бо не навчи́вся, вра́же, ти люби́ти,
А цьо́му нас на́віть не треба вчи́ти,
Тому не замовка́тимуть гарма́ти,
Щоб вдо́ма ді́ти в мирі могли́ спа́ти …
[i]Ти, вра́же, ду́маєш, що мо́жеш відібра́ти
Ці вечори́, ці ра́нки і ці ха́ти,
Наші глибо́кі не́бом вкри́ті но́чі,
Такі глиб́окі лиш для нас діво́чі о́чі [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2025
Вона́ і Він. Від бі́дності й війни́,
Байду́жості, що затопи́ла все.
Втіка́ли у свої́ соло́дкі сни,
Що там за мо́рем не чуже́ …
Та ще й дитя́ у ма́ми в животі́́
Теж того раю хо́че на землі,
Не спра́вжнього, хоча́ б на одну́ мить,
Щоб жи́ти, мрі́яти, люби́ть …
[i]Вона́ усе це малюва́ла,
А він опи́сував вірше́м,
Диви́лась, мрі́яла, коха́ла,
Він накрива́в її плаще́м …[/i]
Хоч мо́ре – це добро́, не зло,
Не ду́же при́язним було́,
Весь о́дяг на шмаття́ порва́ло,
То хоч життя́ не відібра́ло …
А да́лі та́бір, крик, знева́га,
Жену́ть куди́сь немо́в ове́ць,
Та ще була́ душі́ насна́га,
Писа́в щоде́нник оліве́ць …
[i]Вона́ усе це малюва́ла,
А він опи́сував вірше́м,
Диви́лась, мрі́яла, коха́ла,
Він накрива́в її плаще́м …[/i]
Вона і Він стоя́ть за ру́ку,
У ній там десь уже́ їх син,
І подару́нок їм розлу́ка,
За дріт піде́ лиш він оди́н …
Вона ж зара́зним чи́мось хво́ра
І ці́нності у ній нема́,
Не ва́рті дорогі́ уко́ли
Цього́ мізе́рного життя́ ...
[i]Вона усе це малюва́ла,
А він опи́сував вірше́м,
Диви́лась, мрі́яла, коха́ла,
Він накрива́в її плаще́м …[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2025
Ти ма́буть пів сві́ту мене́ само́го,
Я ма́буть пів сві́ту тебе́ само́ї,
Кі́лька мікро́нів довжеле́зної доро́ги,
Ми ма́буть трі́шки оди́н о́дного геро́ї …
На́віть якщо неймові́рно дале́ко,
Хоч наспра́вді бли́зько й сміли́во,
Кри́ла пози́чу, попро́шу леле́ку,
Ста́ну вітри́ськом, доще́м брехли́вим …
Мо́же так ду́же себе́ я му́чу,
Мо́же тобі́ вже зі мно́ю ті́сно,
Мо́же ту хма́ру свою́ летю́чу,
Так зустріча́ю нена́че пі́сню …
Але якщо́ ти захо́чеш ра́птом,
Щоб за́мість хма́ри світи́ло со́нце,
Я її про́сто доща́ми ви́тру,
Бу́ду лиш дру́гом і охоро́нцем.
Але якщо́ ти захо́чеш ра́птом
Зі мно́ю по не́бу цьо́му леті́ти,
Я ста́ну для те́бе звича́йним пта́хом,
Що крил не бу́де свої́х жалі́ти …
Але якщо ти захо́чеш ра́птом
Зе́млю нога́ми усю́ сходи́ти,
Тобі́ мені́ лиш кивну́ти ва́рто,
Бу́ду тебе́ я не́ю носи́ти …
Але якщо́ ти захо́чеш ра́птом
Поки́нути о́сінь і ста́ти весно́ю,
Я обійду́ся холо́дним жа́ртом.
Спра́вді бува́є. Зали́шусь собо́ю.
[i]Музичний супровід створено з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2025
Оба́біч доро́ги стоя́ли дружи́ни
Повз них проліта́ли безду́шні маши́ни
Вони зустріча́ли того́, хто верта́вся
У а́нгельські кри́ла чому́сь загорта́вся …
Їх про́мені со́нця вже ста́ли листа́ми
Їх по́дихи ві́тру вже ста́ли сльоза́ми
Бува́є, нерву́ють вони́ без причи́ни
Бува́є, пекучі секу́нди й хвили́ни
Навко́ло в мовча́нні збира́лися лю́ди
Ті, що найживі́ші, такі́ є усю́ди
І їх пригорта́ли до се́бе мов ві́тер
Хита́ли голі́вками в по́лі їм кві́ти
Оба́біч доро́ги стоя́ли дружи́ни
Повз них проліта́ли безду́шні маши́ни,
Дале́ко у по́лі їх чу́ють солда́ти
Для них їм і жити, а не помира́ти …
Над ни́ми розго́рнуті а́нгельські кри́ла
У кри́лах тих схо́вана слава і си́ла,
Вітри́ відбира́ють воро́жу насна́гу,
І ви́соко в не́бі геро́ї і стя́ги …
[i]музичний супровід з допомогою ШІ [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2025
Ти така кла́вішна, така́ екра́нна,
Ти не реа́льна, ти віртуа́льна,
По́махом рук ро́блю ве́сну зимо́ю,
Спа́лахом ду́мки вже по́руч з тобо́ю
[i]А що б тут ста́лось, якби́ була́ спра́вжня,
Що якби́ мить була́ на́ша оста́ння,
До́тиком губ ро́блю зи́му весно́ю
До́тиком рук шалені́ю тобо́ю[/i]
Зно́ву за кла́віші, зно́ву ці стрі́лки
Враз поміня́в всі на пла́тті відті́нки
Зно́ву за кла́віші, по́смішка зно́ву,
Схо́чу, почну́ ту, що хо́чу розмо́ву …
Кла́віш нема́, ти за зви́чай суму́єш
Мо́ї слова́ пропуска́єш, не чу́єш,
Я обійма́ю, мене́ відхиля́єш,
Мо́же ти ска́жеш, що вже не коха́єш
Ні, знову ти́сну і ти́сну на стрі́лку,
Зро́блю із те́бе непи́сану зі́рку,
Що там всере́дині, я не пита́ю,
Мо́же, там зо́всім нічо́го нема́є
Ні, геть заки́ну ці фантазува́ння,
Що як ми спра́вді в цім світі оста́нні,
Пі́ду обі́йму, в цілу́нку схилю́ся,
Ска́жеш: запі́зно? А я не бою́ся …
[i]А що б тут ста́лось, якби́ була́ спра́вжня,
Що якби́ мить була́ на́ша оста́ння,
До́тиком губ ро́блю зи́му весно́ю
До́тиком рук шалені́ю тобо́ю[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2025
Є зо́всім рі́зні, а таки́х більше нема́,
Щоб я у них пропа́в чи утопи́вся,
Щоб я від них ожи́в чи народи́вся,
Щоб з них вина́ вірші́в твого́ напи́вся …
Є зо́всім рі́зні, а таки́х більше нема́,
Щоб я на них і в де́нь, і в ніч моли́вся,
Щоб мені́ світ нови́й у них відкри́вся,
Щоб я в них заблука́в і не жури́вся …
Є зо́всім різні, а таки́х бі́́льше нема́.
Від себе не чека́в курйо́зності ціє́ї,
Розповіда́ю про серйо́зне жартома́.
Любо́ві не бува́є на цім сві́ті нічиє́ї ...
Є зовсім різні, а таких бі́льше нема́.
Ви мов безме́жний світ, бува́є, і тюрма́
Соло́дкого ув'язнення миттєвого такого.
В'яжі́ть та обійма́йте в’я́зня сво́го …
Є зовсім рі́зні, а таки́х бі́льше нема́.
У вас і сві́тло дня, у вас темря́ва но́чі.
Ви все ще ду́маєте, що ви ті́льки очі?!
Вона неви́дима. Ця інша сторона́ ....
[i]Музичний супровід створено з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2025
Я забира́ю сніг з оче́й твоїх і брів,
Він так наси́пав, обійня́ти захоті́в,
А я ревну́ю, проганя́ю хитруна́,
І щось тихе́сенько піді́грує струна́ …
Я то́пчу сніг: ну що ж ти зно́ву нароби́в,
Я тут писа́в, а ти байду́же насніжи́в,
Тепер не зна́йду вже старі́ свої слова́,
Тут на снігу́ любо́в моя коли́сь була́.
Не збулося, тепер сніжи́, сніжи, сніжи́,
Цю зиму наче скарб наш збережи́.
Як треба струн, то є такі в душі́,
Як треба лун, то випа́дуть дощі́ ...
Я забира́ю сніг з оче́й твоїх і брів,
Він так наси́пав, обійня́ти захоті́в,
А я ревну́ю, проганя́ю хитруна́,
І щось тихе́сенько піді́грує струна́ …
[i]Музичний супровід створено з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2025
Зако́ханий у ві́денські розва́ги,
Хова́ючись за ба́тьківські звитя́ги,
Чекаєш на дару́нки щедрі до́лі,
Втіша́єшся від розбиша́ки - во́лі …
А по́тім поверта́єшся до Льво́ва -
Який так ва́бить го́ре - музика́нтів,
В поло́ні мрій і чарівного сло́ва
Сміятись над хале́пою тала́нтів …
У ньому зустріча́єш ти Софі́ю -
Таку прекра́сну, ду́малося, мрі́ю.
Пережива́єш. Їй всього п’ятна́дцять років.
Заради неї короле́ву ста́виш збо́ку …
Вона з тобо́ю. Ти уже літа́єш.
Фанта́зіями ду́́шу й серце кра́єш …
Останні фо́ринти мов ві́тер проліта́ють.
І ро́ки ... ро́ки теж потро́хи утіка́ють …
Вона не ви́терпить. Такі́ життя сюже́ти.
Втече́. Полю́бить по́льського поета.
Це не найгі́рше. Десь їй буде кра́ще.
Життя сонети. Не назве́ш іна́кше.
І що ж ти зро́биш, пане Станісла́ве?
І як здолаєш цю свою гірку́ несла́ву?
А я не зда́мся, я вклоню́ся Мельпоме́ні,
Слова́ зі сце́ни полетя́ть в світ незліче́нні …
В моїм театрі гра́ють пе́ршою виста́ву
Того́, кому нада́ла ти, Софі́є, перева́гу.
"Ти ду́маєш, що отруї́ла гра́фську кров?
Диви́ся, тут на сце́ні оживе́ любо́в …
Вона з тобо́ю. Ти уже літа́єш.
Фанта́зіями ду́́шу й серце кра́єш …
Останні фо́ринти мов ві́тер проліта́ють.
І ро́ки ... ро́ки теж потро́хи утіка́ють …
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2025
Я щасли́вий чолові́к,
Бо писала мені вірші́,
Та, що сві́титься її сміх.
Я щасли́вий чолові́к,
Тому що трима́ла мою ру́ку,
Та, чий завжди́ дитя́чий вік ...
І навіть коли мина́тиме лік,
І я озирну́ся наза́д,
Бачиш: щасли́вий чолові́к,
Без особли́вих прина́д
Я щасливи́й чолові́к,
Бо став доро́слим мій син,
Такий упе́внений його біг.
І ба́йдуже за добро до кпин.
Я щасли́вий, бо наговори́в
На ці́лий світ океа́н слів,
У де́рева немає сті́льки віт,
Запале́них мною вогні́в.
Я щасли́вий, бо дру́зів мої́х
Вого́нь не бої́ться ноче́й,
І я за́вжди се́ред свої́х,
Хоч багатьо́х нема вже плече́й
[i]Музичне прочитання частини вірша з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2025
[i]калина, що на полотні,
і чорна нитка мов коріння,
земля під небом у вогні,
самотність місячна вечірня ...
у цю чарівність на землі
ввірвалась лють земель прокля́тих,
там де негідники царі
втішаються на розіп'ятих,
там де дитина без добра,
де дівчина не зна любові,
ота уся чужа мара
ввірвалась в мрії кольорові ...
недовго вже, ще тільки крок,
тріщить збудоване з нічого,
вже світло видно із дірок,
зникне навік і Слава Богу![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2025
Я дя́кую за до́тики до се́рця.
Ма́буть, Вам зараз не до цих подя́к.
Суму́ють очі у дощі́ немо́в озе́рця,
Над ни́ми проліта́ само́тній птах.
Торка́є кри́лами ледь-ледь глибо́ку во́ду.
Потім зліта́є стрі́мко в небеса́.
Я дякую вам за чарі́вність, вро́ду,
А ще за ту, що неземна́ краса́.
А ще за ту тепер дале́ку ске́лю,
Де я провів найкра́щі свої дні,
За ске́лею там було так пусте́льно.
І рі́зні ми. Весе́лі і сумні́.
Я дя́кую за до́тики до се́рця,
За по́штовхи у спи́ну зо́всім в жарт,
За жарти що бували де́що з пе́рцем,
За душ людськи́х до зло́го ду́жий гарт …
Я дя́кую за ці мале́нькі ру́ки,
Що поміща́лись на доло́ні всі разо́м,
І за недо́вгі та стрімкі́ розлу́ки,
Коли невдо́взі усі ра́зом за столо́м …
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2025
А мо́же я Гренла́ндію куплю́,
Чи заберу́, де схо́дяться дві си́ні,
Чи у Канади заберу́ ріллю́,
А може … тяжко ви́брати люди́ні …
А може прожену́ усіх, хто Біл,
А чи переназву́ усіх, хто Джи́ні,
Я в моїх мріях майже Бе́нні Гілл,
У мене плани просто охвіге́нні …
Зустрі́тись треба із боло́тним чим хутчі́ш,
Ми з ним немо́в два близнюки́ нівро́ку,
Двіжу́ха наша всім припа́де до душі́,
А ні, то поляка́ю косоо́ких …
Стара бабу́ля тягне знов кори́то*,
Старо́го діда лу́пить макогі́н,
Вища́ть у за́хваті вже ідіо́ти – бо́ти,
А Украї́ні як до не́ба до колі́н …
Да́нський прем’єр немов відо́мий Га́млет,
Схопи́всь за го́лову, тре на́тівський кашке́т,
І не один попав в біду парля́мент,
А Во́вка Пу́тін ухопи́в льорне́т …
Воно б і жарт, але дурна́ бабу́ля
Сподо́балась. Зросла́ у е́ро – снах,
І не один без О́ксфорда сину́ля,
Шука́є ща́стя у чужи́х світа́х …
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
* [i]натяк на відому казку про діда, бабу, корито та золоту рибку.
У ролі рибки виступає американський народ.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2025
[i]Тим, кого з нами вже нема[/i]
Я б так хотів тут залиши́тись з вами,
Мене щось відібра́ло в ва́шого життя,
Руками вашими і вашими словами,
Передаю свої вам почуття́ …
Були для мене завжди ви весно́ю,
Запав у душу той вишне́вий цвіт,
В якому мов пото́нув я з тобою,
Як заверті́вся тоді цілий світ …
За нею літо, океан емоцій,
Я не встигав за вашими думка́ми,
І теплі, вкриті зорепа́дом ночі,
І вмиті о́бриси шале́ними дощами.
А потім осінь. Побіжу за вами,
У цьому листі, в цьому вітрі, вирі,
Тепер не розкажу́ словами,
Я почува́вся зіркою в ефірі …
Зима. Я прошу. Поморо́зь хоч трохи.
Щоб щоки побіліли розпашілі,
А ще щоб тут по білому дороги,
Щоб тут і завтра ангелята мої милі …
Тепер без мене? Ні … Я буду поруч.
Хоч не сидітиму, як зручно це людині.
Хитатиму ліворуч чи праворуч
Хмаринки ваші у небесній сині …
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2025
Десь так тихе́нько гомони́ть гіта́ра,
Десь обража́ється на хма́рність саксофо́н,
Ну хто сказа́в, що саксофо́н гіта́рі па́ра?
Поча́всь яки́йсь стрімки́й антицикло́н …
Вона і стру́нами, і ви́гинами тіла
До нього пригорта́ усю печа́ль,
А він куди́сь уверх, ледь руки відпусти́ла,
Обде́р їй на бока́х усю́ ема́ль …
Ще й лю́бить сам, не лю́бить ра́зом з нею,
У нього со́ло – такий стиль життя,
І не рідни́ться він з гіта́рною душе́ю,
І не спліта́ється в гіта́рних почуття́х …
Стоя́ло по́руч вже старе́ньке піані́но,
Кли́че гітару вдвох зігра́ти від душі,
Можна весня́но, можна вду́мливо осі́нньо,
Зігра́ємо разом в одні́м дощі́ …
Вона не хо́че. Їй ото́й висо́кий,
Такий краси́вий небуде́нний саксофо́н
Хай навіть біля нього вона збо́ку
Звучи́ть із мрі́ями про ща́стя в унісо́н
[i][i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
На жаль проблему русизмів вирішити не вдалося. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2025
Чому ж ти згорі́ла. Ти ж зі́рка. Такі в небеса́х не горя́ть.
Ти мо́же аж на́дто люби́ла. Такі́ мов на кри́лах летя́ть.
Ти мо́же самотня у па́рку. Там ві́тер на о́сінь чека́в.
А може хтось ку́рить цига́рку. Во́станнє про тебе мовча́в.
А мо́же хтось дуже важли́вий тобі́ все в листі́ написа́в.
І пісню чудо́ву слова́ми у му́зику по́спіхом склав.
А потім пішо́в. Оберну́вся. Ні він нікуди́ не втіка́в.
Його в тебе мі́сяць осі́нній усу́переч во́лі забра́в.
Сиди́ш в тому парку і пла́чеш, де він тобі ві́рші чита́в.
Ти на́віть можли́во не ба́чиш - він тут зо́всім по́руч стоя́в.
І знову читав тобі вірші. І знову рапто́во мовча́в.
То вітер наші́птував злі́сно, що він його до́лю вже склав.
Ти завтра вихо́диш на сце́ну. Ти будеш співа́ти пісні́.
Одна з них та са́ма, оста́ння, що не загуби́́лась в листі.
Та пісня про ве́чір, про о́сінь, про стру́ни, що рву́ться в руці́,
Ти тільки дода́ла для ри́ми, що в часу порвались кінці́ …
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2025
В цілому місті лиш одне вікно -
Хтось не забув про місячну гірлянду,
Поснули інші, і щасливі сном,
Прогнали мрій далеких канонаду …
Потріскують дрова в старій печі,
І двійко діток закрутилося у ковдру,
Від щастя заховаю ці ключі,
Не скажу й слова злого про погоду.
В цілому місті лиш одне вікно,
На ньому Миколай і ангелята,
І ти вже знаєш на всі сто, яке добро,
І як його між люди розпізнати …
Кожні обійми мов останні у житті,
І привітання наче на глибоку осінь,
І все застило в цьому відчутті,
Було учора, залишилось досі …
На вікнах вже немає більше скла,
Сніг щедро вкрив усю долівку,
Сюди вже докотилася війна,
І так в цілому місті під копірку …
У тихий рай вривається війна
І відбирає навіть найдорожче,
Чому у цьому світі стільки зла,
Вже навіть вітер у дрота́х шепоче
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2025
«Я лиш чека́ю, щоб ви зно́ву написа́ли,
як дощ змива́є сум з німи́х облич»,
А я його в доло́ні обійма́ю,
Ти там все змив, а це мені пози́ч …
Я вже й забув, як я слова́ми обійма́ю,
Я вже й забув, мене куди́сь покли́ч,
Туди де вітер у вірша́х зітха́є,
І гу́биться серед чужи́х облич …
Я вже й забув про ці шале́ні кра́пки,
Про коми, що наспра́вді у кінці́,
І про кінці́, які лише поча́тки,
Які ж то чари у людські́й руці́ …
А може дочека́юся у про́зі,
Немає може щастя у вірші́,
Там десь сиді́тиму з тобою на поро́зі
Трима́тиму тебе́ всю на руці́ …
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2024
Сум на Різдво́.
Хоч ми усі чека́ли
Його вогнів,
Його в душі тепла́.
Десь поруч з мі́стом
Вибухи луна́ли,
Як біля столу
Вся зібра́лася сім’я.
От тільки залиши́лось пустува́ти
Самотнє крісло тут у пра́вому кутку́,
А у сусідів вже нема кому сіда́ти,
Нема і хати.
Тільки я́блуня в саду …
Приходять діти.
Кажуть гроші да́ти.
І не ховають гроші у штани́
Ті гроші їм,
Щоб тата рятува́ти
Там де заме́рзле небо й
Бур’яни́ …
Десь завтра на верте́п усі чекають,
Раніше так собі,
Веселий персона́ж,
Тепер у чо́рта всі
Із за́палом кида́ють,
Шкода́.
Проба́ч.
За той лихий акторський стаж …
Там в небі а́нгели
Справжні́сінькі літа́ють.
Збивають те, що знов летить до нас.
А на вертеп батьки внизу чекають,
Щоб геть прогнати той недобрий час …
[i]Музична композиція із залученням ШІ
Поєднання веселого з сумним є свідомим[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2024
Давай розмалюємо людей,
Ти знаєш, як їм сьогодні важко,
У світі чужих очей,
І кава – лише в одну чашку …
І навіть якщо усі поруч,
Хтось двері невчасно закрив,
Хтось голосно крикнув праворуч,
Зламав хтось, що ти так любив …
Це сталось мабуть ненавмисно,
У цьому немає зла,
Та все стало надто чисто,
Не раді тут кольорам …
Давай розмалюємо місто,
Спочатку мені посміхнись,
А ще обійми урочисто,
А ще трішки смішно пройдись …
Це мабуть усе зрозуміло,
Все сірим стає у війну,
Та люди нас раптом почули,
Прогнали з думок сірину …
Радіють, коли хтось за руку,
Цілує дівча в перший раз,
Хтось вірить в недовгу розлуку,
Настав розмальований час …
Червоним буде поцілунок,
Ледь синім обійми зроблю,
І жовтий тепер подарунок,
Лиш чорну залишу війну …
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
*розмова з донькою уночі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2024
З соснових гілочок зробила плаття,
Таке розкішне і таке живе,
В очах горить гірляндою багаття,
Сніг візерунками униз пливе …
Пішла у світ, щоб там когось зустріти,
Щоб хтось цю розкіш гарно оцінив,
В куточку їй такій сказали стати,
Тут ще один такий стояв, чимсь завинив
Чи лісовик, чи то людська подоба,
І ніс кілком, і пальці мов гілки,
Спочатку думала, якась нероба,
А в нього погляди – чарівники …
Перетворив її наряд в розкішну сукню,
Кивнув: біжи туди, де ці усі стоять …
Не побіжу. Всі звуки раптом вщухнуть.
Прошу до танцю. А вони хай сплять …
Який красивий він ураз зробився,
Глибокий погляд, мов дитинства друг,
І де він тільки танцювати вчився,
Хіба в ялин – її близьких подруг …
Година вже дванадцята примчала,
Хтось там гамселить по якійсь трубі,
Нічого й нікуди їм не пропало,
Бо подаровано було їй і тобі …
[i]Музичний супровід та виконання допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2024
Тебе схотіли знову взяти в рабство,
Ти щойно вирвалась, така уся жива,
Від рабства в тебе є просте лікарство,
Під синім небом золоті жнива …
Орда ввірвалась, друзі як не друзі -
Кричать здалеку: раду даш сама,
Знову лишилась мов калина в лузі,
Із вітром в полі у снігах одна …
Кричать, а може щось пообіцяєш,
Пообіцяй, що не твоя земля,
А ти собі ще іншу набажаєш,
Ось тільки де, така лише одна …
Пообіцяли списи, луки, стріли,
Скрутили руки, щоб не злити ворогів,
Вже матері від втрат всі посивіли,
Від сліз своїх за дочок і синів …
Царі з царями світ не поділили,
Таким щось треба, бо самі – ніщо,
Рабами вільних так і не зробили,
Їм наше сонце з неба не зійшло …
[i]Музичний супровід створено з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2024
Знову розсварився дощепад,
Так недружньо доторкає щоки,
Осінь, втомлена від нетривких принад,
Розкидалась листям в різні боки …
Більше ти мене не обіймеш … .
Чи у цім ще є якась потреба?!
Знати б тільки, що десь там живеш,
Обіцяю, більшого не треба …
Може одягнеш це ще хоч раз,
Знаю, так уже давно не носять,
Це ж для себе, це не на показ,
Ці троянди, зорі, вечір, коси …
Постою ось тут серед дерев,
Може ще пройдусь у тиху сповідь,
Може здавлю з болем серця нерв,
Він затихне наче у покорі …
Потім знову вибухне на мить,
Згодом заговорить тихо – тихо.
Ось така вона. Здається, спить,
Не будіть. Хай спить. Бо буде лихо …
Ну й нехай. Лети собі крива,
Подерусь на ту знайому скелю,
Вже забув свої й твої слова,
Знову з квітів я стежини стелю …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2024
Сергій завжди сідає за цей столик. Тут не зовсім світло. Просто неможливо щось читати. Тут немає де зарядити ноутбук. Але тут живе спогад. Такий яскравий, такий живий … . У цього спогаду двоє неймовірно великих карих очей, які читають тебе мов книгу. Які знають про тебе все … . І яким це Все справді цікаво. Ні. Це не про адресу, освіту, кількість грошей у гаманці чи номер рахунку. Це про те, що саме тобі подобається, що тобі по справжньому болить, з чим ти ніколи не зможеш змиритися … . Як шкода, що Ти пропала … .
…………
Це сталося три роки тому. Цей самий столик. Раптом по його другу сторону з’явилась вона, Марія. У Сергія склалося враження, що лінія поділу проходила десь посередині. Її світ вирував там, з того боку. Хтось жваво виспівував, чергуючи польські та українські слова, хтось голосно сміявся, але … це все було десь поруч. Марія сиділа навпроти у цілковитому спокої. Щоправда, для нього вона спочатку просто видавалась неймовірною дивачкою у довгому платті, короною із волосся, зовсім відстороненим поглядом. Для неї поява Сергія теж була цілковитою несподіванкою.
- Як ви тут опинились? Це я вас не помітила чи ви не запитали дозволу?
- Вибачте, але ваша поява також є несподіванкою для мене. Я зараз відсяду. Не переживайте …
Сергій піднявся зі свого місця і зробив крок у напрямку сусіднього столика.
- Ой, ні … Поверніться. А що це у вас таке в руках?
- Це ноутбук. Моя робота. Я стараюся не тратити дорогоцінних хвилин. А якщо бути зовсім чесним, мені у ньому мабуть цікавіше, як за його межами.
- Цікаво. Чи можете повернути його іншим боком до мене? От … так … . Цікаво … Там можна писати і читати. Геніальний винахід. Ви мабуть з Відня, раз щось таке маєте.
- Та ні. Ніколи не був у Відні. Хоч був і значно далі.
- І що ще може цей ваш винахід?
- Мені трошки дивно, що ви мене про це питаєте. Але мабуть ваша іронія є таким запрошенням до спілкування. Назвемо його машиною, яка дозволяє шукати інформацію. Наприклад, якщо звернути увагу на стиль вашого плаття, я можу відповісти на питання, коли був збудований Скарбківський театр … або … чому у графа Скарбека не склалося особисте життя … або … які найцікавіші павільйони можна було відвідати на Східних торгах у Львові у 1896 році.
- Ох, куди ж ви скочили. Постривайте. У вас зовсім дивна незвична для мене мова. Але я спробую спілкуватися так само. На жаль, я знаю цю зовсім не сумну історію. Граф, наскільки мені відомо хворіє . Та й мабуть Львову зараз не до нього.
За спиною Сергія теж розвивались незвичайні події. Вже поважна пара пройшла повз спілкуючись англійською. А потім хтось неголосно включив одну з композицій Океану Ельзи.
- Боже, який дивний стиль. Навіть трошки болісний як на мене. Хто це у вас так співає?
- Це запис.
- Який ще запис. Звідки у вас ця дивна машина? Що за дивні лампи у вас за спиною?
- Я так само міг би запитати вас … про те, що діється у вас за спиною … . Адже там мала би бути стіна.
- Мені потрібно терміново вертати додому.
- Зачекайте. Скажіть хоч як вас звати.
- Марія Кручевська. Навряд чи ми ще зустрінемося.
……………………
Сергій годинами проводив час за цим столиком. Що сталося? Якесь дивне переплетення часу чи світів? Хотілося б знову її побачити. Людину з реального світу. Не обтяжену усіма цими приладами, звичками, принадами, модерними прагненнями. З якою так просто спілкуватися.
Ти так далеко. Мені до тебе не дійти́.
Лиш про́стір - час. А ще жорсто́кі світи …
Я сидітиму тут роки. Я писа́тиму доще́м слова.
Ти десь там одна. Ти десь … така жива …
Я загруз у лахмі́тті твого часу.
Я втопився у твоїх незгаси́мих мрі́ях.
Я мов вдягнений у черне́чу ря́су
Шукаю світле у дале́ких поді́ях …
Я стою́ під двери́ма буди́нку,
У які ти заходи́ла,
Може навіть ті ж самі сходи́нки,
Ті, котрі ти люби́ла …
Ось твоя не поста́влена п’єса,
Я її вже читав разів со́рок,
Бачу, ти навіть в ній поете́са,
Яку ніч тих часів не впоко́рить …
Навіть тут, де твоє похова́ння,
Навіть тут … що ви тво́рите лю́ди,
Лиш на листі зоста́лось зітхання,
Сум за втра́ченим чу́ється всю́ди …
………………….
Вона з’явилася зовсім несподівано.
За її словами, у думках погодившись на цю зустріч. Цікаво, а хто ж тоді зробив її можливою …. .
……………………..
- Давайте не вдаватись у розмови про усі ці дивні ваші витвори. Давайте будемо просто людьми, що випадково зустрілись на вулиці. Дозвольте мені розгадати вас як загадку …
- Я весь перед вами.
- Ви надзвичайно самотня людина. І не кажіть, що це не так. Ви втупились кудись у свою машину, ви там щось шукаєте, ви там живете. Ви не озираєтесь навколо. Коли приходить весна, вам не цікаві очі, перші листочки дерев, перші квіти. Це все є у вашій машині у будь-який момент часу. Але ви не надто щасливі з цього. Тому ви тут, у кав’ярні. Ні, ви нікого не шукаєте. Ви просто прийшли торкнутися реального життя. Ви боїтеся його налякати собою, тому … . Тому ви були готові миттєво пересісти до іншого столика від мене. Але я вас не відпустила … . Чому?
- А можна я вам відповім …
Сергій знав усе про Марію Кручевську. Так, для цього потрібно було посидіти в архіві. Він навіть стояв поруч з будинком, в якому вона жила.
- Ви не є людиною свого часу. Ваші подруги не розуміють ваших захоплень. Дозвольте вгадати. Ви не поспішаєте на гамірні вечірки. Хоч ви і любите театр. Але там стало нецікаво … . Дозвольте вгадаю. Поруч з вашим будинком є аптека і ви товаришуєте з її власником. Разом ви проводите досліди. А ще ви малюєте. Ви пробували писати, але поки що вам не подобаються власні твори. Щоправда є щось, що вартує уваги. Але ви ніяк не наберетеся сміливості показати це одному з ваших впливових друзів. Ваші подруги вас не розуміють. Чому? Знову ж спробую вгадати. Вам зовсім нецікаві їхні теревені про вдале одруження … .
- Прошу вас, припиніть. Звідки ви це все знаєте?
- Маріє, я вже зрозумів, що між нами приблизно 140 років. Я не знаю ,як таке можливо, але щось сталось у цьому кафе такого неймовірного, що тут перетнулися світи. Що ж тут сталось, ось за цим столиком?
- Я не знаю. Але я спробую дізнатись …
..................
Я все своє життя до тебе йду,
Минаючи буденності провалля,
Здавалося, ніколи не знайду́,
Даремні видавалися шука́ння.
Та десь завжди хоча б на одну мить
Десь в далині зрина́ють твої очі
І вже так серце дуже не болить,
І не такі порожні довгі ночі.
Один лише на мить дотик руки,
Один лише на мить глибокий погляд,
І спільні у безмежності зірки,
І вічність, у якій далекі по́ряд.
Я загубив тебе колись у далині,
Колись пішла, тримаючи за руку,
Це цілу вічність ожива́ в мені,
Перетворивши все життя в розлуку.
…………………
Наступної зустрічі довелося чекати кілька місяців. Але що таке кілька місяців у порівнянні із 140 років?!
Марія відізвалась першою.
- Тут за цим столиком помер чоловік. Це сталось зовсім недавно. Тоді було дуже багато клієнтів. Він раптом піднявся в повен зріст і почав говорити. Він говорив про війни, про людську слабкість не навчатися на чужих помилках, іноді навіть власних, про те, що людина не змінюється взагалі. Час минає, а вона залишається все такою ж - cтрашенно обмеженою, примітивною, жадібною та заздрісною. Він звернувся до всіх, хто був поруч: переконайте мене, що я не правий …. Якщо ви не переконаєте мене у цьому, тоді немає сенсу у координаті часу. Нікому не вдалося це зробити. Невдовзі він помер. Мені здається, що саме це дозволяє нам з вами спілкуватися.
- Цікаво, що слова однієї людини раптом змінили цілий Всесвіт. Хіба це можливо?
- Іноді говорять, що двоє – це наче Всесвіт. Іноді говорять, що книжка – це цілий новий світ. Ви ж бачите те, що у вас перед очима. Отже, зараз у цю мить я - ваш Всесвіт.
- Мушу визнати, що це справді так.
…………………..
І знову місяці чекання. Чекання чого?
Ноутбук десь завалявся між книжками на столі. Весняне сонце наздоганяло веселими посмішками. Знову хтось насадив величезними рядами – родинами весняні квіти. Молоді жінки чинили справжній хаос, знімаючи з себе зимові обладунки, а чоловіки поважно схилялися та вертілися мов дзиґи … . А так … видається. Знову опущені обличчя у смартфони, знову навушники між людиною та зовнішнім світом. Ну як такій сказати щось звичайне, але не нав’язливе. Вона ж попросить написати у мережі … .
…………………
Чекання чого?
- Я скучив за вами невимовно. Чи у вас просто не було бажання спілкуватися? Видається, що ця часова аномалія слухається вас. Попросіть її не виключатись якомога довше.
- А ви могли б просто зайти у мій світ? Чи там ... вас щось тримає?
- А чи це можливо? Мені здається, що вам з вашими бажаннями і мріями потрібно саме до мене.
- А ми можемо просто спробувати? Якщо творець цього дива виявиться неправим, то я, перейшовши у Ваш світ, зачиняю це вікно. Адже я перейду у кращий. Якщо ви у мій, то вікно залишиться назавжди.
- Але я перейду у ваш заради Вас, а не заради вашого світу.
- Звідки ви знаєте, заради чого перейду чи не перейду я. Тож давайте вирішувати, хто на що з нас готовий.
Сергій рвучко піднявся з місця і опинився на зворотному боці. Марія навіть не зрушила з місця.
- Чому ви залишились?
- Я знала, що ви будете тут. Мені не потрібен ваш світ. Мені потрібні ви.
- Але ж мій світ якраз для таких як ви. І я пробував вам про це розповісти. Мабуть я недостатньо старався. Вікно щезає. Чому?
- Бо ці слова про нікчемність виявились безглуздими. Бо людина заради людини готова на неймовірне. Зачекайте … Але ж ми саме у вашому світі. Можливо, ваш світ став кращим? Я чую вашу музику.
- Так. Так, це Львів 21 століття. Це мій рідний усепоглинаючий напіввіртуальний світ. Хвилинку ... . Я мушу осягнути те, що сталося. Що ж нам робити тепер? Вас потрібно переодягнути. Хоча ні. Вас сприймуть таку у будь-якому одязі. Можна починати думати над заявою про втрату паспорта ... . Це теж не горить. А можна забути про все, окрім нас ... хоча б ненадовго, хоча б на день. Літаки, кіно, торгові центри ... . Я все ще розгублений. Що ж вам такій цікаво?
- О ні, покажіть мені спочатку новий театр … А ще … . А що ж тепер там, де була ріка? І чи чути зітхання будинків у Львові, так, як це було колись ... . Чи вони тепер мовчать?
- О, ні ... ви будете розчаровані ... мені здається, що вони ображені поснули ... . Але ходімо. Це ж тепер зовсім інший світ. Це наш особливий світ. Бо у ньому є ви ...
Це так складно – грати в чотири руки́,
І писати на вірш вірша́ми,
Відчувати дотик її щоки́,
Літаючи висо́ко небеса́ми …
Це так просто – повернутися й піти́,
Коли не відчуваєш тепло вуста́ми,
Це так складно дорогою йти,
Коли нічого немає між нами …
Це так складно залишатися чужи́м,
Коли поряд щось неймовірно рі́дне,
Світ видає́ться чужи́нським і злим,
І ти звеличуєш непотрі́бне …
Це так складно – своє берегти́,
Це так складно, але що поро́биш,
Все чуже, несправжнє, мене відпусти,
Ти ж мене щасливим не зро́биш …
Це так гарно – грати в чотири руки́,
Так красиво – писати вірша́ми,
Так важливо – шукати її сліди́
Літати її небесами …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020622
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2024
Пустеля … . Вона чомусь не лякала. Може тому, що зовсім не було вітру. Сонце видавалось якоюсь звичайною лампочкою. Не надто гріло і водночас створювало цілком комфортне середовище для очей. Яким просто не було куди дивитися. Навіщо? Пісок до горизонту. І такий ж мабуть після.
В центрі цієї невибагливої картини стояв стіл. Довгий стіл. Читачу він мабуть щось нагадує. Але він все ж дещо відрізнявся від того, усім відомого. Його довжина могла то збільшуватися до горизонту, то наближати двох співрозмовників одне до одного на відстань руки.
Четверо виникло нізвідки. Один вирізнявся пихатістю та акторськими гримасами. Назвемо його Актором. Інший постійно вдавав, що спить. Біда у тім, що час від часу забував співрозмовника. Тож доводилося знайомитися заново. Назвемо його Сплячим. Інші двоє мабуть теж відомі кожному. Але підберемо для них прізвиська Вузькоокий та Бридкий. У Вузькоокого було дуже важке дитинство сина репресованого і не менш важкий, навіть жорстокий шлях наверх. Це все читалося у кожній зморшці його обличчя. Бридкий виріс у дрібному криміналі. І мабуть там і залишився, хоч вдавав із себе мало не втілення Івана Грозного та Йосифа Сталіна в одному тілі.
Четвірка злякано і здивовано озиралась навколо. Звиклі до вирішування чужих доль, розуміли, що зараз вершитимуть їхні. А де ж той, хто … ? І чи робить він це власноруч, чи надсилає свого представника? Можливо з ним можна якось домовитись? Можливо, менеджери такого рівня потрібні і тут? Якщо не у світлій частині, то принаймні у темній … . Можливо кілька улесливих слів щодо мудрості, одягу, глибини очей?
Суддя з’явився раптово. На превелике здивування, ним була … дитина.
Хлопчикові було років чотири чи п’ять. За одяг слугувала біла накидка. До місії своєї ставився серйозно і відповідально. Він дещо по дитячому всівся за стіл і запросив рухом руки присутніх приєднатися до нього. Першим озвався Актор.
- Невже не знайшли для мене більш поважного суду?! Тим більше, що я у цій компанії зовсім випадково.
- Більш поважного? А що таке поважність суду? Мабуть, його чесність, випробувана часом. А можливо, потрібно обрати суддю, який ще не встиг вчинити погано. Кажете випадково? А чи були б тут усі ці люди, якби не було вас?
- У мене своя країна, у них свої.
- Не існує окремих світів для окремих країн. Ваш світ один.
- Я щотижня ходив до церкви. Зрештою я постійно давав гроші.
- Пробачте, я не знаю, що таке гроші. Нам тут ніхто ніколи не передавав ніяких грошей. Який сенс у нікчемній людині у церкві? Та й церква - це люди. Чи не так?
В розмову втрутився Бридкий.
- А чи не можна закінчити цю комедію. Я взагалі готувався до зустрічі зовсім з іншим. І мене мій особистий глава церкви (не зрозумів, що за люди?) запевнив, що саме такий точно існує.
- Я вас дуже здивую, але розмовляти з кожним можу тільки я. Або ... . Але це буває рідко. Там уже не розмовляють.
- Ну тоді прошу прийняти до уваги, скільки я збудував шкіл, скількох дітей врятував від фашизму.
- Найкращий захисник чи адвокат – це дитина. Хоч не найкращий прокурор, звичайно. Дозвольте мені послухати дітей. ... ... . Вам краще не чути те, що чую я.
Хлопчик повернувся до Сплячого.
- А ви мабуть точно здивовані тим, що опинилися тут.
- Ні. Я здогадуюсь, що моя реальна політика коштувала життя мільйонам. Але ж це все заради моєї країни і глобальних інтересів.
- Заради чого можна спочатку знищити сотні народів, потім перетворити інші народи на рабів, потім вичавлювати по цілому світу найдорожчі ресурси, зробивши більшість світу бідною … А потім ховатися від тої бідноти за високими мурами та багнетами. Ви частина цього. Невже не відчуваєте вину?
- Кожна людина живе за обставин, що склалися. Ці обставини її виховують, формують її цінності. Може вам треба судити обставини?
- Обставини судити ніхто не буде. Судитимуть людину. А може вона себе осудить сама?
А ви чому мовчите, пане Вузькоокий?
- Я звик все робити обережно і повільно. Робити так, як прийнято роками.
- Чи різняться між собою зло у старості та зло у юності?
- Мабуть, суттєво ні.
- Тоді ви так само винні, як і ваші попередники, котрі вчинили зло вперше.
- Я не вважаю свою країну злом.
- А чим вона сама себе вважає, ваша країна?
- Хіба країна може себе чимось вважати?
- Якщо країна – це люди, а не символ, механізм … Тоді так.
Хлопчик уважно подивився на усіх. Вирок суду був простим і справедливим.
- Найбільше покарання – це самотність. Це порожнеча. У вас був неймовірний дар – здатність спілкуватися з тисячами, бачити, відчувати, змінювати і змінюватися. Ви брали і нічого не віддавали. Ви брали ще більше … і ще. А потім відчули свою ницість, незграбність, неспроможність конкурувати, сперечатися, навчати … І почали знищувати. Свідомо чи ні? Це не має значення. Або не помічати. Що теж є таким ж злом. Оця пустеля – ваш світ. І більше нічого. І більше нікого. А взяти одне в одного ви не маєте що. Бо позбавлені щастя віддавати.
Стіл розтанув у повітрі.
Четверо озирнулись одне на одного.
Порожнеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017874
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2024
Я так далеко, але я обіймаю,
Я наче лелека з чужого краю,
Не маю слів, але маю крила,
Ці крила мені ти наробила …
Я так далеко, але все бачу,
Я над тобою,
Розкинувши крила, літаю,
Разом з тобою, тобою
Сміюся і плачу,
А там, де не можна,
Дощем на схід сонця чекаю …
Бувало, що близько,
Але відчуття, що далеко …
Тут не пригортали до себе лелеку,
Здавалось, занизько,
Тут падати в землю без сенсу.
І де захід сонця? Без сенсу дивитись здалеку …
Дійшов до межі вже,
Не маю для вас більше клавіш,
І вже не стиснути струну,
Бо врізається в руки.
А може востаннє ти цю свічку для мене запалиш,
А далі нехай вже злітаються
Ворони - круки …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2024
І звідкіля узявся цей фотограф?! То мабуть молодший Пилип так постарався. Завжди мав таку схильність до якоїсь маленької вистави. Пані Катерина швиденько давала лад своєму щоденному одягу. Але ж не буде одягати все краще та й без великого свята?! Все ж трішки постаралась. Акуратно зачесане волосся, аж надто серйозні очі (з чого б то? Та ж війна близько), натруджені селянські руки … . Може ви дивуєтесь оцьому пані? Не дивуйтесь, бо це звичайне щоденне звертання у тогочасній Україні. Але це також і вияв поваги, бо син Катерини вчиться у Відні на лікаря, та й інші діти не залишились без освіти. А якщо б ви подивились глибоко у її очі, то побачили б невимовний біль через все те, що, на її думку, невдовзі примчить на рідну землю. Боліла їй рідна земля. Найшвидше скорився витівці Пилипа старший брат Ілько. Вже жонатий, тож поруч розташувалися жінка та її донька років десяти. Ілько мав напрочуд добру вдачу, тож не думаючи довго посадив на коліна кота. Волосся зачісував вверх. Високе ясне чоло, спокійні уважні очі явно вказували на той факт, що у Катерини розумним був не лише один син. Донька Марія вбиралась найдовше. Вишитим на ній було буквально все, а з волоссям вона зробила щось таке чудернацьке, що бачила лише в однієї панянки у Львові. Дівка була гарна, тож все сприймалося нормально.
Усілися перед величезною коморою, де мабуть складували сіно на зиму. Явно не соромилися цієї ознаки важкої сімейної праці. Фото зроблено, а вставати щось не хотілося. Не хотілося йти з цього у те інше життя, що накочувалось на поріг.
…………….
Пилип загинув у 1944 – му в бою з німцями. Це була найперша втрата. Але одразу після неї помер від ран чоловік Марії. Маючи вже двох дітей на руках, так ніколи і не знайшла собі іншого щастя. Ілля загинув у бою з російським НКВД аж в 50 – му. Хлопці трималися найдовше. Так і не покинув рідної землі, не пішов в чужі краї через кордон. Чи то все ще вірив у щось, чи то просто відірватися від рідного була несила.
……………….
Перед очима ще одне фото. Останній син Василь стоїть перед могилою матері Катерини. Високий, вже не молодий чоловік своєю зачіскою дуже нагадував старшого Іллю. Чорна ряса священника лише наголошувала неймовірний сум цієї зустрічі. Матір поховали далеко від рідного села, поближче до нього. Василь хоч і мав кілька лікарських освіт, та став священиком. Майже усіх з його групи в академії відправили у заслання. А його ні. Бо був лікарем від Бога у будь-якому сенсі. Це зрозуміли усі – і свої, і вороги. У себе на плебанії вів амбулаторний прийом хворих. Не відмовляв у допомозі нікому. Тож міг жити так, як вважав за потрібне. Проводив час у церкві, між книжками та ... разом з бджолами. Мав до цих комах неабияку повагу. А вони допомагали йому робити цілющі мазі, якими він постійно користувався. Дуже хотів, щоб хтось з племінників перейняв його вміння, та якось не склалося.
…………….
Поїзд. Двоє випадкових людей розговорились. Виявилось, що їдуть на ту ж саму могилу. Одна з жінок – до вуйка Василя, а інша – до рятівника її сина. Так, колись отець Василь повернув дитині з далекого міста зір. Тепер молода жінка їздить щороку до нього на могилу, щоб вкотре сказати «дякую».
З Неба дивиться прабаба Катерина. Вона знає, що станеться за кілька років … .
В її очах ще у далеких тридцятих можна було побачити Україну. Як мабуть і у кожної української матері тоді і сьогодні ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010564
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2024
[i]Ти мого леле́ку та й поклич з дале́ка,
Хай летить додо́му, дола́ючи вто́му.
Як же нам без ньо́го! Не знайдемо до́му.
Треба, щоб вклони́вся я́сену старо́му …
Він як уклони́вся, то друзя́ка ві́тер
Прити́х, зупини́вся. Не ламає квіти.
Він як уклонився, діти засмія́лись,
А стрункі берізки в явір закоха́лись.
Го́рлиці старенькі щось собі згадали,
Хмари зажурились і об землю впали …
Ллє на Україну, річки та калюжі,
Тому ми в цім кра́ї такі добрі й дужі.
А леле́ка раптом піснею озва́вся,
Та й таким у серці нашому зоста́вся … [/i]
[i]Побув - побув у чужім краї та й повернувся ... [b][/b][/i]
Лелека ледь-ледь рухаючи крильми пролітав над рідною землею. Позаростало все – дороги, подвір’я, площі … . Не було так раніше. Не лише лелечою була ця земля.
Колись тут жили люди. Багато-багато людей. Діти поспішали до школи, дорослі працювали в полі чи на подвір’ї. Вечорами над принишклою землею лунала така мила для лелечих сердець пісня. Лелеки всідалися у свої гнізда і прислухалися … . Спочатку вони нічого не розуміли, окрім якогось особливо урочистого настрою цих пісень. А потім почали усвідомлювати перші слова … . Якось відлітаючи у вирій, лелеча зграя на подив людський відтворила у небі одну з цих пісень.
Минулося. Що ж там унизу? Хрести … . Це кладовища. Це такий людський звичай: хоронити представників одного роду поруч. Прадід, дід, тато, мама, син … . Жили хоч і здаля, але поруч. Тепер усі лежать у землі поруч. Минулося ... .
Спочатку позакривали за наказом згори школи, покинули у пошуках [i]кращого[/i] для дітей землю (мабуть украдену кимось), верби, власні хати, ставок, що виблискував зорями, а потім згасали один за одним останні вогники на сільських вулицях.
Ви думаєте, десь там у великих містах вони знайшли своє інше? Згубилися, зчужилися, озлилися …
Не змогли на новому місці, бо струни до минулого свого порвали.
Не навчилися у місті родом своїм дорожити.
Десь там ще живуть далеко-далеко. Так наче …
Роботи – трактори обробляють землю, такі ж збирають врожай. Ці механічні пісні не до лелечого серця. Тож лелеки кричать, перекрикують … .
І все ж те людське зовсім не згубилось. Он обіймають батьки лелече дитинча, он двоє лелек витанцьовують у небі … .
А відлітає хтось навіки, обіймають одне одного крильми і стоять так день, два, аж поки сил не стане.
Хрести … .
Вже скоро їх у тих травах не буде видно.
Казали колись: «Хто землю роду свого покинув, той себе згубив».
От нема у лелек машин, літаків, а є крила.
Не було у людини крил, то й все інше непотребом стало.
Не тих крил, щоб у небо летіти, а тих, щоб своє "лелече" берегти.
Хрести …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010073
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2024
Ніхто не думав, що все може зайти аж так далеко. Боротьба за рівноправність, таку ж зарплату, таке ж ставлення … Хоч і залишається без відповіді питання, чи комусь хотілось такого аж зовсім рівного ставлення. Поступово наче втрачалася потреба одних в інших. Спочатку йшлося про торгівлю та обмін необхідним, а згодом … настала ера вдалого клонування.
Що ж, жінки та чоловіки стали окремими расами. Більше того, вони розселилися на окремих планетах. І це вже не про тимчасові труднощі взаємовідносин, а про відсутність будь-якої потреби.
Здавалося б, до того і йшло. По цілому світу визнавалися парами ідентичні статі. Але ніхто не замислювався про те, що спілкування з іншими все ж відбувалося: на роботі, у транспорті, навіть крізь телебачення та інтернет. А тут раптом було проведено різку і разючу межу.
[b]…[/b]
Її звали дуже складно. Щоб дещо збагатитися емоційно, вона назвала себе одразу десятьма жіночими іменами. Деякі з них були українськими, деякі – іспанськими. Одним з імен було Інга, на якому ми для швидкості оповіді і зупинимось. У Інги були друзі – аналогічні до неї за статусом Марі, Арго, Помаранчеві крила … . Спочатку їм все подобалось. Вони розуміли емоції одна одної, вміли разом веселитися, сумувати … Щоправда, виявилось, що іноді важко вчасно промовчати. А потім виявилось, що немає кому вимовити вчасно фразу «Все буде добре». Зрештою, поговорити про тих, інших, теж втратило будь-який сенс. Бо виявилось, що іншість – саме там, а не у їх середовищі. І та іншість не ворожа, а просто цікава.
Зрештою, щоб припинити розмови такого типу, середовище ставало все більш воєнізованим і жорстким. Втрачене в інших підсвідоме захотіли реалізувати. Але помилково вважали, що це грубість, жорстокість, безсердечність. У такому варіанті суспільство стримувалось від бунту. Але і цього було замало … . Потрібна була війна.
[b]…[/b]
У них тепер все було просто. Джек, Сем, Джо … . Навіщо ці витіюватості. Величезні екрани з футбольними чи баскетбольними матчами - ніхто не просить відірватись ні на хвилину. Ніяких емоційних зривів, ніяких потреб у вибаченнях … . Щось не так, прошу на ринг. Ніяких надмірних оздоблень ні вулиць, ні квартир. Все просто, все комфортно …
Але чому ж так сіро? Чому ж так безбарвно?
Дехто намагався імітувати втрачене, але це виглядало примітивно і якось безглуздо. Отак … Уявіть собі, що приходить весна, а немає за ким вертіти головою. Уявіть собі, що не потрібно обирати правильні слова, немає потреби загалом у красивих словах і тоді мова стає чимось схожим на російський суржик, щедро обсиплений матюками.
У такому варіанті суспільство перетворювалось на дике ревуче море. Потрібна була війна.
Його звали Рай. Так просто і так складно водночас. Цим іменем він завдячував тому часу, коли чоловіки ще захоплювалися початком власної свободи. Мабуть, його батько вирішив у цей спосіб увіковічнити це фантастичне відчуття.
Рай був тим, хто пішов одним з перших шукати втрачене у війні.
[b]…[/b]
Інга вела полоненого з якимось особливим виразом обличчя. На ньому було все: гордість здобутого, відраза до іншості, втома від такого життя. Полоненим був Рай.
Зараз дивлячись на них обох, важко було одразу визначити, хто з них хто. Війна деформує риси обличчя, рефлекси стають ідентичними, навіть посміхатися видається важким і непотрібним.
Що тут вже скажеш про спробу порозмовляти … .
Проблема у тім, що вести полоненого не було куди. Їх гвинтокрил упав самотнім на цей зовсім віддалений та німий острів. Жодної ознаки хоча б якогось людського життя.
Дві обвуглені самотності у розпачі втупились в очі один одного …
[b]…[/b]
Сучасній людині важко зрозуміти, що дотик руки до руки не означає взагалі нічого. Важко сприйняти, що дружні обійми – це ніщо, просто чиясь нав’язлива присутність. Аж надто близька не потрібна присутність.
Дві зовсім різні істоти виявились двома зовсім однаковими істотами, які взагалі не потребують одна одну.
Так було день, …, місяць. Жодного слова, жодного жесту. Єдине, що Інга перестала носити зброю у руках. Який у цьому сенс. «Який сенс у нього нападати на мене».
Слабший не заслуговує на протягнуту руку. Навіщо? Своєю слабкістю він заслужив свою долю. Так їх вчили. Але це було там - у світі, де багато людей. А не тут на самотній планеті, на самотньому острові … Ще й ніхто з них не знав, чим закінчилася та далека тепер від них війна.
[b]---[/b]
Сталося так, що Інга провалилася в урвище. Надміру крута скеля не дозволяла ані учепитися, ані опертися об будь-що. Ще й страшенно боліла пошкоджена рука. «Не кричати ж йому: допоможи?!»
Перша ознака втраченого: він не покинув її. Не знав чому.
Рай зв’язував довжелезний шнур з вогкої кори дерев. Це зайняло трохи часу. Уявіть собі її здивування, коли вона побачила його з цим чудернацьким шнуром. Рефлективно їй вирвалось щось на кшталт насмішки. Але це не зупинило його. Шнур звичайно ж не витримав. Що ж сказала Інга? «Ти зможеш. Придумай щось». Переплетений з тонким пруттям шнур виявився набагато міцнішим.
Друга ознака втраченого: коли він виявився слабким, вона словами, жестом зробила його сильним.
Якщо першою сказаною фразою було «Нікчема», то іншою – «Ти зможеш». Інга зрозуміла, що у першій немає потреби, якщо є розум і воля сказати другу.
[b]…[/b]
Вони сиділи біля вогнища. Ні, це явно не була пара закоханих чи близьких друзів. Це були двоє, які розмовляють.
Вони розповідали один одному про свої світи.
Їхні розповіді були позбавлені гордості.
Вони розуміли, що навіть світ, в якому вони опинилися зараз, є кращим за те, що у них було раніше.
[b]…[/b]
Що було у них окремо?
Печера, нора ….
Якими були вони окремо?
Наче двійко загублених звірів.
Що сталось сьогодні?
Вони почали будувати дім. Найсправжнісінький. З вікнами, зі столом та стільцями і навіть з чимось схожим на посуд. Інший дім був зовсім невидимим - десь там усередині людських душ. У ньому були ще міцніші стіни, ще більше світла, ще більше простору.
Що сталося з ними сьогодні?
Вони трималися за руки. І це було гарно та урочисто.
Завтра це стало ніжно. Те, що було з ними раніше, було схожим на довгу ще не зовсім забуту ніч.
Якими різними стали їхні обличчя. Вони нарешті стали різними.
Така проста і чарівна істина стала буденністю:
[i]Я до́вго ду́мав, хто для ньо́го ти:
Від те́бе кри́ла в нього вироста́ють.
Ці кри́ла, щоб тебе спасти́
Він під твої́ у мить потрі́бну підставля́є.[/i]
[b]...[/b]
Де ж ми були раніше, що її згубили?
Їх відшукали. А точніше їх ніхто не шукав. Вони нікому не були потрібні.
На них натрапили випадково, бо побачили здалеку вогнище.
На втрачені світи дивився інший маленький важливий світ.
Інга та Рай тримали на руках маленьке дитинча. Дивлячись на нього, батьки щиро і радісно посміхалися. Це випадкове тридцяти секундне відео подивились одночасно дві величезні ворогуючі армії. Вони побачили втрачене … . І цього було досить.
[i]У ньо́го не бу́ло її,
І він десь пропа́в уночі́,
Розки́дував мрії чужі́,
У цій метушні́ біжучи́ …
Ти мо́же весь спо́внений сил?
Ти мо́же найкраща в письмі́?
Диву́єш ти ро́змахом крил?
Куди ж полети́ш у пітьмі́ ...
Нема́є виді́ння у сні,
Нема́є споку́ти оче́й,
Ми ста́ли наві́ки одні́ -
Раби́ серед блиску рече́й …
А по́тім опа́ла вся мла,
Зача́х від неспра́вжності світ,
Не знав я, що ти ось така́,
Тому і блука́в сті́льки літ.
[/i]
* [i]або Жорстока алегорія[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008819
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2024
Каже рашист, що скучив,
Каже: додому вертай,
Ноги й обличчя скрючив,
Скоро вже вибори, май ...
А що ж його мільйони,
Ті, що на болотах?
Б'ють до землі поклони,
Раб обіймає страх ...
Що їм Одеські діти,
Може якісь іще,
Їм десь своїх би діти,
Чи на вайну вабще ...
Як повезе, то гроші
Їм за дітей пришлють,
Тішаться як листоноші
Траурно в місто йдуть ...
А українські діти -
Квіти у рідних степах.
Вам у цім світлі жити.
Їм - у своїх болотах !!!!
Дюк до землі вклонився,
Нерубаї прийшли,
Сон Одесі наснився,
Мирні у неї сни ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2024
Так легше - відвертати в далеч очі,
Так легше - заховатися в кутку,
Лякливо - слухати слова пророчі,
Незручно - дати руку бідаку ...
Оце той світ, що ми усі хвалили,
І припідносили у мріях до небес,
А в нього теж - поламані всі крила,
Не слухають в тім світі поетес ...
Далека і чужа їм Україна,
Спокійніше було б, щоб зникла вщент,
Так в тих, кому душа - давно руїна,
Де інтерес - лиш рубль, пе́со, цент ...
Доводиться хапати в руки скрипку,
Розгледіти, що день пірнув у ніч,
Вдивлятись у стару подерту знимку,
І знемагати від усіх тих протиріч ...
Як був біди тієї лиш початок,
То, хто хотів, одразу все почув,
Той час минув ... Уже їх не впізнати.
Та світ в ту мить усе ж чудовим був ...
Боліло в Польщі, в Празі, у Берліні,
У кожному закутку на Землі,
І згореній незламній Україні
Не дали раду остогидлі москалі ...
Хтось вже пішов, комусь так тяжко руку
Тримати десь в заокеанській далині,
Хтось так чекав на українську муку,
Оком запав до української ріллі ...
Дарма, ніщо не може подолати,
Коли вже слово правди на вустах,
Коли палають душі, очі, хати,
Що ті чужі, що поховались по кущах?!
Хто другом був, той буде ним навічно,
Хто зрадив нам, то ницість, не біда,
Земля нам подарована магічна,
Вільним - своя, а для рабів - чужа ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2024
Я ВАМ, мої друзі, сьогодні напишу листа́.
Лист буде вірше́м, бо ця форма для мене проста.
Так краще добра́тись до схо́ваних щи́рих думо́к.
Думки – це болю́че. Не ви́сиплеш їх на пісо́к.
Сьогодні мов свя́то. Мені подзвонив Олексі́й.
Так, справ так багато, та каже: трима́ємо стрій.
Разом пригада́лось, як в те́мряві ночі брели́.
Колись усе скла́лось. Важливо, що це були ми.
Сьогодні річниця, як Чміль наш на землю упа́в.
Сучасним не був і минулим до ни́ні не став.
Казав, що я вільний, а ви, хто зігнувся – раби,
Тепер без дета́лей, без су́ті, та в бронзі сліди …
Володя неда́вно скидав фотографій альбом,
На Хо́ртиці сла́вно, там дух тих, хто сві́тлий чолом,
Він також шукає, де видно Чмілеві сліди,
І спину тримає тим, хто захища́є фронти …
Сашко і Володя … З цих двох можна скласти стіну.
Їм б щось будувати, а їм в подару́нок війну.
Колись полюбились їм славні махно́вські степи,
З цим мабуть і зжи́лись. Та мабуть усі такі ми …
Вже Ігор пішов, подзвонити вже пізно йому,
Обличчям зустрів одним з перших російську чуму,
Тепер прихили́вся десь в полі мабу́ть до ріллі,
Він там народився, де чорно в душі й на землі.
Але не забу́ду, як міцно гітару тримав,
Коли нам про дружбу свої одкрове́ння співав.
Усе те, що думав, про що нам відверто сказав,
Мабуть, Бог тихенько йому у думках підказав …
Роман десь в цю мить поправляє військовий кашкет.
Вже років хтозна. Та дове́лось прожи́ти сюже́т.
Вдивляюсь в жорсто́кий часами людський горизо́нт.
Там ті, що безсмертні, тримають від не́люді фронт.
Я друзі ВАМ вдя́чний, що ви мов висо́кі стовпи.
Вас видно здалеку. Тріпочуть вже сиві чуби.
Десь Вітер ввірветься, десь Блискавки чути оска́л.
Це ще не оста́нній. Це наш, один з перших, прича́л.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2024
[i]Автор.[/i]
Її вуста, обійми, мабуть очі -
Це те, що в пам’яті твоїй горить.
Дарма, що сам собі говориш: більш не хочу.
Воно кричить. Крізь смуток твій кричить …
Насправді, недоречно сумувати,
Те, що цвіло, так само і цвіте,
Його ніхто не може зруйнувати,
Не відштовхнеш рукою чи плечем …
Ось тут стоїть, скраєчку на пероні,
Мов монумент з думок, зірок і слів,
Неначе вітер у лице, у скроні,
Що затаївся, та не полетів …
Ось інші: хто куди, всі поспішають.
Хтось перескакує з вагону у вагон.
А ти стоїш немов чогось чекаєш.
Зачарував тебе, чи що, оцей перон?
[i]Подорожній.[/i]
Та ні, я просто не жадаю відбирати.
Це все чуже. Мені ж горить моє.
Таке усміхнене, що любить жартувати.
Ось тут було. Ось тут і далі є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2024
ЧИ ТО Ж ТИ ПАН СВОЇХ ДУМОК,
Чи тільки раб, що інші скажуть,
Боїшся вбік ступити крок,
Чекаєш, що й куди накажуть …
Зібрались. Йдуть. Мов на парад.
Парад, та зовсім не з солдат.
Гримаса, театральний сміх.
Дозволене усе - не гріх.
Дивись! Один порушив стрій.
Ату його, якась нездара …
Убік виходити не мрій.
Ті, що убік – ті нам не пара.
Сидиш і втупився в екран?
Немов експерт чи мов баран?
Слова краплинами дощу
І ось кричиш вже: не прощу …
Кому? За що? Це лиш екран.
Екран – це неприродній стан.
Від цього просто утечи.
Ти не когось. Себе навчи …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2024
Не торкайся щокою до каменю,
Він холодний і він не живе,
Він можливо і чимось напоєний,
Але це щось чуже, не твоє …
Ти ж до нього так щільно тулилася,
Вже тремтиш від нестачі тепла,
Потім впала, злягла, зажурилася,
Бо інакше яка ж ти весна …
Потім інша прийшла, не стрималася,
Обіймала всім тілом своїм,
Розпалилася, закохалася
І згоріла мов втрачений дім …
Гляньте, панночка, посміхається,
Вся у квітах, у блискітках мрій,
Та і грається, і кохається,
Зачаровує всіх з-попід вій …
Як вона із тим вітром крутилася,
Не боялась осуду навкіл,
Аж старшина на неї озлилася,
Встановили судилища стіл …
Відібрали у неї всі зрілості,
Здерли з неї усе, що змогли,
Не добились від неї покірності,
Залишилась в полоні журби …
Відродилась, хоч стала вся білою …
Не забула любовних утіх,
Хоч була ще такою ж красивою,
Та чомусь не лунав більше сміх …
Потім знову ця зустріч із каменем,
Оживити не може нічим,
І за що ми з тобою покарані,
Хочу стати я тілом твоїм …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2024
«Мій краю, невимовна радість
Заповнює мій розум по вінець,
Коли на тебе гордо позираю,
Як доїдаю вранці свій млинець».
Корова може трохи і свята,
Але бувають в неї і проблеми,
"Приперлась з півдня всяка голитьба,
Не поміщається між золота й богеми …"
Навести лад десь там в чужім краю?
Колись на трон нікчему посадили?
«Брехні цієї я не визнаю!
Ми тільки все найкраще їх учили …»
Змахнув сльозу ще ні, не президент,
Колись актор, умів щось показати.
Свого болота вправний диригент.
Навчилися показувати п’яти ….
Десь там на сході пані молода,
Та що казати, файна молодиця,
Коли до краю вдерлася орда,
У себе в хаті встигла зачиниться …
Воно ж сусіди спершу, як годиться,
Підперли двері, зберегли город,
Але «щоб без образ, пробач, сестрице,
Ти не підходиш нам. Не наших ти пород* …»
*[i]усвідомлений русизм[/i]
Стоїть оцей з задертим штучним чубом,
Мабуть орда йому якась і десь рідня,
Європа вже міцні вставляє зуби,
А в нашій хаті, як завжди, гризня …
……………..
А може, все не так уже й трагічно,
І ця правдивість більше без лапок,
І листопад мов чарівник магічний -
Америка з зірками без дірок …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2024
Не утікай, бо потім буде пізно.
Чужа земля мов пеленою огорне.
Назавжди з друзями і рідними нарізно.
Воно блистить, але воно чуже …
Пам’ять бува тримає ланцюгами,
Кричить, звивається, немов крилатий вуж,
У сни вривається обрізками – думками,
Волошками і колючками руж …
Чужина має чим так міцно обійняти,
Хоч не обійми це, а надміцний мішок,
В котрий швиденько хоче поскидати
Вправних дорослих, талановитих діточок …
Куди ж поперли золоті мільйони,
Не озираючись, не добираючи слова,
Уже й не мрії, а якісь прокльони,
Уже й та рідна – мов якась чужа …
Ще на словах «хоч завтра та й додому»,
А погляд вже потуплено униз,
Ще на словах «наче поставив кому»,
А у житті - "ну десь там після криз … "
Перелік криз ніхто вже не зупинить,
Як треба, то придумають нову,
Туди на Захід щось так міцно хилить,
Життя прямої намальовано криву …
………….
Оце ж тепер, коли останні миті,
Навіщо клясти щось, навіщо цей обман,
Навіщо антураж – волошки в житі,
Уявні черги наднових прочан?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2024
До Тебе* в гості захотілося прийти,
Бо тут, де Ти … Тут піснею все дише …
І одинокий лист десь у думках нести,
Де Сонце по дівочих косах пише …
Я знаю, завтра я сюди прийду,
Тут вітер пелюстки свої колише,
Свою я квітку поруч покладу …
Живу … Ту, що коханням вічним дише.
Ти обіцяв: колись до вас прийду …
Не сталося як "хоче дружній вітер".
Всі квіти, що колись збирав в саду,
Упали з рук. Куди тепер подіти?
Я посміхнусь. Я зроблю так як Ти.
Згадаю щастя, що колись залишив.
Обійму у піснях. Скажу: лети …
Так тихо-тихо. Ти робив це голосніше …
*поруч з Івасюком
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024
Ти, що народжена блискавкою,
Ти, що напоєна піснею,
Ніжності стала колискою,
В руки упав інієм …
Сонце втопив у сутінки,
Світ обійняв вільхою,
Стали зірки – порушники
Квіткою моєю, примхою …
Час розірвав і викинув,
Відстань в ніщо витоптав,
Неначе риф виринув,
Неначе день вилетів …
Я - найдрібніший у Всесвіті,
Тож полетів з птахом я,
І не один, нас – безлічі,
І якщо ми, без страху я …
Тільки напоєна піснею,
Тільки убрана вільхою,
Так за тобою гризуся я,
Наче маля за зіркою …
Ти десь у ніч поділася,
Зовсім прозоро вбралася,
Може тому не зустрілася …
Може тому не озвалася …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2024
2022 рік. Сіро … Чомусь так дуже сіро в Україні. Боляче. Просто до нестями … . Але що це? То тут, то там над хатами спалахують маленькі зірочки́. Іноді вони відлітають у небо міцно тримаючи одна одну за руку. І тоді від світла годі заховатися … Іноді зірка така маленька і ледь помітна, що її можна побачити лише сильно-сильно вдивляючись у далеч … Зовсім непомітно вона відлітає у височінь. Саама самісінька. Але там на неї вже чекають … Яскравий спалах вказує їй шлях у потрібному напрямку.
Тут під цими небесними скарбами лежало маленьке село. Колись його називали Новою Тухлею, бо не піддалось ні на радянські, ні на вже українські глузливі укрупнення. Жило своїм життям. Мало школу, садочок, голосистих дівчат... . Мало найголовніший найбільший скарб – дітей. Цвіло неначе невеличкий сад. Але жити далі йому не дозволив російський солдат. Прийшов визволяти від цього усього. Розважається. Чуєте регіт … .
………………..
Андрій пробудився від дикого холоду, що пронизував усе його тіло. Він лежав у траншеї, наче обіймаючи усім своїм тілом землю. Куди ж цього разу? А так хотілося спокою і просто сонця?! І тут поруч щоб Аврора. Але сонця наче взагалі не було на небі. Дерева мов порубані якимось аж надто невправним лісорубом лякали своїми ранами … . Хмари розкидані таким ж невправним вітром наче не могли вирішити: а куди ж їм летіти?
Він лежав у траншеї, якоюсь неймовірною силою вкинутий у неї з розбитого авто неподалік. Від самого авто мало що залишилось. Кусок бамперу звисав над головою. Куски резини, металу, друзки скла … .
«Дивно, де ж це я? Наче українські стоять хати удалині. Так, я вдома. Сучасна покрівля, асфальт … Звідки ж тут сліди від вибухів, машини, прошиті чергами автоматів, мертві люди неподалік … ? Так, це справді люди. І нікому до них немає діла.»
Легко говорити про проблеми далеко від дому, у якомусь фантастичному вимірі. Легко співчувати далеким хорошим людям … . А як побачиш своє, своїх у такій біді, серце стискається, голова наче готова вибухнути від побаченого. Він навіть не звертав уваги на те, що відбувалося з ним самим … . Це справді не мало жодного значення. Постоявши кілька хвилин, рушив у бік села. Потрібно було розпитати, зрозуміти … «Куди ж це я попав ? Сучасні хати, а так наче кудись років сто у минуле.» Там було уже таке не раз. Бачив. Знав.
Дорога тривала недовго. Ось і перші подвір’я. Якісь почвари у маскувальному одязі бігали від будинку до будинку. Інколи лунали постріли, чути було моторошні крики. Нарешті Андрій зрозумів, що це росіяни. У всій своїй багатонаціональній безбарвності … . Тобто зовні наче різні, а насправді один єдиний наче вивірений ще бандами Муравйова стандарт. Бородаті, вузькоокі, білобрисі … . Зараз уся ця маса наче зграя шакалів втішалася залишками українського села. Розважалися. Чиясь безоборонність викликала у них відчуття мало що не екстазу.
У зовсім крайній хаті якесь таке створіння тягло за ногу молоду жінку. Андрій не бачив її обличчя. В неї мабуть вже не залишалося сил відбиватися, бо взагалі не мала вже сили боротись. Щось здалося знайомим у ній. Маленьке хлоп’я тримало жінку за ногу і не відпускало. Проте це мало чим допомагало. Зрештою здоровезний чолов’яга шпурнув дитинча з усієї сили у бік болота. Після цього вийняв телефон і почав знімати свою жертву. Андрій здогадався, що той паралельно веде розмову з кимось з далеких родичів чи знайомих. А точніша веде навіть щось схоже на відео-репортаж. Свій статус щасливця треба було підтвердити друзям, можливо навіть власній дружині. Це ж як він виросте в її очах?! Справжній "воїн", нащадок "пращурів великих".
Перезбуджений від отриманих порад, «щасливець» потягнув свою жертву до найближчої будівлі. Це було його остаточною помилкою. Тінь Андрія рушила слідом. Видавалось, що той навіть не зрозумів, що з ним сталося.
Але що це? Андрій дивився в очі жінки. Біль пронизував все його єство. І навіть обурення … Чому? Як так? Невже не можна було б нам подарувати цю зустріч у якомусь щасливому маленькому світі?! А не ось так … . На землі лежала Аврора. Свідомість ще не повернулася до неї, а рука вже шукала щойно відібрану дитину … .
Губи шепотіли якісь зовсім нерозбірливі уривки фраз …
«Андрію, де ти … Це твоє обличчя. Чому ж так … Допоможи мені, Андрію … Десь тут мій син. Я вже давно у цьому світі. Тут десь мій син …»
Вона видавалось так і не зрозуміла, коли уявне стало реальним. Її великі очі дивилися на Андрія наче того першого разу. Здивування, щирість, тепло … . Все те, що було справжньою силою цієї жінки.
...................
Маленького Сашка досить швидко відшукали. Побитий, але щасливий від виграної битви, він з надією дивився на дорослих … . Дитина з дорослими очима і зовсім не дитячими мріями.
Тим часом Аврора розповідала.
- Андрію, тут війна. Село обстрілювали три доби. Зараз вони вбивають та ґвалтують. А ще крадуть все, що можна.
- Але ж Авроро, ти ж незвичайна жінка … У тебе ж були колись особливі вміння.
- Я не знаю чому … . Хтось вирішив, що нічого цього мені тут не потрібно. Що рідна земля і є моєю зброєю. Що мої емоції, моя віра, моя мова – це все, що мені потрібно. Може тому, що це нарешті наш світ … . Де нам суджено прожити своє життя. Може так, Андрію? Але ж це так несправедливо?! А може навпаки … . Усі наші попередні пригоди, помилки, невдачі та успіхи … Можливо, нас готували, щоб ми змогли допомогти сьогодні самим собі. Можливо, сьогодні в Україні вирішується щось дуже важливе?! Ми ніколи тут, вдома не думали, що ми такі важливі. Думали, що все найважливіше десь там, за океаном. А може в Лондоні чи Берліні ... . А може тут? ЧОМУ ТАК?
Андрій із здивуванням подивився на малого.
- Це твій?
- Тепер мій. У нього більше нікого немає. Тільки я.
- Отже, наш … . Куди тепер, Авроро?
- Там за селом дитячий будинок. Якщо цих дітей заберуть росіяни, ти розумієш, ким вони стануть або краще сказати, ким вони точно вже ніколи не стануть. А саме вільними людьми. І по духу, і по крові. Якщо це не фізичне рабство, то моральне, духовне без сумніву. Ти бачив, хто бігає по селу. У них немає душі. Невже вони тобі когось не нагадують …
(продовження буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2024
Ти робиш мене сильним
Своєю присутністю,
Далекою і сумною
Слабкістю і могутністю …
Ти робиш мене кращим
Найменшим дотиком,
І я ламаю ці хащі,
Не відчуваючи спротиву …
Ти робиш мене птахом,
Що панує над вітром,
І кожним змахом
Чийсь біль я витру …
Ти наповнюєш сум’яттям
Впевненість нерозумну,
Ти запалюєш багаттям
Поспіхом бездумно …
А потім гасити
Мені його руками.
Це буде боліти
І днями, й ночами …
Але все минає
І книгу закрито,
І ніхто не знає,
Хто це щастя випив …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003072
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024
Я малю́ю тобі дощі́,
І ці ба́рви в куто́чку вікна́,
Ви́бач, що кві́ти не ці,
Ви́бач, я про́сто не знав …
Я малю́ю … я про́сто малю́ю
Па́льцем на́че мій друг по склі,
Я малю́ю, що ба́чу і чую,
Ви́бач, малю́нки не ці …
Ти хоті́ла туди́, у ці ба́рви,
Ти хоті́ла впліта́ти стрічки́,
Ти роби́ла це так велича́во
Мов торка́ла у не́бі зірки́ …
Я малю́ю, я зно́ву малю́ю,
Бу́ло скло, тепер кла́віш межа́,
Там прису́тність твою́ не відчу́ю,
Там блука́ю по ле́зу ножа́ …
Поверни́ся у світ моїх кла́віш,
Зачіпа́юсь, торка́юсь, мовчу́,
Розбуди́ла нестри́мну ціка́вість,
І у ній я безду́мно лечу́ …
Пропону́ю весь ве́чір блука́ти,
Пропоную писа́ти пісні́,
І слова свої ти́хі каза́ти,
Що наспра́вді такі голосні́ ...
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2024
Болить найбільш від порожнечі,
На небо йде за другом друг,
Не обіймає більш за плечі,
Не захищає від наруг …
Не встиг сказати щось напутнє,
Дурні бувають ці слова,
Просте – пророче й незабутнє:
За небокраєм - не межа …
Умів глибоке щось сказати,
Хто захотів, той все почув,
Його хотіли розтоптати,
А він самим собою був …
Колись прогнали із театру,
Закрались в душу крадії,
Собою України карту
Складав по небу і ріллі …
Як ворог вдерся в рідну землю,
"Перед Шевченком постою …" -
Казав … "Словами тими встелю,
Ворожу зіб’ю колію́ ... "
Не сталось так. Одним сумую:
Ти не побачиш: гордий стяг ...
Не скажеш місту: тебе чую ...
"То я. Народжений в житах … "
[i]Музичне прочитання вірша з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2023
Десь там живуть далеко
Важливі для мене люди,
Їх було мало учора,
Сьогодні багато всюди.
Когось забирають лелеки,
Коли вже летіти треба,
І вже похилились смереки,
Частинки нема у тебе …
Комусь засміялось сонце,
Кудись простягаючи руки,
У це маленьке віконце
Не пхайте голови, круки …
Когось десь вітри лапаті
Хапають за ніжне волосся,
І тут на весняному платті
Голубить очі колосся …
А тут пропало вітрисько,
А тут до неба так близько,
І в ці останні хвилини,
Так близько комусь до родини …
А тут у запахах квітів,
А тут в чарівності кави,
Ще вчора маленькі діти,
Ще вчора прості забави …
Ще вчора такі далекі,
Ще вчора ногам так слизько,
І знову оці смереки,
Далеко, далеко, близько …
Важливі для мене люди,
Прошу, молю, не щезайте,
Без вас і мене не буде,
У вирій не відлітайте …
[i]Музичний супровід створено з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2023
Які вони, оці воєнні сни?
Буває, відчуваєш тільки вдячність.
За що? За те, що кажеш тихо: обійми,
За цю надію, ніжність, необачність …
За що? З те, що ти своїм теплом
Мене на ніч цю утопила зовсім,
А може то наснилося обом,
Як ми блукаємо тут біля моря босі …
Отут би й залишився в тому сні,
В твоїх долонях геть пропав б навіки,
Ввірвались звуки і якісь вогні,
Не відкриваються повіки …
Так стало біло й постать вдалині,
Протягує до мене свої руки,
А десь внизу товариші сумні,
І білі лебеді, і чорні круки …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
Її вогню, його тепла
Маленька річечка текла,
Зустрілись, змило береги,
Немов насупились сніги …
Її рука, його рука,
Так ніжно обриває сон,
Замріявся й собі казкар
Біля осінніх тих вікон …
У небі хмарка – це її,
У полі вітер – той його,
Женуть по небу кораблі
Казкового життя свого …
Цього́ враз потемніло тло,
Хто придививсь, побачив зло.
Вищить, біснується, кричить,
Здавалось, казка замовчить …
Та ні, бо там і тут вогні,
Там наче свічечка в вікні …
Маленький вогник, а для всіх
Немов маленький оберіг.
Палає рясно горизонт,
То ангели лаштують фронт …
Її вогню, його тепла
Маленька річечка текла,
Ти, Україно, як могла,
І обіймала, і несла …
Наше тепло, нашу любов,
Лилась на землю рясно кров.
А ти по ній в нестямі йшла.
Ти вистояла! Ти змогла!
[i]Музичний супровід створено з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2023
Вже скоро Весна обійме поцілунком,
А може кудись понесе в далечінь,
І ми заколишені вранішнім смутком
Розбудимось щастям ранкових хотінь ...
Війна десь залишиться чорним відлунням,
Ще буде приходити в снах і в сльозах,
Ми жити зібрались як вперше й востаннє
Зібрались любити ... Пробуджене в снах ...
Тепер все так ясно. Так дуже прозоро.
Тепер все так просто. Не час для журби.
І світ простягнувся в руках неозоро
Кричить: не ховайся. А просто люби ...
*з вірою у 2023 рік ... !!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2023
Людина – це гордо і іноді сумно,
Поляки за звичай говорять: ми думні,
Коли хтось не хилиться і не схиляє,
І каже уголос, що думку він має!
Людина – це боляче аж до нестями,
Коли ми питаємо: як таке з нами?!
Душа переборює згарищ цих муку,
Тримаючи міцно близьку рідну руку!
Людина – це далі за сірість й стандарти,
Дрібніють всередині злі бонапарти,
Це музика, що проривається словом,
Незатишно тут добровільним оковам!
Буває маленька, але дуже сильна,
Буває мовчазна, та горда і вільна,
Всередині в неї велика країна …
Забуде про гідність? То буде руїна …
На Півночі б’ється в припадку нікчемність,
Позиркує збоку позірна богемність,
Почалося все з бути вільним утоми.
Тим часом холопи … тим часом хороми …
Я знаю. Вже завтра. Війна захлеснеться.
Що вийшло з болота, туди ж повернеться.
Вогняне палає у кожного серце.
Бо то ж не людина, як серце мов скельце!
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2023
А там так тихо, чути як колише
Пан Вітер, коли вірші пише …
Німі розливи рік – дібров …
Ще й розсміялася нескорена любов.
У тому затишку за них нема прудкіше,
Мов соколя́та розлетілися думки,
І де́які між них найсміливіші
Торкнулися до губ, щоки, руки …
А там в душі, де не буває голосніше
Від радості, від болю, від туги,
А може легко від простого вірша?!
Але ж вірші бувають вороги …
У тої скрипки десь порвались стру́ни.
Чому ж так голосно вона звучить?
А може це не музика, а лу́ни?
І у житті не світить, а зірчи́ть …
Пан Вітер теж подався у поети,
Списав словами майже цілий світ,
І розлітаються вітри́нські ці сюжети,
І десь вискакує на пів плане́ти хіт …
Йому б спинитись, ще комусь нашко́дить,
Щось ніжно біле перетво́рить у шмаття,
А він мов на екрані пише коди,
Пошкутильга́в назад в чуже життя …
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022
Вони жили через дорогу. Якихось 10 метрів. Чи насправді цілих 10 метрів. Перетинати дорогу було суворо заборонено. Тож номер 5 та номер 7 лише іноді спостерігали один за одним, робили якісь знаки один одному, малювали на стінах будинків свої чудернацькі картини один для одного і одразу їх замальовували. У 7 було кілька дивних звичок. Все ж 7 була жінкою. Вона неймовірно дзвінко сміялась, уміла дивуватись, захоплюватись, сумувати, обурюватись … Вона витворяла просто неймовірні речі зі своїм одягом, волоссям, обличчям. Це могло видатися смішним, але 5 був у захваті. Це було для нього незвично, щиро, радісно. 5 був дуже серйозним роботом. Ходив завжди тримаючи осанку, не допускав жодних слабостей чи непорядків. Але був справедливим, уважним, готовим прийти на допомогу. Після того, як 5 врятував собаку з-під коліс авто, 7 уперше звернула на нього увагу. Маску було скинуто і справжній 5 видався їй майже героєм. Хоча … чому майже?!
Тож дорогу переходити було заборонено. Пояснювалося це вимогами порядку, необхідною сепарацією особливих членів суспільства, питаннями безпеки дітей, тощо. Вважалося, що роботові достатньо встановити таке обмеження програмним кодом і проблему буде вирішено. Те, що код самонавчається, до уваги не бралося. Роботи слідкували за людьми, дивилися телебачення, брали участь у сімейних розмовах, іноді підміняючи батьків у стосунках з дітьми. Накопичувалась величезна маса інформації. А для того, щоб її впорядкувати, довелося … виробляти цінності. Пріоритети. На щастя, це запозичувалось у людей. А отже, разом зі слабкостями, помилками, сумнівами, боязливістю.
Сьогодні 5 уперше перетнув дорогу.
Це було незвично. Сумніви охоплювали все його єство: від процесора до найдрібнішого кулера. Але йому дуже хотілося підійти до 7. Послухати її голос, а може й доторкнутися до неї. Пересвідчитися в її реальності. Скажете: який там сенс у дотику металу до металу?! Не говоріть так. У людському житті ми іноді торкаємось нічим до нічого. Уявіть собі двох учасників війни, що втратили руки. Їх дотик металом до металу … Тож не у матеріалі справа.
7 дуже уважно дивилась на 5. У її очах – камерах було все: захоплення, страх, радість. 5 пам’ятав безліч людських фраз для такого випадку: «Дозвольте познайомитись», «Я ваш сусід через дорогу», «Ви сьогодні така, як ніколи». Вибачте, але це для нього було аж надто безглуздим.
- Мене зараз затримають і витруть мою пам'ять. Ще й мабуть змінять код. Як мені зробити, щоб я вас не забув.
- Запишіть усе про себе на мої диски. Для цього нам достатньо лише взятись за руки.
Арешт робота виглядав доволі грубим дійством. Це ж лишень робот. В разі чого можна підрівняти, замінити, інсталювати заново. Але для 7 це було наче втратою частинки себе. Так наче хтось боляче ударив. Так, роботам теж буває боляче.
…………………..
Новий 5 уперше побачив 7. Він навіть не звернув увагу на її зовсім незвичну для робота поведінку. Надто емоційну, надто нерозумну, нераціональну. Знову чекати місяці, поки 5 зверне на неї увагу, 7 не хотіла. Неспокій, нетерплячість … Які жахливі риси для робота?! І тому 7 перейшла дорогу. Не довго думаючи, вона взяла його за руку. Віддавши чуже, залишила у нього своє.
Арешт робота – буденна нецікава процедура. Але не для 5. Він відчував, як руйнується його маленький впорядкований світ. Так наче скло монітора раптом розлетілося навсібіч.
Вони робитимуть так не раз, щоб хоча б ненадовго побути разом. Щоб взяти один одного за руку. У цьому триманні за руку так багато всього. Це зустріч і радість, сум і прощання водночас.
Але колись може статися збій. Запис не збережеться. І тоді настане неймовірна самотність. На багато місяців, років, а може і назавжди.
...
Ми теж готові бути іноді роботами. Жити через вулицю. Рука так далеко від руки … . Але потрібно перейти на інший бік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969181
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2022
У нього не було імені. Лише незначні спогади. Кілька уривків розмов зі своїм творцем – конструктором. Якось мимохіть він сам себе назвав Немом, тобто тим, у кого нічого немає. Його конструктором був надміру екстравагантний у своєму містечку вчитель інформатики. Такий собі невдаха-геній. Нем так і залишався б чудовою іграшкою, можливо розвагою місцевих дітлахів та дорослих, якби не дивний збіг обставин. Пошкоджений код для самонавчання дивним чином став придатним для самостійного існування та логічних дій. Оскільки вирувала війна, то дивний одяг, надміру бліде обличчя Нема не видавалося нікому навколо ані дивним, ані нелюдським.
Україна палала під агресією здичавілого сусіда. Нелюдське стало чимось звичайним. Ґвалтування, вбивства, тортури … Це те, з чим прийшов на цю землю рашист. Нем спочатку не розумів взагалі сутності того, що відбувалося навколо. Але щоденне життя його навчало …
Першим учителем був собака. Голодний, покинутий усіма, а можливо просто такий, що залишився зовсім самотнім. Собака сидів біля порогу будинку і нікуди не йшов. Голод нищив його тіло, спрага ставала нестерпною, але він нікуди не йшов. Тому що саме тут був його дім. Нем спробував вирішити його проблему. Кілька днів він шукав для собаки хоч якусь їжу та воду. Але нажаль було запізно … Цей випадок дозволив Нему зрозуміти важливість дому. Зрозуміти, чому так важливо бути звідкись, адже це частина твого Я. Чому Нем допомагав собаці? Спочатку він не знав відповіді на це запитання. Але потім все стало на свої місця: порожнечу потрібно було заповнювати і на щастя цей процес розпочався із чогось доброго.
Другим учителем була Катя. Маленьке зовсім дівча, що не могло вибратись з пошкодженого будинку. Так виглядало, що їй зовсім не було кому допомогти. Катя усілася йому на плечі і вони довго ходили містом під звуки вибухів та сирен, шукаючи будинок її тітки з дядьком. Нем просто слухняно робив усе те, що вона його просила. Чому? Ця маленька істота знала більше, ніж він. Її життя виглядало набагато більшою цінністю, ніж життя робота. Тож усе було цілком логічним. Поступово у Нема виробилося правило поведінки: допомагати усьому живому і у цей спосіб здобувати свою цінність.
Вчителі змінювалися, а правило залишалося незмінним. Лише одного разу Нем був дещо заскочений неймовірним егоїзмом одного із чоловіків, що відбирав одяг у слабшого. Тоді він ще не знав, що у таких ситуаціях так само доречно втручатися.
…
Кілька озброєних чоловіків, що розмовляли незнайомою, аж надто різкою для мікрофонів робота мовою, упіймали на вулиці хлопця і дівчину. Тримаючи їх обличчям до землі, ці здичавілі істоти перебирали їхні речі, шукаючи телефон. Нажаль, телефон було знайдено. А у ньому: десятки фотографій будинків з військовими. Як і кожна з подібних історій, ця мала б закінчитися так само трагічно. Але перед бороданями раптом виріс з нізвідки дуже дивний чоловік.
- Ти кто, лєжать …
- У мене немає потреби це розуміти.
Залізні руки дуже швидко зробили свою справу. Що можуть зробити кілька пропитих просякнутих наркотиками тіл проти залізних рук робота?!
Нем замислився: хіба зараз я підтримую життя? Щодо цих двох на землі? Так. Щодо цих? Ні. Чому ж тоді я так учинив? Відповідь була очевидною: життя того, хто убиває, не має цінності. Але ж Нем також убив. Убив, захищаючи тих, чиє життя має цінність … Його процесор просто розривався на частини від тисяч думок та моделей. Людина просто користується емоціями, інстинктами … . Робот будує моделі, аналізує, прогнозує … Дивним чином, чинити справедливість виявилось найбільш логічним рішенням.
Марія та Тарас забрали його з собою. Так звали його нових друзів. Вони взагалі не розуміли, хто перед ними. Стрес робить свою справу. Тож просто хорошого чоловіка вони потягнули за собою у найближче сховище.
Тут Нем знову побачив Катю.
Пізно увечері вони сиділи вчотирьох і про щось розмовляли. Хоч ні. Нем переважно мовчав. У нього з’явилося дивне відчуття. Щось таке наче «бути між своїх».
…
У місто повернулися українські військові. Нем розумів, що життя змінюється у позитивну сторону і для нього. Тим, хто втратив документи, їх дуже швидко повертали. Перевіряли лише, чи не йшов на співпрацю з ворогом. Сотні чоловік готові були підтвердити його ідентичність, хоч знали лишень це дивне ім’я Нем. Пів міста вважало його героєм.
Тож дуже швидко він став Миколою Старченком та оселився у давно ще до війни покинутому будинку. Його дещо дивне потемніле від вогню та пилу обличчя ні в кого не викликало підозри. Невміння посміхатися … Це теж пояснювали війною.
Котра невдовзі закінчилась. Тож потрібно було визначатися з тим, що робити далі. Микола Старченко чомусь вирішив стати вчителем інформатики. Мабуть, це було те, що він вважав у собі цінним.
Цікаво, чи зможуть розпізнати діти, що перед ними робот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022
Йому сьогодні привезли батька,
Востаннє, на останній день,
А іншому цей день - суцільна казка,
І день, і вечір сплетений з пісень …
В колисці озивається дитина, перший неспокій,
Серце із грудей,
І стукають по дереву хвилини,
Приходять, йдуть найкращі із людей …
Я маю мрію: хай усе минеться,
Хай ворог пропаде в болотній млі,
Та як минуле просто повернеться,
То очі де сховаємо свої ?
Ота земля в руках "завжди голодних",
Золоті надра – іграшка «крутих»,
Як ми пояснимо для кожного з двохсотих,
Чому живих так мало між живих ?
Таку ціну загнув крамар сьогодні ввечір!
Стільки збереш хіба за все життя.
Якщо усе - товари, служби, речі,
Найгірше все ж на світі - забуття …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2022
Сиджу ось тут вже третій день,
Чужі щось іноді приносять,
А я ось тут між черешень,
Які по своєму голосять …
Не прожене ніхто з кімнат,
Їх дощ давно болотом вимив,
Порожньо тут біля дівчат,
Давно не бачився я з ними …
Сиджу … хтось наче підійшов,
Хтось гладить дружньо над бровами,
Нема нікого … щось відчув,
Немов я знову, діти, з вами …
Вночі так добре видно їх,
Схиляються, про щось шепочуть,
І я ось тут поміж своїх -
Своє тут досидіти хочу …
Я ними все своє прожив,
Намучився, не мав спокою,
І на останок укусив,
Хто вдерся в хату рідну мою …
Все знищив ворог, все забрав,
Руїни стали рідним домом,
Де пес на свій кінець чекав,
Щоб не лишатися самому …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022
В село захо́дили солда́ти
Під шепіт листя і вітрі́в.
Свої - не чути диких ма́тів.
Найкращий з українських снів …
Села лишалось небагато,
Дуб на століття постарі́в,
Такими ви́дались і ха́ти,
Ставо́к у за́тінку німі́в …
Раптово крик луна в пові́трі:
«Ідуть по полю як свої́»,
Крик - дивина у цім жахітті,
Що тут вчинили москалі!
Найперші обізвались діти,
Пришкандибав старезний дід,
Йому б вже в небеса летіти,
Та дід тримає родові́д …
Яке ж це щастя зустрічати,
Своє своєму – вічний дар,
Це тільки можна відчувати,
Звільнивши душу від примар …
Дід зазира в солдатські очі,
Дитя вчепилось у рюкзак,
Дівча аж обійнятись хоче,
Та не обійметься ніяк …
Ніхто і слова не говорить,
Горить за клунею садок,
Коня́тко теж очима водить
І вириває повідо́к …
Шукають, що б таке їм дати,
Несуть з хатів нехитрий скарб,
Їх стали хлопці годувати,
Нема між українців скнар …
Сидять отут немов родина,
Розклали все, що кожен мав,
І батько обіймає сина,
Що Бог йому подарував …
[i]Музичне оформлення з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2022
Мені чомусь важливо знати, що ти у мене все ж була,
Було так важко розпізнати, не оминула, не пройшла,
Усе, що я хотів сказати, було все сказано давно,
Було це справжнім, не сховати, не стало мрією чи сном …
Очима очі обіймати, торкатись поглядом душі,
І кожні миті так шукати, немов у темряві вогні …
Я навіть зараз, що сказати, вдивляюсь в погляди чужі
В надії раптом упізнати … Прости фантазії мої …
Війна ввірвалась так раптово, і перші – це слова твої:
Як ти, там далі невідомо, як всі твої? Чи всі живі?
Все нерозтрачене в долонях, у серці, скронях, у очах…
Чи у очах там щось солоне? Чи за дітей шалений страх?
Чомусь не маю того жалю, що там не склалося колись,
Я у думках своїх шукаю, де ми з тобою відбулись.
Втечу від справ, усе забуду, писатиму тобі пісні,
Я трішки зовсім там побуду, де у очах твоїх вогні …
[i]Музичне прочитання з допомогою ШІ[/i]
[i]Текст та опрацювання є авторськими[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022
Кому, в якій такій уяві
Прийшло у голову це дійство?
З глибин часів живій примарі
Віддали край наш на насильство …
Це там колись в догоду хану
Із тіл людських збирали гору,
І на убивць тягли сутану,
Ковтали душі мандрагору …
Це там колись дівчат розумних
В вогонь кидали на розвагу,
І величали злих і буйних
За їх жахливу чорну справу …
Тепер оцю гидку потвору
А на додачу ще й васалів
Жбурнули в світ, що жив без горя,
Без злих думок і без печалі …
Біснується глитва прибула,
Хапає все, що вперше бачить,
Примара в скоєне пірнула,
З чортячих радощів аж плаче …
Десь за полями, за лугами
Пішла туга за козаками,
Збудились з сну свого міцного,
Та що казати … Слава Богу …
Як стали нечисть ту кришити,
Примара стала в бік косити,
І проситься: пустіть додому,
Мені вже сімдесят старому …
Лиш тільки хочу кусень неба,
А ще мені озерце треба,
А так, я ж мирне чортенятко,
Беріть палац, лишіть хоч хатку …
“О ні, примаро, провалися
Туди, де світ твій уродився,
Злізай униз з чужого неба,
І наше море не для тебе …”
Вогні на світ людський упали -
Аж вражі лярви застогнали,
Як тільки дим той розійшовсь,
За лугом ще козак знайшовсь …
А далі утекла вражина,
Лишилась може половина,
Скулить усе гниле болото,
Болить усе тепер сволоту …
Тряслася вражена недовго,
Просила десь в пітьмі підмогу,
Підмога теж косяча дівка,
Здорова, мудра, не чортівка,
Збиралась довго у дорогу,
В вітальні вимила підлогу,
Зиркнула десь туди в болото,
Та ну її, оту сволоту …
[i]Музичний супровід створено з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2022
Коли? Кому? За що? Навіщо?
Опале листя. Музика дощу.
Комусь цей дощ немов зі зла вперіщить.
Комусь дарунок жити в казку цю …
Комусь так мало просто погляд в очі,
Комусь безмір’я в дотику руки.
Когось лякають ці глибини ночі.
Комусь мов очі в небесах зірки.
Комусь за вічність мить одну прожити.
Кудись добігти. І когось спасти.
Комусь за щастя малюків учити.
Комусь за муку це життя пройти.
А ці, порожні, там сидять на троні.
А ці, байдужі, з порожнечі в нікуди.
І краплі крові падають червоні
На їх нікчемні і брудні сліди.
Там хтось схилився через край барвистий
Такого різного важливого життя.
У когось шлях хоч і кривий та чистий.
Іде по нім. Немає вороття.
Але немає в цьому й краплі жалю,
Якщо за скоєне немає каяття.
Там вітер каже: дайте вам заграю,
Мої чудові воїни життя …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2022
Коли війна вривається у двері,
Розгойдує примарні каруселі,
По лезу продирається життя
І б’є в набат людське серцебиття …
Любов приходить на мізерні миті,
Бо ж ті серця навстіж усі відкриті,
І десь у мріях дотиком руки
Чарують і жінки, й чоловіки …
Коли війна вривається у двері
Казали, що любов сидить в печері?
Та ні, неправда, крізь дрібні дірки,
А потім наче хвилями ріки …
І розриває все, допомагає ...
А упадеш? Дасть руку, піднімає …
Кудись сховає в свій далекий світ,
Коли ламає все колючий дріт ...
Війна … яке ж нікчемство ти й потвора,
І нецікава, і сліпа й прозора,
В тобі любов мов сонце блискотить.
Вона живе, а та потвора спить …
Вона в бою пісні свої співає,
Як гуркотить, то діток обіймає,
На берегах найбільшої ріки
Кладе в долоні із небес зірки …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
Трійко крилатих небом летіли,
В передчутті щось вітри шепотіли,
В світ увірвались спалахи болю,
Зразу не стало того споко́ю ...
Той, що найменший, шулікою в поле.
Мову утратив. "Змилуйся, доле!"
Всюди могили, холод руїни,
Того лунають дикунські причини ...
Зброєю стали ангельські крила,
Просто дивитись, терпіти несила.
[b]Інші[/b] кричать: "Ти не смій, не втручайся,
Вверх полети. Не озирайся".
Ні. Цей не зміг. Серце рвало на клапті.
Знову це дрантя, знову ці лапті!
"Я вже це бачив не на малюнку -
Радість облич від убивств і грабунку ... "
"Жив я колись на землі цій раніше,
Тут мов на небі, тут пишуться вірші,
Тата і маму у мене забрали,
Діти на вулиці мовчки вмирали ... "
Може я все і хотів би забути,
Ангели мусять усе пробачати,
Буду я нести за людське спокуту,
Від України не можу втікати ... "
[b]Інші[/b] почули, до справи взялися,
Кожен, як міг, у найглибше спустився.
Білі і сірі, і зовсім ніякі
Душі озвались - похилені маки ...
Духом пробуджені правда і сила,
Навіть в людини, буває, є крила,
Ти, Україно, себе не впізнала,
Сто десять днів як крилатою стала ...
*як варіація на вірш Tanita N
[i]Музичний супровід створено з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2022
Війна. Вітрить.
Душа ковтає пломінь.
Не ангельський на тлі лунає гомін.
І на полях чорнить від вороння.
Весна? Була? Нема її. Нема.
Забракло сил в кількох небесних хмар.
Мов аватар
Поклали знову на вівтар.
Лелека у гнізді своїм горить.
Землі болить …
Дитячий сміх
Мов сенс всього буття.
В очах твоїх
За мить усе життя …
Цих сенсів тут, тепер
По самі вінця.
У сутінках Землі
Побачать українця.
Оті бездушні і черстві далекі,
Котрим байдужі в небесах лелеки?!
Чи до дітей, окрадених війною?!
Плетете марево за нашою спиною …
Воно живе -
Те наше Незнищенне.
Залишиться між нами.
Потаємно …
Що над могилами
Ключами проліта.
Закрило маревом своїм
Рідні міста …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Андрій вже й не очікував нової подорожі. Стан умиротвореності та рівноваги, у якому перебувало все його єство́, здавалося вже ніколи й ніщо не потурбує. Хіба що йому буде даровано повернутись туди, назад … до неї. До Аврори. Але цього не ставалося. Ймовірно, те, що було, вже вважалося само по собі неймовірним дарунком долі. Хто-зна, можливо його колись буде повернуто, щоб нарешті прожити своє власне життя, а не чиєсь ... Хотілося б цього, мріялося про це.
Здавалося, що на нього все ще чекає якесь особливе завдання. Щось неприємне і неуникне, до чого він уже фактично звик. Щось, що необхідно виправити, витерти з людської історії. Як виявилось, не помилявся ...
Черговий спалах. Як важко даються ці енергетичні трансформації?! І ось вже вона - нова болюча роль. Ось тільки сцена та глядачі ... Якби ж це можна було назвати сцено та глядачами?! "Ну добре, розберемося."
Андрій сидів у кріслі. А точніше той, у чиєму тілі зараз перебувала його свідомість. Поруч валялось щось схоже на дзеркало. Хто ж він тепер? Боже, яке ж бридке обличчя?! Ні, не в сенсі недоглянутості чи спотворення хворобою … Зовсім ні. Маленькі очі, безвольне підборіддя, наче вискубане якимось диким птахом чоло … Кабінет явно скидався на сховище для самотнього самозакоханого диктатора. І мабуть достоту боязливого. Інакше він би не сидів у цій кімнатці-бункері більшість свого часу. Андрій не міг знати його імені. Він був у цій державі чи навіть у цій частині Європи задовго до найжахливішого вияву тепер уже всім відомого російського фашизму. Щоправда, невже цього ще не було? Йому здавалось, що десь у глибинах 20 століття чи навіть на початку 17 - го такі відчуття уже з'являлися і не в українців ...
У двері тихенько постукали. Краще, мабуть, вжити слово «пошкреблися».
- Увійдіть. Що?
[i]Спеціально постарався наділити свій голос якимись відразливими нотками. [/i]
- Як ви і просили, пане президенте. Привезли шамана Яголєєва.
- Приведіть сюди.
У кабінет двоє посивілих охоронців внесли наче мішок тіло якута. Вся країна знала, що він поривався вигнати демона з тіла свого президента. Воно б лише посміятися, але дехто сприймав ці магічні викрутаси аж надто серйозно. А опозиція одного з міст взагалі збиралася зустрічати шамана багатотисячним мітингом. Тож у "чарівника" почалися проблеми.
Коли з його голови зняли мішок, Андрій побачив змордованого голодом чоловіка середнього віку, який явно не мав жодних фізичних сил з кимось хоча б спілкуватися. Але мабуть доведеться …
- Що ви з ним зробили?
- Він вам провокував втрату влади у найближчі місяці. Ви наказали сховати його подалі. Ми так і зробили.
- Залишіть нас.
………………….
Двоє говорили тихо, іноді навіть пошепки.
Через якийсь час діалог виявився досить таки цікавим. Голос шамана хрипів наче ключ у заржавілому замку.
- Знаючи свою долю, навіщо прискорювати її?
- Немає нічого страшнішого за неправду. Як з нею жити?!
- Можна ж було промовчати?
- Я намагався все змінити.
- Хіба одна людина може щось змінити? Хіба що ... ([i]Андрій посміхнувся[/i])
- Не бачу у ваших очах ночі. Що сталося з вами?
- Що саме ви хотіли змінити?
- Йде війна. Хіба не ясно. Що сталося з вами? Я бачу в очах світло. Невже мене почули?
- Так, я думаю, вас почули …
………………………………
У двері знову пошкрябалися. У дверях з’явилася майже котяча голова. Та ні, здалося … Лєсков власною персоною. Оці випещені нігті, руки, клапті шерсті над очима ... Цікаво, як йому вдається так вдало ховати хвіст ... .
- Чи дозволите на два слова?
- Знову доймають діти? Не подобається у росії?
[i]Андрій явно почав розуміти усі деталі цього нового сірого світу.[/i]
- Та ні. Це ми уже пройшли. Там істерика. Минеться … Ви ж знаєте мою Лізусю.
- У чім ж проблема?
- Укри не йдуть на переговори. Потрібні якісь нові погрози … Нічого не приходить в голову … з дозволеного.
- Пригрозіть їм перекрити Дніпро на Валдаї.
- Ви, як завжди наймудріші мій правителю ...
"Цей дурень навіть не зрозумів, що я пожартував ... "
………….
"А от візьму і піду пройдуся вулицями. Просто сам. Без нікого. Без охорони".
Таке бажання доволі важко було здійснити. Але після певних старань … Умовний диктатор опинився на вулицях столиці.
Дійсно, світ виявився доволі яскравим. Ця яскравість іноді просто сліпила. Гасла, гасла, погрози ... Щось таке уже було. Там ... у минулому.
Чому ж вони так злякано на мене дивляться?! А ось ця ровесниця "великої перемоги" явно хоче щось сказати.
- Невже це ви … я так мріяла колись вас побачити. Доторкнутися. У мене удома є ікона, на якій зображено вас. Ми все підтримуємо. Ми з вами. Ми знищимо цей вселенський фашизм.
- Пані, а що ж буде далі … Ви кажете, що ми все знищимо. Яким ж тоді буде той залишковий світ?
- Таким, як у нас. Усі будуть щасливі.
- А від чого будуть щасливі?
- Бо ми їх усіх знищили.
"Страх або … ось таке зміїне шипіння. І чого я лише так сюди приперся?!»
……………………
Андрій майже вирішив, що він виступить з промовою. Просто знищити це тіло і навіть ще кількох найбільш ярих нелюдів … ? Це не змінить ситуацію. Тут щонайменше три покоління ототожнило зло з добром. Виступити у прямому ефірі? А далі? Вони ж просто потрактують по-своєму його слова. Кожна його правильна фраза набуде взагалі неочікуваного змісту. Зринув спогад єдиної спільної прогулянки містом з Францом Кафкою. Тому ввижався всюди його «замок» наче відмінусованої людської свідомості. «А я ще мав сміливість переконувати його у силі людської гідності та свободи, де б це не було і за яких би це не було умов». А якщо у думках?
"Громадяни не існуючої країни!
Та й чи громадяни? Що можна вам сказати? Що можна сказати у порожнечу? І навіщо?
У вас немає своєї історії. Частину з того, що ви вважаєте своєю історією, ви вкрали в України. Історії окупованих вами народів ви теж не знаєте. Бо це уже не нації. Хіба можна назвати нацією тих, хто не шанує власних звичаїв, мови, предків. А якщо у вас немає історії, до кого я звертаюся? До порожнечі? Чи вам подобається бути порожнечею?
Ви не вмієте і не хочете працювати. У вас є алмази, нафта, газ, руди, ріки та ліси … У вас цього стільки, як немає в жодного іншого народу у світі. Але вам цього не потрібно, бо ви не можете цим скористатися, бо ви не народ, не нація, та й мабуть не люди … Чому не люди? Бо вас не зачіпає чужа біда … Ви не співчуваєте. Ви не намагаєтесь захистити власну дитину … Ви її продаєте. Мені, переляканому диктатору … Не маєте жалю до чужої. Хто ж ви?
Ви не вірите у Бога? У жодного … Ви вдаєте, імітуєте віру. Ваші священики – звичайні військові. Просто це така особлива армія. Ваші священики прославляють убивства, публічно демонструють жадібність, жорстокість … Може це анти-віра?"
Андрій так і не вирішив … Чи варто їм говорити ці слова … Адже квіти, посаджені у пісок, не мають жодного шансу … «Я зрозумів. Вони – пісок.» «Отже, мені потрібно залишатися тут чим довше». «І нищити цей уламок нікчемності зсередини».
………………………………………….
Правитель у мавзолеї. Дехто посміявся б з цього факту. Чи з цієї події. Прийшов перевірити, чи готують місце … Але у них не прйинято сміятися. Сміх найчастіше - це вияв розуму та волі. Лише зовсім рідко - глупства.
Андрій дивився на лялькове тіло старого вождя, що прославився мабуть тим ж, що і його теперішнє тіло. Спонуканням до вбивства, знищення, руйнування. Нікчемне, дрібне створіння. Жертва логопеда. І оце нікчемство майже століття пропонувалося дітям величезної імперії як ідеал для наслідування?! Чому пропонувалося? Вони далі нищать дітей цим червоним лайном. Що ж, цей мій персонаж мріяв, мабуть, влягтися тут поруч.
Андрій знайшов очима начальника варти.
- Облийте тут усе бензином і спаліть …
- Але ж як так … Ми ж так довго охороняли. Це ж національна святиня.
- Виконуйте. Чи вам надоїли ваші сім’ї? Хочете на фронт під ракети укрів?
- Слухаюсь, пане президенте.
Навколо збиралися люди. «Путін спалив Леніна». Ця звістка облетіла миттєво москву.
«Навіщо це?», «Що ви робите?», «Святиня» …. Ці та інші вигуки переважали. Щоправда, кілька людей у натовпі явно підтримували все те, що відбувалося. Охорона демонструвала неабиякий переляк.
- Тут залишатися небезпечно. Вони можуть на вас накинутися.
- А ви що? Не маєте зброї? Стріляйте.
- Але ж …
- Це всього лиш дрібні нікчемні люди …
- Це попаде у телевізійні камери.
- Ну тоді не панікуйте … Ходімо.
…………………………………
Кілька людей у сірому перелякано оглядали кімнату, в якій були вперше у своєму житті.
- Мені сказали, що ви виконуєте усі мої побажання.
- Так точно.
- Мені потрібні два десятки готових на все бійців.
- Вони будуть. Який тип завдання?
- Приведіть їх до мене.
………………………..
Кремль горів яскраво та якось урочисто. Сам цей факт став початком кінця так званої російської ідентичності. Символ чого? Для обтяжених кращими зразками колоніального телебачення, створеного переважно представниками тих самих окупованих народів, мабуть все ж спокою, впевненості, сили і … незнищенності. Для тих, хто мав сміливість на відкриті очі та розум – жорстокості, злочину, рашизму.
Вогонь перекидався усе далі і далі. Його було заборонено гасити.
"Цікаво, коли вони зрозуміють, що їхній вождь вже зовсім втратив глузд … "
Чи це не має значення?
.......................
"Що я зроблю завтра? Я зроблю його смішним ... Нікчемним і смішним ...
І не лише його. Почну з оцих, коридорних ... "
Зараз вони бояться. Смішного вони боятися не будуть.
А щоб не боятися, їм доведеться змінитися. Іншого "бути" у такому світі не існує ...
........................
Озвіріла голодна товпа готувала ритуальне вогнище ... . Андрія вже тут не було. Він знову потрапив кудись у невидимі грані чисельних світів. Справжнє зло готувалося до зустрічі віч - на - віч зі своїм ревучим диким творінням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949662
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2022
Такий гучний Європи слід,
Де український славний рід,
Поснули німець і француз,
І італієць десь загруз …
І тільки тут тримає стрій
Країна золотавих мрій …
Навколо нас живуть брати,
Їм з нами поруч завжди йти,
Британець люльку набивав,
До того гурту теж пристав …
Ото буває дивина,
Як хтось позбудеться од сна,
І не чекали вже ніхто,
Почалось в цирку шапіто …
Та хто ж така?
Та як ж це так?
"Таку" країну ображать?
Почався плач за москалем,
Пішли плачі навкіл дощем …
Бо ж там і нафта, там і газ,
Включивсь сторічний контрабас*,
Плач, українськая земля,
Коли хтось судить так здаля …
Котивсь кудись багатий світ,
Ключа сховав нам до воріт ...
Чи нам то тре, чи то журба?
Б’є Україна москаля …
А далі з тим, хто кум і брат,
Постане світ з біленьких хат,
Цвістиме вишня у саду,
Забуде край наш про біду …
*виступ Кіссинджера у Давосі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2022
Дякую Mezu Svitlana за співмірність ...
Вогонь - це завжди без дозволу,
Ще б тільки обійм йому,
Щоб не спалити тебе втомлену,
Щоб не у час журби і сну ...
Свобода - це ніколи з дозволу,
Без запитань, як і чому,
Щоб не було пітьми і попелу,
Щоб не загратись у війну ...
Україна - це з першого дотику,
Україна - це тільки з вогню,
І за таку особливу еротику
Б'є українець русню ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2022
Я помітив тебе у парку.
Ти сиділа на лавці в дощ.
Що ж за справи – сидіти тут зранку,
Умиватись самотністю площ …
Підійшов. І закрив твоє небо.
Парасолька моя мов душа.
Є у неї у людях потреба.
Каже: на самоті не лишай …
Знаю: цього тобі не потрібно,
Щоб тут хтось над тобою стояв.
Залишаю тобі свою рідну ...
Парасольку … І знову до справ …
Може ти вже зморилась війною.
І не маєш людських більше сил.
Хай вона повисить над тобою ...
Парасолька … у вигляді крил ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2022
Не відірватись від її очей,
Не відірватись від її пісень,
Бути опорою її плечей,
І бути з нею у останній день …
Вони прорвались вже в кількох місцях,
І тих, хто поруч був, уже нема,
І скільки правди у нічних піснях,
Не просто так, бо то вже не слова …
Що скажеш їй у ваш останній день?
Чи так потрібні ще якісь слова?!
«Я знаю: ти така, немов з пісень.
Така яскрава і така жива …"
Нема ненависті, пропав кудись і страх,
Лиш тільки біль, що ти уже пішла,
І зброя заніміла у руках,
Нікчемний світ, в якому стільки зла …
До нас прорвуться завтра,
Вже межа,
Усе життя складається з руїн,
Це там на півночі людське немов іржа,
І кожен день - не встаючи з колін …
А тут … пішла, а наче ще стоїть,
Прозора постать, посмішка в очах,
І кожна вічність мов звичайна мить,
І кожен погляд мов у небо птах …
*захисницям Маріуполя
[i]Музичний супровід створено з допомогою ШІ. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2022
Яке там ще 9 травня
Комусь за свято на землі,
Кому за рай ця буцегарня,
Тавро убивці на чолі …
Минуло вже багато років,
Як кат це свято обізвав,
Минули вже давно всі строки,
Щоб жив ще той, хто воював …
Чи українцю перемога -
Утратити свій рідний край?
І по сибірах вже дорога,
І хлопці тисячами в рай …
Женіть від себе ту наругу,
Що світу принесла москва,
Бо відчувають сум і тугу
Ті, кого вразила війна …
Немає в нас вже свят чужинських,
Стоптала чоботом москва,
Буденно, холодно, по-свинськи
Бомбила душі і міста ..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022
А ми з тобою будемо ходити вулицями
Цього тільки нашого міста …
І немає значення, чи будуть у нас слова …
І не важливо, що там хмари хмуряться,
Бо і міста, і тебе уже нема …
І наші діти чомусь не відбулися
У цьому місті з такими чудовими вулицями,
І тільки вибухи кожної ночі чулися.
І нам не причулося …
У цьому місті, де так усі любуються
Деревами, фонтанами і людьми,
Де слово «люблю» у повітрі чується,
Де ми стали з тобою тіньми́ …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2022
У мі́сті Марі́ї дощ,
Малю́є по не́бу ві́тер,
Обі́йм спорожні́лих площ
Само́тні весня́ні кві́ти …
А тут у підзе́мці сміх,
Бо тут похова́лись ді́ти,
І час зупини́в свій біг,
Щоб трі́шечки пораді́ти …
За мить зно́ву бу́де бій,
Земля́ затрясе́ться зно́ву,
Бійці́́ трима́тимуть стрій,
А не́бо - свою́ Покро́ву …
А тут зо́всім бли́зько Азо́в
Горта́є сторі́нками хви́лі,
І капає, ка́пає кров,
Життя́ забира́ючи ми́лі …
Ким ста́нуть ці дво́є малят́?
Війна́ їм у свя́то і бу́день.
І ці́нності всі у стокра́т,
І щось розрива́є гру́ди …
*музичний супровід створено з допомогою ШІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
Тут під мостом ховається країна,
Тілами гідності засіяно весь шлях,
А там де місто, там пала руїна
І майорить наш незгасимий стяг.
Такі налякані навкруг дитячі очі,
А у дорослих ненависть в словах,
За ті останні вбивства серед ночі,
І за покинутий по всьому місту прах.
Вони прийшли сюди себе вбивати,
У наш святий і незнищенний край,
У них життя - то мов суцільні мати,
А в нас життя - вишнево-білий рай …
В усе живе, хто може ще стріляти?
Кому добро – то наче чорна ніч?
Як можна в себе стільки увібрати
Ненависті, безглуздя, протиріч ?!
У них немає сонця, вітру, неба,
У них немає щирості зізнань,
Лиш тільки б не ввібрати це у себе,
Добро у нас замайори, повстань …
Наші воюють з ніжності й любові,
До тих своїх і навіть до чужих,
І навіть в тій останній краплі крові,
І навіть в час, коли останній вдих …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022
Колись було,
Без сенсу і без жалю
Один на одного кидалися з мечем,
Тепер вона сказала: закриваю
Дітей твоїх і матерів
Плечем …
У цьому світі ми буденно гонорові,
Для нас ніхто - князі і королі,
Може тому, ми - родичі по крові
На цій такій покинутій Землі …
Ти, Польще, маєш таки «дужо» серця,
А ми таких шануємо навік,
Як хтось колись по-нашому озветься,
То вже стає непотребом поріг …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2022
А хто вам дозволив жити?
Та ще й до того красиво …
І від порожнечі не пити,
Бо навсібіч чорно і мстиво …
І не кричати п’яно
Про велич свою безмежну,
І не валятись в бур’янах.
Хоч того там незліченно …
Товста обридлива баба
Сичить від нестачі грошей,
Диякон дає пораду:
Вбивай, як до раю хочеш …
Приїхав на Україну
Тут справді є, що узяти,
Порішив і батька й дитину,
А ще зґвалтував їх матір …
А вдома уже чекають
Гостинців його геройських,
Украдених десь у Бучі
Дитячих штанців ковбойських.
Діди так його навчали,
Діди воювали "добре",
На старість "героями" стали
За те, що чинили горе …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2022
Мені б до школи,
Забув про уроки,
Книжки і зошити під ногами,
Іду під кулі,
Мене так просять,
Шукати воду для брата й мами ...
Маленький братик
Кричить постійно.
Ми горимо. Щось зробити треба.
Там зовні дико і ненадійно.
Там так багато білого неба.
Я повертаюсь.
Вони радіють.
Завжди боюся: може запізно?
Все б повернути, як було досі.
До школи хочу.
Люблю́ Україну!
*[i]від імені 10-річного жителя Бучі, кінець березня 2022 року[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2022
Їй ще б любити і любити,
Дрібних незгод долати сум,
Нікчемність захотіла вбити,
Обрала замість честі глум …
Жахає нелюдським могила,
Дитячі іграшки в кутку,
Сльоза в душі усе залила,
Залила б темрява москву …
У неї мабуть були мрії,
А як без мрій на світі жить,
Рашистські матері – повії
Навчили, що не гріх убить …
Вона колись із ним за руку
Блукала парком при зірках
А потім їй зламали руки,
Кому за звичай зло і страх …
Орда - немає їй прощення,
Гниле Поволжя і Урал,
Куди ця кривда нескінченна
Втече ховати свій оскал …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022
Хіба ж вони можуть убити
Того, хто навчив нас любити
Садок, цвіт калини і верби,
Цей вечір, і зорі, край неба …
Чиї зачаровані вірші
Щомиті тепер важливіші,
Записував наче поради,
Все знав і не мав на то ради …
Вони в нього кулею знову,
Щоб вбити ненависну мову,
А він лише в бік похилився,
За рідних своїх зажурився …
Тарасе, живеш поміж нами,
Десь тут між Дніпром і степами,
Спасибі за вкраплене в душу,
За все те, що можу і мушу …
Вже скоро зберемось сім’єю
Всі разом: живі й ті, що вічні,
Що там в небесах над землею?
Що там ці проміння одвічні …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2022
Чи були у них матері?
Мабуть, так. А мабуть, що й ні.
Бо такі не приносять у жертву
Рідних - найближчих війні …
Бо такі не бояться за гроші,
За манаття, украдене десь,
Не ховають порожні очі,
Бо їм діти – то світ увесь …
Чи були у них вчителі?
Мабуть, так. А мабуть, що й ні.
Вчителі плекають людину,
І не ходять у служках війні …
А що тут? Порожнеча без слів,
Не шукай, що позаду брів,
Не шукай, що на місці душі,
Не шукай там до серця ключі …
Чи була у них любов?
Не вбивають, хто її знав.
Не буває, де свято оков …
Не ґвалтують, хто її мав …
Десь у Бучі могила тепер.
Закопали себе туди.
Це росія там лежить.
Поховала себе назавжди …
*Буча (((((((((
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2022
"Ось так. Лежу тепер й чекаю,
Щоб друг мій тихо посвистів.
Терпіння жодного не маю.
Чи ж відпочити захотів?
Та ні, тут були чорні люди,
Вбивали все, що навкруги,
Я бачив: щось попало в груди.
Лежали. Поруч. Дві ноги.
Дарма ви, люди, всіх поганців
Мов охрестили на собак?!
Щось таке бачив рано-вранці,
Що навіть дух мій враз закляк …
Лежу, підходили знайомі,
Погладив хтось по голові,
Я відчуваю в тілі втому,
Гаряче щось в моїй крові.
У мене теж вони попали.
Та люди поруч. Ці спасуть".
[i]Навіть собака правду знала,
Що зло навіки проженуть … [b][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2022
Куди тобі тепер, моя країно?
Чи заженуть назад в феодалізм?
Чи ця кривава і лиха руїна
Навіки вбила в тобі кожен ізм ….
Чи ще вмиратимуть твої ліси і ріки
Через зажерливість і через нашу ниць?
Чи ще здиратимуть твої міста і села,
Бо десь комусь вони не відбулись?
Чи ще ганьбитиме комусь співоча мова?
Чи ще втікатиме у закордони цвіт?
Чи будемо в світах тих наче роми?
Яких побачив нас сьогодні світ?
Я справді вірю,
Що кривава битва
В душі пробудить невмирущу міць,
З лихим минулим мов разюча бритва
Усе поріже і розбудить злість!
На нас самих,
Що довго так мовчали,
На нас самих,
Що втратили себе,
Бо ми ніколи ще себе не знали,
Колишніх нас вже більше не буде́ …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2022
Від вибухів поруч весна пробудилась.
Подумала: мабуть, наснилось.
Та що ж це? Руїни на кожному кроці ...
Що сталось у цьому проклятому році?!
"Я ж бачила все це. Клялись, що ніколи
Не будуть стріляти в будинки і школи".
Фашистська символіка вкрасила танки,
Украли в дітей вечори і світанки ...
У серці пече, дикий біль наростає.
Москаль того болю не чує, не знає.
Кохання своє обіймають очима
І падають в землю плечима
[i]Мої найдорожчі, мої Українці[/i] ...
Ввірвалися знову до хати чужинці.
Боїться встрявати багата Європа.
І чути, як б'ємось, від Сум і до Чопа ...
В Одесі співають молитви Шевченка.
А Харків немов оживив Симоненка.
Ну як їм таку Україну здолати?!
Немає в них вірша, лиш лайка і мати ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022
Так потрібно забути на кілька хвилин
Про те, що війна,
Бо дитячі …
Очі, руки і мрії не знають спокою.
Бо війна – це насправді
Незрима тюрма,
Зло, що птахом летить над тобою.
Як забути?
Поглянути з гордістю крізь
Стрій своїх найрідніших-близьки́х,
І відчути, в якому теплі ти стоїш,
Де немає чужих!
Українською не шепотів,
а кричав
світ такий ще байдужий учора,
Може він так і далі мовчати б бажав,
І ховатись у розкоші нори ...
Помилився. Помер. Той байдужості світ.
У сум'яттті відкрив скарб чарівний.
Зло повернеться в край із ганьби і боліт.
Стане піснею рай наш вечірній …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2022
Пішла у небуття обвуглена росія.
В нікчемності немає інших доль.
Ілюзія глибин? Та це ж лише повія.
Дієз ковтнув таку слабку бемоль.
А що ж вона, ота моя, ЯСКРАВА?
Ота уся у сонці і росі.
Весь горизонт у крові і загравах,
Біснуються на півдні москалі …
Та ні, Вона стоїть, Вона не впала,
Стиснулись губи, зуби, кулаки,
Ви думали, Вона з борщу і сала,
Ми - вовчі зграї, де всі вовки – мужики …
В жінок давно скінчилися всі сльози,
Рука в пітьмі стискає автомат,
Ще й Бог послав у поміч нам морози,
Пробачте воїнам за щиру лють і мат …
Як Ти собою світ весь затулила,
Він заховавсь за Тебе і притих,
Ти, Україно, завжди мала крила,
Яка красива Ти у крилах цих !!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2022
Якось на трон усівся ідіот.
Вертівсь мов равлик без турбот,
Закрив свій рот улюблений народ …
Бо ж ідіот …
Проліз в царі, хороший служка,
Тримав завжди відкриті вушка,
На верх учасно доповів,
Тож на напів легенько сів …
Життя у служки – то морока,
Це ж не орлом, в смітті сорока …
За що такого вподобали?
Невчасно мабуть випивали …
Усівсь, не лев, випадком цар,
Вранці казкар, вночі грабар …
Щоб щось всерйоз? Ні, не читав,
То ж вибач, Світе, ти попав …
Що там свої? Так се ж раби,
А поруч «борзі - то хохли»,
Тож цар зібрався воювать,
Вже на кордоні стала рать …
Ведмідь опахалом маха,
Цар на сусідів погляда,
Знайшов якийсь поблизу хлів,
Сказав, щоб цілий день горів …
Аж розридавсь, пустив сльозу,
Це все відбулось під грозу,
Рабам сказали – то снаряд,
Що запустив ворожий «град» …
Облізлий цар, така нікчема,
В царів зажди із цим дилема,
Бісилася на сцені дівка,
В стаканчик лилася горівка …
Тут раптом сонце засвітило,
Царя це дуже засмутило,
Страшенно розболівсь живіт
І вдарило чоло у піт …
Припхався чорт, усівся скраю,
Скінчивсь банкет. Сидить, чекає.
Аж утомився волохань
Потяг з собою всяку …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022
Дивись, вбиває батько сина,
Зрадів москаль: от молодець,
І Україна вже руїна,
І син не піде під вінець …
Чого ж ти, батьку нерозумний,
Приперся у цей мирний край?
Чужий в них бог? Язик паскудний?
Неправда все. Не убивай.
Чому ж продажна та старшина
Івана* зрадила в бою.
Чому ж крок далі - вже руїна …
Спитай, Тарасе**, та ж чому?
А може в ту війну жорстоку
Ішов на брата справжній брат?
Москаль мов ворон кра́де око,
Бо на землі братів розбрат …
Ось і тепер готує ворог
На край твій злобу і чомусь
Поляк, литовець кажуть строго
І світ кричить: спиніть війну …
Щось тут не так
Не так, Тарасе …
Щось ти в житті не зрозумів,
І не за те віддав, Тарасе,
Життя своє й своїх синів …
Назад вертає Україна
У свій забутий рідний дім.
У тім її уся причина.
Стає своє тепер своїм …
*Іван Мазепа
** звернення до Тараса Бульби
[i]Музичне прочитання вірша з допомогою ШІ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2022
Як я іще дитям малим до школи
Ішов, долаючи свій перший страх,
Вслухаючись в чужі слова довкола,
У знак нещирості в отих чужих словах …
Як я уперше задивився в очі,
Кудись туди поринув, потонув,
Як вперше смак відчув німої ночі,
Завжди з тобою, моя рідна, був …
Стояв із друзями, долаючи вороже,
Стискаючи усе, що мав, в кулак,
Минаючи порожні душі й очі,
Цвів десь в душі твій сумовито мак …
Як били дзвони в Києві так гучно,
Що світ відчув, що Київ вже не спав,
Собі шукав, де боронитись зручно,
Щоб не було позбавлено нас прав ….
Ти тут стояла, ніжна і велична,
Моя Вкраїно, із думок, із мрій,
Ти - небуденна, ти - непересічна,
Тебе не здути наче суховій …
Хтось там на тебе знову задивився,
Облізлим чоботом заліз на твій поріг,
Та мій народ ще вчора пробудився,
У нього Сонце й Небо – оберіг!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2022
Включалося у відео – зв'язок все менше і менше … Раніше це дійство було справжнім святом. Побачити інших, почути інших … Почути щось нове, цікаве. Якісь думки, ідеї, … бувало, що й сни. З часом з’явилося відчуття непотрібності, безсенсовності усього, що відбувалося навколо.
……………….
Спочатку їх було кілька мільйонів. У спеціальних капсулах самозабезпечення з мінімально необхідним набором продуктів, приміщень для мінімального відтворення ресурсів (звичайних лабораторій та оранжерей). Самоізольоване внаслідок природного катаклізму людство намагалося вижити у необхідні для відновлення планети наступні 30 років. Так здавалося. Такі були розрахунки. Цілих 30 років … Спочатку було легше. Завжди з’являвся хтось здатний пожартувати. Виникали нові теорії , нові передбачення. Навіть якщо ідея була аж надто фантастичною, аудиторія зустрічала її неодмінно оплесками та схвальними вигуками. Сама ініціатива щось робити вже вважалася неабияким хистом та досягненням. Це вже була не традиційна хмара з її капітанами. Жартома один одного називали професорами та академіками, заслуженими акторами та гуру філософії, піфагорами та ньютонами …
Але з часом стало зрозумілим, що очікуваний період у 30 років є явно нереалістичним. Планета не відтворювалась … Здобуті роботами останні зразки хоча б примітивного життя ставали все рідшими.
……………
Для Рея це все видавалось не так трагічно … Щонайменше спочатку. Причина у цьому – Веста. Вони ніколи не зустрічалися у тому, нормальному житті. Навряд чи вона звернула б раніше увагу на такого як він. Але зараз були інші критерії. І певні деталі поведінки, зміни настрою, оптимістичність стали набагато важливішими за фахову перспективність, вміння танцювати, навіть зовнішню привабливість. Але зараз … Зараз вони поруч з відео, поруч голосом, поруч текстом … Але постійно поруч. Ви скажете, що цього надто мало. За таких умов їх можна було б назвати щасливими.
Але навіть їм подекуди ставало все важче шукати свої сенси.
- Рею, навіщо читати цю книжку. Тобі вона нецікава. Моїм подругам теж. Та й ви так само її маєте прочитати. Для кого мені її читати?
- Може для себе, Весто … Ти робиш світ складнішим, цікавішим …
- Так, але ж мабуть не світ, а всього лиш мою уяву …
- Але ж уява теж частина твого світу …
- Ну добре, заради чого мені вчити ці нові іноземні слова … Ти хочеш розмовляти зі мною на цій мові …
- На жаль, я теж іноді не знаходжу натхнення для чогось нового … . Але ж не можна зупинятися. Розпач – це шлях до загибелі.
- А хіба у нас є вибір?
- … А може завжди у людини має бути жага самовдосконалення. Навіть у власних думках … Навіть у самооцінці. А може у людини завжди має існувати недосяжна насправді … мета. Звичайно, що сама собі вона ніколи не зізнається у її недосяжності.
- Але ж у нас зараз немає такого шляху … Немає пошуку. Лише чекання.
- А може він повернеться до нас, цей пошук … В якийсь спосіб.
- У думках?
- Але ж у думках це теж неймовірно багато …
Таке спілкування ставало все тягіснішим. Кількість жителів стрімко зменшувалась. Причиною були навіть не вік чи хвороби, а розпач, апатія, зневіра … Немає більшого друга хвороби ніж депресія та зневіра. Проте, як добре тому, у кого десь далеко таки є справжній друг …
………………….
Рей не знаходив собі місця. У Вести аварія … Її капсулу пошкоджено. В сектор самозабезпечення неможливо навіть зайти. Це означає, що їм залишилося бути разом не більше кількох днів.
- Рею, це майже нічого не змінює. Рано чи пізно цей момент мав би настати.
- Ні, я не збираюся здаватися. У мене достатньо матеріалів для того, щоб зробити скафандр.
- Ти не зможеш за такої радіації пройти навіть половину шляху до мене. Навіть не думай про таке …
- Ну що ж, виходячи з твоєї логіки, це теж нічого не змінює. Тому що рано чи пізно …
- Рею , я не погоджуюся!
- Цього разу я все зроблю без твоєї згоди …
…………………………..
Попасти у проміжний бункер не було проблемою. Скафандр звичайно вийшов аж надто примітивним та громіздким. В руках у Рея був пакет з необхідними складниками для такого ж для Вести. Ну що ж боротися завжди легше, ніж убивати час в очікуванні …
Але раптом увагу Рея привернув до себе вхід у ще одне не помітне спершу і не вивчене раніше приміщення. Логічно було зазирнути туди. Його здивуванню не було меж … Величезна прихована кімната була фактичним центром управління невеличким космічним кораблем. Звичайно, на такому у космос не полетиш, але двісті кілометрів … Якісь нещасні двісті кілометрів. «Весто, тебе врятовано …»
…………….
Веста пробудилася від гучних ударів у корпус капсули. Це видавалося фантастикою, сном, міражем. Невдовзі Рей вже стояв поруч. Здатність піднятися у повітря була фактично у кожної капсули. Чому ж їм не сказали про це раніше? Можливо, через віру у ці 30 років … Які виявились самообманом, міражем …
……………….
Кілька тисяч капсул злетівши у небо за написаним кілька років тому дивовижним алгоритмом знаходили своє місце у велетенській конструкції. Тепер це був повноцінний корабель. Новий дім. Для тисяч його мешканців.
Чи буде інший? Не знав ніхто. Але тепер у них з’явилась віра … Все залежало лише від них самих. Що сенсу в нудному чеканні. Яке ж ти щастя, пане Пошук!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2022
Ну що тут скажеш,
Військо ідіотів
На рідну землю
Преться напролом ...
Веселу музику
Включили "на роботі".
І якось байдуже,
З добром усе чи злом.
Тут вам "комбат",
Тут вам якісь "солдати",
Руїна там, де були рідні хати,
Тож нумо по світах
Багном
Своїм
Під музику жбурляти ...
З часів Мазепи
Це у них за звичай -
По українцях чоботом пройтись.
Що з того, що царі
Й пройдисвітки - цариці -
Вже не такі верткі, як то було колись ...
Тупа бравада
Світу вже над міру.
Чужа біда,
Та світ уже озливсь.
В Москві ягуся
Оновила ліру.
Монах вертівсь
І не туди моливсь ...
[b]Раби мовчали.
Цар собі казивсь.
[/b]
Та тут сказали,
Щоб не помиливсь.
Хоч по світах
Ти гроші поховав,
Уміло діток
В "лордах" влаштував.
А тут
Дивись
Пестливе те дитя.
Чекає
У болото вороття.
Пахолки теж
Схопилися на ноги.
З тої великої тривоги.
Все, що назбирано невидимим трудом
Враз оголосять на цілий Дурдом ...
[b]Злякавсь.
Сидить.
Трясеться трон.[/b]
А тут ще й в гості омікрон ...
..........
А що ж мої, отут?
Що найрідніші?
Звучать колядки, жарти, вірші.
Сердита жаба розкричалась на болоті,
У неї мабуть щось болить у роті ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2022