Дружня рука

Україні сьогодні …

Вона  хотіла  перш  за  все  спокою,
Втішалася  нехитрому  достатку,
Її  приреченість  зробилася  ганьбою,
Продали  і  поставили  печатку  …
Хотіли  їй  не  раз  іншої  долі.
Вбивали,  нищили  її  героїв.
Вона  ж  не  обирала  волі.
І  на  столі  над  міру  вже  терпких  напоїв  …
Вчергове  голови  розбиті  на  Майдані,
І  топчуть  в  сніг  медалі  й  ордени,
Лише  улесливості  добре  у  державі,
Продали  навіть  вже  прихід  весни  …
Там  десь  на  півночі  біснується  злидота,
Знак  хитрості  застиг  в  краєчках  рота,
Чергове  шоу  захопило  нам  уми,
Були  товариші.  Тепер  куми.
Вона  то  все  терпи́ть,
І  навіть  побувала  за  кордоном.
Вона  усе  ще  спить.
Казки  читають  їй  веселим  тоном.
Вона  красуня.  
Вона  неначе  сон.
Лиш  тільки  кинули  її  в  багно.
І  ко́пають.  Де  твій  жетон?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780025
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.03.2018

Це дуже важко заховати

Коли  у  серці  немає  місця
Воно  тріщить  і  розривається,
Йому  секунди  одної  не  спиться,
Воно  лається,  а  потім  кається  …
Коли  воно  розривається,
Коли  хтось  до  швів  боляче  торкається,  
Це  тоді  серце  так  озивається,
Бо  як  по-іншому  це  називається  …
Може,  думають,  що  то  воно  так  плаче,
А  у  нього  немає  на  це  сили,
У  нього  ж  немає  очей.  Воно  не  бачить,
Його  бачити  не  навчили  …
Його  навчили  тільки  відчувати,
Не  вміє  ні  втікати,  ні  літати,
Уміє  тільки  кричати,
Та  ще  й  так,  що  можна  про  це  й  не  знати  …
Коли  у  серці  немає  місця,
Це  дуже  важко  заховати,
Але  так  легко  вибирати,  
Кого  за  руку  взяти  і  не  відпускати  …
Комусь  здається,  що  це  клітка,
В  яку  зайдеш  і  пропадаєш,
Підказує  небесна  зірка.
Ти  все  знайшов.  І  ти  це  знаєш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018

Коли сонце розганяє хмари

В  уяві  чи  наяву.
Коли  розганяє  сонце  хмари.
Я  кличу  тебе  на  цю  диво  –  виставу,
Що  для  тебе  хтось  вкотре  поставив.

В  твоєму  замку  раптом  розпускаються  квіти,
В  ньому  музикою  все  оживає.
І  я  теж  починаю  радіти.
Я  теж  на  тебе  таку  чекаю.

Ти  пробуджуєшся  зі  свого  столітнього  сну.
Здивована  тим,  яким  все  стало  навколо.
А  я  біля  тебе  ненадовго  засну,
Бо  мені  не  пройти  це  зачароване  коло.

Ти  обіймаєш  кінчиками  пальців  пелюстки  троянд,
Цілуєш  губами  вино  -  виноград.
У  тебе  сьогодні  не  дует,  а  соло.
Бо  я  все  ще  не  прорвав  зачароване  коло.

Твої  очі  озираються  навколо.
Твоїм  очам  чогось  так  мало.
Ти  шукаєш  мене  по  цілому  залу.
І  розумієш,  що  мене  поруч  не  стало  …

Тоді  ти  розпускаєш  свої  коси.
В  круговороті  твого  волосся,  
В  неспокої  твоїх  думок
Щось  вкотре  між  нами  відбулося  ….

Раптом  падають  стіни,  розбиваються  вікна,
Щось  мудрують  собі  шоумени.
Вистава  закінчилась.  Вона  справді  магічна.
А  я  чекаю,  коли  ти  зійдеш  зі  сцени  …

Завтра  буде  інша.  Можливо,  у  нас  будуть  окремі  ролі.
Але  ми  завжди,  коли  закінчуються  чари,
Повертаємось  в  замок  нашої  долі.
Саме  вчасно,  коли  сонце  розганяє  хмари  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018

Вечірня фантазія

Як  я  тебе  сьогодні  привітаю?
Просто  зіграю.
Я  сяду  за  оцей  чужий  рояль.
І  вальсу  квітами  тобі  усе  навколо  закидаю  …
А  хто  це  буде?  Та  мабуть  Шопен.
Тільки  йому  з  тобою  розмовляти  довіряю.
Тільки  у  нього  світ  без  недоречних  сцен.
Порад  не  треба.  Я  і  так  все  знаю  …
Одна  троянда  випаде  з  вікна.
Мороз  обіймами  її  одразу  обплітає.
А  я  її  розбуджу.  Ось  вона  яка!
І  не  троянда.  Жінка.  Вона  сяє  …
В  букеті  цьому  з  тисячі  троянд
Одну  її  я  завжди  упізнаю.
Мелодією  кличу,  обіймаю.
Я  не  Шопен.  Короткий  цей  парад    …
І  я  букет  весь  розпускаю.
Троянди  падають  на  брук.
Ще  мить  в  руках  одну  тримаю
І  недоречний  серця  стук.
Що  видає  весь  мій  неспокій,
Чергові  недоречні  кроки.
І  музика  тепер  десь  збоку  …
Та  раптом  очі.  В  них  глибоко.
В  них  причаївся  цілий  світ
У  них  все  те,  що  я  шукаю,
У  них  мої  всі  так  і  ні
Я  знаю.  Просто  все  про  тебе  знаю.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018

Ловлю своє сонце

Чекаю  на  тебе.
Ловлю  своє  сонце.
А  вітер  у  мене
Питається:  хто  це?

До  нас  наближається.
Підборами  грається.
Мене  не  лякається,
І  посміхається  ….

А  ти  все  знаєш.
Чаруєш  очима.
Коли  обіймаєш,
Гориш  незгасима  …

Вірші  складаєш
В  чарівні  скрині.
В  долонях  тримаєш
Зорі  вечірні.

Думки  заховались
У  рідне  волосся.
Ти  не  налякалась
Весни  двоголосся  …

Ти  не  зупинялась,
Ти  все  в  ній  кружляла.
Весну  зачекалась.
Їй  рідною  стала  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018

На волосся нападав сніг

Я  радію  твоєму  сонцю,
Радію  твоїй  руці,
Я  радію  дощу  –  оборонцю,
Радію  такій  тобі  …
Зараз  знову  бігом  на  роботу,
Зараз  знову  хвилини  як  дні,
А  в  очах  твоїх  бачу  турботу,
Ми  ніколи  тепер  не  одні  …
Там  навколо  одні  катаклізми,
Там  навколо  наляканий  світ,
Там  навколо  все  іноді  з  слізьми,
Під  ногами  нехай,  в  душі  –  лід  …
Цього  поки  для  нас  не  існує,
Розкошує  востаннє  зима,
Ти  далеко,  а  я  тебе  чую,
І  ти  знаєш,  що  ти  не  сама  …
Пролітаю  останні  сходинки,
Це  політ.  Це  ніякий  не  біг.
У  очах  твоїх  знову  смішинки,
На  волосся  нападав  сніг  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018

Лише ти і я

Коли  хтось,  люблячи,  іде,
Трапляється  у  багатьох.
Хтось  думає,  що  боляче  мине,
Та  кожного  болітиме  за  двох.
Можливо,  надважлива  ця  причина,
Її  приховує  в  собі  людина,
Сама  себе  вдягає  в  ланцюги,
Вкидає  почуття    у  морок  і  сніги  …
Не  йди,  -    хтось  мав  би  це  сказати,
Не  можна  все  життя  кидати.
Буває,  мить  на  вічність  схожа,
Мить  вільна,  а  у  вічності  сторожа  …

Мить  надважлива
І  немає  їй  ціни.
Емоцій  злива.
І  приходять  потім  сни.
Візьми  в  обійми.
Без  потреби  їм  слова.
Своїми  крильми.
Лише  ти  і  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018

Подароване серце

Куди  покладеш  моє  серце?
У  серце  своє  звісно.
У  серці  твоєму  так  тепло.
А  може  у  ньому  тісно?
Хоч  зовні  здається  маленьке,
Насправді  велике  –  велике.
І  серце  –  то  зовсім  не  скринька,
Хоч  стежка  до  нього  вузенька  …
У  ньому  степи  й  океани,
У  ньому  глибокі  тумани,
У  ньому  яскраве  сонце
Світить  в  маленьке  віконце  …
А  може  візьмеш  у  долоню?
Хіба  тобі  я  бороню.
А  може  підкинеш  у  небо,
Але  упіймати  теж  треба  …
А  може  повісиш  на  груди
І  я  не  піду  вже  нікуди?
Буду  любуватись  сонцем,
Що  грітиме  через  віконце  …
І  навіть  коли  я  далеко,
Не  маю  з  собою  серця.
Лише  невеличку  частинку
Позичив  собі  на  хвилинку  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2018

Відкрило серце всі свої віконця

Якщо  її  побачив  ти  здалеку,
Біжи.  Це  спалах.  Це  тобі  дарунок.
Це  наче  в  небесах  побачити  лелеку.
Це  наче  в  губи  раптом  поцілунок.
Якщо  ідеш  і  чуєш:  повернися,
Хоч  начебто  немає  тут  нікого,
Люби  її.  І  ні  на  що  не  злися.
Що  зробиш,  коли  доля  судить  строго  …
Якщо  з  –  під  клавіш  музика  потоком  ллється,
Якщо  вона  в  тобі  і  плаче,  і  сміється.  Нічого  і  ні  в  кого  не  проси.
Нехай  вона  хоч  вітром  пронесеться.  По  твоїй  долі.  
Все-одно  люби.
Її  таку  як  ця  ранкова  сповідь,
З  дерев,  з  дощу,  з  проміння,  що  іскриться,
Тобі  уже  зовсім  не  спиться.
Шукаєш  в  пам’яті  її  сліди.
Люби.
Очей  її  чарівності  малюнок,
І  посмішку  ціною  в  поцілунок.
Дотик  руки  неначе  тепло  сонця,
Відкрило  серце  всі  свої  віконця  …  
Ти  відкриваєш  рвучко  наші  двері,
Вірші  мої  перевернулись  на  папері,
Я  перепишу  зараз  все  спочатку.
Як  любиш,  розгадай  її  загадку  …  
Очей,  руки,
Чарівності  і  вроди,
Перечитай  про  неї  майже  все,  що  написали  за  віки.
Від  першої  і  другої  особи.
І  зрозумієш  головне:  люби!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018

Старий мольфар не дочекався учня

Чекав  старий  мольфар  на  учня
Та  мабуть  вже  не  дочекався.
Мольфарство  -  то  для  учнів  скучно,
Глибоко  в  гори  заховався  …
 
Людського  болю  наковтався.
У  ґражді    не  стоять  дзерка́ла.
В  гори  «заземлений»  сховався,
Такого  б  мабуть  не  впізнали  …

Не  раб  і  не  слуга,  а  друг  –  порадник,
Таким  його  запам’ятали,
"Іди  до  мене  той,  кого  прогнали",
З  чорним  котом  навіки  дружбу  зав’язали  …

А  де  ж  узяв  свою  мольфарську  силу?
Вужам  щоранку  в  поле  молоко  носив.
Пташинці,  що  зламала  крила,
У  бога  два  нових  впросив  …

А  що  б  мольфар  хотів  когось  навчити?
Шануй  свій  рід,  свого  тримайся  строго,  
Навчися  інших  і  себе  любити,  
Якщо  шукаєш  Вищого,  пізнай  себе  самого  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2018

Емоція з мовчання і пісень

Любов  –  це  гарно.
Це  ніколи  не  відраза.
Не  плутайте  із  іншими  речами.
Любов  –  це  не  приватна  справа.
Для  двох  сердець  -  сліпа  забава.
Легко  образити.
Ще  легше  зруйнувати.
Не  скажеш  їй:  іди,  шановна,  спати.
Її  не  можна  в  місті  вполювати.
Лиш  можна  їй  від  серця  заспівати.
Ще  можна  в  попіл  цілий  світ  перетворити,
Коли  вдавати,  замість  того,  щоб  любити  ...
О  як  багато  образів  вона  в  собі  таїть.
Коли  мовчить.  Тим  більше,  коли  спить.
Коли  весела  і  коли  сумна,
Ніде,  ніколи  не  буває,  щоб  одна.
Вся  різна.  Зовсім  інша  кожен  день.
Нестримний  буревій  з  мовчання  і  пісень  …
Що  є  любов?  Що  є  ця  супер  -  сила?
Котра  дає  і  відбирає  крила.
Кошту́є  все  й  нічого  водночас.
У  друзів  все  на  ти.  Якщо  люблю,  то  вас.

Красива  як  сама  любов,
У  ніжності  своїй  слабка  й  вразлива.
Не  скинути  невидимих  оков,
Ти  не  хотіла,  але  полонила  ...
А  може  не  в  хотінні  цьому  річ,
По  іншому  ці  ролі  не  зіграти,
[b]Неначе  зорі  розкидала  мрії  ніч,
Щоб  ти  могла  між  ними  політати  ...[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2018

Космічна орхідея

У  залі  тиша.  Всі  чекають  дива.
Там  за  кулісами  створили  новий  світ.
Щезає  час  і  простору  частини
Долає  неймовірний  космоліт  …
І  не  планет  чужих  проблеми  найгрізніші,
Чужого  сонця  вдосталь  всім  тепла,
Людина  для  людини  наймиліша,
Людина  для  людини  і  найбільше  зла  …
Мабуть,  у  цьому  вся  її  проблема.
У  просторі  ховаються  світи.
Себе  самих  спочатку  зрозуміти  треба.
Себе  самих  найважче  нам  знайти.
Вирує  гладіаторська  арена.
Невгодних  кинули  в  обійми  до  товпи.
Товпа  в  емоціях.    Погасла  сцена.
Мовчання  душ.  Стоять  самі  стовпи.
Найбільша  цінність  –  не  космічні  спроби.
Переляк  від  самих  собі  подоби.
Найважливіше  –  це  коли  лише  для  неї  
Десь  в  часі  й  просторі  ожили  орхідеї.
Акторів  довго  ще  не  відпускали.
Акторську  мрію  винесли  зі  сцени.
Чиясь  рука  її  собі  забрала.
Порожні  гладіаторські  арени  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018

Чи ходять дорослі за руку?

Доро́слі  не  хо́дять  за  ру́ку?
Ну  що  тим  доро́слим  розлу́ка.
Хіба  вони́  -  зно́ву  як  діти?
За  ру́ку  -  це  ж  треба  умі́ти.

В  діте́й  все  відве́рто  і  просто,
Обра́за  мине́  за  хвили́ну.
В  доро́слих  –  обі́йми  і  то́сти,
І  часто  усе  це  вітри́нно  …

Як  руки  ці  хтось  розрива́є,
Спино́ю  до  них  поверни́ся.
Якщо  від  руки  утіка́єш?
Якщо  поспіша́єш?    Насни́ся  …

В  обі́ймах  трима́ю  Вам  руку.
Це  скарб,  подару́нок  для  мене,
Здається,  що  наче  на  сце́ні
Серде́чну  вивча́ю  нау́ку    …

Доро́слі  теж  ходять  за  руку.
Болю́ча  дорослим  розлу́ка.
Буває,  стаю́ть  наче  діти.
Ну  як  цьому  не  пораді́ти?!

[i]Музичне  прочитання  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018

Десь у сутінках міста заблукала вона

Десь  у  сутінках  міста  заблукала  вона,
Ніби  бачить  вже  світло.    А  знову  стіна.
І  вдаряється,  плаче,  крізь  камінь  кричить,
Бо  вона  –  це  любов,  а  любов  не  змовчить  …
Забрела  ген  за  хмари,
А  тут  в  парах  усе,
П’ють  вино  у  підвалах.
Де  ж  тут  рідне  лице?
Забрела  в  підземелля,  
Щоб  забути  тут  все.
Не  поможе  чар  –  зілля,
Світло  вгору  втече  …
Забрела  поміж  люди
І  в  бутон  розцвіла.
Дріб’язок  –  пересуди,
Себе  в  людях  знайшла  …
І  свою  половинку,  і  свої  небеса,
Дай  душі  четвертинку,  небесна  краса!
Дай  на  тебе  дивитись,
Дай  тобою  вдихнути,
Дай  у  тобі  забутись,
Дай  тобою  відчути  …
Ти,  любове,  наглієш,
Ти  така  ненаситна,
Бути  чемна  не  вмієш
П’яна  і  непривітна  …
Думаєш,  що  напилась,
А  це  тільки  уява,
Наче  пледом  накрилась
Моя  мрія  русява  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2018

Намалювати жінку

Задали  нам  урок:  намалювати  жінку.
Завдання  виявилось  зовсім  не  просте.  
А  я  спочатку  на  листку  малюю  скрипку,
А  потім  вже  беруся  за  її  лице  …
А  потім  рву  на  скрипці  струни  до  одної  -
Волосся  вже  доповнює  лице,
У  тінях  –  світ  фантазії  людської,
Так  личить  до  душі  твоєї  це  …
Від  променів  яскраво  з  боку  сонця,
Вечірня  втома  заховалась  від  вікна,
З  тіней  тобі  збудую  охоронця,
І  на  картині  ти  вже  будеш  не  одна  …
Я  уявив  собі  на  мить,  що  ти  русалка,
Перевернув  листок  і  так  домалював,
А  потім  передумав,  бо  якийсь  рибалка  
Тебе  б  таку  тут  випадково  упіймав  …
А  потім  одягнув  тебе  в  бузкове,
І  квітів  по  цілому  тілу  розкидав.
І  білі  каблуки,  щоб  чарів  мову
Ти  роздавала  там,  де  я  не  малював  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018

Підробка*

Один  дивак
Образився  не  жарт,
Коли  став  надто  дорогим  її  талант.
Йому  раптово  начебто  на  фарт
Створили  не  відмовний  варіант.

І  ось  уже  на  сцені  мов  жива  ...
Для  кожного  знайомі  риси.
Усмі́шка  іронічна.  Красива  голова.  
Ніхто  не  упізнав.  Комп'ютерна  актриса.

Інші  актори  грають,  а  вона  завжди  одна.
Вставляє  кадри  режисер  у  фотошопі.
Її  житло  оточує  стіна.
Захоплення  в  Америці  й  Європі.

Через  комп’ютер  сотні  інтерв’ю,
Полки  фанатів  оточили  вже  квартиру.
Гей,  режисер,  віддай  ув'язнену  свою.
Люблять  її  і  п'яну,  і  нещиру  …

Придумав  шоу  з  пишних  похоро́н,
Мільйони  плачуть.  І  кидають  квіти.
І  поліцейських  цілий  ескадрон.
Його  підозрює  пів  світу  …

Убивця.  Як  ти  міг?!
І  вже  тюрма.  І  ненависть  палає  у  повітрі.
Не  доведеш  нікому,  що  її  нема.  
І  не  було  ніколи  на  цілому  світі.

У  фільмі  хтось  придумав  порятунок,
Хтось  знову  наче  ходить  в  королях.
Хіба  Вона  –  це  інструмент  чи  обладунок?
Хіба  є  інше  щось,  окрім  як  серця  шлях?

Відчув  від  жінки  справжньої  утому,
Замінник  в  цьому,  підробка  в  тому.
І  опинився  сам  ні  в  чому,
І  не  вручають  Оскарів  такому  …

*  [i]ідею  запозичено  з  фільму  S1MONE[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018

При вході роздавали ролі

При  вході  роздавали  ролі.
Кому  яка?  Оце  для  режисера  надзадача  …
Цьому  війна,  а  цьому  мирна  праця,
А  тут  вже  ясно,  що  чекає  перездача  …
Комусь  дали  зіграти  дуже  гідну  роль,
Нехай  у  ролі  цій  він  зовсім  не  король,
А  просто  за  редутом  йде  редут,
Людей  звільняти  від  ганебних  пут  …
Комусь  давали  щось,  а  він  не  взяв,  
У  пам’яті  своїй  свій  план  сховав,
Обман  на  виході  був  виявлений  зразу,
Але  обман  не  викликав  відразу  …
Комусь  дали,  а  він  стільки  не  зміг,
Десь  по  дорозі  припинив  свій  біг,
До  нього  ангел  з  крильми  прилетів
І  той  зумів  ….  і  теж  злетів  ...  
На  виході  у  черзі  хтось  стоїть  
Чи  роль  не  та,  чи  може  щось  забув?
Десь  загубилась  впевненість  і  хіть,
Коли  критерії  оцінювань  почув  …
А  хтось  так  біг,  що  навіть  тут  біжить,
Вривається  у  двері,  просить  бути  першим,
Та  вся  настирність  пропадає  в  мить,
Настирністю  колег  не  перевершиш  ….  
Ролей  багато,  а  глядач  один,
Не  заховаєшся  за  парканом  зі  спин,
Чи  текст  забув,  чи  роль  якась  не  та,
Тоді  не  сцена  вже,  а  суєта  …
Заслужених,  народних  не  дають
І  навіть  у  лице  не  впізнають,
Шукають  по  глибинах  і  кутках,
І  навіть  у  захованих  думках  …  
У  залікову  вже  не  покладеш,
Не  випросиш  і  в  когось  не  вкрадеш.
То  може  краще  взятись  до  роботи?
Нема  охоти?  ...  Тоді  хто  ти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775664
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2018

Ну що сьогодні каже телевізор?

Ну  що  сьогодні  каже  телевізор?
Про  цінники  на  ринку  я  мовчу.
Я  не  глядач.  Я  просто  супервізор.
Усе,  що  скажуть,  на  зубок  завчу.
Ще  вчора  тут  одного  так  хвалили,
Від  захвату,  від  похвальби  кричу.
Сьогодні  його  вже  словесно  вбили,
Від  зміни  тої  загарчу  чи  занявчу  …
Майдан  обставили  фігури  з  прапорами.
Це  ж  гарно!  Патріот  в  мені  кричить!
Бюджетні  гроші  розлітаються  світами,
Але  про  це  все  телевізія  мовчить  …
В  різницях  курсів  хтось  вже  заробив  мільйони.
І  це  все  знову  на  податках  від  дурних,
Які  немов  у  банках  шампіньйони
Усе  ще  думають,  що  хтось  подумає  за  них  …
У  цій  гротескній  нескінченній  переспівці
З  обох  боків  екрану  розспівались  співаки.
Чи  квартиранти  в  себе  вдома  українці?
Чи  то  у  головах  зробилися  дірки?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775620
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2018

Три сестри

Не  знаю  імені  я  цього  прометея,
Котрому  вдалося  сестер  украсти  з  –  під  оков.  
І  налякати  до  нестями  фарисея.
Сестер  зовуть:    Фантазія,  Нескореність,  Любов  …
Одна  нас  будить  вранці,  проводжає  
У  шлях  далекий.    І  ледачість  проганяє.
Нескореність  русявою  косою
Сплела  проміння  над  твоєю  головою    …  
Друга  сміється  наче  сонце,  будить  вітер
Вірші  складає,  цілий  світ  будує  з  літер,
Жене  людину  у  широкі  небосхили
Фантазія  в  обійми  обхопила  …
А  третя  піднімає  всіх  навколо
І  ненавидить  в  нас  холодне  соло  …
Чатує  ніжність  та  нестяма,    лиш  прокинься
Любов’ю  оживеш,  лише  не  впийся  ….
Сестер  все  рідше  кличуть  на  забаву,
Богинь  простіших  вдосталь,  нащо  чари,
Підсипали  снодійного  у  страву
Поснули  сестри,  а  над  світом  -  хмари  …  
А  хтось  пішов  купити  нові  струни.
На  них  потратив  всі  здобуті  гроші.
Розтали  наче  з  переляку  труни.
Збудились  в  гущі  хмар  заснулі  листоноші  …  
Розносять  музику  по  всіх  усюдах,
І  почуття  живуть.  Байдуже  пересуди.
Покірність  загубилась  десь  на  трасі.
Вже  не  співають  оди  біомасі  …  
Ти  вчасно  повернулася,  Любов,
Фантазіє,  ти  лиш  не  зупиняйся,
Нескореність  наповнила  нам  кров.
Лише  люби  і  гордо  посміхайся!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2018

"Храм" науки

Для  насолоди  розуму  й  очам
Стоїть  у  місті  «храм».
Не  моляться  там  люди,
Все  ж  їдуть  звідусюди.

Так  було  сотні  років.
Так  було  ще  недавно.
Від  тих  учнівських  кроків
Розумно.  Гідно.  Вправно.

Немає  континенту,
Щоб  не  було  пошани.
Все  знищено  дощенту
Дурними  хазяями  …

Не  треба  їм  наука.
У  голові  дурмани.
Безпутник,  ледарюга.
Спілкуються  стакани  …

Чому  ж  ота  наука
Така  немов  ягниця,
Безсила  і  безрука,
Вже  видохлась  синиця?

Щоб  людям  пояснити,
Що  біле  зовсім  чорне?
Частина  повтікала,
А  інша  в  глупстві  сохне  …

Мовчить.  Чогось  чекає.
Звітує  про  звитяги.
Звитяги  на  папері.  
Працюють  коркотяги!

А  як  хтось  пробудився,
Не  дуже  веселися,
Ти  хоч  перевернися,
А  все  ж  якось  зігнися  …  

Не  гнешся,  не  вклонився,
Гарчиш  немов  собака,
Ще  й  рік  такий  наснився,
Удачі,  забіяко    …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775130
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2018

Початок*

В  якомусь  з  мільярдів  світів,
Позбавлених  мрій,
Тебе  загубив.
Не  зумів  ...

У  їх  половині
Незрячий,  сліпий.
Мене  не  зупинить
Хтось  рідний.  
Чужий.
Стоїть  на  порозі.
У  звабливій  позі.
Блиститься  не  сонце.
Ти  знаєш  вже,  хто  це  …
В    очах  порожнеча.
Надія  –  це  втеча.

А  в  цьому  Одному.
Ти  все  зруйнувала.
Віддала  усе,  що  змогла.  
І  бу́ла  б  пропала  така  ...
Крізь  простір  з'явилась  рука.

Я  так  здивувався:
Мене  ти  чекала.
Ти  знала.
Ти  жінка.
Ти  все  відчувала.

Ти  кликала.  Майже  кричала.
Ти  так  притискалась  до  того  чужого  грудьми.
Зламалась.  Не  просто  лишатись  людьми.
Не  дихала,  мабуть,  уже.
Все  ж  чекала.
Фантазія  твоя  тебе  врятувала  …

І  моя  рука
У  твій  простір  ввірвалась,
Руйнуючи  злобу,  переляк  і  страх.
І  де  нас  шукати  тепер  у  світах?
Отим  вартовим,
Що  знаннями  лякають.
Буремний  неспокій?
За  нього  вбивають  …

Зганяють  безмежних  
В  закриті  коробки
Наляканих  зовсім
У  світу  підробки.
Пускають  за  браму  потішитись  трошки  …
Обман  на  обличчя  лягає  під  зморшки  …  
Лиш  двоє  ті  грати  свої  розібрали.
Стояли  і  простір  у  себе  вдихали.

Хтось  скаже,  лиш  двоє  знайшло́сь?
З  цих  двох,  мабуть,  все  почало́сь  …  

*[i]або  Вечірня  фантазія[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775002
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.02.2018

Я п'яний тобою

Я  п’яний  тобою,
А  зовні  не  скажеш,
Твоєю  луною
Думки  мої  в’яжеш  …
Закрила  собою
Весни  мерехтіння,
Здавалися  грою
Тілесні  хотіння  …
Голодний  тобою,
Скрегочу  зубами.
І  б’юсь  головою
Об  простору  брами  …
Я  в’язень  чи  вільний?
Той  стан  невідомий.
Я  сильний,
Я  білий,
А  іноді  чорний  …
Розірвані  струни,
Крах  кіно-культури,
І  вирвано  корені
В  клавіатури.
Я  справжній,
Коли  я  лечу  й  розбиваюсь.
Я  не  зупиняюсь,
Я  в  тебе  вдаряюсь  …
Якщо  ти  такого  собі  обираєш,
Впадеш.  Розіб’єшся.  Сама  добре  знаєш.
Але  коли  руки  наміцно  сплітаєш,
То  ти  не  боїшся.  Нічого.  Літаєш!
Я  вітер,
Я  дощ.
Я  у  вікна  вриваюсь.
Я  добре  у  цьому  неспокої  знаюсь.
Тебе  я  торкаюсь,
Тебе  обплітаю,
А  потім  я  каюсь,
А  потім  я  каюсь  …

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2018

На дорозі валяються цінності

На  дорозі  валяються  цінності:
Чиясь  совість,  чиясь  прямота,
Кілька  каменів  колишньої  гідності,
На  ялинках  іскрить  доброта  …
Може  це  чиїсь  втрачені  наміри?
Може  все  це  з  необережності?
Не  поможуть  псевдо  –  знань  заміри.
Захмеліли  у  винах  буденності.
Хтось  збирає  це  все  зі  старанністю,
За  портретом  малює  портрет.
І  романи  друкує  з  нахабністю,
На  вітрину  попав  силует  …
Де  ж  та  вулиця,  де  це  "кладовище",
Де  розсипали  люди  скарби?
Уявляю  магічне  видовище,
Як  всі  бігом  помчали  туди?
Помилився.  Даю  оголошення.
Що  це  все  за  якоюсь  адресою.
Два  якісь  диваки.  Спустошення.
Переліт  в  інший  світ.  Обмін  посмішками  …  зі  стюардесою.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774872
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.02.2018

Жінка, народжена музикою

Це  неймовірно.  Ти  така  жива.
Поки  я  граю,  ходиш,  розмовляєш.
Як  перестану,  мить  і  ти  щезаєш.
Я  і  не  знав,  що  у  рояля  цього  є  душа.

Якщо  раптово  в  такт  не  попадаю,  
Ти  наче  плачеш,  образ  твій  втрачаю  …
А  я  все  граю,  я  не  зупиняюсь,
Тебе  про  все  на  світі  розпитаю.

Як  музику  тобі  писав  за  цим  роялем  музикант,
Як  присвятив  одній  тобі  дарований  йому  талант,
Як  вберегти  тебе  від  бід  людських  не  зміг,
І  заново  тебе  створив,  у  музиці  зберіг  …

Хтось  має  хист,  рятує  світ  з  картин,
А  він  зробив  ось  так.  На  цілий  світ  один.
Колись  серед  майбутніх  поколінь
Такого  музиканта  ти  зустрінь,
Щоб  зміг  тебе  таку  він  оживити
І  з  ним  потанцювати  запросити  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018

Летить великий колобок

Летить  великий  колобок,
Із  каменю,  з  трави,  з  води,  з  думок  ….
Вовтузиться  на  ньому  не  один  мільярд  істот,
Чергова  партія    самозакоханих  дрібнот  ….

Стараються  вхопитися  за  чийсь  чужий  кусок,
Наслухались  про  себе  опові́док  і  байо́к,
Не  озираються  навколо,
Не  тріо,  не  дует,  а  переважно  соло  …

Про  що  нам  з  ними  говорити,
Сусіди  боком  обійшли,
Їм  байдуже,  куди  летіти,  
Лиш  інші  б  «мо́є»  не  взяли  …  

А  вже  то  «мо́є»  розрослося
Аж  до  гігантських  розмірів.
А  тим,  кому  добре  спало́ся,
Що  до  якихось  там  світів  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774697
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2018

Магія весни

Чи  буває  таке  на  землі,  
Щоб  ні  разу  раніше  не  грати,
Навіть  жодної  ноти  не  знати,
Все  змогти.  Все  магічно  зіграти?
Так,  буває.  То  ж  граєш  не  ти,
Це  душа  твоя  звуки  складає,
Вона  теж  мабуть  нот  не  читає,
Грає  просто,  бо  так  відчуває  …
Так  і  в  цьому  складному  житті,  
Кожен  вибрати  з  тисячі  має,
Яким  шляхом  йому  й  куди  йти,
Щось  відчув  і  біжить  вибирає  …
Потім  іноді  долю  картає,
А  собі  роздає  стусани.
Не  спіши.  Дуже  ти  поспішаєш.
Потерпи.  Зачекай  до  весни.
А  весна  з  цим  усім  розбереться.
В  неї  в  цьому  професорський  хист.
Як  вона  вже  до  чогось  береться,
З’явиться  не  один  гітарист  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2018

В щоденний гамір замурована земна людина

Ти  стоїш  у  місячному  світлі.  
Така  незвичайна,  така  таємнича.  
Прозора  зовсім.  Міг  би  простягнути  руку  крізь  тебе.
Я  спробував.  Але  ти  кажеш:  
-  Не  роби  цього,  не  треба.
Це  може  тебе  навіть  не  налякати.
Це  може  тебе  зробити  чужим.
Ти  не  знатимеш,  що  можна  від  мене  чекати.
Я  не  знатиму,  чи  зможу  вважати  тебе  своїм.  

-  А  так,  нам  лише  потрібно  шукати
Якийсь  інший  таємничий  світ.
Де  наші  світи  можна  об’єднати,  
Дійти  б  якось  до  тих  таємничих  воріт.

-  А  так,  ти  можеш  поруч  зі  мною  стати.
Ти  можеш  мене  про  мій  світ  розпитати.
Я  можу  побачити  тебе  і  почути.
Я  можу  твого  серця  ритми  відчути  …

Як  все  це  далеко  від  земних  турбот,
В  щоденний  гамір  замурована  земна  людина.
Частіше  всього,  що  якийсь  автопілот
Веде  її  серед  систем  гірського  серпантину  …

А  що  той  інший  світ?  Чужий  тобі  й  мені.
В  нас  все  буденно.  Може,  навіть  павутинно.
Давай  спочатку  спробуємо  в  сні.
Відчути  свою  суть  вартує  поклітинно  ….  

Там  інший  світ.  Я  всюди  і  ніде.
Я  відчуваю  там  твою  присутність.  
Разом    з  тобою  стали  одним  днем,
Одним  дощем  і  променем  одним  відчутність  ...    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018

Реальність з характером

Порожнє  місто.
Сотні  дорогих  авто.
І  магазини  навстіж  відчинились.
Ти  сам  собі  Ла  Скала  й  Шапіто.
Яка  різниця,  хтось  ти  чи  ніхто.
Я  все  ще  йду.  А  інші  зупинились  …

Чому?  Не  думаю  про  це.
З  дощем  ми  змовники.
Йому  наставлю  я  своє  лице.
Самотності  цієї  де  замовники?

Та  ще  є  книги,  музика,  кіно.
Так  можна  рік  чи  більше?
Влаштую  схоже  щось  на  казино.
Лиш  музика  тихіше  і  тихіше    …  

На  очі  не  потрібні    штори.
І  не  потрібні  вже  актори.
Акторів  тисячі  в  житті.  Від  них  уже  затори.
Цікаво.  Що  на  це  небесні  прокурори?

Від  розуміння  цінності  тепла
Реальність  повернутися  змогла.
Дверима  грюкнула  при  цьому.
Реальність  ця  з  характером  була.

Немає  цінності  ж  у  віллах  чи  квартирі,
Якщо  їх  жителі  безкрилі  …
Немає  цінності  в  модерному  авто,
Якщо  дорога  вся  -  не  то.

Що  з  того,  ти  живеш  чи  тебе  вбито,
Якщо  не  знаєш,  ти  за  кого  чи  за  що  …
Вже  час  порозганяти  царську  свиту,
Та  й  цар  той,  якщо  чесно,  казна  –  що  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774461
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.01.2018

Перипетії людської природи

Я  хочу,  щоб  була  щасливою  країна,
І  щоб  це  іноді  залежало  від  мене,
Я  хочу  щастя  для  своєї  доньки  й  сина,
Я  хочу  вигнати  нещирих  блазнів  геть  зі  сцени  …
Я  хочу  мати  завжди  трохи  сили,  
Щоб  захищати  все  розумне  і  красиве,
Я  хочу,  щоб  батьків  моїх  хватило
Побачити  багато  ще.  Навіть,  коли  волосся  сиве.
Я  хочу,  щоб,  кого  люблю,  любила,
Її  душа  мені  мов  лампочка  світила,
Я  хочу,  щоб  весна  мої  думки  зігріла,
Щоб  та  весна  всього  багато  захотіла.

Вітання  вам,  щоденна  панно  [b]М[/b]ріє,
А  ви  якось  не  ждані,  [b]Н[/b]остальгіє,
[b]Л[/b]юбов  неначе  віхола  влетіла,
Своїм  вином-думками  напоїла  …
Ніжність,  добро  і  до  дітей  терплячість.
Ніхто  і  ні  за  що  нікому  не  віддячить,
За-віщо.  В  цьому  світі  це  все  нагорода.
А  хто  цього  не  знає,  така  його  природа  …
По  вулицях  блукають  зрячі  і  незрячі,
У  кожного  терпіння  може  і  не  стачить,
У  скрипці  скрипаля  хтось  знак  якийсь  побачить,  
А  хтось  від  сходу  сонця  в  захопленні  заплаче  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774263
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2018

Людина з планети Земля*

Життя,  що  вже  триває  чотирнадцять  тисяч  років.
Уявіть,  це  ж  скільки  по  землі  зроблено  кроків?!
Це  скільки  зроблено  життєвих  помилок.
Змальовано  печер,  написано  книжок,  ціловано  жінок  …

Воїн,  мисливець,  лікар,  викладач,
Вирує  в  різнобарвності  життя.
І  кожен  раз  лякливий  утікач
У  переддень  загрози  викриття  …  

А  скільки  болю,  як  іде  вона.
Злітає  в  небеса  чергова  неземна  …
Дивуючись,  радіючи  нетлінній  юності  твоїй.
Лещата  здавлюють  незмінно  серця  стрій.

Лиш  зараз  викрили  тебе  твої  книжки  й  студенти,
Чогось  не  помістила  в  собі  тисячолітня  голова,
Думок  не  спрацювали  диригенти,
І  лінія  пряма  стала  крива  …
Що  це  за  молодь,  що  шанує  догми,
Що  бачить  на  всі  боки  лиш  межу,
Біда  не  в  тім,  що  фантастичні  ці  думок  хороми,
Зустрів  не  віру,  а  чергового  ханжу  …
Що  просто  інше,  невідоме  -  все  готовий  вбити,
А  потім  з  переляку  утекти,
Так  люди  із  Христом  колись  змогли  вчинити,
І  ось  нездарність  цю  свою  зуміли  зберегти  …

А  потім  інша  спроба  …
В  колі  начебто  освічених  колег.
Тепер  не  злоба,  а  хвороба,
Вже  не  кордони.  Вже  цілий  ковчег.

Людину  так  лякає  невідомість.
Страшніше  смерті    -  з  чимось  незнайомість  …
Є  те,  що  можна.  Добровільна  заборона.
Суть  та  ж  сама,  але  ж  стіна  бетонна  …

Колеги,  не  лякайтесь.
Це  лише  роман.
Ще  не  написаний.  Терпінням  запасайтесь.
Пробачте,  що  завдав  духовних  ран.
Я  налякав  вас  трішечки,  зізнайтесь  ...    

Усі  пішли.  Лиш  залишилось  двоє.
Один  все  зрозумів.  І  жити  з  цим  не  зміг.
І  та,  що  вкотре  вже  віддала  серце  своє.
Він  вкотре  в  битві  за  кохання  переміг  …

*[i]з  вдячністю  Джерому  Бігзбі  та  Річарду  Шенкману  за  чудове  осмислення  людської  суті  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774049
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.01.2018

Є зовсім різні, а таких більше нема

Є  зовсім  різні,  а  таких  більше  нема,
Щоб  я  у  них  пропав  чи  утопився,
Щоб  я  від  них  ожив  чи  народився,
Щоб  з  них  вина  віршів  напився  …

Є  зовсім  різні,  а  таких  більше  нема,
Щоб  я  на  них  і  в  день,  і  в  ніч  молився,
Щоб  мені  світ  новий  відкрився,
Щоб  я  в  них  заблукав  і  не  журився  …

Є  зовсім  різні,  а  таких  більше  нема.
Від  себе  не  чекав  курйозності  цієї,
Розповідаю  про  серйозне  жартома.
Любові  не  буває  нічиєї  ...

Є  зовсім  різні,  а  таких  більше  нема.
Ви  і  безмежний  світ,  ви  і  тюрма
Солодкого  ув'язнення  такого.
В'яжіть  чи  обіймайте  в’язня  свого  …

Є  зовсім  різні,  а  таких  більше  нема.
У  вас  і  світло  дня,  у  вас  темрява  ночі.
Ви  все  ще  думаєте,  що  ви  всього  лиш  очі?!
А  інша  сторона?    [b]Вона  невидима  …[/b]

Варіант  пісні

Є  зо́всім  рі́зні,  а  таки́х  більше  нема́,
Щоб  я  у  них  пропа́в  чи  утопи́вся,
Щоб  я  від  них  ожи́в  чи  народи́вся,
Щоб  з  них  вина́  вірші́в  твого́  напи́вся  …

Є  зо́всім  рі́зні,  а  таки́х  більше  нема́,
Щоб  я  на  них  і  в  де́нь,  і  в  ніч  моли́вся,
Щоб  мені́  світ  нови́й  у  них  відкри́вся,
Щоб  я  в  них  заблука́в  і  не  жури́вся  …

Є  зо́всім  різні,  а  таки́х  бі́́льше  нема́.
Від  себе  не  чека́в  курйо́зності  ціє́ї,
Розповіда́ю  про  серйо́зне  жартома́.
Любо́ві  не  бува́є  на  цім  сві́ті  нічиє́ї  ...

Є  зовсім  різні,  а  таких  бі́льше  нема́.
Ви  мов  безме́жний  світ,  бува́є,  і  тюрма́
Соло́дкого  ув'язнення  миттєвого  такого.
В'яжі́ть  та  обійма́йте  в’я́зня  сво́го  …

Є  зовсім  рі́зні,  а  таки́х  бі́льше  нема́.
У  вас  і  сві́тло  дня,  у  вас  темря́ва  но́чі.
Ви  все  ще  ду́маєте,  що  ви  ті́льки  очі?!
Вона  неви́дима.  Ця  інша  сторона́  ....    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2018

Ми живемо з тобою над хмарами

Ми  живемо  з  тобою  над  хмарами,
Хмари  видно  під  нами  внизу.
Світ  наповнений  дивом  і  чарами,
А  внизу  десь  чекають  грозу  …
Нам  теж  іноді  треба  спускатися.
Що  там  може  такого  ще  статися?!
Перетнемо  умовну  межу.
Зараз  ти.  А  я  потім  лечу.
Будуть  люди,  можливо,  лякатися.
Хтось  до  світла  такого  не  звик.
Головне  нам  десь  вчасно  сховатися.
Ми  не  любим  переляк  і  крик.
Може  соколи  це.  Може  ангели.
Задираються    голови  вверх.
Народились  фантазії,  домисли
В  шанувальників  буднів  і  черг  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2018

Весно, ти чуєш?

Вже  по  бруківці  стукають  підбори  …
Услід  летять  не  тіні,  а  узори.
Спочатку  Осінь  тут  потанцювала.  
Зима  зовсім  недовго  гостювала.

Озвалися  весняні  хори.
Весна.  Тому  ти  так  спішишся.
Дорогою  з  дощем  розмови.
На  скрипку  на  секунди  озирнися.

Її  пальто.  Ще  мить  одну  чекати.
Щоб  цей  ранковий  сон  з  вікон  прогнати.
Щоб,  кого  любиш,  просто  обійняти.
Ти  не  забув,  що  маєш  їй  сказати?  

Ти  не  забув,  що  їй  приніс  в  долонях?  
Ти  не  забув  слова,  що  стукають  у  скронях?
Світліє  кожну  мить  краєчок  неба.
Весно,  ти  чуєш?  Зачекались  ми  на  тебе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018

Залізна маска

Мене  закрили  в  родовому  замку.
В  порожніх  стінах  мовчазних  портретів.
Радію  кожному  світанку.
Заслухався  вітрів  концертів.

Залізна  маска.  Втрачено  мій  трон.
Обман  не  заслужив  поклон.
Але  йому  кидають  квіти.  Недружні  погляди  зрідка  з  вікон.
О,  там  суцільний  Вавилон  …

Я  б,  може,  заспокоїв  душу,
У  роздумах  провів  всі  свої  дні,
Але  себе  її  забути  не  примушу.
Чи  прожену  я  силою  думки  свої?

Несешся  ти  на  зустріч  на  коні,
Волосся  віддала  чужим  вітрам.
Ти  думаєш,  що  там  на  сходах  він?
А  там  чужак.  Нещирість,  злочин  там  …

І  сльози  на  обличчі,  дикий  біль,
Ну  як  же  так?  Таким  не  може  бути  він.
Колись  тут  був  солодкий  хміль,
А  зараз?  Мовчазної  долі  передзвін.

Покличу  друзів  я  крізь  мур.
На  них  чекають  кулі  з  амбразур.
Вони  ж  мов  птахи  зверху  прилетять.
Монахи  в  нас  такому  вчать  …

Сидиш  сумна.  Негідника  обійми
Тобі  насправді  мов  якась  тюрма.
І  раптом  знову  він.  Безодня  ця  безмірна?
Але  чому  мовчить  сурма?

Чому  один?  Де  вся  лояльна  знать?
І  десь  чомусь  відстала  варта.
Чи  може  по  кущах  налякані  сидять?
Сховались  від  негідного  стюарта    ….

Увесь  в  болоті.  Посмішка.  Букет  з  колосся.
Перед  тобою  та,  що  розкида  волосся.
Злітає  поглядом.    І  ніжності  ріка.
Коли  закохана,  нестримна  і  стрімка  …

- О,  дівчино,  чи  будете  ласкава,
Щоб  я  тут  поруч  з  вами  став,
Така  пахуча  ваша  кава,
На  запах  цей  півсвіту  проскакав  …

- А  ще  на  ці  такі  журливі  очі,
На  милий  цей  лиця  овал,
Вони  всі  думали,  що  я  так  трон  вернути  хочу.  
Не  трон  вселив  у  мене  цей  запал  …

- Це  ти,  нарешті  ти.
Журитися  не  буду  вже  ніколи.
Хто  ще  б  так  міг  мене  спасти.
Мій  друг  і  рідний.  Моя  доле  …
Ти  обійми.  Не  відпусти  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018

Очей Світи

Колись  в  пітьмі  я  храми  будував.
Стояла  коло  мене  і  гордилась.
В  старих  руїнах  заблукав.
Стіна  на  мене  обвалилась  …
[b]Усе,  що  я  зумів  -  
Запам’ятав,
Як  ти  впродовж  життя
На  мене  люблячи  дивилась  …[/b]
Колись  було  у  горах  сховок  мав.
До  тебе  уночі  з  тих  гір  злітав.
Одного  разу  не  прийшла.
Для  пташки  в  ворога  тюрма.
[b]Усе,  що  я  забрав,
Як  помирав  -
Мені  у  очі  ти  дивилась.
Хотіла,  щоб  я  знав  …[/b]
Якось  в  щоденній  біганині
Я  раптом  очі  ці  впізнав
Я  остовпів.  Мов  камінь  став
Оце  вже  понад  все  людині  …
[b]Ріднющі  очі.
День  і  ніч.
Хтось  в  вас  одних
Усе  зібрав  …[/b]
Глибокі  очі  крізь  віки
У  часі  зроблено  дірки
Стоять  посеред  світу  двоє
І  ти  теж  знаєш,  хто  я!
Лечу  назад  до  впалої  стіни
І  чую,  як  кричиш,  як  гірко  плачеш!
Я  мов  вода  проходжу  крізь  віки.
Не  знав,  що  вже  місцями  помінялися  зірки.
Вже  вибрався.  Тебе  не  впізнаю.
Це  зовсім  інша  якась  жінка.
І  видно,  інший  я  стою,
Наплутав  хтось.  Не  та  сторінка  …
Але  в  очах  глибокий  світ
Такий  знайомий,  рідний.  Бачу
Сміюся  над  собою  й  плачу
Отак  усе  навиворіт  …
А  там  в  майбутньому  той  інший  я  …
Чи  упізнала  його  інша  ти?
Як  там  йому  себе  знайти?
Рятуйте  нас,    [b]Очей  Світи[/b]!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2018

Біди сучасного Гамлета

-  Знову  сидиш  годинами  в  моїх  очах!
Серйозно  сміючись,  ти  сердишся  на  мене.
Пішов  би  назбирав  талантів  на  зірках.
Бо  так  невдовзі  проженуть  тебе  зі  сцени.

Якщо  вже  Гамлета  зібрався  ти  зіграти,
Навчися  так  як  він  за  втраченим  страждати.
А  так.  Сидиш  тут  коло  мене  і  смієшся.
Такий  лише  на  комедійні  ролі  надаєшся.

І  не  дивись  на  мене  так  з-під  лоба.
- [i]Ти  на  Офелію    також  не  дуже  схожа.[/i]
Іди  пройдись  по  замку.  Кажуть  там  якась  подоба
Убитої  княгині  …    Міцно  спить  сторожа.

Пішов.  Зустрів.  Переповів  все  знову.
Комусь  обман,  комусь  легке  серцебиття.
Була  короткою  наша  розмова:
Любіть  таким,  як  воно  є,  життя  ….

А  потім  принесло  на  нашу  землю
Із  півночі  голодне  вороння.
Місцеве  теж  не  стало  відставати.
Кому  з  них  скарб  твоя  рідна  земля?!

Чи  ми  вдаємо  всі  яке  безумство?
Бездарність  оголошують  на  біс.
Чи  то  таке  злочинне  легкодумство?
Прямо  на  сцені  хтось  хабар  заніс.

У  Гамлета  сучасного  біда.
Все  бачить.    Все  навколо  розуміє.
Офелія,  що  так  хотіла  іншого  життя,
Тепер  щиро  сміятись  вже  не  вміє  …

Хто  спав,  той  спить.
Хто  думав,  той  мовчить.
Чекає.
Хто  біг,  той  зупинився.  
Бо  не  знає.
Чи  Гамлет  тут?  
Чи  може  гроші  закордоном  заробляє  …
Удома  принц.  А  там  …  щось  підробляє.

Без  Гамлетів  втрачається  весь  сенс,
Стає  невидима  проблема.
Цілий  народ  вже  майже  екстрасенс,
А  тут  всього  лиш  бізнес  -  схема  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018

Царівна - просто скарб, а ось Іван – Дурак!

Моя  ти  вчителька  з  Весни.
Хай  не  реальність  це,  а  в  сні.
Така  ж  у  щирості  своїй,  
В  красі  душі,  в  неспокою  вогні.
Погріюсь  в  посмішці  твоїй,
Бо  навкруги  стежки  холодні  …
Я  не  боюсь  тої  безодні,
Коли  ми  двоє,  світлі  дні,
Коли  ми  двоє,  теплі  ночі,
Холодні  вже  пішли.  Чужі  й  німі.  

Я  дивлюсь  так  уважно.  Ти  мене  пробач.
Вриваюся,  можливо,  в  заборонне.
Буває,  хоч  кричи,  хоч  плач.
Вганяє  в  самоту.  Кричить  у  пустоту.  Чуже  віконне  …

Простягнута  рука.    Простягнута  давно.
Сподобалось  уже  одне  і  те  ж  кіно.
Та  все  чомусь  не  так.  І  щось  завжди  не  так.
Царівна  -  просто  скарб  …  А  ось  Іван  –  Дурак!
Зберу  усе  тепло.  Розкину  по  світах.
Любові  джерело.  Напився  з  нього  птах.
Летітиму  нехай  у  прірву  й  океан.
Рубатиму  чуже.  Рубатиму  бур’ян.
Хто  любить,  прийде  Друг
Й  обірве  ланцюги.
Ти,  Друже,  час  знайди
І  вчасно  поможи  …

Ти  уяви,  які  постануть  кольори:
Біле  в  душі  і  біле  всюди  десь  згори  …
Велике  серце  хтось  всю  ніч  від  всіх  ховав,
А  вранці  не  знайшов.  Бо  Хтось  його  забрав  ….  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018

Сто разів та

Ти  моє  тепло.
Проникаєш  в  мене  крізь  буденності  сіре  скло.
Ти  моя  радості  хвилина.
Дорога  людина.
Так  не  буває  назло.
Саме  так  не  буває  назло  …
Для  тепла  завжди  хороша  причина.
Світиться  у  руках  твоя  світлина.
Цей  подарунок  -  може  талант?
Якась  невидима  перлина?
Ти  мій  смуток  в  очах.
Від  короткої  розлуки.
Наберуся  непокірності,
Наче  крила  простягну  руки.
Ти  моя  найскладніша  нота.
Протилежність.
І  спільність  водночас.
Але  ж  та.  Саме  та.  Сто  разів  та.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018

Голі королі*

Зробити  один  одного  малими
Додумався  розумний  чоловік.
Лиш  не  подумав,  хоч  і  мав  поважний  вік:
Ті,  що  дурні,  залишаться  дурними  …
Рахують  гроші  карлики  щасливі:
Всі  їхні  долари  помножені  на  сто.
Страшенно  задоволені  примхливі,
А  більші  дивляться  на  все  це  Шапіто.
Коли  в  дрібному  світі  олігархи  почали  роздавати  ордери,  
Ну  що  поробиш,  як  краплені  карти  ...
Великі  вирішили  їм  повернути  розміри
І  їх  рахунки  стали  схожими  на  жарти  ...
А  потім  зарясніли  зовсім  різні  ми.
Зробили  зовсім  різні  королівства.
Щоб  люди  у  доходах  рівними  були,
Щоб  безпроблемними  були  суспільства.
Машина  виривала  крутія,
Якщо  у  нього  влади  і  грошей  аж  надто,
Робила  з  нього  дещо  більше  велета  чи  дещо  менше  малюка,
Та  це  було  вже  для  людей  занадто  …
Між  рівнями  почалася  війна.
Ресурсів  стало  знову  комусь  мало.
Нездатна  ти,  людино,  на  дива,
Тому  й  творіння  твоє  не  одне  пропало  …
Знаходять  велетів  то  тут,  то  там  в  землі.
Дивується  нащадок,  що  ж  це  сталось?
Зібрались  в  бальній  залі  голі  королі.
Це  товариство  над  собою  посміялось  …

Ось  так  і  в  світі  вибудовують  межу,
Щоб  емігранти  в  світ  багатих  не  попали,
І  так  перераховують  дола́ри,
Щоб  ми  не  дуже  помічали  лжу  ...
Та  ось  почали  за  межу  пускати.
Так  можна  цілий  розмір  налякати!
Не  розгубивсь  дрібненький  олігарх:
Більшим  слуга,  а  для  дрібних  -  монарх.
Під  правила  великих  став  все  підганяти.
Отримав  похвалу.  Незгодних  всіх  за  грати.
Дрібнота  ж  вся  мовчить.  Чому  ж  така  покірна?
Так  час  весь  пролетить.  Чи  ноша  непомірна?
А  не  здрібніла  гідність  в  малюка.
Підніме  древко  прапора  рука?

*казка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772980
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.01.2018

А раз ми стоїмо, ми живемо!

Це  так  важливо,  що  ти  є.
Проста.  Складна.  У  своїх  мріях.
Ти  поруч.    Світиться  душа.  І  не  черствіє.
Я  хочу  встигнути  усе.  Не  заблукати  у  думок  стрічках.
Моя.  Нетлінна.  Боязка.  Надія.
Лише  душа.
І  воля.  
Ти  і  я.
Щось  там  чорніє?
То  земля.  
І  два  маленьких  деревця.
Хитких.  Слабких.  Коли  не  поряд.
Та  обплітаються  гілки.
Вітри  безсилі.
Спільна  воля.
Доля.
Як  ти  змогла?
Тепло  своє  на  мене  пролила́.
І  висохле  коріння  ожило́.
В  корінні  було  гостре  скло.
Пішло.
А  вітер  вирвав  тебе  з  коренем.
Здавалося,  кудись  несе.
Гіллям  обплетена  моїм.
Воно  тебе  спасе.
Розірвані  навпіл.  Ми  стоїмо.
А  раз  ми  стоїмо,  ми  живемо́!
Весна  ввірвалася  в  останню  мить.
О  як  ми  вдячні,  Весно,  вам
За  цю  блакить    ….
За  ці  струмки.  З  обіймами  трави
Всупереч  всьому  вирівнялись  ми.
І  ожили́.
Яке  ж  жорстоке  іноді  людське  життя.
Ламає  долі,  мов  якісь  гілки.
Але  прийде  весна.  Любові  почуття
Вплете  в  нас  рятівні  свої  стрічки́!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2018

Душа Висоцького. 2015 рік.

Люблю.  Пробач.  Я  не  шепочу.  Я  хриплю.
Ти  думаєш,  що  іноді  кричу.    А  я  так  плачу.
Гітару  розриваю.    У  віршах  лечу.
Лечу,    бо  вільний  я.  Даю  піснями  здачу!
Чи  лірик  я,  чи  я  громадянин?
Це  хто  як  і  коли  побачив  мою  душу.
Не  покупець  я  слави.  Батьківщини  син.
Для  неї  доспівати,  до  неї  докричати  мушу!
Кричав,  просив,  благав  десятки  літ.
Піднялася  з  колін.  І  що  я  бачу?
Я  вам  віддав  останній  свій  політ.
Раби  залізли  знову  в  ланцюги.  Я  плачу!
За  що  наркотики  у  себе  я  качав,
За  що,  заради  кого  я  пропав,
Своє  кохання  по  житті  розмазав,  розтоптав,
Народ,  ти  перед  ким  тут  на  коліна  став?!
Чи  вам  пороблено,  у  вас  такі  зірки?
Втішаєтеся  крові  українців?
Які  скоти  ви,  мої  земляки!
Топіться  далі  у  своїй  горілці!

*[i]зважаючи  на  те,  що  я  виріс  на  піснях  Висоцького,  маю  повне  право  написати  цього  вірша[/i]

Варіант  пісні
Люблю.  Пробач.  Шепочу  і  хриплю.
Ти  думаєш,  що  іноді  кричу.    Ні,    плачу.
Гітару  рву.    У  віршах  я  лечу.
Лечу,    бо  вільний.  Даю  я  здачу!

Чи  лірик  я,  чи  я  громадянин?
Це  хто  і  як  побачив  мою  душу.
Не  покупець.  А  Батьківщини  син.
Для  неї    якось  докричати  мушу!

Кричав,  просив,  благав  десятки  літ.
Піднялася  з  колін.  І  що  я  бачу?
Я  вам  віддав  останній  свій  політ.
Раби  залізли    в  ланцюги.  Я  плачу!

За  що  наркотики  у  себе  я  качав,
За  що,  заради  кого  я  пропав,
Кохання  втратив,  просто  розтоптав,
Народ,  ти  перед  ким  тут  на  коліна  став?!

Чи  вам  пороблено,    такі  ваші  зірки?
Втішаєтеся  крові  українців?
Які  скоти  ви,    бидло  -  земляки!
Топіться  далі  на  колінах  у  горілці!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2018

Як гімнаст не впіймав свою зірку

Я  втопився  у  твоїх  очах,
Заблукав  десь  у  мріях  про  тебе,
Не  знаходжу  розради  в  словах,
Бути  поруч  –  нестримна  потреба.
Народився  раптово  страх,
Що  у  світі  мільярдів  очей,
Десь  у  своїх  низинних  світах
Не  обійму  я  рідних  плечей  …
Ти  під  куполом.    Дивлюсь.  Боюсь.
Наліталась.  Стоїш.  Я  сміюсь.
Ось  ти  знову  летиш.  Вже  лице  твоє  поруч.  Цілуєш.
Ти  слова  мої  зовсім  не  чуєш.  
Завтра  ти  полетиш  не  одна.  
Я  тебе  вже  саму  не  пускаю.
Натягнулась  струною  душа.
Поруч  я.  Дуже  міцно  тримаю.
Обриваються  кільця.  Спішиш.
Ти  летиш.  Хоч  здається,  що  спиш.
Я  міцний.  Я  сильний.  Я  впіймаю.
Упіймав.  Я  вже  поруч  літаю…
Завтра  я  виступаю  один.  
В  нас  з  тобою  вже  син  підростає.
Друг  мене  не  впіймав,  ***  син  …
І  майбутнє  потрохи  щезає  …
Я  лечу.  Погляд  мій  у  пітьмі
Бачить  світло  небесного  цирку.
Тільки  двоє  побачили  в  сні,
Як  гімнаст  не  впіймав  свою  зірку  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2018

Лише раби на пана ждуть

Книжки  палити.  Є  у  дурнів  звичка.  
Ще  будувати  тюрми,  табори.
А  починається  все  з  окрику  згори,
Що  опоненти  всі  насправді  вороги.

Коли  немає  аргументів  в  квазі  –  правди,
А  з  цінностей  лише  авто  та  яхти,
Друкуються  лише  окремі  автори.
Людської  думки  почорнілі  хутори  …

Лояльність  треба  оплатити:
Цінуються  наглядачі.
А  інших  треба  бідністю  зморити.
Актори  недоречні.  Тільки  глядачі.

Ангелів  неба  годі  вже  впізнати.
Навіщо  непокірність  як  зразок?
Почали  пам'ятники  волі  руйнувати.
На  пам’ять  теж  встановлено  оброк?

Вчетверте,  вп’яте  вже  розібрано  бруківку.
Все  йде  по  колу  наче  під  якусь  копірку.
А  наш  змій  обростає  головами.
І  насміхається  над  нами.

Що  сенс  в  державі,  де  народ  не  управляє.
Де  кожен  орган  –  самостійна  голова.
Громадянина  за  пороги  не  пускає.  
У  кабінетах  тих  азартна  гра  …

У  європейця  інший  погляд  на  свободу.
Він  свою  долю  в  подарунок  не  дає.
За  кожну  щонайменшу  шкоду
Порушник  своє  дістає  …

Ми  все  чекаємо  якогось  прометея,
А  нам  сусаніних  постійно  подають.
Живемо  наче  найбідніша  Еритрея.
Вільні  керують.  А  раби  на  пана  ждуть!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772658
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.01.2018

Мрія про Україну

Дивуюся.  В  моєму  кріслі  гостя.
Всміхнулась.  Нею  вражений  мовчу.
Чекаю  на  пояснення  цього  чарівного  нашестя.
Приязнь  і  цікавість  у  собі́  відчув  …
Мене  не  знаєш  ти,  -  почув  нарешті,  -  а  я  давно  читаю:
В  твоїх  фантазіях,  в  твоїх  думках  блукаю.
І  навіть  іноді,  коли  ти  щось  питаєш,
Я  подумки  тобі  відповідаю  …
Наприклад,  знаю,  що  учора  
Ти  збудував  свої  нові  світи:
Це  наче  втрата  пам’яті  від  Мандрагори,
Коли  хтось  потрапляє  не  туди.
А  ще  придумав  ти  молекули  любові
І  розмістив  їх  мов  на  дереві  плоди.
І  так  багато  сили  у  твоєму  слові,
Що  крізь  світи  мене  відправили  сюди  …
В  моєму  світі  в  мене  інший  образ.
Побачити  мене  очима  ти  б  не  зміг.
В  моєму  світі  небезпека.  Колапс.
Мій  світ  від  твого  мій  рід  не  вберіг  …
В  моєму  світі  думка  –  це  реальність.
Щось  оживає  і  зникає  кожну  мить,
Колись  добром  наповнена  блакить,
А  зараз  обрій  від  пожеж  горить  …
Повірив  я  у  цю  містичну  повість  
І  полетів  у  ті  нові  світи.
Навіть,  якщо  це  прикра  випадковість,
Я  чимось  мушу  їм  допомогти  …
Планету  всю  заповнила  орда,
Від  інквізиторів  ховається  остання  мрія.
Ми  летимо.  Частина  цього  хаосу  душа  -
Моєї  подруги  і  розпач,  і  надія  …
Там  де  Європа,  пустка  й  чорнота,
Європа  як  завжди  хотіла  стати  збоку,
І  ця  її  злочинна  сліпота,
Її  й  згубила  одноруку  й  однооку  …
Москва  втішається  парадами  машин,
Що  несуть  світові  безглузде  сіроманство.
Це  відчувається  на  рівні  атомів,  клітин,
У  різних  вимірах  по  суті  те  ж  саме  московське  ханство  …
Згадав  філософа,  що  говорив  глухим,
Як  час  покаже,  нерозумним  і  сліпим:
Як  уподобишся  у  вчинках  злу,  
То  сам  злом  станеш  …  Я  знав  вже,  що  робити  з  цим  …
Звертаюся  у  пустоту:  ну  що  тепер  скажеш,  Богдане!
Невже  заради  помсти  й  віри  королю
Ще  й  на  тверезу  голову,  не  п’яну
Віддати  землю  варто  на  поталу  гультяю  …
Який  продав  її  за  п’яний  гріш  султану  і  якомусь  хану!
Всім  зайдам,  що  одразу  збіглися  на  поклик,
Що  тут  усе  дешево,  роздають  ...
А  помилка  у  цім  твоя,  і  не  один  казав  про  це  полковник  …
У  забуття  думки  полковників  несуть  …
Були  суди  і  правив  в  них  закон,
Книжки  писали,  розвивались  школи,
Католик,  православний,  іудей,
У  іншості  не  бачили  крамоли  …
На  сейм  чи  сеймик  хтось,  як  виїжджав,  
То  забував  про  своє  особисте,
Хто  мав  майно,  той  і  урядував,
Не  ідеал.  Але  не  рабство  прийшле  …
Здивуєтесь,  але  звелись  полки,
Європа  наче  в  мріях  Ярославни,
Що  бачила  у  снах  над  Києвом  зірки,
Живіша  всіх  живих.  Здавалось,  була  майже  бездиханна  …
У  кожному  в  тім  світі  стала  своя  роль.
Ординське  рабство  захлинулось.
Та  не  потрібен  більше  мій  контроль.
До  моїх  друзів  здатність  мріяти  вернулась  …
Дивлюсь,  куди  ж  думки  їх  поведуть,
Я  ще  світів  таких  не  бачив,
Як  вони  світ  цей  свій  новий  назвуть,
Там  й  Україна  є.  Так  мені  інший  той  народ  віддячив.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772566
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.01.2018

Що цінності в безкриллі

У  очі  інквізитора  дивитись,
То  справді  задоволення  мале,
За  соломинку  розуму  схопитись,
Якщо  в  очах  тих  є  хоч  щось  живе  …
Ти  розумом  своїм  всіх  здивувала,
«Померлих»  двох  з  могил  їхніх  підняла,
А  заздрість  поруч  мов  мара  постала,
Людська  глупота  відьмою  назвала  …  
Ти  їм  про  те,  що  прочитала  у  книжках,
Списала  у  землі  світанках,
Що  вечорами  бачила  в  зірках,
А  страх  говорить,  що  ти  «мор»  вчинила  в  замку  …
Красуня,  коси  твої  до  землі,
Таким  вклоняються  великі  королі,
А  перед  очі  пре  якась  подоба,
Даремна  твоя  слів  спокійних  спроба  …
Погляд  надії  посилаєш  у  віки,
Що  це  можливо,  знаєш.  Поможи!
Когось  у  часі  просиш  і  благаєш  …
І  він  не  витерпить.  Зламає  всі  закони.  Що  для  любові  людські  заборони?!
Зірвавши  пелену  тисячостоліть,
Ховаючи  кохану  від  жахіть,
Той  хто  з  тобою  наче  привид  говорив,
Тебе  від  твого  світу  полум’ям  закрив.
Здивована.  Світ  замків  і  машин.
Жінок,  що  не  згинають  спин.  І  не  ховають  вроду  від  людей.
Тобі  достатньо  було  двох  годин,
Щоб  зрозуміти,  хтось  усе  зробив.  Із  твоїх  мрій.  І  деяких  ідей.
А  час,  як  виявилось,  спить.  Твоя  любов,  як  і  тоді,  стоїть  
В  оточенні  новітніх  інквізиторів  очей.  
Для  них  тепер  не  злочин  книжка  чи  знання  світів.
Новітній  злочин  –  вибух  почуттів.  
У  цьому  світі  нежива  любов,
Пальне  для  мозку,  що    колись  текло  як  кров.
І  словом  неможливо  образити,
Усе,  що  можна,  треба  дослідити.
Твою  любов  зібрались  засудити.
Твої  емоції  тут  жоден  аргумент.
А  вирок  –  знову  на  вогні  спалити,
Бо  не  потрібен  недолугий  інструмент.
Ламаєш  все.  Що  цінності  в  безкриллі?!
І  разом  ви  щезаєте  в  віках.
Машини  й  інквізитори  безсилі.
Там  де  любов,  там  пропадає  страх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2018

Допомога мольфара

Щось  непривітна  Верховина.  Уся  в  вітрах  …
Колиба  двері  мов  сама  відкрила.  Ламаєш  страх.
Чого  вас  в  гори?  Тут  саме  каміння?  Питає  старий  гуцу́л.
Сміюся:  в  пошуках  цікавих  клаузу́л?
Попахкує  у  нього  люлька,
Чи  то  земля  в  руках?    Вертить.  Маленька  кулька  …
І  вік  його  для  мене  таємниця,
Чи  то  йому  таке  свята  водиця?!
Чого  прийшов?  На  бай  зайшов?  Чи  бартки  гарної  не  маєш?
Сміється:  в  жовтні  може  афини  збираєш?
Чекай,  прине́су  бербеницю.  Може  зі  мною  поснідаєш.
Чи  яка  бола?  Але  ж  борзо  ходиш?  То  правди  значить  ти  шукаєш.
Ото  вже  варият.    Одного  вже  такого  знаю.
Сиджу  отут  і  теж    у  гір  сто  літ  питаю.  
І  вже  щось  знаю.  Трохи  бачу.  Трохи  чую.  
Бери  ось  ґуґлю.    Троха  з  тобов  помандрую.
Зайшли  в  печеру.  А  вона  питає:  єк  ду́жі?  
Що  сказати?  Я  ж  гуцульською  не  знаю.  
Мій  гуцул  каже:  та  хіба  ж  то  лихо.  
Кажи,  як  вмієш.  Але  кажи  все  дуже  тихо.
В  наступну  мить  ти  раптом  помічаєш,  що  ти  вже  птах.  Летиш.  
Щось  по  землі  шукаєш.
Чужа  якась  земля.  Порожня.  І  втомились  крила.  Здавалося,  що  спиш.
Та  відчуваєш,  що  втрачаєш  силу.  
Мольфара  кличеш.  А  його  нема.    Ти  падаєш  …
Упав  без  болю.  А  навкруги  стіна.  Печера  мовчазна.
Ти  знову  пробуєш.  Злітаєш  вище  й  вище.  
І  раптом  вниз.  Фігура  мовчазна.  То  інший  я.
Замучила  війна.  Десь  в  самоті  моя  сім’я.
Не  повернутись.  Я  це  розумію.  І  вибору  нема.
І  знову  вниз.  І  знов  багнюка,  рови,
Австрійська  форма.  Незнайомець  щось  говорить.
Це  знов  війна.  Потиснута  рука.  
Мій  птах  летить.  У  прірву  він  шугає.  За  ніччю  ніч.  
За  роком  рік  минає.  
А  далі  диво  –  дивина.  Сидить  у  горах  чоловік  і  шахи  грає.  
Якими  ти?  Мене  питає.  
Хай  будуть  білі.  У  перемоги  є  ціна?  Ціни  не  має.
Є  мета.  Хто  зрозумів  мету,  той  в  грі  перемагає.
Та  чудернацьки  граєте  щось  ви.  Хіба  одразу  стільки  ходів
Оця  фігура  має?  І  кінь  так  різко  вниз  не  повертає.  
А  хто  це  так  сказав?  Хто  правила  дав  ті?
А  може  правила  у  кожного  свої.
Хай  кожен  сам  по  своєму  зіграє    …
Тоді  де  візьму  я  аж  стільки  тих  світів?!
Тоді  і  істина  буде  моя?!
Але  ж  самотність  гірша  за  звитягу.  
Оце  і  є  твоя  ціна  …
Шукаєш  одинокі  душі  і  творите  всі  разом  світ.
Чи  світлий,  чи  такий  як  чорна  ніч?
Заради  спільного  добра
Ти  відмовляєшся  крутити  долі.
Свою,  чужі.  У  цьому  добра  воля.
Кусочки  світлого  збираєте  в  одні  долоні  …
Я  дякую  за  все  почуте.  Зі  мною  поруч  весь  мій  рід.
Політ  –  то  вже  для  мене  звична  річ.
Але  чомусь,  чим  далі,  тим  чорніше,
Все  менше  переплетені  світи.
Що  на  землі  здається  багатіше,
То  для  душі  –  в  багнюку  забрести  …
Голос  мольфара:  ой,  пропаде  ґазда.
Я  й  не  помітив,  що  весь  час  той  поруч  був.
Вирує  темрява  безглузда.
А  у  цих  шахах  хто  хоч  щось  добув?
І  знову  на  горі.  І  знову  шахи.
Сидить,  блиститься  весь  яскравий  пан.  
І  посміхається,  говорить  дуже  гарно.
Але  вже  правила  диктує  сам.  
І  кожні  п’ять  хвилин  він  правила  міняє.  
А  може  навіть  кожну  мить.  
І  круговерть  він  цю  не  зупиняє.
Втікай  назад,  -  душа  моя  кричить.  
Я  дошку  з  шахами  від  себе  відкидаю.  
І  знову  птах  мій  десь  в  пітьмі  летить.
Кидається  із  боку  в  бік.  Він  обрій  хоч  якийсь  шукає.
Враз  бачить  світло.  Радісно  кричить.  
Знову  печера.  Все  пізнав?  -  питає.
Супутник  мій.  Я  вже  й  не  знаю  хто.
А  де  ж  мій  рід?  Десь  по  світах  блукає.
Як  буду  рятувати  я  його?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772203
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2018

У тебе моє небо

[b]Д[/b]итячий  спогад  переважить  мільйони  дорослих
[b]А[/b]нтична  статуя  красивіша  за  п’яну  і  сумну  сценічну  зірку
[b]Й[/b]ому  сподобалась  та,  що  була  остання
[b]М[/b]ісцями  поміняв  бог  одиничку  і  четвірку
[b]Е[/b]поха  вся  нагадує  мовча́зну  і  тривалу  сцену
[b]Н[/b]іхто  у  ній  не  грає  самостійну  роль
[b]І[/b]скрить  і  одночасно  спить.  Вважає,  що  модерно
[b]Р[/b]озламано  сценічну  антресоль
[b]У[/b]же  мені  сміятись  наче  треба
[b]К[/b]идаюсь  жартами  немов  сніжка́ми  в  тебе
[b]У[/b]  тебе  моє  небо.  Що  ж  зна́йду  я  для  тебе  в  себе?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2018

Якщо би жили ми у вимірах кількох

Якщо  би  жили  ми  у  вимірах  кількох.
Одразу.  І  не  були  рабами  часу.
Сюжет  Один.  Солдат.    Ти  захищаєш  рідний  край.
А  сюжет  Два:  поет.  Мовчання  гір  –  то  справжній  рай.
В  наступному  вже  тридцять  сьомий  рік.
Тебе  на  смерть  колишній  друг  прирік.
За  мить  Майдан,  гудуть  усі  вітри.
В  пошані  не  надовго  правди  кольори  …
Нарешті  спокій.  Вдома.  Рідний  дім.
Ти  обіймаєш  ту,  що  наче  стала  всім.
І  раптом  зміна.  І  душевний  крик.  
Вона  пішла.  І  бите  скло.  Долі  барвник.
Немов  би  пульт  душа  в  руках  тримає.
Та  рішення  усі  він  сам  чомусь  приймає.
Спочатку  в  просторі,  а  потім  в  часі.
Хто  б  витримав?  Де  ж  гавань  та?  Ніхто  не  знає.  
А  потім  раптом  з’явиться  вона.
Все  інше  зупинилось.  У  невідомості  низька  ціна.  Така  одна.
Ти  половинкою  була.  Знайшла.
Закінчилася  просторо  -  і  часозміна.  Ми  стоїмо  біля  вікна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772044
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.01.2018

У прірву кинуто думки

У  прірву  часу  кинуто  думки.
Цікаво  глянути,  як  все  було  насправді.
Не  затушовано,    не  домальовано  зірки,
Не  вставлено  осіб  негідних  в  цьому  хіт  -  параді  …
На  Чорну  Раду  чи  сліпий  Переяслав,
Могутній  хтось  на  кілька  днів  послав,
Про  сенс  спитати  в  Лодія  Петра,
Як  галичани  у  посли  не  вибрали  Франка?
Що  ми  така  ж  твердиня  олігархів,
Як  зараз,  так  і  сотні  літ  була  …
Ура.  Здобуток  –  світ  розваг  батярських.
Рясніє  звичка  хабара  …
У  галерею  на  громадські  гроші
Самі  підробки  хитрий  хтось  придбав,
Справи  міські  немов  незграбні  ноші,
Лояльну  більшість  розум  не  здогнав  …
В  народу  за  плечима  така  доля,  
Нумо  сваритись:  де  ж  бунтарська  воля?
Вже  не  один  був  голову  поклав,
На  нього  хтось  слухняний  нашептав  …
Дивись,  читай.  В  книжках  пересторога.
А  хитрий  ззовні  каже:  я  кредит  вам  дам!

Чужий  процент  –  не  щира  допомога,
Це  тільки  інтерес.  Будуй  державу  сам  ….  
Накраденим  вже  можна  обліпити
Палаци,  вілли,  що  у  них  ще  там?
А  українець  далі  сонно  хоче  жити.  
Бог  засмутився:  так  багато  спроб  не  дам!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771807
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.01.2018

Не відпускай моєї руки

Не  відпускай  моєї  руки.
Мені  ця  ніжність  надважлива.
Куди  б  я  не  пішов,  тобі  так  само  кудись  потрібно  йти.
Ця  ніжність  дуже  тиха.  Байдужість  галаслива  …

Не  відпускай  моєї  руки,
Бо  я  зірвусь  й  летітиму  роками,
Поки  за  щось  несправжнє  учеплюсь,
Несправжніми,  не  своїми  думками.

Не  відпускай  моєї  руки,
Не  дозволяй  піти  самому.
Навіть,  якщо  я  захочу  піти,
Навіть,  якщо  відчуватиму  втому.

Втому  від  справжнього.  Втому  від  боротьби.
Втому  від  постійного  бігу  чи  ходьби.
Якщо  я  захочу  зупинитися,  встань  поруч  зі  мною.
Життя  не  стане  грою  …  просто  люби.

Чи  може  бути  навпаки?  
Якщо  ти  зовсім  не  змінилась,
Якщо  тепло,  якщо  так  легко  поруч  йти,
Зірвусь  униз,  але  з  тобою.  Ти  зупинилась.

Немає  часу.  Простір  теж  не  має  меж.
Несеться  в  просторі  твій  чарівний  кортеж.
А  ніжність  посмішки  одна  на  сто  світів,
Я  це  побачити  завжди  так  мріяв,  так  хотів  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018

Це моя земля

Це  моя  земля  …
Не  пай,  який  мені  вділили.
Який  пізніше  заберуть  за  безцінь.
Якби  людина  захотіла,
Якби  вона  хоч  мала  крила,
Може  б  десь  в  небо  полетіла.
Якби  людина  здатна  була  зазирнути  в  далечінь,
Якщо  я  долею  своєю  і  дітей
На  цій  землі  вже  зовсім  не  керую,
На  вимоги  як  власника  землі
Я  відповідей  жодної  не  чую,
І  покидаю  рідні  я  краї,
Чужину  обіймають  мої  крила,
А  на  моїй  омріяній  землі
Стоїть  чужинська  велетенська  вілла!
А  в  ній  раби,  які  там  якобінці
Бідніють  на  очах,
Ще  й  платять  за  своє  наче  якісь  чужинці  …
І  тільки  страх  …
Знівечені  ярмом
За  кілька  сотень  літ
З  колін  по  міліметру
Вставали  українці  …
Могили  по  ярах
І  камінці  у  серці,
Стояли  на  вітрах
По  двоє  знову  в  герці*  …
А  далі  буде  битва  -
Остання  вже  мабуть.
Напились  вже  гіркого  питва.
І  не  одного  з  поля  понесуть  …
І  буде  край.  І  править  в  нім  закон.
Чиновництву  наказ,  а  не  поклон  …
Суддю  і  прокурора:  шапки  геть  і  на  Майдан
І  слово  правди  видає  ТВ  –  екран  …
*[i]Герць    —  поєдинок  українських  козаків  з  ворогами  перед  боєм,  двобій  окремих  воїнів  перед  головною  битвою[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771686
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2018

Чміленко*

Чудовий    фермер.    Рідний  син  землі
Втішалася  тобою  Україна.
Цікавило  усе.  Боліло  все  тобі  …
Тобі  раділи  друзі  і  родина  …
Найбільше  вразило  тебе,
Як  на  землі  цій  дід  загинув
Брудною  шторою  закрили  від  небес
Все  на  десятки  літ.  Болить  все  внуку  й  сину  …
Для  плану  розстріляли  чужаки  -
Орда,  що  оповила  Україну.  
Як  виявилось,  ці  ж  самі  зірки
На  долю  твою  наплели  руїну  …
На  фермерському  полі  для  розваг
Місцеві  глитаї  вчинили  полювання.
У  відповідь  на  зауваження  твої
В  хід  кулаки  пустили.  Совість  там  остання  …
А  потім  прокурор  і  поліцай  
Готові  везти  селянина  в  каземати,
Що  він  один  шістьох  з  рушницями  поклав
При  цьому  встиг  собі  в’язницю  намотати  …
Побігли  в  РДА  листи  «свідомих»,
Що  наче  всю  округу  залякав.
Це  добре,  що  не  знали  друзі  втоми,
Хто  не  боявся,  той  з  тобою  поруч  встав!
А  далі  був  Майдан  …
Ти  не  стріляв  ні  в  кого.
Ти  ноші  ніс  і  не  одного  врятував.
А  куля  снайпера    -  для  чого  невідомо?!
Чужак  не  знав,  яку  людину  він  вбивав  …  
Найкращий  друг
Стоїть  і  гірко  плаче,
Лишив  мене  самого,  рідний  мій  козаче.
Хіба  знайду  такого  ще  на  цій  землі,
Селяни  –  фермери?  Ні.  Справжні  королі  …
Будинок  при  дорозі.  В  ньому  ключ.
Втомився,  подорожній?  Тобі  раді.
Його  зробив  Чміленко  власноруч.
Комусь  стояла  совість  на  заваді  …
Як  дід  загинув,  так  і  ти  пішов,
А  ми  щось  мабуть  ще  не  зрозуміли,
Віктор  Чміленко  так  життя  пройшов,
Щоб  очі  ми  свої  хоча  б  на  мить  відкрили    …

*  [i]Вірш  присвячено  Віктору  Чміленку[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771567
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2018

Тепло

Тебе  не  бачив  цілу  «вічність»,
Та  що  там  вічність  …  кілька  днів,
Зима  згадала  свою  сніжність.
Набавила  неспокою  мені  …
В  гітари  залишились  три  струни,
Та  й  ті  розстроюються  мало  не  щомиті.
Навіяв  сніг  такі  ж,  як  він,  білющі  сни.
Лише  думки  летять  вітрами  в  житі  …
Не  знаю  кольору  твоїх  очей.
Ти  їх  страшенно  заховала.
Може,  щоб  в  світлі  днів,  в  пітьмі  ночей
Ніхто  не  бачив,  що  кохала  …
Вже  тільки  дві.  Мелодія  проста,
Фантазія  -  дражлива  і  зваблива.
Напишу  краще  я  свого  листа  -
Мелодію  дощу.  Вона  така  чутлива    …
Одна.  Та  радісна  яка!
Бурхлива,  вибухова  мов  ріка.
В  своїх  емоціях  упевнена,  стрімка.
Моя  ти  подруга  дбайлива  …
На  плечі  опускається  рука.
Так  ніжно.  Мов  листок  злітає  з  клена.
Шість  струн  на  місці.  Ти  така  близька.
Тепло́.  Зима  –  це  тільки  сцена  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2018

Отець*

Ні,  зовсім  не  про  польський  фільм  писатиму  я  ці  слова.
В  маленькому  селі  у  горах  
сім’я  священика  жила.
Завжди  відкриті  двері  дому,  
завжди  відкритою  душа,
Священство  й  медицина,  
попри  втому  -  людського  світла  два  крила.
Чи  світлий  ти,  чи  темний  наче  ніч?
Добрий  душею,  заблукалий  у  пітьмі?
Допомогти  тобі  –  звичайна  річ,
Якщо  приїхав  ти  в  журбі  …
Хороша  Віденська  освіта,
Чудовий  лікар  і  отець,
Щоб  людям  всім  допомагати,
Черпав  тепла  людських  сердець  …
В  саду  могили,  щоб  не  здатись
обрали  хлопці  Небеса.
Священика  ще  не  чіпали
за  ті  знахарські  чудеса  …  
Коли  постала  Україна,
Отець  спочив.  
Радів  цим  змінам  …
Не  було  дочки  ані  сина,
Та  світлим  світиться  стежина  …
Чи  хтось  хотів,  щоб  щось  навчив?
Було  про  це  заговорив  ...  
Та  нерозумна  в  нас  людина,
Вже  час  минув.  Пізня  година  …

*[i]священика-лікаря  звали  о.  Василь[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018

Кам'яна Могила

Дванадцять  тисяч  років,
Ламаючи  всі  офіційні  строки,
Комусь  ти  Храм,  комусь  Могила,
Знання  не  спраглим    не  відкрила  …

Кому  цікаві  найдревніші  письмена?!
Тут  вчилися  колись  древні  шумери.
Описана  історія  земна,
Початок  і  кінець  нової  ери?

Петрогліфами  списано  стіну.
Налякано  вже  не  одну  людину.
Найголовніше  сказано  давно:
Лиш  чисті  помисли  врятують  Україну  …

Не  раз  вже  сказано:  дивись,  а  не  грабуй,
Як  маєш  щось  додати,  будь    як  вдома,
Як  хочеш  щось  почути,  то  почуй,
Якщо  для  тебе  цінність  –  невідоме  …

А  так,  скажи:  чого  сюди  прийшов?
Тут  золота  немає,  тільки  сила,
Але  якби  ти  силу  цю  знайшов,
Вона  б  тебе,  мабуть,  самого  вбила  …

Держава  вся  як  кам'яна  могила,
Лише  не  та,  що  найдревніший  храм,
Фальшиві  цінності,  діряві  крила,
Майбутнє  подаровано  вітрам  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771346
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.01.2018

Лія Ахеджакова

Ви  так  сміливо  говорите,
З  любові,    а  не  з  ситого  гонору.
Людської  гідності  стандарти  тво́рите,
Повага  й  оплески  честі  донору  …

.....

Ця  роль  не  комедійна  …
А  нам  здавалось,  що  для  вас  інших  нема.
Серйозна  роль  під  назвою  Людина,
Коли  ціла  країна  –  це  тюрма  …

Під  час  спектаклю  сиплються  погрози,
Давно  б  раділи,  якби  утекла.
Та  ця  неповноцінна  проза
Не  може  знищити  актора  ремесла.

Кидають  непокірних  в  автозаки,
Набухли  камери  російської  тюрми,
Людей  шматують  новочасні  вовкулаки,
Зростає  прірва  між  вони  і  ми  …

Колись  навчала  всіх  ходити  рівно,
На  каблуках.  Було  це  жартома.  
А  виявилося,  що  ходити  гідно,
Ви  вмієте  також.  Що  для  росії  дивина  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771110
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.01.2018

Ти була, ти є, ти будеш

Ти  є.
Ти  просто  є.
Це  так  багато  в  цей  зимовий  вечір.
Це  знову  прагнення  нового,
Викидаючи  старі  і  непотрібні  речі  …
Ти  була.
Ти  завжди  була.
Я  просто  тебе  не  помічав  у  цій  колотнечі  …
Я  не  бажав  нічого  нового,
Я  не  виходив  за  буденність  і  не  бажав  утечі    …
Ти  будеш.
Ти  завжди  будеш.
У  твого  тепла  немає  кінця  …
Як  багато  світла  у  твоєї  душі  …
До  неї  у  просторі  вже  послано  гінця,
Зіграно  симфонію,  написано  вірші  …
Чи  була  любов  завжди?
Чи  міг  хтось  її  створити?
Хіба  можна  сказати  іди
Тому,  хто  не  вміє  ходити  ?!
Так  виходить,  вона  -  сенс  всього,
Хіба  можна  сенс  комусь  створити?!
Його  можна  тільки  зрозуміти,
А  щоб  розуміти,  треба  зберегти  …
Бажано  своїм  життям,  а  не  чужим,
Бажано  своїми  мріями,  а  не  чужими,
Тоді  ображений  не  буде  злим,
Буде  втішений,  оточений  Своїми  …
Це  значить,  що  вона  у  нас  живе  завжди,
Потрібно  очі  ши́роко  відкрити,
Щоб  побачити  пройдені  світи,
Де  я  уже  мав  щастя  тебе  любити  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018

Сторожова застава (імовірне продовження)

Вона  десь  у  тисяча  сто,
Він  десь  у  дві  тисячі  з  чимось.
І  буде  продовження  у  цього  кіно,
Інакше  все  б  на  світі  зупинилось  …
Він  знайде  шлях,  щоб  пройти  крізь  час,
Здивується,  бо  вона  уже  чекає  з  того  боку,
Насправді  камінь  Перуна  не  згас,
Поєднані  серця  не  розділити  строку  …
І  знову  половці  ітимуть  на  заставу,
Їм  помагатиме  північний  хан,
Юнак  з  майбутнього  дістане  камінь  з  того  ставу,
Русі  зупинить  дерибан  …  
А  славних  предків  він  візьме  з  собою
У  наше  сьогодення  на  коротку  мить,
Щоб  знищити  наживи  злу  потвору,
Що  в  нас  панує,  поки  Україна  спить  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2018

Ліліан Лейтцель

Сто  сорок  три  сантиметри  
І  сорок  три  кілограми.
І  до  землі  десятки  метрів.
Завмерли  всі  
В  очікуванні  циркової  драми  …

Яка  звичайно  ж  неминуча,
Якщо  не  в  двадцять,  то  в  тридцять  дев’ять  …
Ліліан  Лейтцель  –  кокетлива  і  блискуча
Нею  захоплюються.  
Про  неї  всі  говорять  …

А  публіка  рахує  обертання.  
Десь  там  високо,  без  страховки,  у  повітрі  …
Завмерло  боязке  чекання.
Вона  сміється  …
У  передчутті  овацій,  квітів  …

Щось  обіцяла  своєму  чоловіку,
Що  теж  літає  над  манежем  ...
Трапеція  зірвалась  -  кадр  публіки  німого  крику,
Схилились  журналісти  над  гарячим  репортажем.

Ще  сіла  в  поїзд,
Стільки  сили  було  в  жінці.
Останній  переїзд
Закінчився  на  проміжній  зупинці  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2018

Життя як оперета*

Дивись  уважно,  Балатон,
На  березі  твоєму  народився
Той,  хто  дарує  усмішок  мільйон,
Тут  Імре  Кальман  вперше  публіці  вклонився  …

Засумував  батько  –  банкрут,
Та  не  злякав  тебе  недолі  спрут.
Духом  не  впав  …  Гроші  зібрав.
Рояль  старенький  другом  став  …

Не  склалося  симфонії  писати,
Не  склалося  і  довго  сумувати.
Провал  черговий.  Що  ж  потрібно  світу?
Візьму  й  напишу  оперету  …

А  далі  Паула  як  промінь,
В  житті  теж  оперети  повінь.
Вона  співає,  він  їй  грає,
Музика  світом  походжає  …

Так  20  років.
Раптом  дуже  захворіла,
Пішла
Щасливий  будь,  -  просила  …

Просила,  щоб  
Не  залишився  сам  …
Він  обіцяв,
Не  вірячи  дивам  …

З’явилась    дуже  молода  дружина  -
Раніше  в  борг  купляла  каву  й  щось  до  кави,
Тепер  любила  гроші  і  забави.
Спочатку  думав,  не  любов,  вистава  …

За  трьох  дітей  у  подарунок
Подарував  Фіалку  із  Монмартра.
Коли  ж  надумала  з  французом  утікати  
Маестро  не  бажав  протестувати  …

Та  передумала  раптово,
І  повернулась  в  рідне  коло  …
Француз  красивий,  в  танцях  вправний,
Але  старий  дивак  -  коханий  ...

А  далі  сталася  біда  …
Жива  обличчя  тільки  половина.
Коли  заснув,  душа  пішла
Сумує  не  одна  країна  …

Любов  свою  лишив  
На  сцені  і  в  житті.
Він  дуже  не  спішив,
Ніхто  не  буде  в  самоті  …

*[i]Кілька  моментів  з  життя  Імре  Кальмана[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2018

На перетині реальностей

Життя  у  шахах  -
Така  реальність.
Фігури  в  ковпаках  і  капелюхах
Доводять  впродовж  гри  свою  старанність  ...

Стоїть  пішак.  Далеко  королева.
Корона  в  неї  металева,
Їй  нецікава  поруч  ця  мала  фігурка  -
Дерев'яна  і  дешева  ...

Але  у  нього  є  єдиний  шанс,
Якщо  не  буде  збитий  офіцером,
Якщо  зуміє  втримати  баланс  ...
Якщо  домовиться  з  сусідом  зліва  -  каскадером  ...

Непросто  шахматній  фігурі
Змінити  все  ...
Позаду  сотні  кілометрів,
З  досягнень  -  блискавка  -  есе  …

Сьогодні  королівська  роль  в  мадам  Клавіатури.
Крокують  пішаки  -  ламаються  структури
Емоції,  переживання  -  рудименти  ...
Долають  простір  електронні  документи  …

Гостями  стали  ми  в  новітній  емоційній  креатурі  …
Згоріли  мрійники.  
Принесені  у  жертву  на  догоду  режисурі
Якоїсь  нео  –  культури  …  

Пробачте  той  жахливий  світ:
Годинами  дивитись  в  очі
Шалена  маячня  …  І  сни  посеред  ночі,
Прогулянки  удвох,
Тримаючись  за  руки,
Який  коефіцієнт  раціональності  у  розпачі  розлуки?

А  може  буде  спеціальний  чіп.
Потримав  мить,  відчув  наплив  кохання,
Якщо  якийсь  шалений  віп,
То  може  навіть  і  дозволено  страждання  …

Чергові  двоє  знов  ламатимуть  той  світ,
І  двоє  принесуть  йому  загибель.
Знайдеться  одинокий  зореліт,
Знайдеться  їм  обитель  …

Пішак  дійшов,
Дійшла  й  колега  справа.
А  на  фігурки  білий  сніг  пішов.
До  шахів  підійшла  мадам  Духмяна  Кава  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2018

Клоун

"Я  працюю  клоуном,
Я  роблю  життя  смішним,
Від  блюзнірства  тягне  холодом,
Я  ж  хочу,  щоб  було  живим  …

Надуті  і  ображені,
Байдужістю  заражені,
Над-справами  обтяжені
Просте  роблять  складним    …

Даю  себе  образити,
В  сценарії  так  сказано,
Якщо  цим  можна  вразити,
Комусь  протипоказано  …"

Ти  дивишся  і  плачеш.
Ну  що  то  за  невдача?!
Якийсь  потворний  треш.
Та  й  доля  ця  бродяча  …

У  світі  успіх  в  тих,  
Хто  топ  і  хто  з  мечем,
Не  в  тих,  
хто  гріє  сміхом  і  плачем  …
Здається  так.    
Все  інше  -  середовище  нікчем?

[b]Де  ж  тут  зустрінешся  із  вдячним  глядачем?![/b]

Ти  поглумився  над  ілюзіями  світу,
Не  зрозуміли  твоїх  жартів  діти,
Прогнали  з  трупи,    але  в  нагороду
Овацію  отримав  за  свободу!

Дивуєшся?  Він  зовсім  не  смішний.
У  гордості  своїй  став  чарівним.
І  топ  колишній  -  карлик  поруч  з  ним.
Не  бачила?    Він  завжди  був  таким  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2018

Під куполом цирку*

Під  куполом  цирку  він  тримає  її  з  останніх  сил,
Вона  вмовила  його,  щоб  без  страховки.
Що?  Вона  думає,  що  у  неї  двоє  крил?
І  не  зважає  на  вічні  його  відмовки.
Вона  знає,  що  він  боїться  й  мовчить.
Вона  знає,  що  він  боїться  за  неї.
Тож  навіщо  вона  його  злить.
Без  поясу  не  врятують  жодні  феї  …  
Із  задоволенням  немов  ядро
Закинув  б  він  кудись  оцього  імпресаріо́,
Чорніє  все  його  нутро,
Йому  б  лише  побільше  того  ажіо́  …
Вона  ж  все  слухає  його,
Переживає  за  постійне  місце  в  трупі.
Як  ми  досягнемо  вершини  купола  свого,
То  все  піде  як  у  нон  –  стопі  …
Вчергове  повен  зал  і  глядачі  …
Настроєно  вчергове  видошукачі.
Якесь  дитя  чогось  так  гірко  плаче,
А  хтось  ловитиме  в  руках  удачу  …
І  перший  раз,  і  другий  все  як  слід,
Позаду  небезпечний  перехід,
Він,  як  завжди,  її  міцно  впіймав,
Щоб  дотягнутись,  щось  не  врахував  …
В  останню  мить  подумати  ще  встиг,
Що  залу  крик  якось  наче  застиг,
Глядач  йому  завжди  добра  бажав,
Останні  оплески  з  собою  він  забрав  …
Нема  проблем  в  новітніх  тих  бариг,
Нова  вже  трупа  валиться  вся  з  ніг.
Усе  заради  бариша  ...
Озвалось  на  "гальорці"  серце  глядача  …
Портрет  сміливця  просять  винести  на  біс,
І  тої,  кого  він  в  останньому  польоті  ніс,
Злякались  глядачів.  Останній  не  формат  
Ти  заслужив  на  це,  бунтар  і  акробат  ...

*[i]під  враженням  від  долі  Альфредо  Кодона  і  Ліліан  Лейтцель,  але  сюжет  дещо  спрощений[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2018

Чи справжня ти? Чи справжній я?

Чи  справжня  ти?  Чи  справжній  я?
Ото  надумана  дилема.
У  справжності  критеріїв  нема.
Тут  зовсім  неважлива  схема  …
Я  уявляю  тебе  такою  …
І  ти  такою  не  є.
Ти  уявляєш  мене  таким.  
І  це  зовсім  не  єство  моє    …
У  чому  цієї  прихильності  причина?
У  багатій  уяві?  Близькі  серця́?
Може,  фантазія  наша  якась  злочинна?
Але  ж  кожен  чекає  цього  неспокою  гінця  …
Бо  інакше  квітки  з  пелюстками  ночі,
В  них  нічого  немає  -    зовсім  нічиї  очі,
Дні  вихідні  і  дні  робочі
Зовсім  ніякі.  Нічого  в  такі  ти  не  хочеш  …
Твоя  несправжність  насправді  найсправжніша,
Твоя  відвертість  насправді  найщиріша,
Твоє  мовчання  –  найголосніші  голоси,
У  світі  стільки  рідної  краси  …
Чи  справжня  ти?  Звичайно,  так.
Чи  справжній  я?    Мабуть,  що  ні  …
В  своїй  несправжності  заради  тебе
Згорю,  мабуть,  я  вже  у  справжньому    вогні  …
А  може,  так  мені  і  треба,
Штовхаю  землю  я  від  себе,
Злітаю  в  небо,
Лечу  до  тебе  …
І  десь  там  у  польоті  поміж  хмар
Ми  заблукаємо  з  тобою  серед    чар.
Несправжнє    унизу.  Ми  летимо  …
А  ти  все  думаєш,  що  ми  спимо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2018

Коли не люблять вас, любити …

В  такі  дні  варто  говорити  про  любов  …
Це  найпростіше,  коли  все  складається,  все  просто
У  сина  магла  й  чарівниці  перемішалася  вся  кров,
А  далі  все  зробилось  небезпечно  і  двоїсто  …
От  спробуйте,  коли  не  люблять  вас,  любити,
Тих,  хто  не  вірний  вам,  цінити,
Як  ображають  вас,  дружити,
У  чорному  вдавати,  в  білому  не  вміти  …

Твої  захоплення  не  побажаєш  комусь  навіть  уві  сні,
Вони  були  по  справжньому  страшні,
А  та,  що  полюбилась,
Хоч  другом  залишилась,
Та  не  твоя  Лілі  …

Обрала  того,  хто  знущався  над  тобою,
Який  при  цьому  встиг  спасти  твоє  життя,
А  потім,  як  загинули  обоє,
Охороняти  став  ти  їх  дитя  …

При  цьому  ворогом  тебе  усі  вважають,
Для  всіх  чужий,  лише  один  Важливий  Хтось  все  знає,
Що  ти  у  жертву  все  життя  віддав,
Заради  тої,  що  колись  кохав  …

Загинув  спільний  ворог,
І  ти  теж  загинув,
А  син  її  зумів  усе  лиш  завдяки  тобі,
І  на  почесне  місце  в  галереї  слави
Тебе  з  трудом  запхнули  в  тісняві  …

Ти  її  очі  мріяв  і  побачив,
Такі  у  сина,  як  у  неї  у  житті,
З  сльози  син  вийняв  спогад  і  пробачив,
Хоч  не  було  що  і  пробачити  у  цьому  викритті  …

Прості  герої  –  ті  кого  всі  бачать  і  не  лякаються  таких  вві  сні.
Надам  я  перевагу  новітньому  вертепу.
Чомусь  так  захотілося  мені  …
Потисну  руку  Северусу  Снейпу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2018

Чомусь завжди невчасно настрій маю я до коляди

Чомусь  завжди  невчасно  настрій  маю  я  до  коляди.
То  надто  скоро,  то  запізно  …  приєднуюся  до  святкової  ходи.
В  автобусі  чи  на  роботі  то  про  себе  заспіваю,
То  вголос,  коли  сам  по  вулиці  блукаю.
Такі  прості  й  важливі  ці  слова,
Якими  кожен  рік  люди  добро  в  собі  вітають  …
Колись  було.  Обценьками  неначе
З  ефіру  виривалась  коляда,
А  чобіт  по  платівках  скаче  -
В  серцях  і  в  головах  біда  …
Тепер  біда  у  іншому.  
Такий  пан  голосистий!
На  церкву  гроші  як  з  ялинки  голочки.
А  зазирнути  усередину.  Душа  йоржиста
То  не  душа  уже.  Суцільні  дірочки  …
А  той,  що  без  грошей.  То  годі  й  поховати  …
І  місце  дороге,  ще  й  шкода  відспівати.
У  чергу  до  Петра  на  дорогих  авто?
Так  ще  й  Святого  можна  налякати.
І  не  побачиш  добре,  бо  тут  темне  скло  ...
Святий  крізь  скло  то  зазирає,  
І  посохом  між  душ  все  світле  вибирає  ...
Один  вдає,  що  він  багаж,
Петро  багаж  весь  викидає  ...
Старенький  Запорожець  під'їжджає,
І  ти  туди  ж?  -  Святий  питає.
О,  ні,  шановний,  ти  не  знаєш,
Як  все  життя  його  збираєш,
Змоги  покинути  не  маєш  ...
Хтось  обіцяє  вілли  і  рахунки,
Хтось  митницю  проходить,  як  завжди,
Переживає,  щоб  пакунки
Усі  без  втрат  у  невідоме  пронести  ...
Шоу  талантів?  Інше  свято.
Зими  як  не  було.  Різдва  багато  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770068
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.01.2018

Я знову слухаю тебе, Шопен

Я  знову  слухаю  тебе,  Шопен,
Ця  музика  твоя  -  якась  безмежна.    
У  ній  немає  слів,
Не  чути  в  ній  імен,  
Вона  така  необережна    …  

Мабуть  тому,  що  в  мені  теж  живе  любов,
Як  та,  яка  тебе  так  надихала,
В  мені  ти  свого  слухача  знайшов  …
Так  як  і  ти  скажу:  якби  ти  знала  …

Якби  ти  знала,  
Як  чудово  уночі,
Коли  зірки  –  думок  і  мрій  вивідачі,
Ти  б  мене  мабуть  тут  внизу  не  упізнала  …

Якби  ти  знала,  як  в  дощі
Нас  небеса  наповнюють  любов’ю,
З-за  хмар  крилаті  посланці
Втішаються  своєю  роллю  ...  

Кудись  лечу  далеко,  аж  за  край  …
Наздожени  мене,  прошу́,  впізнай,
Осіннім  вальсом  все  наповнено  й  його  дощем,
Під  ним  стоїть  любов  з  своїм  програвачем  …

Мені  ти  стільки  підказав,  Шопен,
Такої  ніжності  немає  в  музиці  ні  в  кого,  
Мільйон  скерованих  у  небеса  антен,
Ніколи  б  не  зробили  так  багато  всього  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2018

Без хмаринки хмарне небо

Гуляєш  нічним  містом  …
Скрізь  вогні,  вогні,  вогні.
Це  просто  кожні  двоє  десь  там  всюди  у  пітьмі.  
Щиро,  а  не  вправляються  в  артистизмі  …
Я  знаю,  що  все  не  так,  як  у  твоєму  сні,
Я  знаю,  щось  не  так,  мабуть,  в  мені.
І,  мабуть,  в  інший  бік  тобі  …  хоч  іноді.
Але  я  буду  вдячним  тобі,
Якщо  ти  будеш  далі  у  моєму  житті.
Я  сидітиму  поруч  з  тобою
Тут  за  столиком  у  кафе.
Я  любуватимусь  тобою  такою,
Цілуватиму  твоє  лице.
Я  бродитиму  з  тобою  вулицями  якогось  дуже  старого  міста.
Твоя  присутність  робитиме  його  знайомим.
І  не  потрібно  імпресіоніста  чи  символіста.
Все  буде  надзвичайно  справжнім  і  не  викликатиме  втоми.
А  може  я  буду  зовсім  далеко,
Але  буду  близько  –  близько,
А  може,  я  зможу  так  сказати  і  щодо  тебе,
Без  жодної  хмаринки  чомусь  таке  хмарне  небо  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2018

Громадянин показує кулак!

Чиновник,  злодій  чи  крутій,
Ти  на  дорозі  нам  не  стій  ….
Мов  антидот,  антитоксин,
По  вулиці  іде  громадянин!
Твій,  олігарху,  даремний  сміх,
Не  хватить  доларів  твоїх,
Він  не  продасть    і  не  вкраде,
Не  зрадить  і  свій  шлях  знайде  …
З  глибоких  славних  тих  віків
Долинув  предків  мужніх  спів.  
Бач,  олігарх  уже  спітнів,
Може  не  стати  літаків  …  
І  ззовні  ворог  теж  закляк
Народ  ожив,  прогнав  гуляк!
Не  забереш  ґрунти  й  кругляк!
Громадянин  показує  кулак!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769775
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.01.2018

Що мусить жінка?

Що  [b]може[/b]  зробити  жінка  для  чоловіка?
Чи  має  якось  у  справах  його  замінити  …?
Ні,  цього  не  можна  робити  …
Жінка  має  для  нього  світити  …
Щось  по  зірках  не  сходиться  у  чоловіка  ...
Що  [b]може[/b]  з  цими  зірками  жінка  зробити?
Вона  має  по  них  ходити  …
Що  [b]може[/b]  жінка  з  цими  віршами,  піснями  зробити,
Що  ними  чоловік  її  навчився  любити  …
Вона  має  в  них  жити  …
Як  чоловік  в  інший  світ  не  може  двері  відчинити?
Що  [b]може[/b]  з  цими  дверима  жінка  зробити  …
Ні,  вона  не  може  за  нього  це  зробити  …
Вона  [b]може[/b]  просто  по  іншому  жити  навчити  …
Тільки  цього,  звичайно,  треба  їй  захотіти  …
І  на  це  звичайно  треба  йому  заслужити  …
Тут  замало  подарувати  квіти  ...
Вчасно  сумувати  і  вчасно  радіти  ...
Треба  вміти  серце  в  долонях  зігріти  ...
Що  [b]мусить[u][/u][/b]  жінка  робити?
Жінка  мусить  любити  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018

Чудовисько і Красуня (переосмислення)

Блукаєш  в  замку
Людям  і  собі  самому
До  глибини  душі
Відразливо  страшний  …
Ці  чорні  стіни
І  життя  такого  втома
Пробігла  тінь
Летюча  миша  -  рідня  твоя  відома
Ця  вже  вдома  …
За  що  покара  ця?  
Нам  це  знайомо.  
Ніхто  не  пробачав  сліпому  …
Що  не  побачив
Від  руки  своєї  зла  …
Тепер  чекаєш,
Що  сюди  прийде  Вона
І  визволить  тебе  
Беззахисна,  безкорисна,  зовсім  одна?
Попався  її  батько  у  тенета,
Пообіцяв  віддати  найдорожче
І  те,  що  любить  він  найдужче.
Мабуть  не  бачив  взагалі  нічого  крізь  свого  лорнета  …
Красуня  та  звичайно  врятувала  
І  батька  свого,  і  чудовисько  оте,
Поки  околиця  вся  пліткувала,
Немов  за  гроші  продала
Молоде  тіло  і  лице  …
Так,  знову  вдалося  когось  спасти.
На  біс  виходили  щасливі  персонажі.
Немає  лиш  того,  з    ким  була  би  щаслива  ти,
Не  прийняті  в  казках  подібні  епатажі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018

Світ - людська душа

Пекучий  здогад  пропалив  свідомість:
Той  світ  навколо  –  то  людська  душа.
Якщо  душа  в  темряві,  то  і  світ  навколо  чорний,  
Така  …  не  варта  мідного  гроша  …
Якщо  ж  душа  як  вечір  над  рікою,
Весняний  ранок  у  саду,
Одразу  робиться  і  світ  такий  навколо,
Тоді  життя  все  схоже  на  весну  …
Той  самий  світ,  та  різні  очі,
Не  кожен  може  бачити,  що  хоче,
Не  кожен  зрозуміє,    де  добро,    де  зло,
Бо  зовсім  різне  світу  тло  …
Бо  душу  не  наповнювали  музика  й  вірші,
Бо  перед  очима  тільки  бариші,
Бо  дружба  у  дитинстві  поруч  не  пройшлась
Кохана  не  шукалась.    Тому  і  не  знайшлась  …
Один  глянув  у  світ  і  бачить  весни  цвіт,
Дівчата  як  зірки,  веселі  дітлахи,
А  інший  вкрасти  де,  і  потім  як  втекти,
Що  є  там  у  душі,  це  й  бачиш  різний  ти  …
Скільки  тих  душ,  багато  так  світів,
Світи  ці  всі  то  в  мирі,  то  в  війні,
Світи  буває  так  переплелись,
Один  без  одного  вже  не  підуть  кудись  …
Рідні  світи  на  допомогу  кличуть  всі.
Дороги  ці  буває,  що  прості,  прямі,
Буває,  що  не  знайдеш  вже  шляху
Ну  як  спасти  таку  -    глуху,  сліпу?!
Коли  здавалось  чорне  все  кругом,
Прогнавши  із  думок  усе  пусте,
Все  те,  що  видавалось  урочистим,
За  справжню  мить  змінити  можна  все,
І  світ  навколо  раптом  стане  чистим  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769479
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.01.2018

"Відьмацький" політ думки

Висоцький  якось  похвалив  в  вірші  когось
Дещо  незвично:
Ти  правильні  в  дитинстві,  друже,  книжки  прочитав.
Сьогодні  все  це  і  доречно,  і  логічно.
В  країні  правлять  
Ті,  хто  ображав  і  хто  буденно  крав  …
В  країні  правлять  ті,  хто  не  читав  ...

Не  скатертина  самобранка  вже.    Держава  як  якесь  корито  …
Середньовічне  полювання  на  відьом  фуршетами  відкрито  …
Комусь  би  дуже  не  завадили  Олеші  товстуни.
Цап  –  відбувайло,  українці,  вкотре  саме  ми.

Нахмурився  б  від  пертурбацій  влади  навіть  Карл  Великий.
А  для  сучасних  інквізицій  -  інші  страдиварі  і  да  вінчі.
Сьогодні  вільнодумності  політ  -  лише  в  дрібних  деталях  інший.
Як  ми  живемо  з  цим,  то  ми  хіба  мудріші?  Може,  в  чомусь  гірші?

Абсурдності  безмежні  небеса,
Вдивляємось  в  чергове  на  екранах  шоу,
Придворний  глашатай  глаголить,  що
Наука  –  надто  дорого  і  що  нудьга  -  віршів  краса,
Актори  у  житті  паскудять  нам  з  екранів  рідну  мову!

Із  глибини  століть  немає  нам  поради
Бо  не  читаємо  книжки.  Чергові  ні  про  що  наради  …
Тепер  в  пошані  не  дешеві  клоунади.
А  на  екрані  вже  верховний    небожитель
Крутійства,  фарисейства  в  чомусь  учень,  в  чомусь  вчитель  …

Я  б  може  посміявся  і  забув?!
Впадаємо  у  транс  від  емоційних  коливань,
Благань,  базікань  і  балотувань  ...
Але  ж,  народе,  ти  це  все  вже  чув!
Чому  ж  в  самого  тебе  мало  так  бажань?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769309
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.01.2018

Коли гітари в руки не візьмемо ми свої

Закинув  десь  свою  гітару,
Я  з  нею  чверть  життя  колись  пройшов,
Коли  мені  погано,  пам’ятаю,  граю,
У  ній  я  друга  був  знайшов  …
Тепер  стоїть  покинута  й  розбита,
Це  ж  не  її  проблема,  що  не  співалося  давно,
Це  ж  не  кінець  історії.  І  книжка  ця  відкрита.
Білий  пісок,  струна  і  молоде  вино  …
І  пальці  вже  не  так  болять,  як  то  було  раніше.
Вже  пальцям  легко.    Просто  дивина  …
Слова  складаються  простіше,  сміливіше,
Слова  уже  всі  є.  Ще  музики  нема  …
Так  й  у  житті  не  варто  покидати
Те,  що  в  руках  і  те,  що  від  душі.
Тоді  буде  усе  гарно  звучати,
Коли  гітари  не  чиїсь,  свої  …
А  так,  коли  єдині  інструменти  -
Байдужість,  хитрість  і  обман,
Гітари  –  непотрібні  рудименти.
Гітари  згин  таким  не  нагадав  б  жіночий    стан  …
Якщо  гітару  не  умієш  обійняти,
То  як  тоді  кохання  у  руках  тримати?
Не  рідним  стане  вигин  тіла,  а  всього  лиш  дорогим,
Якщо  його  за  гроші  купувати  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2018

Такі невчасні часові дірки

Блукаю  парком.  Снігу  вже  немає
Це  як  так  сталось?  Перше  січня  …
Якась  звеснянена  зима
На  чари  вже  потратила  півдня  …

Може  пройтись  оцим  майже  весняним  містом,
Втішаючись  зеленою  травою,  теплим  вітром  …
Над  міру,  як  для  обідньої  пори,  порожнім  світом.
Забиті  магазини  свіжим  хлібом  …

Привіт,  –  вітається  з  тобою  хтось  раптово.  
Я  впізнаю  цей  тихий  грудний  голос  …
Це  ти?  Навколо  стало  все  казково.
Я  скучив  так  по  цьому  комусь  …

А  навкруги  не  стало  вже  нікого.
Планета  створена  для  двох.
За  мить,  мабуть,  не  буде  цього  всього,
Продовжиться  невчасної  весни  переполох  …

Ми  звикли  розбігатися  надовго.
Що  нам  до  швидкоплинності  життя?!
А  що  як  у  весни  забракне  тепла  свого?
Зима  повернеться  невчасно  з  забуття  …

Граф  Час  за  кавою  з  маркізою  Зимою
Сьогодні  засиділись  допізна.
В  цей  час  десь  у  далекому  кафе
Самотня  і  сумна,  одна
В  фортепіанних  клавішах  уся
Віконте́са  Весна  …

Цей  час  проводив  він  зазвичай  з  нею,
Але  у  Часу  в  серці  лиш  одна  …
Сидить  він  з  білою  красунею  своєю.
Куди  йому  до  світу  і  невчасного  тепла  …

Хіба  тепло  невчасним  може  бути?
Воно  потрібне  завжди  й  будь-кому?
Вже  й  сум  Весни  нам  вдалося  відчути  …
А  що  як  Час  просидить  так  і  зиму,  і  весну?

А  може,  дорога  маркізо,
В  часи  безглуздя  і  безвізу,
Поставимо  не  крапку,  а  велику  кому,
Приходитимемо  ввечері  після  усіх  турбот
Разом  до  свого  додому  …

Запалимо  свічки,
Наллємо  каву,
Весну  запросимо  раз  в  рік  на  цю  забаву,
Закриємо  всі  часові  дірки  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2018

Що принесе нам рік Собаки?

Вірніше  друга  у  людини  не  було,
Як  взагалі  могла  вона  без  нього,
Коли  собаку  в  людську  хижу  занесло,
Все,  що  могла,  людині  віддала.  І  не  взяла  нічого  …

Вона  і  охоронець,  і  розвага  для  дітей,
Слухач  терплячий  для  розмов  серед  ночей,
Хіба  хоч  раз  сказала  слово  про  якусь  зарплату?!
Ну  дай  тоді  хоч  друг  на  щастя  лапу  …

І  ось  такий  нам  оберіг  на  цілий  рік.
Хоч  не  вартуємо  такого  друга,
Він  поруч  з  нами  попередні  всі  пробіг,
Не  покидаючи  свої  півкруга  …

Собака  дружить  і  цінує  зграю,
Людині  не  шкодує  співчуття  і  жалю,
Заради  нас  доходить  до  самого  краю.
Їй  щиро  скаже  друг:  тобі  я  довіряю  …

Собаку,  що  жила  на  волі,
Ніколи  не  посадиш  на  ланцюг.
У  пошуках  людської  долі
Навчить  нас  жити,  наш  найкращий  друг!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2017

Наллю бокал червоного вина

Знову  приходиш,  Новий  рік.
Радію  як  всьому  новому.
Старого  тягну  за  поріг.
Старого  теж  не  дам  нікому  …

В  новому  будеш  інша  ти,
В  новому  буду  інший  я,
Не  полінуйся,  розбуди,
Така  чужа,  така  моя  …

Без  тебе  знову  я  засну,
Чи  понесусь  ламати  стіни,
Проб’ю  прохід  у  пустоту,
А  там  не  люди,  а  машини  …

Як  щось  не  так,  то  розбуди,
Щоб  я  назад  не  озирався,
Щоб  я  боровся  і  штовхався,
Міг  оживити  наші  сни  …

Наллю  червоного  вина,
За  добре  треба  все  до  дна!
Щоб  рідні  поруч  у  житті  
Якщо  не  так,  хоч  у  вірші  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2017

Сніговик, що на коліно опустився

Засмучена,
Майже  навпіл  розламана
Блукала  ти  зимовим  містом  …
Тут  в  цьому  парку  так  порожньо.
Всіх  налякало  вітру  свистом,    
Може  ще  падолистом  …
Здається,  що  з  останнього  проміння
Ти  не  збереш  таких  потрібних  всім  букетів.
Вкидаєш  прямо  в  сніг  для  подруги  весни  насіння.
Якби  могла,  то  розкидала  б  по  паркету  …
Тут  раптом  сніговик  в  куточку  парку
Перед  тобою  на  коліно  опустився.
І  так  галантно  запросив  тебе  до  танцю,
Що  не  змогла  відмовою  йому  ти  відповісти  …
Ти  ж  сніговик.
Де  взяв  ти  це  яскраве  серце,
Що  простягаєш  у  своїй  долоні.
Звалилось  з  голови  твоє  відерце,
Такі  звичайні  і  людські  у  тебе  скроні  …
Ну  як  могла  з  тобою  не  затанцювати,
Звідки  у  снігу  того  почуття  взялося  так  багато,
І  як  вдається  так  тобі  кружляти?
Ти  ж  сніговик.  А  птах  не  зможе  так  як  ти  літати  …

До  ранку  весь  цей  сніг  уже  розтанув.  
Стоїш  у  парку  знову  ти  зовсім  одна  …
Ти  обіцяв,  що  завтра  поруч  станеш,
Але  в  прогнозі  снігу  жодного  нема  …

А  ти  чомусь  запосміхалась.
Щось  там  заховано  в  руках?
Від  нього  тобі  в  душу  теплота  прокралась.
Від  того  снігу,  що  його  ...  уже  нема.

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2017

Ніхто на світі не зупинить

Ніхто  на  світі  не  зупинить  
Любові  справжньої  потік.
Не  вірте,  що  вона  загине,
Лиш  нерозумний  їй  провадить  лік  …

Цю  панну  не  поставиш  на  коліна,
І  не  заставиш  замовчати.
Вона  безмірна  і  вона  нестримна,
Вона  крилата  і  їй  хочеться  літати  …

Ця  панна  знає  всі  на  світі  мови
І  дуже  добре  володіє  словом,
Зіграє  на  любому  інструменті,
Але  не  зносить  над  собою  диригента  …

У  неї  тисячі  імен.
У  щирості  не  має  рівних.
Їй  байдуже,  це  ніч  чи  день.
Вона  серед  потрібних  …

У  неї  тисячі  доріг.
То  карлики  якісь,  то  цілі  автостради,
То  струн  політ,  то  клавіш  біг.
На  зміну  рвуться  вітер,  буревій  та  сніг.
Хтось,  сівши  за  рояль,
Вже  сотні  літ  дає  собі  з  цим  всім  чудово  раду  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017

Штучно-барвисте життя

З  тобою  заблукати.  
Тобою  заблукати.
Тобою  бачити  і  чути.
Тобою  легко  все  забути  …

Тобою  щось  писати
І  клавіші  перебирати.
Одну  єдину  ноту
По  різному  зіграти  …

Тримати  твою  руку
Так  наче  обіймати.
Не  бачити  розлуку
Для  тебе  рідним  стати  …

І  тільки  впертий  вітер
Здуває  і  здуває.
Все,  що  життям  малюю  
Швиденько    витирає.

А  потім  сніг  приходить.
Цей  теж  терпцю  не  має.
То  щось  нове  народить,
То  раптом  пригадає  …

Несправжнє  старе  місто
Якесь  штучно-барвисте  …
Торкнулись  ручками  горнятка  кави
І  ми  сміялись  з  їхньої  забави  …

Та  вже  почались  перегони
Не  оминули  нас.  З  розгону.
Немає  правого  крила.
Дорога  вліво  понесла  …

У  них  без  правил  переможець
Ламає  все  заради  «як  усі».
Дивак  на  маргінесі  ходить.
Спішать  до  школи  молодисті  дідусі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2017

Знайди собі серце

Уся  в  снігу.  Замерзла.  Охолола.
Блукала  ти  по  вулицях  сама  собі  чужа.
Хотіла  так,  але  ніде  не  прихилилась,
Чи  не  добігла,  чи  просто  не  змогла  …

Мені  здавалось,  в  тобі  було  щось  важливе,  
Ти  стільки  справжнього  в  собі  несла  …
Можливо,  надто  несмілива,
Але  тепло  ти  до  сьогодні  зберегла  …

Неслась  кудись,  де  лиш  сягають  очі,
Для  тебе  кращий  час  –  це  ночі,
Сама  собі  чужою  ти  зросла  …
Навіть  розтанути  по-людськи  не  змогла  …

А  як  уміла  танцювати,
У  світлі  ліхтарів  у  вальсі  закружляти  …
Від  дотику  ти  квіткою  цвіла,
Від  усмішки  творила  чудеса  …

А  зараз  ти  бредеш  уся  в  болоті.
Що  там  ховаєш  в  штучній  позолоті?
Все,  що  могла,  давно  вже  віддала  …
Нема  вже  того  джерела  …

Які  вірші  могла  колись  писати,
Тобі  вдавалось  навіть  заспівати,
Проблему  голосу  вирішує  душа,
І  трішки,  мабуть,  небеса  …

Нічого  не  сказавши  спересердя,
Кинувши  оком  там  кудись  назад,
Бредеш  сама.  Ну  що  ж,  вже  все  гаразд  …
Це  інші  потребують  милосердя  …

Така  розкішна.  Неймовірне  плаття,
В  очах  у  тебе  …  ні,  не  вогник.  Там  багаття  …
Ти  скачеш  верхи  крізь  своє  життя,
Згораєш  і  приходиш  з  небуття  …

Така  усміхнена,  красива,
Радію  і  тобою  я  живу.
Трішки  мінлива,    мерехтлива.
Підходьте.  Все  я  роздаю  …

Я  знаю,  що  мене  стає  все  менше,
Але  якщо  в  мені  ти  не  живеш,
Знайди  собі  якесь  жадане  серце,
А  то  помреш  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2017

Українські епізоди Ференца Ліста

Спустошений,  поранений  мов  звір,  
Царю  закривши  не  поважний  рот,
Минув  Ліст  шлях  на  батьківщину,
Приїхав  в  майже    рідну  Україну  …

Тут  може  легше  дихалось  йому,
А  може  Київ,  Львів  десь  подихом  чи  сном
Писали  музику  свою  …
Тут  він  зустріне  Кароліну.

Не  кажуть,  що  була  красуня.
Розумниця,  начитана  була
І  музику  в  собі  несла…
Душа  його  від  неї  ожила.

І  «Гімн  любові»  з-під  пера  -
Це  і  її  велика  перемога.
А  далі  залишилась  лиш  дорога.
На  ній  любов  його  не  вберегла    …

Якщо  була  на  це  і  божа  воля,  
Чи  може  навіть  божий  страх?!
Чернечий    сан,  повернення  додому
Хіба  що  вартий  шлюб  чогось,  що  не  на  небесах  …

Він  залишив  баладу  нам  про  Україну.
Чи  може  потонув  в  її  піснях?
Як  друг  його  Шопен  у  форте  і  піано,
Десь  заблукав  в  майбутнього  віках  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2017

Останні чари

Все,  що  хотіла,  я  уже  взяла
Багатство,  славу,  успіх  ремесла,
Кого  хотіла,  взяла  й  підчепила,
Немов  би  на  гачка  якогось  щупачка.
Та  щось  мені  раптово  все  це  надоїло.
Скарби  здрібніли.  Серце  зачерствіло…
У  відьми  виявляється  душа
Не  чорна,  а  насправді  біла-біла.
Передостанні  чари  –  це  щоб  молодість  моя
В  коханні  наче  Лія  Мікеланджело  була,
Останні  –  це  щоб  сила  добра  й  зла  моя
Поміж  людьми  теплом  серця  зігріла  …
Ви  скажете,  що  фантастична  відьма  ця  моя,
Що  вся  несправжня  ця  душа  її  мрійлива…
У  світі  обмілілого  добра
Душа  її  мов  свічка  мерехтлива  …
У  світі,  де  обман,  вдавання  у  пошані,
Де  жінка  дуже  часто  як  товар,
Ще  гірше,  це  як  добровільно  такі  грані  ...
Світ  не  величність,  а  невільничий  базар  …
Самотня  відьма  рве  усі  стандарти
А  може  відьомство  –  це  наклеп  злий
Бо  в  когось  вічні  фініші,  а  в  когось  старти
Стає  хтось  рідний,  а  хтось  вічно  чужий  …

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2017

Про справжнє

Два  серця,  дві  душі  і  два  горнятка  кави.
Двоє  очей  і  дотик  рук.  Ці  ніжності  забави.
А  починається  все  з  помаху  руки.
З  питання:    як  у  тебе,  друже,  справи  …

Вона.  Так  вміла  лиш  вона
Складне  робити  все  простим  і  ле́гким.
При  зустрічі  весела,  у  прощанні  –  ледь  сумна  …
Хоч  я  був  неправим,  хоч  я  був  впертим  …

Тепер  я  бережу,  що  ти  мені  дала́.
Їх  так  багато  тих  хвилин  тепла.
Чужі  комусь  нудні  прості  слова  …
Ти  їх  для  себе  також  зберегла?

Справжні  хвилини.  У  кого́сь  секунди.
Якби  ж  то  знак  якийсь  давала  нам  душа,
Щоб  їх  одразу  розрізнити,
Бо  потім  не  врятує  соціальна  мережа  ...

Не  варто  покладатись  на  майбутнє,
Не  зробить  все  за  вас  той  "Десь,  Колись  і  Хтось"...
Теперішнє  б  зробити  незабутнім.
Байдуже,  що  по  зорях  не  зійшлось  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017

Театр як нагорода за любов

Зако́ханий  у  ві́денські  розва́ги,
Хова́ючись  за  батьківські  звитя́ги,
Чекаєш  на  дару́нки  щедрі  до́лі,
Втіша́єшся  від  розбиша́ки  -  во́лі  …

А  потім  повертаєшся  до  Львова  -
Який  так  вабить  го́ре  -  музикантів,
В  полоні  мрій  і  чарівного  слова
Сміятись  над  хале́пою  тала́нтів  …

У  ньому  зустрічаєш  ти  Софію  -
Таку  прекрасну,  ду́малося,  мрію.
Пережива́єш.  Їй  всього  п’ятнадцять  років.
Заради  неї  королеву  ста́виш  збо́ку  …

Вона  з  тобою.  Ти  уже  літаєш.
Фантазіями  душу  й  серце  кра́єш  …
Останні  фо́ринти  мов  вітер  проліта́ють.
І  роки  ...  роки  теж  потро́хи  утіка́ють  …

Вона  не  ви́терпить…
Полюбить  польського  поета.
Це  не  найгірше.
Це  -  життя  соне́ти  …

І  що  ж  ти  зробиш,  пане  Станісла́ве?
І  як  здолаєш  цю  свою  несла́ву?
А  я  збудую  в  місті  цім  теа́тр!
"Я  не  поет.  Я  тільки  мецена́т!"

А  в  нім  зіграють,  може  пе́ршою,  виста́ву
Того,  кому  нада́ла  ти,  Софіє,  перевагу.
"Ти  думаєш,  що  отруї́ла  графську  кров?
Ні,  ти  лише  поси́лила  любов  …"

"Я  знаю,  що  між  нами  ціла  вічність,
Я  одина́дцять  років  зда́тися  не  міг"  ...  
В  театрі  цьому  є  своя  магі́чність,
Він  не  на  палях.  Граф  там  сам  прилі́г  …

Нема  й  гроша  уже  на  поховання
І  люди  не  прийшли  вклонитися  востаннє…
Одні  казали  потайки:  "...  масон",
А  інші  вже  чекали  на  повстання  …

Пройшли  віки,  та  скарбківська  любов
Виставами  звучить  на  львівській  сцені.
Ось  так  свій  гонор  граф  той  поборов,
Віддавши  все  насправді  Мельпомені  …

*[i]історія  з  життя  Станіслава  Скарбека[/i]

[i]Музична  композиція  з  допомогою  ШІ[/i]

Варіант  пісні

Зако́ханий  у  ві́денські  розва́ги,
Хова́ючись  за  ба́тьківські  звитя́ги,
Чекаєш  на  дару́нки  щедрі  до́лі,
Втіша́єшся  від  розбиша́ки  -  во́лі  …

А  по́тім  поверта́єшся  до  Льво́ва  -
Який  так  ва́бить  го́ре  -  музика́нтів,
В  поло́ні  мрій  і  чарівного  сло́ва
Сміятись  над  хале́пою  тала́нтів  …

У  ньому  зустріча́єш  ти  Софі́ю  -
Таку  прекра́сну,  ду́малося,  мрі́ю.
Пережива́єш.  Їй  всього  п’ятна́дцять  років.
Заради  неї  короле́ву  ста́виш  збо́ку  …

[i]Вона  з  тобо́ю.  Ти  уже  літа́єш.
Фанта́зіями  ду́́шу  й  серце  кра́єш  …
Останні  фо́ринти  мов  ві́тер  проліта́ють.
І  ро́ки  ...  ро́ки  теж  потро́хи  утіка́ють  …[/i]

Вона  не  ви́терпить.  Такі́  життя  сюже́ти.
Втече́.  Полю́бить  по́льського  поета.
Це  не  найгі́рше.  Десь  їй  буде  кра́ще.  
Життя  сонети.  Не  назве́ш  іна́кше.  

І  що  ж  ти  зро́биш,  пане  Станісла́ве?
І  як  здолаєш  цю  свою  гірку́  несла́ву?
А  я  не  зда́мся,  я  вклоню́ся  Мельпоме́ні,
Слова́  зі  сце́ни  полетя́ть  в  світ  незліче́нні  …

В  моїм  театрі  гра́ють  пе́ршою  виста́ву
Того́,  кому  нада́ла  ти,  Софі́є,  перева́гу.
"Ти  ду́маєш,  що  отруї́ла  гра́фську  кров?
Диви́ся,  тут  на  сце́ні  оживе́  любо́в  …

[i]Вона  з  тобо́ю.  Ти  уже  літа́єш.
Фанта́зіями  ду́́шу  й  серце  кра́єш  …
Останні  фо́ринти  мов  ві́тер  проліта́ють.
І  ро́ки  ...  ро́ки  теж  потро́хи  утіка́ють  …[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017

Шопен

Вже  з  десяти  великий  музикант,
Видіннями  нічними  всіх  лякаєш,
І  для  салонних  дам  жада́ний  франт,
Ти  у  коханні  собі  рівну  обираєш…

Ти  темою  для  музики  зробив  свій  жаль.
У  тебе  це  ненависть,  "зла"  любов,  печаль.
Людям  віддав  свій  найдорожчий  подарунок.
І  ця  любов  –  життя  твоє  ...  і  трунок  …

В  останній  рік  ти  зовсім  не  писав.
Вона  пішла.  Тому  ти  і  пропав  …
Поеми  ніжності  -  той  музиканта  вальс
Тепер  вже  як  прощальний  прозвучав    …

А  скільки  ти  для  цього  світу  викрасти  зумів!
Хто  інший  осінь  наче  жінку  цілував?!
Ніжністю  музики  ти  долі  відповів  ...
І  музикою  наче  світ  весь  обійняв  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2017

А може зовсім і не роль …

Від  консерваторії  і  повз  Івасюка  ...
Такий  цей  пам'ятник  чомусь  душевний,
Не  бунтівний,  а  як  простягнута  рука,
Як  музика  його  чи  як  слова  вірша  …
Далі  направо  у  підземний  перехід.
Тут  дуже  щиро  завжди  колядують  …
Той  львівський  не  такий,  як  київський  підземний  світ.
Тут  помаліше  все.  Тут  слухають  і    все  ще  чують  …
А  далі  повз  будиночки  торгові,
І  дорогі,  й  смішні  ці  образи  живі  і  іграшкові  …
І  Опери  класичний  дух  струмить,
Хто  вміє  слухати,  то  чує,  як  шумить  …
Людського  гамору  нещирості  ріка  …
І  раптом  дотик.  Це  чути  скрипаля…
Озвалася  душа.  Так  тихо.  Може  хто  почує.
Що  серед  цих  фальшивих  Миколаїв  десь  здаля
Хтось  тут  на  скрипці  під  театром  трішечки  вальсує  …
Збирає  голубі́в  глядацькі  зграї  …
Шукає  слухачів  десь  на  майдані  скраю  ...
Заслухався.  І  бачу,  я  не  сам.
Ти  теж  стоїш  і  в  такт  цій  музиці  киваєш.
Волосся  віддала    погратися  вітрам    …
Яка  прекрасна  ти  в  цій  грі!  Нічого  ти  не  помічаєш  ...

Там  голосніше.    Там,  де  Скарбківський  театр.
І  ти  туди  за  цим  концертом  поспішаєш  …
Я  вслід  цій  музиці.
І  на  маленькій  вулиці.
Тут  на  будинку  надпис  …
Музикант  тут  жив.  У  тридцять  ти  нас  покидаєш  …

Ти  мов  в  стіні  цього  будинку  розчинилась,
Стояла,  плакала,  схилилась,  і    когось  про  щось  просила
Так  тихо-тихо,  як  могла  …

У  двері  я  постукав  і  зайшов  …
Там  літня  пара  у  кутку  сидить.
І  старший  пан  своєю  грою  
В  кімнаті  тій  дива  творить  …

А  на  столі  старий  –  старий  альбом  …
З  нього  з'явився  образ  жінки  мов  крізь  сон.
Я  бачу,  це  моя  стара  знайома,
Тільки  тепер  вона,  здається,  в  себе  вдома  …

Стояла  й  слухала,  як  пан  той  грав  …
Вони  до  мене  повернулися  всі  разом.
І  вигук  подиву  в  них  на  губах  застиг  …
Так  наче  за  чиїмсь  проханням  чи  наказом
Сам  автор  їх  почув  …  і  мрію  їхню  він  здійснив  …

Раділа  пара  своїй  доньці,  що  їх  покинула  так  рано,
Вона  зраділа  музиканту,
Я  виконав  свою  таку  незвичну  роль,  а  може  і  не  роль  …
Ми  ж  не  відходимо.  Не  йдемо  нікуди.
Дякуючи  Вам,  панно  Любове  й  панові  Таланту  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2017

Сліпий музикант*

Вона  живе  від  тебе  по  сусідству,
Десь  бродить  парком,  зустрічає  сонце  …
А  може  раптом  незвичайне  дійство?
А  може,  зазирне  в  твоє  віконце?

Там  у  кімнаті  ти  блукаєш  в  світі  клавіш,
І  може  саме  пишеш  музику  про  неї,
Нічого  навкруги  не  помічаєш,
Не  потребуєш  в  цім  підтримки  нічиєї  …

А  потім  ваша  перша  з  нею  зустріч  ...
Чому  ж  так  грубо  з  нею  розмовляєш?
Вона  ж  у  тобі  щось  побачила  важливе,
А  ти  в  пітьму  кудись  усе  ховаєш  ...  

Помітила,  що  в  музиці  літаєш,
Що  можеш  все,  хоч  опускаєш  крила  …
Ти  іншим  цілий  всесвіт  відкриваєш,
Мов  пелена  самому  світ  закрила  …

Як  боляче  тобі,  коли  у  товаристві
Хтось  о́брази  життя  їй  припідносить.
Це  не  твоє.  Ти  не  гравець  у  тій  гонитві.
Не  утікай.  Очима  лише  просить.

Сліпа  любов.  Лиш  музика  все  бачить.  
Вона  говорить,  слухає  і  плаче  …
Взяла  його  за  руку.  Не  мовчи.
Навчив  любити.  Ще  себе  навчи  …

Як  після  слів  її  ці  клавіші  звучали,
Та  ба́йдуже  на  величезні  зали  …
Її  зустріти  неймовірно  захотів,
Та  сталось  так,  що  більше  не  зустрів  …

У  сні  лише  ця  зустріч  відбулася  …
Чи  ж  чарівник  так  дуже  постарався  …
Ти  пробудився.  І  вона  вже  встала.  
Щоденна  праця.  І  гаряча  кава  …

Буденний  звіт  у  відділі  фінансів.
У  неї  теж  торгівля  і  «романси».
Втрачаємо  десятки  власних  шансів.
Шопен  десь  грає  вальси  вальси  вальси  …

*[i]навіяно  прочитанням  повісті  Володимира  Короленка  «Сліпий  музикант»[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2017

Вчитель, що вирішив змовчати

Оце  професію  дав  бог  людині  …
Не  малювати  фарбами  на  полотні,
Не  в  даль  вдивлятись,  сидячи  у  бліндажі,
А  напряму  писати  повісті  й  романи
В  дитячій  чи  дорослій  вже  душі  ….

Це  ж  необхідність  щирості  стократна.
Ціна  брехні  вже  за  межею  дна.
Як  зробиш  помилку,  чиясь  душа  незграбна.
І  спроба  в  цьому  дійстві  лиш  одна  …

Один  учитель  вирішив  змовчати,
Закрити  очі.  Що  все  добре  вдати.
Дозволив  нагороду  чужу  вкрасти.
А  в  кого  вкрали,  взагалі  пропасти  …

Той  перший  у  диктатори  подався,
А  другий  міг  би  стати  геніальним  музикантом.
Той  перший  над  народом  познущався,
Той  другий  вразив  світ  єдиним  вальсом  …

Вже  зрозумівши,  що  він  наробив,
Він  сам  себе  за  скоєне  провчив,
А  перед  тим  стояв  біля  могили  і  довго  говорив.
Йому  той  другий  мабуть  все  простив  …

І  ось  зустрілись  троє  перед  дверима  раю.
Петро  стоїть,  але  нікого  не  пускає  …
До  музиканта  взагалі  питань  не  маю,
Але  й  тебе  я,  вчителю,  до  раю  не  пускаю  …

А  скільки  там  у  тому  раї  вчителів  ...
Без  нагород  і  без  чинів  …
Я  перед  вами  голову  схиляю,
Я  теж  такого  вчителя  ще  маю  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767657
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2017

Панна в білому

Велика  зала  вас  не  приховала,
Хоч  було  дуже  тьмяно,  майже  темно.
Моя  чарівна,  зовсім  біла
Закрив  я  очі.  Потім  зрозумію,  що  даремно  …

За  руку  вас  я  взяти  побоявся.
Я  просто  поруч  йшов.  За  мною  вітер  гнався.
В  мої  слова  некликаний  вривався  …
Сварився,  гірко  обзивався  …

Моїй  щоці  зробилось  те́пло  …
Від  погляду,  цілунку  і  долоні.
Мені  аж  боляче  у  скроні.
У  серці  тільки  чомусь  все  замерзло  …

Замерзло  поруч  джерело  …
А  потім  наче  буря  налетіла,
Розкрила  свої  крила.  Полетіла  …
А  може  вітром  тебе  просто  понесло́  …

Моя  так  до  кінця  й  незнана,  
Узимку  квіткою  цвіла,  
Весною  взяла  й  облетіла  …
Все,  що  хотіла?

І  я  побіг  за  нею  навздогін,
Де  тільки  взялися  ті  сили,
Не  помічаючи  салонів  імпозантних  стін,
Скидаючи  під  ноги  іншим  з  серця  льоду  брили  …

Скільки  написано  було  віршів?!
Хватило  б  нот  на  місячні  концерти.
Скільки  частинок  –  скалок    відлетіло  від  душі,  
Скільки  афіш  наклеєно  і  здерто  …

Я  тільки  танець  твій  у  пам’яті  своїй  
Зберіг  в  словах,  у  звуках,  в  образах  чужих.
А  потім  все  життя,  якщо  писав,  то  їй  …
Багато  слів  і  фраз  ...  надто  простих?

Салонні  зустрічі,  салонна  мова.
Сьогодні  ти  буденна,  сонна.
Моя  ти  знову  випадкова  …
Тепер  вже  сукня  чорна  …  

Ну  так.  На  те  вона  й  зима.
Земля  чорніє.  Жде  її  обнова  -
Розкішна  сукня.  Модна.  Но́ва.
Та  тільки  це  вже  не  мої  слова  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2017

Панна в чорному

О  панно  в  чорному,  ви  знову  зазирнули  у  моє  життя  
Так  мимохіть,  так  зовсім  не  надовго.
Зробив  для  себе  дивне  відкриття,
Що  плаття  це  не  завжди  кольору  одного  …

Так  плаття  ваше  і  привабливе,  й  розкішне  …  
Так,  ви  моє  живе  і  ніжне  почуття,
Теперішнє,  а  не  колишнє  чи  торішнє  …
Може,  безгрішне.  Може,  страшно  грішне  …

Навіщо  вам  ще  й  карнавальна  маска  на  лице,
Хіба  сховаєш  те,  що  справжнє,
Навіщо  вам  з  несправжнього  концерт  ...
Хіба  любов  та  що  крізь  скло  вітражне?  

Ви  їдете  у  поїзді  і  дивитесь  в  вікно,
Чи  летите  у  літаку.  Сховався  світ  під  хмари.
І  вам  сьогодні  просто  все  одно,
Ці  мої  …  дев’яносто  на  хвилину  ударів  …

У  вас  на  10  цих  ударів  більше.
І  переживаєте  ви  глибше  і  частіше.
Серце  моє  хоч  б'ється  помаліше,
Воно  від  цього  щодо  вас  не  стало  гірше    …

Чуже  у  вас  фортепіано,
Наче  й  не  ваші  форте  і  піано,
Та  на  обличчі  вашому,  моя  чарівна  панно,
Грають  емоції  лиш  особисті  ваші.  
Це  дуже  гарно  …

Хоч  іноді  ви  повертаєтесь  зі  свого  полону
І  відпускаєте  додому  "добровільну  охорону",
Я  попри  вашу  заборону
Зіграю  вам  мелодію  лиш  вам  відому  …

Ну  так,  це  може  й  не  формат.
І  може  вже  стоїть  з  трояндами  молдавський  франт
Куди  мені  до  цих  його  принад.
Сміється  з  мене  і  Шопен,  і  навіть  панна  Санд  ...  

У  світі  персональних  мрій,  смаків,  оцінок,
Вже  написали  тисячі  сторінок,
Не  буду  я  в  багаття  це  ще  й  своє  щось  вкидати,
Навіщо  буду  з  «перламутру»  клавіші  я  вам  псувати      …

О,  панно  в  чорному,  навіщо  вам  ця  маска,
Крізь  неї  ви  не  бачите  нічого.
Вже  з  плаття  вашого  зійшла  вся  ніч.  Вже  інша  казка  ...
Не  бачив  я  ще  плаття  білого  такого  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017

Алегорія реальності

Ти  живеш  в  тому  далекому  столітті,
Де  не  літають  в  небі  літаки,
Де  ще  ніхто  не  бачив,  як  злітає  в  космос  корабель.
Величне  те  твоє  століття  …
Захоплює  лиш  музика,    пастель    чи  акварель  …

Ось  тут  на  полотні  ти  слухаєш  концерт  фортепіанний,
Але  порив  твій  нездоланний  ...
Ти  мрієш,  ти  так  відверто  мрієш,
Обертаючи  навколо  себе
Свій  світ  тонкий,  ажурний,  філігранний  …

Оперлася  рукою  на  фортепіано,
А  інша  у  повітрі,  грається,  пливе.
Я  руку  цю  легенько  взяв  і  потягнув  до  себе  …
Якби  ж  я  знав,  що  вона  оживе  …

Збентежена,  налякана,  щаслива
Стоїш  ти  біля  мене.  Ще  у  полоні  свого  сну  …
Позичив  б  хто  хоч  на  хвилину  мені  крила!
В  небо  до  хмар  тебе  таку  я  понесу  …

Я  знаю,  лиш  від  того  будеш  ти  щаслива,  
Коли  побачиш  з  висоти  земну  красу,
Попрошу  я  на  ці  години  важкі  залізні  крила,
А  друг  підніме  нас  у  небо  в  літаку  …

А  ще  тебе  здивує  музики  суцвіття.
А  може  ти  її  не  зрозумієш?
Захоплена.  Старих  крісел  не  бачиш  бутафорського  лахміття.
Ти  музику  краще  за  всіх  слухати  вмієш  …

Нічого  ти  не  бачиш  і  не  чуєш.
Ти  нею  дихаєш,  ти  нею  чаруєш.
Повторюєш  руками  її  ноти
І  згладжуєш  сюжети  й  різкі  повороти  …

Тебе  назад  провести  у  твій  світ  …
Назад  віддати  у  твою  картину  …
Не  можу  я!  
Не  намалюю  я  на  «полотні»    іще  одну  таку  людину  …
Моя  ти  неповторна,  виняткова,  нічия    …

Навчитись  б  слухати  такий  твій  дивний  світ  …
Завісу,  що  над  сценою,  зірвати.  
І  чути  музику  навчитись  безупинно.  
Де  ж  тут  мені  на  твоїй  сцені  стати?

Немає  місця.  Тільки  одне  вільне.
Тут  за  роялем.  Я  так  не  вмію  грати  …
А  ти  не  бійся.  Не  руками  грають.  
Тут  почуття  на  клавіші  …  лягають.

Порожній  зал  музею.  
Відвідувач  пропав.  Не  знають,  як  він  вийшов.
Так  наче  сам  зайшов,  постійно  з  кимось  розмовляв  …
Стояв  ось  тут.  І  хтось  картину  цю  змінив.
Такого  ми  на  ній  не  помічали.  
Тут  піаніст.  Він  мов  на  день  ожив  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017

Особливе слово

Любов  блукає  містом.  Боїться  га́мірних  хористів.
Вона  у  цих  листочках,  що  заколисують  останнім  танцем
Осінній  втомлений  від  споглядань  туристів  
Старий  майдан,  покритий  сонця  глянцем  …  

Вона  у  цих  старих  віллах  -  будинках,
Цих  лебедях,  повислих  у  польоті  десь  там  угорі.
Вона  у  візерунках  і  простих  картинках,
Які  намалювали  дітлахи    тут  на  стіні  …

Вона  у  цій  щасливій  парі,
Що  витанцьовує,  осіннє  листя  підкидаючи  угору.
У  театральній    чи  концертній    залі
У  пальцях  піаніста,  в  руках  у  скрипаля,
Що  ніжно  обіймає  свою  скрипку,
Немов  би  найчарівнішу  естрадну  зірку.
Безмежна    її  пісня  звучить  знову  й  знову  …

Вона  у  цих  веселих  музикантах,
Які  чомусь  тут  грають  у  зати́шному  кутку,
Зовсім  вже  не  шкодуючи  таланту,
Слухачці  випадковій  -
Самотній  пані,  що  спустилась  на  візку.

Вона  в  очах  у  пана,  що  з  портфелем
Так  поспішає  пробкам  цим  назло.
Не  продає  за  брудні  гроші  ремесло  …
У  цій  вітрині,    списаній  пастеллю.
Чимось  нагадує  замислене  людське    чоло  …

Вона  у  жінці,  що  чомусь  не  поспішає,
Хоч  дати  відповідь  сьогодні  будь-що  має.
Немов  танцюючи  амбуате,
Робить  складним  усе-усе  просте  …
Але  її  ця  мила  нерішучість
Трояндою  в  очах  цвіте,
І  звуків  танцю  милозвучність
Її  по  вулиці  немов  студент  –  юнак  веде    …  

А  як  усе  це  описати  одним  словом?
Чи  ми  придумали  вже  особливу  мову?
Здається,  ми  його  сказали,
І  на  початку  написали  ….
Якась  квітка  цвіте.  Якась  вже  відцвітає  …
Щось  у  прозі  живе.  Щось  у  віршах  вмирає  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017

Зовсім інша

Ти  знаєш,  вже  пройшло  з  десяток  років  ...
Я  лиш  сьогодні  зрозумів.
Розмова  ця  за  кавою  так  наче  ні  про  що
Була  твоєю  битвою.  А  я  не  відповів    …

А  може  просто  зрозуміти  не  мав  права,
Бо  хтось  важливий  б  цього  не  хотів  …
Така  сьогодні  ця  мені  важлива  кава,
Тоді  мені  не  можна  було  слів  …

Я  б  зараз  знову  повернувся  за  цей  столик,
Я  б  зараз  знав  усі  свої  слова.
Та  там  порожньо.  Тільки  цей  знайомий  ролик.
Та  ні.  Це  музика  жива  …

Це  грає  хтось  тут  на  роялі.  Мою  мелодію.  Мої  слова.
Я  завмираю.  Я  майже  вмираю.
Це  ти.  На  цьому  кріслі.  Ти  краще  граєш  ще,  як  я.

Підходжу  ближче.  Музика  твоя  на  мою  щось  тепер  не  схожа.
Це  навіть  і  не  вальс.  Далека  як  луна  …
І  це  вже  зовсім  інша  панна.
Задумалась  про  щось.  І  справжня,  і  зовсім  трішки  неземна  …

Не  дивиться  навколо.
Послухаю,  поки  не  прожене.  Забув  я  цю  рояля  мову  …
Забув,  що  в  музики  теж  є  слова  …
Забув,  що  у  житті  немає  післямови  …
І  ти  сьогоднішня  на  ту  так  дуже  схожа,  хоч  і  здаля  ...
Бо  музика  –  в  якомусь  глибокому  сенсі  буття
Це  і  є  намальоване  нами  життя  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017

Чому керує нами час?

Спитала  доня  свого  тата,  
Чому  керує  нами  час?
Чому  назад  його  перекрутити
Не  можна  за  потреби?  
Він  жорстокий  іноді  у  нас  …
   
Ми  ж  можемо  в  ют’юбі  це  зробити
І  заново  найкращі  епізоди  запустити,
І  музику  улюблену  -  хоч  тисячу  разів.
Лиш  тільки  б  захотів  …

А  я  собі  одразу  уявив,
Як  перший  раз  з  тобою  говорив  …
Ой,  скільки  б  я  разів  це  зараз  повторив  …

Коли  в  старому  місті  ми  блукали,
Коли  після  розлуки  одне  одного  обняли  …

Я  б  так  не  вибрався  мабуть  із  нашої  весни,
Десь  зверху  насварився  б  хтось:
Що  собі  думають  вони  …

Двійко  дівчат  лежало  на  снігу,
Вдивлялися  у  таке  сердите  небо,
Що  готувало  заметіль  сліпу,
А  цим  кудись  летіти  треба  …

Не  треба  нам  блукати  серед  часу,
Не  треба  забирати  їм  політ  ...
Хіба  буває  так,  щоб  все  й  одразу,
І  радістю,  і  сумом  багатіє  світ  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017

Моя зимова тепла ніжність

Вокзал.  Він  знову.
Сідаю  в  крісло.    Такий  ось  новий  рік.
Коротесеньку  розмову  собі  придумав.  
Співрозмовник  –  за  вікном  лапатий  сніг  …

Якась  ця  дивна  смска.  
Спіши.  Нема  вже  зовсім  часу.
Втомились  вже  тебе  чекати.
Нікого  я  не  знаю  в  цьому  місті,
Хто  б  міг  мені  таке  ось  написати?

Адреса  тут  внизу.  А  що  мені  втрачати  ...
Вже  краще  містом  поблукати,
Ніж  в  цьому  кріслі.  Чи  прийти  -  пожартувати?

Дзвоню  у  двері.  Ми  зовсім  незнайомі.
Але  ви  так  доречно  мене  запросили.
Чи  було  з  мого  боку  зовсім  вже  неґречно
Прийти  до  вас  в  такій  годині.

Так,  справді,  це  моя  помилка.  Але  чекайте  ще  хвилинку  …
Зі  мною  подруга,  вона  чомусь  сміялась,  коли  я  номер  набирала  …
Тепер  вона  вже  не  сміялась  …
Спиралася  на  двері.  І  мовчала.  

Я  знав,  що  ще  колись  в  житті
Побачу  ці  яскраві  очі,  цю  посмішку,  що  на  лиці,
Так  наче  сонце  в  моїй  зви́чній  пустоті.
Що  гладить  тінню  по  щоці  …

Це  ти  –  моя  чарівна  випадковість,
І  телефон  мій  –  навіть  і  не  жарт,  
Нехай  зовсім  маленький,  але  гарний  спогад  ...  
Минуло  десять  років,
А  ти  його  напам’ять  прочитала.
Пробач  мені,    якщо  аж  надто  самовпевнений  мій  здогад  …

І  ми  втекли,  щоб  поблукати,
Ми  так  хотіли  розказати,
Що  в  нас  відбулося  в  житті,
Ми  так  хотіли  доказати,
Що  перешкодили  колись  нам  мерехтливі  ліхтарі  …

Коли  відстукав,  відспівав  свою  маленьку  пісню  Новий  Рік,
Тебе  я  просто  обіймав  у  ночі  зоряній  своїй
Думками,  подихом  нехай,
Я  так  не  хочу  …
Але  в  мене  поїзд.  Стій.  Мене  будь-ласка  почекай  ...  

Я  так  багато  тут  зустрів,
Я  так  багато  тут  сказав,
Я  може  в  пам’яті  своїй
Тебе  одну  таку  чекав  …

Підходжу  ближче  …  вже  нема  куди  спішити
Ці  очі,  щоки,  губи  і  в  пальто  плече,
Хто  міг  ті  чари  ще  раз  у  житті  мені  створити
Моя  зимова,  моя  тепла  ніжність,  
Тебе  я  обіймаю  …
Більше  не  втечеш    …

Я  викидаю  непотрібний  той  квиток.
Чи  може  сплю?  Я  задихаюсь  поглядом  твоїм.
Скидаю  чийсь  десятий  вже  чужий  дзвінок  …
Сніг,  що  з  тобою?  Що  ти  твориш  з  коханням  моїм  ….  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017

Побути б зовсім трішки Миколаєм

Побути  б  зовсім  трішки  Миколаєм,
Так  щоб  не  тільки  для  своїх  дітей  …  
Так  щоб  від  серця,  не  навзаєм.
Щоб  справжні  подарунки,  а  не  дріб’язок  з  речей.

Так  щоб  я    дарувати  зміг  добро  й  любов,
Якщо  у  когось  серце  з  болю  зачерствіло,
Щоб  той,  хто  здався,  міг  опертись  на  крило
А  небо  посіріле  стало  білим    …

І  щоб  два  вальси,  що  такі  далекі,
Один  до  одного  летіли,  як  лелеки,
І  щоб  оте  одне  найважливіше  слово
Не  покидало  люблячих    розмову  …

І  щоб  сльоза,  якщо  гірка  набігла  на  лице
Лиш  промайнувши,    посмішкою  стала.
Щоб  танцювали  разом  ще  і  ще,
Ті,  кому  часу  разом  так  жахливо  мало  …

Як  сходиш  на  останній  свій  перон  
І  вже  здається  далі  рейок  вже    немає,
Щоб  оживав  в  потребі  ще  дитячий  сон:
Навіщо  рейки  для  людини,    що  літає    …

Якби  я  подарунки  всі  роздав,
Яким  би  неймовірним  світ  цей  став  …
Та  тільки  вся  його  чарівність  в  тому,
Щоб  Миколай  таких  дарунків  не  давав  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017

Цієї осені концерт

Я  трохи  поблука́ю.  Мо́жна?
Хіба  у  всьо́му  за́вжди  має  бути  сенс?
Такі  знайомі  ці  кав’я́рні.  
Такі  вже  новорі́чні,  га́рні  …
Життя  прості  й  яскра́ві  водноча́с  карти́нки.
Диву́ються,  що  я  прохо́джу  без  зупи́нки.  

І  зно́ву  дощ.  Втіка́ють  всі  чому́сь?
Йому  так  неприємно.    Бо  зима́.  Він  попроща́тись,  в  гості.
Поговори́ти.  У  житті  дощу́  буває  і  такий  моме́нт.
В  цієї  осені  не  він  вже  дириге́нт.

Вже  осінь.  Ці  кашта́ни.  Вони  в  цю  пору  невесе́лі.
До  них  прийшов  погра́ти  на  роя́лі  дощ.
У  них  свої  прямі́  і  парале́лі.
І  сум  свій  теж.    Зимо́вий.  Хоч-не-хоч.

Каже:  зіграю  вам  Шопе́на  …
Вам  су́мно.  
Жоден  вже  не  кру́титься  листо́к.
Листку  ж  потрі́бна  хоч  маленька  сце́на.  

Я  вам  помо́жу.  Я  її  зроблю́.
Я  вам  підки́ну  у  повітря  со́тні  цих  листкі́в.  
Пробачте  несміли́вість  цю  мою.  
Ну  ось.  Ви  задово́лені.    Ще  зро́блю  кілька  я  кидкі́в  …

Я  вам  ще  трішки  со́нця  принесу́.
Ліхта́рик  у  кише́ні  є  у  ме́не.
Його  я  вклю́чу  і  вам  радо  посвічу́.
Вже  вечір.  Те́мно  стало  вже  на  сце́́ні  …

Ну  досить  дра́ми!    Хтось  сміє́ться  тут.
"Проба́чте,  я  хвили́ни  дві  спостеріга́ла.
На  ваш  концерт  диви́лась  й  мовча́ла.  
Спочатку  було  су́мно.  Так.  А  потім  я  смія́лась,
Бо  я  тут  поруч  з  вами  теж  в  думка́х  диригува́ла."

Коли  осінній  дощ  –  чудовий  дириге́нт,
По  парку  розкида́в  осінній  ремане́нт  …
Двоє  доро́слих  наче  діти,  
Диви́лися  щасливі  в  світлі  ліхтаря  конце́рт  …

……

"Ходіть  зі  мною.  Я  вам  з  радістю  пограю.  
Візьму  в  помічники  фортепіа́но.
І  торт  по-льві́вськи  з  ка́вою  теж  маю  …  
Я  гратиму  для  вас  шопеніа́ну

[i]музичне  прочитання  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017

Так просто про …

Поїзд.  Ти  дивишся  у  вікно.
Я  не  знаю,  як  тебе  звати.  
Але  це  не  так  й  важливо.  
Ти  стараєшся  мені  все  розказати.
Щось  словами,  а  щось  очима.  
Я  не  зупиняюсь.  Я  продовжую  в  очах  твоїх  читати.
Мені  так  само  треба  так  багато  тобі  сказати.
Ти  знаєш,  десь  у  тому  іншому  житті  …
Ми  вийдемо  із  поїзда  і  далі  підемо  вже  поруч.
Рука  лежатиме  в  руці.  
І  міцно  й  ніжно.  Все  водночас.
Ти  посміхнулася  мені.  
Ти  відповіла  «так»  цій  моїй  мрії.  
Хоч  посміялися  ми  з  неї.
Із  нереальності  своєї.
Але  у  нас  попереду  ще  ціла  ніч,  
Що  не  боїться  протиріч.
Коли  ти  вчилася,  що  було  цікавіше?
А  де  за  столиком  в  затишному  кафе
Найбільш  улюблене  для  тебе  місце?
Я  знаю,  де  це.  Часто  там  буваю.
Можливо,  там  тебе  колись  зустріну  …
Колись  пізніше  ...
Про  що  я  пишу  у  записнику,
Що  я  читаю  …  Та  так,  все  те,  що  бачу,  
Я  тепер  збираю.
Така  у  мене  звичка.  Я  запам’ятаю.
Цю  ніч.  Цей  поїзд.  Як  з  тобою  розмовляю.
Вже  ранок  …  вже  зупинка  …  скільки  жалю,
Хіба  сказати  можу  я  про  це  …
Тебе  мабуть  вже  хтось  чекає.  Цілує  твої  губи  і  лице.
…..
Ще  маю  час.  Ще  трохи  поблукаю.
О,  знову  це  кафе.  Його  я  знаю.
І  столик  цей.  Тебе  я  пам’ятаю.
І  це  лице.  Всміхаєшся.  Тебе  кохаю  …

Варіант  пісні

Вже  зви́чка.  По́їзд.  Ди́вишся  в  вікно́.
Я  ще  не  зна́ю,  як  тебе́  назва́ти.  
Акторами  немо́в  ста́ли    кіно́.  
До  Ки́єва  всю  ніч  нам  розмовля́ти.

[i]Про  щось  слова́ми,  а  про  щось  очи́ма.  
І  я  продо́вжую  в  оча́х  твої́х  чита́́ти.
Ми  не  бува́ємо  за  пра́вило  прости́ми,
І  як  ті  скла́днощі  тоді  в  житті́  склада́ти[/i]

А  де  збира́єтесь  ви  з  дру́зями  разом
Найбі́льш  улю́блене  для  цьо́го  мі́сце
Зустрі́немось  ,  там  бли́зько  за  мосто́м
Коли́сь  пізні́ше  ...  .  Коли́сь  пізні́ше.  

[i]Про  щось  слова́ми,  а  про  щось  очи́ма.  
І  я  продо́вжую  в  оча́х  твої́х  чита́́ти.
Ми  не  бува́ємо  за  пра́вило  прости́ми,
І  як  ті  скла́днощі  тоді  в  житті́  склада́ти[/i]

Ти  зна́єш,  десь  у  то́му  і́ншому  житті́  …
Ми  ви́йдемо  і  на́шим  бу́де  по́руч.
Я  мов  живу́  тепе́р  у  цьому  відчутті́  
Ми  по́руч.    Ти  ліво́руч,  я  право́руч.  

Я  знаю  то́чно.  Я  запам’ята́ю.
Цю  ніч.  Цей  по́їзд.  Як  з  тобо́ю  розмовля́ю.
Вже  ра́нок  …  вже  зупи́нка  …  стільки  жа́лю,
Я  це  коли́сь  з  гіта́рою  зігра́ю  ...  

Про  щось  слова́ми,  а  про  щось  очи́ма.  
І  я  продо́вжую  в  оча́х  твої́х  чита́́ти.
Ми  не  бува́ємо  за  пра́вило  прости́ми,
І  як  ті  скла́днощі  тоді  в  житті́  склада́ти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017

Побудь зі мною ще, Еме*

«Красивою  була  такою,  
Що  страшно  з  нею  говорити,
Лиш  двічі  зміг  я  це  зробити»*,
Ти  все  заповнила  собою  …

Я  мріяв.  Ти  мене  зустріла.
Бо  саме  ти  мене  чекала.
Нашим  очам  слів  стало  мало.
Ти  першою  "люблю"  сказала  ….  

Чому  піти  від  тебе  мушу,
Кажеш  іди,  ламаєш  душу,
Вважаєш,  що  мене  прогнала?
Якби  ж  мене  ти  краще  знала?!

Минуле  зруйнувало  мрію,
Я  твого  "ні"  не  розумію.
Не  здатись  візьму  і  посмію.
Все  повернути  я  зумію  …

Я  не  боюся  кілометрів.
Їх  не  існує.  Обганяю.
Любов  не  можна  проганяти.
Я  твого  поїзда  чекаю    …

Нам  океан  про  щось  шепоче,
Побудь  зі  мною  ще,  Еме́  …
Тебе  він  бачити  теж  хоче,
Жінка,  що  любить  лиш  мене  …

 *[i]на  основі  подій  фільму  Клода    Лелюша    «Чоловік  і  жінка»  і  не  лише[/i]  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017