Дружня рука

Заради чого падають зірки

Заради  чого  падають  зірки,
Заради  чого  спалюють  романи,
Кидаються  розлуки  навтіки,
Вже  не  лякають  сірістю  тумани.
Чому  така  манлива  даль,  скажи,
Така  брехлива?
Ми  топимо  у  ній  печаль,  роки.
Вважає,  що  щаслива  …
Не  дихають  і  не  живуть  за  щось,
За  щось  не  дружать  і  не  люблять,
Це  просто  щось  там  відбулось,
Де  ви  дарма,  що  розминулись  …

Заради  чого  цей  шалений  біг,
Ці  вічні  спроби  бути  в  чомусь  першим,
Видумують  про  щось  черговий  гріх,
Здригнулись  сумовито  верші  …
Невже  ціною  всьому  одна  мить,
Та  що  немов  межа  між  нижнім  і  між  верхнім,
Коли  нестримно  серце  заболить,
І  ти  не  будеш  більше  попереднім  …
Зриваєш  пелюстки  штучних  троянд.
Нащо  вони?  Несправжність    -  лиш  на  шкоду.
Зітхнув  Шопен.  Всміхнулася  Жорж  Санд.
І  ти  …  моя  закоханість  в  свободу  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2019

Радіють рідному, лякаються чужому …

Самообман,  ілюзія,  реальність?
Хто  обіймає  більше,  як  вони?
Буває,  що  жбурнуть  в  туман  останність,
Не  друзі  це,  а  лиш  балакуни  …

Щось  справді  вартісне  опиниться  десь  збоку,
Зважай,  біжиш,  і  ненароком  не  штовхни,
Буває,  дивишся  на  це  не  дні,  а  роки,
Вривається  в  такі  ж  порожні  сни  …

А  потім  раптом  спалах,  вже  навіки,
І  вогник  серця  в  дотику  руки,
І  проганяєш  чужі  спогади  і  сміхи,
Рахуєш    дні  свої  немов  зірки  …

Чи  наша  справжність  то  щодень?  А  може  то  бунтарство,
А  може  час  йому  вже  на  свої  пісні?!
Буденність,  сірість  -  сонне  царство.
Радієш  вогникам,  а  тут  цілі  вогні  …

Що  за  емоція,  якщо  вона  сховалась,
Та  раптом  пробудилось  неймовірне  почуття:
Чи  жінка  першою  в  любові  враз  зізналась,
Чи  чоловік  зрадів  немов  дитя  ...  

І  вогник  серця  в  дотику  руки,
І  ціле  полум'я  у  погляді  одному,
Що  без  жалю,  з  собою  забери,
Радіють  рідному,  лякаються  чужому  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2019

Дивак і інша, незвичайна

[i]Дивак.[/i]  Щоб  віднайти  себе  у  ній,
Зміг  повернутися  у  час  не  свій.
Як  повернувся,  чи  біда?  Відчув,
Що  в  зовсім  іншій  вже  себе  здобув.  

[i]Дивак.  [/i]  Оцього  першого  друзяка,
Тож  написав  аж  тисячу  казок.
Оце  вже  мрій  дівочих  тепла  дяка,
Зробив  із  неї  найвідомішу  з  зірок.

[i]Дивак.[/i]  Шукав  ночами  
На  небі  ту,  що  безіменна  й  без  турбот.
Собі  літала  десь  космічними  шляхами.
І  їй  віддав  її.  Чи  чари?  Чи  одна  з  пишнот?

І  [i]ти[/i]  на  це  дивилась  збоку,  з’явилась  посмішка  скупа,
Часу  не  вистачить  потоку,  але  ж  і  час  –  це  не  ріка  …

[i]Ти[/i]  в  незвичайність  утопила  бажання  вгодити  чужим,
Із  мрій  зробила  сірі  крила,  дивуєш  вибором  своїм  …

Теж  захопилася  казками,  зробила  з  мрій  буденний  світ,
Цілуєш  тільки  до  нестями,  просте  авто  як  зореліт  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831817
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2019

Ще не сказав, а вже просиш: прости …

Щось  є  таке  в  тобі,  в  твоїх  очах,
Не  знайдеш  більш  ніде,  в  цілому  світі,
Волосся  хвилька,  брів  маленький  птах,
Згубився  погляд  в  весняному  цвіті.

Щось  є  таке  в  твоїх  простих  словах,
Раніше  не  почуте,  нездоланне,
Наче  пропав  в  буденних  багажах,
А  воно  знову  поруч  ураганне  …

Щось  є  таке  у  музиці  твоїй,
З  твоїх  поривів,  здогадів,  емоцій,
У  ніжності  твоїй  ще  нічиїй,
Що  наче  ніч  обняла  твої  очі  …

Щось  є  таке,  що  просто  несказанне,
І  слів  таких  між  звиклих  не  знайти,
Не  театральне,  не  екранне,  ненастанне,
Ще  не  сказав,  а  вже  просиш:  прости  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2019

Злочинець. Я тебе у твого світу вкрав.

Злочинець.  Я  тебе  у  твого  світу  вкрав.
Світу  примарних  надважливих  справ.  
І  розумів  чудово,  що  у  руки  взяв,
Не  маючи  на  це  найменших  прав.
Злочинець.  Як  тепер  дивитись  тобі  в  очі.  
Туди  ти  рвешся.  Там  твоє  єство.
Я  ж  відпустити  і  не  можу,  і  не  хочу.
Здавалось,  роблю  це  тобі  назло  …
Злочинець.  Що  ж  я  творю  із  тобою.
Несу  за  хмари,  кидаю  з  небес.
Буває,  задоволений  собою,
Мов  добрий  янгол,  часом  злий  як  пес  …
Там  десь  уже  придумали  покару,
Завели  справу  аркушів  на  сто,
Хоч  іноді  кричать  таємно  браво
І  нишком  називають:  пан  «ніхто»  …
Злочинець.  Може  я  це  несвідомо,
Може  я  зовсім  ненароком  залетів  в  зірки,
І  падаю,  бо  відчуваю  втому,  
Лишаючи  у  небі  спалахи  й  дірки  …
Руйнуючи  твої  оманливі  планети,
А  може  просто  втратив  я  свій  зір.
І  запускаю  у  планети  ці  комети,
Немов  якийсь  космічний  звір  …
Наслухався  порадника  Евкліда,
Скрутив  той  світ  немов  якийсь  листок,
Обурилась  дивачка  Немезида,
І  встановила  вже  тюремний  строк  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2019

У неї лиш тепла безмежна повінь

І  ця  весна  придумана  для  неї,
І  це  проміння  –  це  її  привіти,
І  вітер  зашукався,  загукався  фею,
Не  вміє  задирака  тихо  порадіти  …
І  пісня  ця  написана  для  неї,
І  радість  в  ній,  і  трішечки  печаль,
Бо  ж  не  буває  пісні  нічиєї,
Чарує  очі  промениста  шаль  …
Упасти  можна  в  урвища  глибокі,
Злетіти  можна  до  самих  вершин,
Цілують  очі,  слів  німих  потоки
Вже  видихають  чари  із  грудей  …
У  неї  лиш  тепла  безмежна  повінь,
Її  обійм  манить  весняна  мить,
Чому  ж  пливеш  кудись  далеко  човен?!
Твоя  любов  замріялась  і  снить    …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2019

Жінка в настрої осені

Тут,  де  вулиць  твоїх,  хоч  весна,  тиха  осінь,
Тут  ще  чується  сміх,  хтось  про  зустріч  попросить,
Де  таких  заблукалих,  таких  чарівних  вже  нема,
Де  такою  незвично  чуттєвою  була  звичайна  зима  …

Розкидала  ти  квітів  своїх,  своїх  дотиків  білий  білісінький  сніг,
Наплела  сотні  щирих  пісень  і  віршів,  я  б  так  сам  і  не  зміг,
Закрутила  усе  у  думках,  збудувала  палаци  із  мрій,
Стільки  всього  складного  й  незвичного  в  жінці  одній  …

Жінка  в  настрої  осені,  осінь  в  настрої  жінки,  
У  очах  блисне  сонце,  хоч  надворі  сутінки,
Захмелілий  годинник  показав  щось  завзято,
Де  ж  тепер  ті  хвилини  відібрати  чи  взяти  …

Жінка  з  запахом  квітів,  жінка  з  дотиком  вітру,
Може  з  дотиком  клавіш,  може  з  дотиком  струн,
Тебе  з  свої  уяви  не  віддам  і  не  витру,
Хай  хоч  хтось  мені  скаже,  що  я  трішки  брехун  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2019

Зійшлися клани на смертельний бій

Зійшлися  клани  на  смертельний  бій,
Та  тільки  не  для  тих,  хто  вертить  долі,
Для  тих,  хто  на  межі  тримає  стрій,
Не  маючи  піти  своєї  волі  …

В  одного  кольори  суцільна  тьма,
У  іншого  виблискує  щось  в  прірву,
Ще  в  іншого  для  всіх  наче  тюрма,
І  завдяки,  
бо  круглі  мідяки,  
одному  нерву  
Тримається  уся  ця  рать  іще  біля  ріки,

Що  розділяє  табори.  
Все  завдяки  екранному  суфлеру!
У  розумі,  у  совісті,  у  чесності  дірки,
І  звідти  все  тече  кудись  у  ноосферу  ….

Та  ж  зупиніться,  бо  чужа  це  гра,
Пішак  не  ферзь,  і  роль  його  –  це  жертва.
Дарма.  Бубнять  з  екранів  завчені  слова.
І  вже  готові  за  обман  цей  вмерти  …

Кому  сказати  це,  потрібні  де  слова?
Боялись  роботів,  а  ким  самі  вже  стали,
З  якого  сплаву  руки  ці  і  голова,
З  якого  серце  зроблене  металу?!

Зійшлися,  вдарились  мечі,
На  один  одного  кидаються  мов  звірі,
Регочуть  збоку  десь  погоничі.
І  плачуть  діти  онімілі  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831117
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.03.2019

Збираю дотики добра і дотики любові

Збираю  дотики  добра  і  дотики  любові.
Складаю  з  них  букет  і  виставляю  на  вікні.  
Побачиш  в  погляді,  легких  обіймах  чи  швидкому  слові,  
Навіть  якщо  це  все  і  не  мені  ….

Навіть  якщо  мов  промінь  відіб’ється  від  моїх  рук,  очей,  мого  плеча,
Навіть  якщо  здебільшого  здається,  що  там  собі  іще  придумало  дівча,
І  тихо  так,  і  голосно,  та  не  крикливо,  буденно  може,  може  вибухом  яким,
Ти  відчуваєш  неймовірну  силу,  коли  тебе  хтось  одарує  цим  …

Ніколи  то  назад  не  забираю,  не  маю  звички  відбирати  це  назад,
Мов  вітер  наче  поруч  пролітаю  чи  в  низ  вдаряюсь  наче  водоспад,
Радію  вам  маленькі,  та  значимі,  бо  я  без  вас  по  суті  є  ніхто,
І  суть  не  в  випадковій  римі,  а  в  тому,  хто  …  і  чи  було  за  що  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2019

Любов з прогулянки на каву забреде

Про  що  ще  вчора  шепотіла  осінь,
Про  що  мовчать  провісники  весни,
Так  сталось,    десь  у  хмарах  не  зійшлося,
Порозлітались,  погубились  сни.
Тобі  так  радісно  всміхалась  осінь,
Мов  подруга  близька  тобі  весна,
Понаплітали  мрій  між  тихих  сосен.
Мабуть,  була  зима.  Але  хтозна  …
Хіба  минає  сонячне  проміння?
Чи  не  вертаються  теплі  дощі?
Чи  тут  залежить  щось  від  нашого  хотіння?
Для  мрій  ще  не  придумані  ключі  …
І  очі  не  сховаєш  в  теплий  сховок,  
І  музика  знайде  тебе  будь-де,
Не  побудуєш  мур  собі  з  відмовок,
Любов  з  прогулянки  на  каву  забреде.
Не  знатимеш,  куди  і  посадити,
Не  заховаєш  в  сумку  під  замок,
Попросиш  разом  парком  походити,
Де  бродить  щирість  між  німих  зірок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830999
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2019

Вірш про казку життя

[b]Спогад[/b]
Мов  крізь  вічність  проходжу,
Крізь  вежі  й  муровані  двері,
Все  забуте  знаходжу
Записую  це  на  папері.
[b]Мрія[/b]
Ти  в  минуле  дививсь,  я  ж  вриваюсь  кудись  у  майбутнє,
Може,  ти  помилився,  може  в  пам'яті  ти  вже  відсутній?
Та  без  тебе  я  теж  зле  одягнута  і  несмілива,
Надто  втомлена,  надто  чужа  і  примхлива.
[b]Обман[/b]
Ви  забули  про  мене,  а  я  в  справах  цих  головний.
Кому  рідний,  кому  безнадійно  чужий.
Обіймаю,  буває.  Не  вірите?  Віддано,  щиро.
Потім  боляче  роблю,  втикаю  у  серце  рапіру.
[b]Любов[/b]
Так,  ти  можеш,  але  я  тебе  не  боюсь.
Доторкнешся,  а  я  і  печусь,  і  іскрюсь.
І  я,  може,  спочатку  не  надто  на  Мрію  ту  схожа.
Помиляється  часом  моя  неуважна  сторожа.
[b]Холод[/b]
Ти  про  мене,  мабуть.    Але  я  бути  іншим  не  зможу.
Після  мене  такого  ти  наче  весна  переможеш.
Де  сплітаються  руки  і  рветься  в  всі  боки  тепло.
І  тоді  я  щезаю.  Мій  холод  не  зброя,  а  тло  …
[b]Мрія[/b]
Кожен  раз  просинаюсь  маленьким  дівчам.
І  весь  світ  навкруги  наче  сад,  наче  храм.
Кожен  раз  забувати  учусь  й  берегти.
Чи  навчився  любити  таку  її  ти?!
[b]Голос[/b]
Де  тепло,  де  любов,  де  весна?
Тут,  де  в  неї  є  він,  де  у  нього  вона.
Де  шепоче  крізь  сон  щось  маленьке  дитя.
Скажеш,  казка  якась?  Ні.  Життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2019

Ти, мабуть, навіть і не знаєш

Ти,  мабуть,  навіть  і  не  знаєш,
Якою  ти  мені  була,
В  думках  живеш,  не  відцвітаєш,
Чарівна  пташка,  два  крила  …

Ти,  мабуть,  зовсім  не  почула
Моєї  щирості  слова.
Так,  на  секунду  озирнулась,
Ледь  посміхнулась.  І  пішла.

Стоїш  в  весні,  тож  не  побачиш,
Що  я  для  тебе  навеснив,
Ти  так  багато  дуже  значиш,
Навіщо,  вітре,  твій  порив  …

Може  колись  під  синім  небом
Ти  б  поспішала  у  мій  світ,
А  зараз  в  іншому  потреба.
І  серед  інших  ти  орбіт.

Чомусь  так  холодно  у  серці,
Чомусь  порожньо  у  думках?!
Що  сенсу  в  цій  черговій  енці,
Чи  на  дверях  нових  замках  …

Проходять  дні  і  як  раніше,
Згадаю,  ким  мені  була,
Що  може  бути  холодніше,
Пішла  й  нічого  не  взяла  …

Коли  пішла,  то  залишила,
Що  більше  за  одне  життя,
Тут  вам  і  музика,  і  крила,
І  це  глибоке  почуття  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2019

Гори, якщо тобі це так за край

Багато  всього  у  простих  словах,
І  зовсім  мало  в  пафосних  лестивих.  
Буває,  правда  хоч  і  жінка,  а  чужа,
Не  обіймається,  її  дощі  і  зливи  …
Багато  всього  і  водночас  як  ніщо,
Лице  закрито  маскою  нещире,
Ніхто  не  знає,  що  кому  й  за  що,
Кому  повітря,  а  кому  ефіри  …
Багато,  мало,  хто  ж  порахував,
Де  ті  кордони,  обрії,  обриви,
Ще  й  на  краю  самому  встав,
Знущаєшся  речитативом  …
Багаття  спалює  насамперед  слова,
А  потім  озирається  навколо,
Оце  багато  –  це  немов  дрова,
Спалив  і  знову  став  в  вузеньке  коло  …
Гори,  якщо  тобі  це  так  за  край,
Зібрав  тобі  я  в’язанку  не  вперше,
Не  зачепи  чужих,  не  гоже,  помічай,
Не  зачіпай,  не  чесно  це,  мій  верше!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2019

Історія про зустріч без розлуки

Я  в  сотий  раз  сказав  тобі  пр[b]о[/b]щай,
Закреслив  слів  рядочки  на  папері,
Розносять  в  поїздах  гарячий  чай,
Печаль  залишено  на  лавці  в  сквері.

Не  вмію  говорити  я  прощай,
Все  ті  ж    вузеньких  вулиць  перегуки,
На  ключ  закрито  мій  маленький  рай.
І  нотний  стрій  як  спадок  від  розлуки.

І  ні  про  що  з  такими  ж  як  і  я,
Кудись  під  залізничні  перестуки,
І  пісня  не  твоя  вже  нічи[b]я[/b]
Попала    у  чиїсь  дбайливі  руки.

Про  що  мені  з  такими  ж  як  і  я,
Від  струн  гітарних  розболілись  руки.
Написана  історія  твоя,
Історія  про  зустріч  без  розлуки  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019

Для гультяйства чужого тримаємо навстіж всі брами …

Так  збіднів  весь  народ,  
Що  й  не  знав,  що  б  за  безцінь  продати,
Чи  майбутнє  дітей,  чи  дерева  свої  біля  хати,
Чи  свободу  свою,  хоча  б  щось  у  житті  вибирати,
Так  збіднів,  що  втомився  чекати,
Щоб  прийшли  уже  ті,  що  б  то  мали  забрати.
Хто  хотів,  той  продав,  хтось  не  тому  віддав,
Хтось  даремно  чекав,  щоб  у  нього  хтось  взяв.  
Залишилась  лише  ледь  побілена  хата,
Тінь  від  вишні  в  саду,  про  калину  ще  звичка  увечір  співати.
Це  теж  можна  віддати?  Заберуть  і  її  молоду.
Вже  зробили  з  душі  мов  якогось  солдата,
Вже  читають  вірші  ренегати,
Брехунець  вже  повів  невичерпну  красу  під  вінець,
І  вчепив  їй  на  палець  одне  з  тих  безглуздих  кілець.
Вже  не  їдуть  тієї  брехні  поржавілі  санчата,
Вже  по  світу  цілому  вогні,  брат  оббріхує  брата,
Кілька  тисяч  стоїть  і  чекає  стрибка  ренегата,
Хтось  з  екранів  кричить,  треба  ж  всіх  розлякати  …
Як  ту  тупість  людську  і  зневагу  піднесли  на  горе  –  вершину,
Та  шукати  оцьому  всьому  десь  між  нами  потрібно  причину,
Дозволяємо  гратись  своїми  життями  й  душею,
Всі  поїдуть,  залишиться  рідна  земля  нічиєю  …
Буде  просто  об’єктом  чужинських  розваг,
Зачекається  пісні  своєї  і  справжнього  храму,
Відвертається  в  сторону  злий  від  обману  принижений  стяг,
Для  гультяйства  чужого  тримаємо  навстіж  відкритою  браму  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830274
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.03.2019

Скільки ваших безмежно глибоких очей

Скільки  ваших  безмежно  глибоких  очей
Пролітають  немов  якісь  супер  модерні  автівки,
Скільки  дотиків  ніжних  грудей  і  плечей
Піднімають  самотність  уверх  до  найвищої  зірки.
І  такої  ж  безмежної  ніжності  рук,
Що  мабуть  було  б  досить  для  тисяч  світів,
І  буденних  нікчемних  порожніх  розлук,
І  букети  бездушних  образливих  слів  …
Скільки  всього  цього  розліталось,  болить,
Потім  раптом  як  примха  чиясь  ужали́ть,
Потім  раптом  подивиться  зверхньо  на  нас,
Хто  в  буденність  ввімкнув  і  забув  весь  свій  час  …
Скільки  дотиків  ваших  і  скільки  образ,
Скільки  квітів,  очей  і  обійм  неземних,
Вже  написано  стільки  всього  не  про  нас.
Це  про  інших,  не  тих  і  не  тих.  Про  чужих.
Може  цінність  уся  –  лиш  одна  вічна  мить?!
Обіймає  рука,  серце  тихо  болить,
І  співає  вона,  і  шепоче  й  кричить.
Хто  вона?  Та  ж  душа.  Бо  ж  ніколи  не  спить  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830138
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2019

У весни особлива цікава професія

У  цієї  весни  так  багато  від  осені,
Як  колись  і  у  осені  було  аж  стільки  всього  від  весни,
І  вітри,  і  дощі  обіймають  нещиро  непрошені,
Їм  замало  вже  днів,  тож  вриваються  навіть  у  сни  ….

У  цієї  весни  менше  квітів  і  променів,
І  якісь  несміливі  вони,  мов  чужі.
Струни  тихо  мовчать,  хоч  чудово  настроєні,
Заховались  в  своїй  надчутливій  межі  …

Але  ж  це  все  ж  весна,  неспокійна,  нескорена,
І  знаходить  вона  в  потаємне  стежки,
Хай  болить  та  чужа,  не  своя,  не  загоєна,
Та  весна  вже  ввірвалась  у  кожні  думки  …

Тут  і  музика  вам,  тут  і  тиха  поезія,
І  ранкових  пташок  надблизькі  голоси,
У  весни  особлива  цікава  професія:
Доруйнує  чуже  і  будує  мости  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2019

Не вміють ходити, а потім літають …

Хороші  вірші  завжди  пишуть  двоє,
Одна  людина  не  пише  хороших  віршів,  
Це  так  як  сонце,  небо  і  поле,
Лишилось  так  мало  таких  міжпланетних  полів  …
Хороші  вірші  завжди  пишуть  серцем,
Їх  не  напишеш  просто  рукою,
Доводиться  бути  безмежно  відвертим,
Відвертішим  навіть,  ніж  сам  із  собою.
Хороші  вірші  не  читаються  вголос,
Вони  не  помістяться  в  схеми  і  схемки,
Вони  розсипаються  мов  стиглий  колос,
В  них  іноді  шум  від  міської  підземки  …
Хороші  вірші  не  поділиш  надвоє,
Кінець  у  них  наче  забутий  початок,
Обріжеш  чуже,  то  вмирає  і  своє,
Розмова  проста,  без  обману  й  краваток    …
Хороші  вірші  не  дорослі  й  не  діти,
Буває,  сумуєш,  хоч  треба  радіти,
Вони  роздирають,  а  потім  латають,
Не  вміють  ходити,  а  потім  літають  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829875
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2019

Тільки поглядом

Не  блукаю  по  клавішах  пальцями,
Воджу  поглядом  наче  рукою,
Тільки  поглядом,  тільки  поглядом
Розмовляю  так  я  з  тобою.
Стали  дві  ноти  коханцями.
І  своєю  весняною  грою,
І  мінорно-мажорними  танцями
Заступили  чуже  стіною.
Стали  ноти  наче  посланцями,
Обступили,  з’єднали  собою.
Були  наче  у  ночі  бранцями,
Потонули  у  цім  з  головою.
Не  блукаю  по  клавішах  пальцями,
Оминаю  швидкою  ходою,
Із  свого  у  чуже  вигнанцями
Посварилися  між  собою  …
Стали  наче  якимись  старцями
Двоє  з  чужою  любов'ю.
Позичальники  з  роботодавцями
Заступили  весь  світ  собою  ….
Чи  по  іншому:  не  будемо  бранцями.
Утекли  у  своє  «двоє».
А  їх  обізвали  поганцями
Ті,  що  згубили  своє  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2019

Клавіші: коротка сповідь …

У  мене  теж  є  клавіші.
Я  мов  музичний  інструмент.
У  когось  це  вийде  зухваліше.
Зіграти  свій  концерт.
Може  це  піаніно,  друкарська  машинка
Чи  звичний  кейборд?
Їх  не  з’їш  мов  якусь  осетрину,
Це  ж  вам  не  торт.
Можна  гучно  вдарити,
Розбити  усе  це  вщент,
Можна  потім  марити,
Згадуючи  інструмент.
Можна  десь  збоку  поставити
І  витирати  пил.
Розстроївся,  чим  розрадити,
Немає  вже  грати  сил.
Я  теж  маю  свої  клавіші.
Я  хочу  твоїх  рук.
Вони  ж  найзухваліші.
Це  ж  музика,  а  не  стук.
Твої  сюжети  недовгі,  
Ніхто  не  гортає  нот.
Що  з  того,  що  вони  строгі.
Не  бачу  їх  з-під  банкнот.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2019

Коли дивитися на світ з німого боку

Це  просто,  може  навіть  легко
Частину  радості  віддати,
Розкинувши  її  зірок  урізнобіч  вуаль.
Це  складно,  дивишся  в  чуже  люстерко,
Яке  з  пустот  чужих.    Потрібно  розламати,
Даруючи  комусь  свою  печаль.
Це  холодно,  коли  у  вас  цю  радість  відібрати,
Яку  і  радістю  невірно  називати,
Яка  впирається  у  груди  наче  сталь.
Це  тепло,  коли  вже  зовсім  не  важливо,
Чи  віддати,  чи  її  сховати.
Душа  це  не  метал,  та  ви  її  коваль  …
Може,  якісь  дрібні  істоти  
Зібрались  в  цьому  світі  просто  виживати,
Новесенька  блищить  автоемаль.
Потрібно  тільки  очі  заховати,
Бо  в  них  пекельний    жаль.
То  в  чому  ж  радість?  Почуття  стіною
Закрили  світ,  в  якому  ти  зі  мною.
То  в  чому  ж  радість?  У  бутті  собою,
А  не  мізерною  подобою  людською,
Що  за  недоїдок  із  панського  стола
Утратила  межу  добра  і  зла.
У  чому  ж  радість?  В  відчутті  нового,
Незвіданого  ще,  тому  чужого.
Та  поки  що  вдаряються  одна  об  одну.
Немов  в  стіну.
Байдужості  печальні  і  холодні  …
Краще  на  років  сто  засну.

*вірш  є  реакцією  на  кілька  миттєвостей  чудового  серіалу  про  людську  природу  The  100

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829590
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2019

Сумний оптимістичний вірш

[b]Вітер[/b]
Я  лечу.    Я  не  затримуюсь.
Я  не  знаю  печалі.
Так  вважаю.  В  це  вірю.
Минаючи  далі.
[b]Дощ[/b]
Я  лечу.  Краще,  мабуть,  сказати,  що  падаю.
Завжди  падаю.  Іноді  я  не  встигаю.
Озирнутися  навіть,  як  вверх  відлітаю.
І  Тебе  ледве  дотиком  рук  зачіпаю.
Потім  згадую  …  згадую  ...  згадую  ...
[b]Сонце[/b]
Так  вже  склалось,  не  ходимо  парами.
Відчуваємо  це?  Але  знаємо.  
Я  печу,  грію,  може,  яскравий  ліхтар,
Вже  покладений  деким  собі  на  вівтар.
Заховалось  за  хмарами  -  чарами  ...
[b]Земля[/b]
Скільки  всього  уже
Ударялось,  минало,  у  вічність  пішло.
Я  не  знаю  ціни  цього,  може,  для  мене  це  складно.
Може,  я  тільки  сцена,  може,  я  тільки  тло.
Це  буває  красиво,  буває  нечемно,  незграбно.
Вже  усе  це  було.  Та  невже?
[b]Час[/b]
Може,  я  і  важливий,  а  може  і  ні?
Чи  комусь  я  брехливий  все  спалю  у  вогні?
Чи  комусь  я  щасливий  мерехчу  як  екран?
Зраджений,  не  зрадливий,  поводир  чи  дурман?!
[b]Відстань[/b]
Може,  я  і  важлива,  може,  просто  ніхто?
Може,  я  і  примхлива,  вся  з  холодних  пустот?
Поламала  всі  крила,  а  комусь  і  не  так.
Вся  стиснулась,  скрутилась,  бо  так  хоче  дивак  …
[b]Фантазія[/b]
Може,  я  не  красива,  може,  зовсім  дурна,
Трачу  час,  трачу  силу,  вся  якась  неземна,
Не  ховаюсь,  не  плачу,  не  здригаюсь  крильми,
Десь  броджу  не  тужлива  між  думками  й  людьми  …
[b]Люди[/b]
Пробігаємо,  ні,  пролітаємо.
Щось  важливе?  Забули  сказати,  зробити?
Ми  не  знаємо.  
І  на  вчасні  підказки  немає  вже  часу.
Десь  романи,  десь  казки.  І  так  ось  щоразу  …
Помічаємо  ...
[b]Те,  що  залишаємо[/b]
Може,  квіти  в  саду,  може,  слід  у  душі,
Чи  велику  любов,  чи  маленькі  вірші,
Чи  багато  тепла,  чи  порожні  слова,
Може,  ти  щось  не  встиг,  може,  ти  не  змогла  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2019

Вже весна, я шукаю очі …

За  хвилину  д[b]о[/b]  твого  цвітіння,
І  за  мить  до  твого  щастя,
Кілька  іскор  мого́  горіння,
Кілька  спогадів  мого  багаття.
Заховавши  очі  у  квіти,
Заховавши  усміх  в  серйозність,
Де  ж  красиву  тебе  подіти,
Заступила  собою  порожність.
Вітер,  сонце  -  то  друзі  твої,
Що  для  них  наша  необережність,
Це  здавалось  лише,    нічиї,
І  політ  у  таку  ж  безмежність  …
Заховавши  слова  у  думки́  твої,
Знову  стріну  свою  небуденність,
Заховавши  обличч[b]я[/b]  в  волосся  твоє,
Поруч  ніжність,  і  трішки  бентежність  …
Видається  мені,  що  так  граюся,
Оминаючи  дні,  навіть  ночі.
Обертаюся,  обертаюся,
Вже  весна,  я  шукаю  очі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2019

Її побачив! Та ж вона у рабстві!*

Вже  вільний,  стільки  літ  вже  вільний!
Свободи  відчуття  по  вінця.
Самому  важко,  ходиш  хмільний,
Раби  бояться  якобінця  …

Жага  легкого  товариства,
Мов  за  сюжетами  вистав.
У  човен  б  сісти,  в  зорі  плисти.
Зажурно  від  нещадних  справ  …

[i]Її  побачив!  Та  ж  у  рабстві!
Оця  жіночність  і  печаль.
Пройшов  би  повз?  
Мов  не  побачив?
Це  ж  рабство!  Це  ж  ж  вам  не  вуаль![/i]

Його  так  просто  не  відкинеш,
Душею  десь  не  полетиш.
Штовхають  в  очі,  в  душу,  в  спину.
Ти  раб,  навіть  коли  ти  спиш  …

Забрав,  відняв  у  недоука.
Немов  на  мрію,  сам  чекав.
Та  може  світ  поета  -  мука?!
Її  хтось  в  нього  відібрав.

[i]Просто  художник  і  поет,
Дарма,  що  обіймає  всесвіт.
Їй  до  смаку  чужий  сюжет,
Сховав  в  душі  не  крик,  а  шепіт.
[/i]
Все  дописав  в  землі  чужій,
І  влаштувавсь,  де  небо  синє,
Прийшла  вклонитися  тобі  ...
Болить  йому.  І  Україні.


*  [i]спогад  про  останню  любов  Тараса  Шевченка
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2019

В людей в серцях вогонь, а їм підсунуть лід …

«Цвіт  нації»  вже  вирішив  усе  за  тебе,
«Цвіт  нації»  чомусь  вважає,  що  він  цвіт,
Чомусь  у  «цвіті»  в  мене  жодної  потреби,
Не  перед  «цвітом»  я  колись  писатиму  свій  звіт  …

Тим  часом  «цвіт»  вправлявся  в  лицемірстві,
А  може  просто  переграв  якусь  з  ролей,
Я  вже  заплутався  у  вашому  блюзнірстві,
Не  знаю  ким  були,  ким  стали  ви  тепер  …

А  глядачі,  де  ж  ваша  вдача  –  гордість?
Чи  ви  –  актори?  В  чому  ж  ваша  гра?
Де  тоді  цінність?  Адже  цінність  –  неповторність.
Вже  навіть  без  старань.  Суфлер  дріма.

Вагонами  в  світи  везуть  все  незнищенне,
Та  і  самі  мов  сон  живуть  своє  життя,
І  моляться  на  «цвіт»,  минаючи  буденне,
Це  навіть  не  за  гріш,  і  не  за  співчуття  ….

По  сходах  в  небеса  пішла  Небесна  сотня,
І  не  питалась  в  когось,  де  єдиний  вхід,
Черговий  вибір,  чорна  скаче  збродня.
В  людей  в  серцях  вогонь,  а  їм  підсунуть  лід  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828292
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 08.03.2019

Розлітались і бентежать твої погляди і коси

Розлітались  і  бентежать  твої  погляди  і  коси.
Я  вдивляюсь.  Ти  десь  полем    ходиш  гола,  ходиш  боса.

І  нема  в  що  одягнутись.  Не  гот[b]о[/b]ві  твої  плаття.
Може  десь  про  них  забули.  Інші  десь  були  заняття.

А  навіщо  одягати?  Та  ж  вона  і  так  є  гарна?!
Та  що  ходить,  то  дитина.  А  одягнута  -  вже  панна.

Так  дитинно,  так  відверто  обіймаєш  і  цілуєш,
Кожну  мрію  помічаєш,  кожного  і  кожну  любиш.

[b]Я[/b]к  усі  тебе  чекають,  мов  якогось  свого  дива,
В  тобі  не  спадає  листя,  ти  ж  не  осінь  норовлива.

Ось  і  перша  одежина  –  квіти  в  тебе  на  волоссі.
То  вже  проліски  маленькі  напросились  рано  в  гості.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828154
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2019

За кліком клік минає рік

За  кліком  клік  минає  рік,
Фейсбук  мов  місяць  ліг  на  бік,
Із  фотографій  зорепад  -
Одна  із  втомлених  принад.
А  там  десь  посмішки  живі,
У  гавань  входять  кораблі,
Очей  несказане  горить,
Ще  й  у  душі  таємне  снить.
Далекі  начебто  близькі,
Навіть  у  кліках  боязкі,
Зустрілись,  втратили  слова,
Це  ж  нас  тепер  у  всьому  два.
І  день  за  днем  крокує  рік,
Штовхає.  Не  лінуйтесь.  В  бік.
І  не  шкодуйте  гарних  слів.
Життя  складається  з  віршів.
Тепер  не  речення  чи  два.
Романи  пише  голова.
Сусіди  -  букви  гомонять.
Думки  вже  зграями  летять.
Втомились?  Так.  Але  в  очей,
В  її  волоссі  до  плечей,
В  обіймах,  дотиках  легких
Багато  переваг  своїх.
Який  там  клік  чи  Інтернет,
Очей  ховає  світ  берет,
Легкого  дотику  межа,
Чекай  півроку  мережа  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2019

Весняна мова

Хтось  запалив  на  небі  зірку,
І  там  шукав  чарівну  хвіртку.
Щоб  увійти,  куди  захочеш,
Ти  тільки  мрію  їй  шепочеш  …
Хтось  вже  ввімкнув  на  дереві  концерт,
Розставив  між  дерев  мольберт,
Приходь,  чого  ще  ждеш,  малюй,
А  хочеш,  подругу  цілуй  …
Хтось  був  таким  надмір  жорстоким,
Що  плату  встановив  високу
За  те,  щоб  це  усе  вдавалось,
Але  йому,  мабуть,  не  склалось    …
Бо  це  все  в  жінку  заховалось,
І  не  буває,  щоб  не  здалась
На  щирість,  доброту,  тепло,
Всі  мури  стали  наче  скло  …
Воно  поранити  вас  може,
Але  уважність  переможе.
До  руху,  дотику,  до  слова.
Така  вона  весняна  мова  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2019

Випав дощ

Випав  дощ.
Він  змиває  з  бруківки  любов.
Так  старається,  
Наче  для  нього  це  дуже  важливо  …
Не  тривож,
Я  благаю  тебе,  не  тривож.
Там  між  дотиків  так  все  щасливо  …
Випав  дощ.
Там  по  вулиці  вверх  на  піску
Залишились  сліди  ще  від  нот.
Може  ти  пролетиш,  не  помітиш.  
Це  було  усе  так  несміливо  …
І  не  вальс,  не  фокстрот.
Ти  не  чуєш,  летиш,
Все  змиваєш.  
Для  тебе  ці  ноти  -  не  диво  …
Випав  дощ
В  подарунок  якомусь  листку,
Що  уже  визирає  тремтливо
Між  тоненьких  живих  гілочок.
Ти  його  першу  краплю  зловила.
Не  впізнала.
Упала  вона  на  пісок  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2019

Весняне пробудження

Ти  вдягнулась  весною.
Посміхнулась  весною.
І  коли  це  ти  стала  такою?!
Озираюся  [b]я[/b]  за  тобою.

Тут  і  стрункість,  і  ніжність,  і  мрія.
Навіть  вітер  і  той  зупинився.
Посміхнулись  принишклі  подвір'я.
Завертівся,  в  весні  утопився.

Поспішаєш  кудись  на  край  міста,
Десь,  де  вже  не  х[b]о[/b]вається  сонце,
То  від  тебе  весні  така  звістка,
Щоб  відкрила  ще  більші  віконця.

Ти  ще  трішки  мабуть  несмілива,
Викидаєш  зимові  прикраси,
Наступаєш  словами  тремтливо,
І  не  можеш  змиритися  з  часом.

Вибір  зроблено,
Жінка  надворі,
І  підбори  лунають  бадьорі.
Очі  ловлять  найперші  прикмети,
Розлітались  думки  мов  комети.

Хоч  і  зовсім  з  весною  не  в  хорі,
Вище  все  ще  надміцно  зима.
Та  вона  в  березневому  морі  -
Розбудилась  вже  в  жінці  весна.  

Зачекайте  не  дні,  навіть  миті.
Де  дощами  вже  вулиці  вмиті,
Де  морози  уже  запізнились,  
Таємниці  зимові  відкрились  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019

І не виходить удавати

Безмежний  космос,  час  за  межі,  
Андроїд  твій  супутник  у  безмежжі,
Стоїш  і  обираєш  свій  сценарій,
Сімейний,  дикий,  та  життя  не  в  парі.
Хотів  змінити  це,  собі  зізнався,  
Що  ти  у  це  лице  не  справжнє  закохався,
Що  паралельно  десь  своя  система  
Створилась  у  андроїда  окремо.
Ти  сам  зробив  -  машинне  все  забуто.
І  тільки  залишився  досвід,  що  з  тобою,
Тепер  вже  не  з  андроїдом,  а  з  жінкою  відчути,
Тобі  все  захотілось  не  машинною  любов'ю.
А  це  не  просто,  це  страшенно  складно,
Це  майже  як  життя  нове  створити,
Шукати  спільне,  іноді  намарне,
І  не  виходить  удавати,  що  любити.
Так  сталось,  почуття  з’явились  у  машини,
Відчула,  що  стає  загрозою  людині,
Вирішує  піти,  а  ти  не  здався,
У  світу  складності,  вони  не  винні  …  

*[i]з  вдячністю  Лазару  Бодрозі  за  чудовий  фільм[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019

Душею гасиш полум'я свої

Якщо  б  була  остання  мить  у  цього  світу,
То  що  б  тоді  ти,  друже,  захотів?
Швидкі  авто,  блиск  влади,  самоцвіти,
Чудових  голосів  чарівний  спів?
Мені  здається,  не  про  це  б  ішлося,
Шукали  б  людську  щирість  і  тепло,
Їх  б  може  на  секунди  ще  знайшлося,
Щось  там  в  щілини  випадково  затекло.
А  потім  раптом  скажуть,  що  помилка,
І  що  у  вічність  мчить  людське  життя,
І  знову  бам  …  знайома  поведінка,
Банкноти  розбивають  почуття  …
Всьому  вони  виною  і  початок,
Болючі  так,  а  ще  більше  чудні,
Бо  зачіпають,  не  рахуєш  втрати,
Душею  гасиш  полум'я  свої  …
І  кожен  так  читає,  як  захоче,
Бо  в  кожного  погоничі  свої,
У  когось  очі,  що  горять  навпроти,
У  когось  фари,  краще  уночі  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827492
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.03.2019

З Івасюком, вітаючись

Це  місто  заскучало  за  тобою.
Бо  щось  мовчить.  
Чи  то  любов  стала  німою?!
Шепоче  щось,  від  чогось  знемагає.  
В  чужих  обіймах  знітилось,  зітхає    …

І  з  порожнечею  його  такою,
І  з  його  ніжністю  крихкою.
Мов  епізоди  у  безглуздих  фільмах  ...
А  як  йому  в  таких  жити  обіймах?!

Співав  колись:  вже  більше  не  прийду,
Що  пізня  ніч,  
самотній  лист  повернуться  не  скоро,
І  квіти,  що  зібрав  в  саду,
Уже  не  покладу,  
І  сумувало  за  тобою  небо  неозоре  …
І  ти  колись  така  ж  пройдеш  ось  тут,  
Котрій  він  щастя  рук,  пісень  своїх  залишив,
І  де  слова,  ставши  дощем,  звільнилися  від  пут,
Ти  чуєш,  там  десь  Івасюк,  тихіше  …

Як  ти  чудово  про  це  все  співав,
І  мовчазний  наче  живий  стоїш  тут  поруч,
І  поглядом  своїм  обняв.
Спішиш  в  життя  кудись  праворуч    …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827360
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2019

Ти майже шепотіла … ці слова

Принишк,  притих  великий    стадіон*,
Ти  не  співала,  думала,  забули.
Загинув  той,  з  ким  вічність  в  унісон,
А  вони  біль  твій  душами  почули.
Зал  заспівав,  напам'ять  знав  слова,
Ми  любимо  тебе  замість  люблю  співали,
Ти  зрозуміла,  це  ще  не  межа,  
Для  кого  далі  жити  ти  вже  знала.
А  зал  і  не  просив,  щоб  ти  співала,
А  зал  просив,  щоб  ти  -  просто  була́,
Мабуть,  ти  рідною  для  нього  стала.
Ти  майже  шепотіла      …  ці  слова.

*  концерт  Лари  Фабіан  після  смерті  Грегорі  Леморшаля

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2019

Маленька казка для своїх

Сонце  гарно  прицілилось  і  вистрілило  своїм  променем.  І  хто  ж  був  ціллю  цього  пострілу.  Звичайно,  що  жінка.  Не  довго  думаючи,  вона  відбила  своїм  люстерком  надокучливий  промінь  прямо  на  чоловіка.  Сонце  і  не  думало  зупинятися,  тож  і  дзеркальцю  довелося  попрацювати.  Чоловік  спочатку  радів  такій  увазі,  та  зрештою,  як  і  кожен  порядний  сніговик,  розтанув.  Від  нього  залишилися  старе  відро,  кусочок  моркви  і  дві  гілки,  що  слугували    руками.    «Який  несмак»,  -  сказала  жінка  і  пішла  собі  далі.  Але  сонце  і  не  збиралося  зупинятися.  Воно  знайшло  іншу  жінку  та  закидало  її  променями.  Знову  знадобилось  люстерко.  Але  у  чоловіка  тепер  було  бокове  дзеркало  автівки  і  він  деякий  час  успішно  відстрілювався.  Та  променів  ставало  все  більше  і  більше.  Зрештою,  обоє  почали  танути.  А  були  вони  плитками  шоколаду,  що,  розтанувши,  став  маленькою  річечкою  та  й  потік  вниз  по  схилу.  Там  була  невеличка  виїмка.  Шоколад  заповнив  її  вщент  і  вийшло  велике  серце.  Але  шоколадне.  Не  справжнє.    Сонце  і  не  збиралося  зупинятися.  Воно  знову  послало  свої  промені.  Цього  разу  жінка  не  боялася  сонця  і  не  виймала  люстерко.  Вона  міцно  тримала  чоловіка  за  руку.  Що  забагато  для  одного,  виявилось  замало  для  двох.  "Світи  сонце.  Ми  тебе  чекаємо",  -  сказали  обоє,  насолоджуючись  теплом  своїх  сердець.
...
Не  ухиляюся  від  твого  світла.
Покара  це,  а,  може,  нагорода.  
Серед  зими  кусочок  літа.
У  дзеркалі  сховалась  врода.
І  раптом  вирвалась,  не  хоче
Там  замурована  лишатись.
Дивилась,  як  ніколи,  в  очі,
Від  кого  тим  очам  ховатись  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827064
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2019

Краплі доброти

Повз  мене  пронеслось  очей  твоїх  тепло.
Воно  краплиною  дощу  мене  накрило.
Десь  там  собі  тихесенько  лягло
Те,  що  в  душі  моїй  зламало  крила  …

Я  знахабнів,  [b]я[/b]  спокій  цей  порушу,
Штовхаю  часу  недоречну  огорожу.
Ніжність  плечей  нехотячи  заділа  душу,
Хоча  б  на  мить  [b]о[/b]бняти  тебе  можу  ...

- Образилась  чи  просто  не  чекала,
Негідником  чомусь  не  обізвала.
Тепер  сто  років  вибачатись  буду,
Прости  в  мені  злочинця  і  зануду.

- Та  ні,  за  що,  ти  ж  це  зробив  не  грубо,
А  вже  стоїш,  чекаючи  на  кару,
Я  зовсім  не  твоя  забута  згуба,
Я  зовсім  не  чужа,  хоч  і  не  пара  …

- Ти  знаєш,  посміхаюсь  я  щасливо,
Радію,  що  світитимуть  два  сонця,
Одне  на  небі  –  лагідно-примхливе,
А  інше  з  серця  крізь  своє  віконце  …

Повз  мене  пронеслось  очей  твоїх  тепло,
Ніжність  плечей  нехотячи  заділа  душу,
І  не  буває  так,  щоб  це  на  зло,
Навзаєм  просто  посміхнутись  мушу  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2019

Чиновник має дуже довгий ніс

Чиновник  має  дуже  довгий  ніс,
Він  щиро  вірить  в  те,  що  це  прикраса,
І  попри  свій  дуже  маленький  зріст,
Чомусь  вже  вирішив,  що  він  -  найвища  раса  …
Сьогодні  він  повчав  підлеглих  залюбки,
Працюють  на  всі  боки  вітряки,
За  мить  вже  упіймав  за  ногу  ліру,
І  оцінив,  чи  була  сексуальність  в  міру  …
І  де  ж  воно  таке  всезнаюче  взялось,
Згадались  кадри  комсомольської  нірвани,
Дивлюсь,  на  сцену  видерлось,  в  трибунку  уперло́сь,
І  стукають  в  стакани  "таракани"*  …
Дивись,  заплескав  навіть  кращий  друг,
Киває  і  підтакує  бідацтво,
Мій  друже,  всіх  його  над  голосних  потуг
Захмарний  максимум  -  дрібне  хижацтво  …

*  свідомий  русизм

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826840
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2019

За прагнення добра нема спокути …

Ніщо  не  виправдовує  жорстокість.
Щоб  зло  перемогти,  не  можна  стати  злом!
Так,  там  на  сцені  лиш  одні  пророки.
Куди  ти  лізеш  зі  своїм  теплом?!
І  замість  зла  приходить  більше    зло.
Слабке    добро  не  раз  кидали  у  наругу.
Наше  тепло  у  прірву  віднесло.
Не  раз  втрачали  на  віки  свободу.
Така  ось  ця  земля,    що  вірить  без  кінця
У  те,  що  в  глибині  людина  щось  та  й  має,
Хоч  і  не  скажеш,  що  з  цього  лиця
Колись  мерзенна  тінь  спадає  …
Але  не  можна  нам  тим  самим  шляхом  йти,
Що  та  орда  собі  за  славу  обирає,
Що  в  них  утрачено,  від  нас  не  відректи,
Тоді  лиш  навкруги  світає  …
Спадає  тінь  з  похмурого  лиця,
Тепло  довіри  оживляє  сутінь,
Встаєш  і  падаєш,  не  видно  ще  кінця,
За  прагнення  добра  нема  спокути  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826796
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2019

Задихаюся я тобою такою

І  коли  я  люблю́,  ні  за  що  не  кидаю,
Ті,  кого  я  люблю́  –  це  щось  більше  від  раю,
Я  ці  пута  ношу,  ні  за  що  не  знімаю,
І  в’язницю  свою  мов  рідню  обіймаю.
І  коли  я  люблю,  це  уже  нагорода,
Десь  далеко  виблискує  гордо  свобода,
Так  буває,  що  боляче  груди  стискає,
Та  це  краще,  коли  там  нічого  немає  …
Коли  я  не  люблю́,  повростало  коріння,
Рву  його  без  жалю,  і  оплата  потрійна,
Може,  збоку  це  все  виглядає  як  зрада,
Та,  коли  не  люблю́,  то  і  зрада  принада  …
Коли  тихо  прийде  та,  що  маки  червоні,
Голова  на  плече,  обіймають  долоні,
І  очей  глибина,  зустріч  диха  весною,
Задихаюся  я  її  глибиною  …
І  народжуюсь  я  наче  знову  з  тобою,
І  коли  я  люблю,  то  ніщо  не  ховаю,
І  не  раз  оживу,
І  не  раз  помираю  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2019

У моєї весни коси наче вітри

У  моєї  весни  загубилися  сни,
Вони  десь  забалакались  в  осені,
У  моєї  весни  коси  наче  вітри,
Прилетіли,  вляглися  непр[b]о[/b]шені  …
Прошу:    їх  прожени,  бо  запізно  вони,
А  вони  засміялися  нотами,
Прошу:    їх  прожени,  а  вони  вже  не  сни,
Закидали  своїми  турботами  …
У  моєї  весни  трохи  сміху  і  сліз,
У  моєї  душі  трохи  суму  беріз,
У  твоєї  весни  нерозтрачені  дні,
А  в  моєї  не  знають,  чужі  чи  свої  …
Прошу:  їх  прожени,  бо  болючі  вони,
А  тобі  не  зайти,  бо  давно  не  в  них  ти,
У  моєї  душі  за  воротами,
Там  стояла  весна  собі  з  нотами  …
Для  моєї  весни  приберіг  [b]я[/b]  пісні,
Проганяю,  молюсь,  а  вони  не  одні,
Вже  з  тобою  разом  наблукалися,
І  у  твоїх  очах  поховалися  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2019

Обман закрашений у сотню кольорів

У  твого  сонця  безконечно  ніжності,
У  твоїх  хмар  немає  очевидності,
Я  іноді  дивуюсь  непокірності
Твоїй.  Ніяк  не  можеш  догодити  сірості.
У  весен  тих,  мабуть,  забракло  сил.
У  зим  не  досить  для  завзяття  льоду.
Смішне  щось  залишилось  замість  крил.
А  все  ж  чіпляється  за  хоч  якусь  свободу.
Вже  падати  здається  за  закон.
Обрид  вагон,  обрид  нудний  перон.
Влітаєш  в  незнайому  бійку  з  ходу.
Узяв  таке  собі  за  моду.
Чому  злітати  вже  не  треба  в  небеса.
Спускають  камери  під  ноги  і  під  воду.
І  кажуть  всім,  що  тут  така  краса.
Втікай.  Тут  не  цінують  за  душевну  вроду  …
Обман  закрашений  у  сотню  кольорів,
В  чергове  і  по-різному  розказано  відоме.
Багато  різного  заховано  між  слів,
А  правду  вже  почали  зводити  судоми.
Ах  як  приємно  просто  йти  й  махати  прапорцем!
І  неважливо,  що  вам  з  того  раю.
І  прапорець  ваш  бавить  вітерцем.
Я  краще  стану  скраю  …
Так  наче  весла  в  кожного  свої,
Греби,  чого  постійно  заглядаєш,
Що  там  бубнять  картинно  шахраї.
Ти  ж  сам  себе  навіки  обкрадаєш    …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826238
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2019

Чи налякаєш їх вратами раю?

Як  можна  гратися  людським  життям?  
Скільки  біди  у  злочині  такому?!.  
Про  долю  іграшки  стає  усім  відомо.
Погрався,  викинув.  Вчинив  мов  зі  сміттям.
Ще  як  своїм,  то  сам  собі  і  злодій.  
А  як  чужим?    Ідеш  уверх  по  сходах.
Комусь  подякуєш,  комусь  за  просто  так.
Вважаєш,  що  свого  досяг.  А  в  чім  мастак?!
А  що  як  граєшся  мільйонами  життів.  
І  мріяв  про  таке.  Цього  хотів.
Тут  потоптався,  там  за  гріш  продав,
Всьому  ціну  на  світі  прописав.
Щоб  вберегти  свою  дивацьку  роль,
Ти  то  святий,  ти  то  Ассоль,
А  може  все  сприймати  як  звичайний  жарт,
Усі  обличчя  виклав  на  звороті  карт  …
Себе  зробив  об’єктом  гри,
Її,  його  мішаєш  кольори,
А  як  тобі  ще  гостроти  замало,
Тобі  за  іграшку  мільйони  стали  …
Стоїть  святий  Петро  і  у  гостей  питає,
Чого,  хто,  з  чим  прийшов  під  двері  раю,
А  дехто  тут  на  рай  і  не  зважає,
Нову  шукає  стаю  …
То  може  вже  не  варт  лякати  їх  вратами  раю,
Вони  давно  не  вірять  вже  ні  в  що,
І  кожен  свою  суть  намертво  обіймає,
А  оплески  щораз  на  повну  в  шапіто  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826197
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2019

Мої давно загублені ключі

Я,  мабуть,  не  навчився  ще  словами  показати,
Як  світить  сонце  чи  ідуть  дощі.
У  моїх  нотах  уночі  за  жарт  блукати,
Шукаючи  думки  свої  -  чужі.
Вплітаю  у  реальність,  вибачайте,
Чотиримірні,  п’ятимірні  простори,
Ви  двері  в  хаос  цей  швиденько  закривайте,
Порозлітаються  вони  …
І  перетвориться  звичайний  часопростір
На  битву  тих,  хто  швидше  зрозумів,
І  тих,  хто  повернутися  в  минуле  хоче,
Боїться  часу,  відстані  і  слів  …
І  перетвориться  звичайний  часопростір
На  неймовірну  кількість  вчора  і  тепер,
Втрачає  сенс  в  майбутнє  віра,  щирий  докір,
І  виробляє  неймовірне  фантазер.
От  уявіть,  як  можна  охопити
Єдиним  поглядом  усе  своє  життя,
І  цим  без  остраху  крутити  і  вертіти,
Коли  хоч  мить  одна  в  ньому  не  та  …
Я,  мабуть,  не  навчився  ще  словами  показати,
Як  світить  сонце  чи  ідуть  дощі,
То  як  я  можу  вічності  сказати,
Які  й  до  чого  я  забув  ключі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2019

Пам'ять …

Стою  внизу  …  ось  тут  …  і  дивлюся  на  сцену,
А  там  черговий  лощений  панок  кричить  скажено.
Утома  роз'їдає  мозок,  а  він  про  владу,
Якою  стане  скоро  …
А    я  й  не  знав,  що  я  за  це  стою?!
Спасибі,  що  сказали!

Я  не  за  те,  не  хочу  я  тебе  у  владу,
Я  тут  за  тих,  за  ось  таких,  як  я,  стою  …
Потріскує,  немов  дрова  в  печі,  розбите  скло  попід  ногами,
Чи  доживу  …

Чергове  шоу:  десь  там  пам'ятник  скидали,
Мені  це  все  ніщо,  я  майже  вже  горю,
Бо  хлопці  цілу  ніч  в  ту  сторону  кидали,
Я  про  закінчення  цього  у  бога  лиш  молю.

А  далі  друг  із  ношами  побіг,  коли  убитих  забирали,
Там  гад  якийсь  зверху  сидить,  вони  по  нас  стріляли.
Тепер  лежить,  а  як  тепер  його  усе  життя,
Чим  це  провалля  нам  тепер  заклали?
За  що  воно?  Він  там  навік  лежить.
Щоб  ті  тут  далі  панували?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825993
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.02.2019

В полоні у вічності

У  твого  замку  …  Ну  давай  його  ось  так  назвемо!
Великі  два  вікна.  Вони  виходять  прямо  на  терасу.
Ти  іноді  сидиш  на  ній  одна.  Життя  бурлить.  Далеко  десь.
Щось  схоже  звуками  на  автотрасу.  
І  доля  іноді  нам  знаки  подає.  Тобі  обіймами,  мені  також  моргне.
І  ми  здаємося  такими  непостійними.  І  наше  часто  раптом  нічиє.
Я  теж  ходжу  між  цими  стінами.  Століттями  уже,  дощами,  навіть  інеєм.
Змиваю  все  чуже.  Вслухаючись  у  звуки  твого  імені.
Ти  іноді  сидиш  на  ній  одна.  Вдивляючись.  Дивуючись,  чому  мене  нема.
Ти  не  буваєш  дуже  голосна.  Побачити  так  хочеш.  Все  дарма.
Отак  журилася  Весна.  А  Вітер  їй  лиш  щиро  обіцявся:
[i]може  колись  так  станеться,  мала,  щоб  я,
літаючи,  до  тебе  приземлявся.[/i]
Я  б  так  хотів.    Вгризаюся  у  ґрунт,  зриваючи  дахи,  цілі  міста,  де  пролітаю.
Це  з  відчаю,  це  не  зі  зла.  Я  так  від  тих  розлук,  повір  мені,  вже  знемагаю.
Буває  хвилю  підійму  і  нею  в  берег  ударяю.
Я  думаю,  що  я  так  землю  обійму  і  там  на  Неї  почекаю.
Та  знову  щось  мене  кудись  зриває.  І  я  лечу.  Куди  лечу,  і  сам  не  знаю.
Я  теж  ходжу  між  цими  стінами.  Мені  знайоме  тут  усе.
Штовхаюсь  від  землі  колінами.  Вдаряюсь  об  твоє  лице  …
Ти  тут  усе  покрила  квітами,  ти  оживила  тут  усе.
А  я  своїми  дикими  кульбітами  …  руйную.  Ти  пробач  мені  за  це.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2019

Може скажеш, що жінку, та ні. Вона – казка, історія.

Це,  мабуть,    щастя  -  тримати  тебе  у  долонях.
Неначе  пташку,  лише  б  не  п[b]о[/b]шкодити  крил.
Всміхатись  на  плаття  із  білим  червоне,
І  всьому  тому,  що  у  тобі  відкрив  …
Закрита  була  у  якомусь  незримому  замку.
Він  тут  височів,  своїм  блиском    спустошений,
Гордився  цьому  і  тримав  свою  бранку.  
Воєнний  мій  стан  через  це  оголошений.
[b]Я[/b]  не  побоявся  зламати  
Всі  вікна  у  цьому  дивацькому  мотлосі.
Щоб  разом  з  тобою  зрадіти  світанку.
Відшукую  ноти  у  подиху  й  голосі  …
Чи  може  хотіла  ти  там  залишатися?!
Приходять  на  тебе  тут  сплячу  дивитися.
І  там  промайнути  у  вічному  хроносі,
І  може  у  морок  цей  навіть  ужитися  …  
Та  ні.  Не  хотіла.  Злякалась,  як  стіни  ці  падали.
Не  знала,  що  там,  що  вони  в  тебе  викрали.
І  як,  коли  видих  і  вдих,  наче  казками
Хтось  в  мить  пролетів,  і  тебе  раптом  вибрали  …  
І  кожен  читач,  що  читає  свою  особливу.
Чи  скажеш,  що  жінку?  Та  ні.  Вона  –  казка,  історія.
Не  зміг  до  кінця?  Чи  дочасно  закрив?  Обірвав  кіноплівку?
Маленьке  кіно?  Справжня  обсерваторія.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2019

Що не дощ, то Шопен. Що не вітер, Je t'aim.

[b]Вона[/b]
А  любов  як  музика.
Що  не  дощ,  то  Шопен.
Не  одного  безумства
Задзеркалля    імен  …

[b]Він[/b]
А  любов  як  музика.
Що  не  вітер,  Je  t'aim.  
Позамежжя  віршів.
Позамежжя  від  тем.

[b]Вона[/b]
Дозволь  мені  тебе  забути.
[b]Він  [/b]
Дозволь  мені  дозволити  тобі.
[b]Вона[/b]
Не  хочу  музикою  я  твоєю  бути.
[b]Він[/b]
Воно  усе  без  нас  тепер  живе  собі.

[b]Автор[/b]
[i]Так  спішили  знайти,
Що  насправді  і  не  помічали  ...[/i]

[b]Вона[/b]
[/i]
Ми  на  стінах  цитати  очима  
мов  клавіші  нот  натискали.
Ми  насправді  не  містом,  
а  цими  віршами  блукали.
І  шукали  крізь  дотик  долонь,  
і  крізь  дотик  сердець  теж  шукали.
Як  знаходили,  мало  ставало.  
[i]Навіщо  за  безцінь  віддали    …[/i]

[b]Він[/b]
Потім  раптом  так  боляче
малість  цю  
вже  не  торкають  долоні.
Запізнілі  безглузді  зринають  за  нею  погоні  …

[b]Автор[/b]
Заблукали  вже  очі.
І  долоні  мовчали.
А  чому  заблукали?  
Бо  куди  б  у  пітьмі  не  пішов,
Оминаючи  гамір  буденного,
Там  є  все.  Ви  не  знали?
Всесвіт  вам  на  долоні  упав  
в  одну  мить  нескінченного  …
[i]Ви  ж  його  в  себе  вкрали[/i]  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2019

Весна, Любов, Печаль і Радість

[i]Весна,  Любов,  Печаль  і  Радість  -
Оце  супутниці  мої,
Тут  кожна  –  справжня  досконалість.
У  кожного.    Водночас,  нічиї  …[/i]
[b]Весна[/b]  
Мене  ви  мабуть  зачекались.
Та  я  ж  біжу.  Але  трикляті  каблуки  …
В  грязюку  наче  закопались.
Не  сором  вам,  нікчемні  дундуки?
[b]Любов[/b]
Не  лайся,  подруго,  не  варто.
Для  тебе  в  мене  дві  руки.
З  того  болота  вибирайся,
Одне  і  те  ж  трива  віки  …
[b]Печаль[/b]
Як  можна  стільки  жартувати,
Хіба  є  сенс  у  тій  весні?!
Навіть  не  вміючи  літати,
Радіють  посмішкам  її  …
[b]Радість[/b]
Хто  ще  не  вміє,  то  навчиться,
Ще  краще  –  просто  посміхнись.
Комусь  є  крила,  комусь  крильця,
І  щире  гасло:  не  журись  …
[b]Весна[/b]
Ах  ці  жахливі  каблуки,
Візьму  і  взуюсь  в  кирзаки.
[b]Любов[/b]
Для  тебе  ця  ганьба  не  гожа,
Весна  вдягнутись  так  не  може    …
[b]Весна[/b]
Так,  дійсно,  просто  уяви,
Вони  на  грацію  чекають.
Суміш  болота  і  трави?
Такою  зовсім  не  впізнають  …
[b]Любов[/b]
А  може  ти  про  це  дарма,
Бо  усмішка  твоя  –  весна,
І  руки  тепло  обіймають,
І  очі  очі  вже  шукають  …
[b]Весна[/b]
Якщо  з  тобою  поруч  ми,
То  як  би  нас  не  заховали,
Примчали  б  звідкись  диваки,
Навіть  такими  б  упізнали  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2019

Де ж ти раніше ось така була

Чи  є  межа  твоєї  ніжності?
Та  ні  ж,  нема.
Як  я  не  п[b]о[/b]мічав:
Обурений  моєю    безрозсудністю,
Вітер  про  щось  мені  так  голосно  мовчав.

Ми  не  здавалися  безбарвності,
Ми  завдяки  своїй  несхожості,
Були  собою,  ми  такими  є.
Ти  дала  фарби  своєї  справжності,  
і  [b]я[/b]  намалював.

Немає  й  краплі  в  нас  байдужості,
Несхожість  стала  наша  схожістю.
Свою  і  осінь,  і  весну  тобі  віддав.
Оця,  що  є  між  нами,  вийнята  з  мовчазності.
А  я  її  назвав  …

Стоїть  між  нами,  посміхається
І  гріється  від  нашого  тепла.
Що  тут  насправді  відбувається?!
Де  ж  ти  раніше  ...
ось  така  була.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2019

Не затаїш

Пишу  тобі  неначе  в  інший  світ,  
А  може,  в  інший  час.  Вже  й  сам  не  знаю.
Скляний  будиночок  на  озері  ст[b]о[/b]їть,
В  нім  ти  живеш.  
[i]І  я  ним  щиро  марю.[/i]
Ось  тут  стоїш,  ось  тут  чомусь  мовчиш.
Не  спиш  …
Важливе,  мабуть,    щось  гортаєш.
Вогню  шепочеш  казку  щирості  свою.
Не  затаїш.
[i]Бо  [b]я[/b]  все  знаю  ...[/i]
З  твоїх  листів,  з  твоїх  пісень,  з  твоїх  віршів.
Якою  ти  у  справжності  своїй  насправді  є,  а  не  буваєш.
Собі  свого  і  не  проси,  ти  не  даєш.
У  мене  теж,  здавалось,  відбереш.  
[i]А  я  все  маю  ...[/i]
Я  теж  не  сплю.  І  бачу  я,  як  ти
Вдивляєшся  у  марево  його.
-  Дозволь  мені  його  від  нас  спасти.  
А  я  кажу́:  
[i]не  дозволяю  ...[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2019

Той лютий трішечки нечесний

Віддав  своє,  не  взяв  чужого,
А  що  моє,  візьми  в  дорогу  …
Мого  дощу  візьми  печалі,
А  моїх  мрій  -  не  м[b]о[/b]ї  далі.
А  мого  вітру  щирість  в  душу,
І  ніжність  ще  зібрати  мушу.
Тобі  малює  лютий  весну,
Бо  ти  на  неї  зачекалась,
Той  лютий  трішечки  нечесний,
Пробач,  так  склалось  …
Весняний  дощ  серед  зими
І  краплі  наче  бігуни
По  щоках,  по  очах  стікають,
Чи  ви  провісники  весни?
А  сонце  закохалос[b]я[/b]  без  ліри,
Пташки  замріялись  і  чути  це  в  вокалі,
А  ще  хтось  вірить  в  дощоміри  …
Чи  ви  провісники  печалі?
Віддав  своє,  а  взяв  ще  більше,
Ти  просто  ще  не  помічаєш,
Коли  пишу  тобі  я  вірші,
Ти  розквітаєш  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2019

Весна вже так голосно стука …

Є  речі,  що  не  продаються,
Є  ті,  що  над  ними  сміються,
Є  те,  що  не  забувається,
Щасливий  лиш,  хто  дізнається.
Є  зустрічі,  що  навіки,
Життя  тече,  мов  ріки,
Є  зустрічі,  що  на  мить
Для  серця,  що  щемить.
Є  люди,  що  так  й  не  зустрілись,
Є  люди,  що  не  зупинились,
Коли  всередині  кричали,
Назовні  банально  м[b]о[/b]вчали.
А  є  ті,  хто  дуже  далеко,
А  серцем  своїм  обіймають,
Розлуки,  морози  і  спеку
Віршами,  піснями  долають.
Візьму  за  одну  руку  вітер,
У  іншу  проміння  від  сонц[b]я[/b],
Мої  зачаровані  квіти
Поставлю  тобі  на  віконце.
Почали  поля  вже  чорніти,
Гомонить  природа  дощами,
Весна  заходилась  бродити
Полями,  лісами,  думками  …
До  кожного  в  двері  постука,
Питає:  ви  тут?  До  вас  можна?
А  декому  голосно  грюка:
Прийшла  каже,  ясновельможна.
О  ні,  то  вона  не  про  себе,
Вона  про  ту  панну,  що  в  квітах,
Буває  сумна  і  весела,  
Прийде,  де  ж  її  посадити?
Ось  тут,  де  з  вікна  ллється  сонце,
І  чути  як  птаство  веселе
Звільнило  від  холоду  серце
Оте,  що    вона  полонила    …
От  тільки  хіба  в  нас  хтось  проти
Оцього  стрімкого  полону,
І  жовтогарячого  сонця,  
І  синього-синього  льону  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2019

Сьогодні. Бачу. І не маю слів …

Я  пам'ятаю,  як  якась  ***  дітей  валила  лицем  в  болото,
А  потім,  бо  ж  така  "робота",  робила  це  вдесяте,  всоте,
Це  було  років  п'ять  тому,  тепер  мій  розум  просто  плаче,  
Коли  це  все  те  ж  саме  бачу,  лежачого  ногою  б'є  
Той,  що  закону  служить  наче  ...
Невже  незрозуміло  ще,  що  не  змінилося  нічого  і  ніде,
Що  тільки  лозунги  змінили  і  розваги,
А  до  людей,  як  і  було,  кийок  замість  поваги  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824804
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.02.2019

Передвесняні діалоги*

[b]Гість  у  картинній  галереї[/b]
Потемнів  вже  від  часу  портрет.
Хто  ти,  та,  що  очима  пронизуєш  всесвіт?
Що  любила?  Світ  танго  чи  м[b]о[/b]же  сонет?
Цвіт  весни,  запах  яблук  чи  літа  переспів?
Обіймала  того,  кого  любиш,  чи  не  оберталася  вслід,
Там  боліло,  що  губиш,  чи  все  у  душі  наче  лід?
Але  цього  не  бачу,  ти  просто  гарячий  вогонь,
[i]Ніжність  наче  стриміла  з  очей  її  і  долонь  …[/i]
Чи  когось  нагадала?    А  …  що  так  стою?
Може,  тільки  мовчала,  а  він  у  раю,
Холодніше  ставало,  а  ти  вся  цвіла,
Зими  в  мить  пролітали,  ти  весну  несла  …
Хто  ти?  Хіба  це  важливо,
Ти  просто  жива.  Навіть  така,  нерухлива,
Тебе  поруч  нема.
Може,  любити  навчила,  і  озирнутись  кругом,
На  ось,  візьми  мої  крила,
А  я  залишуся  сном  …
[b]Портрет[/b]
Я  тобі  вдячна  за  крила,  вдячна  тобі  за  тепло,
Знаєш,  [b]я[/b]  справді  любила,  свої  віддала  давно,
Щирість  мене  обіймала,  ніжність  мене  берегла,
Чи  це  багато,  чи  мало?  Просто  я  все  віддала  …
[b]Автор[/b]
Скільки  чудових  мелодій,  скільки  відвертих  віршів,
Трапиться  іноді  злодій,  до  душ  людських  і  до  слів,
Трапиться  іноді  щедрий,  все  просто  візьме  й  роздасть,
Щедрий  від  того  зрадіє,  злодій  за  гроші  продасть  …
[b]Гість  у  галереї[/b]
Щоб  так  тебе  малювати,  щось  в  собі  треба  знайти  …
Думаєш,  фарби  змішати  і  полотно  натягти?
Так  лиш  малюють  квадрати,  може  будівлі,  стовпи,
Бо  щоб  любов  малювати,  треба  в  той  світ  увійти  …
[b]Автор[/b]
Видно,  щаслива  людина,  не  по  очах,  по  душі,
Раз  він  стоїть  тут  години,  пише  про  когось  вірші,
Має  кому  щось  сказати,  щось  крізь  роки  пронести
Можна  ж  і  крил  двоє  мати,  а  все  життя  проповзти.
[b]Портрет[/b]
Як  важко  бути  портретом,  хочу  назад  у  той  світ,
Ні,  не  театр,  не  карети,  хочу,  де  яблуні  цвіт,
Хочу,  де  той,  що  полюбить,  бути  в  обіймах,  в  вогні,
Дякую,  хто  це  все  зробить.  Це  так  потрібно  мені  …
[b]Автор[/b]
Чи  оживають  портрети,  чи  так  буває  в  житті,
Роботи  пишуть  сонети,  риється  хтось  в  почутті,
Раптом,  здається,  знайшов  щось.  Наче  від  сну  ожива.
Але  чомусь  не  надовго,  раптом  згубила  слова  …
[b]Гість  у  картинній  галереї[/b]
Знову  весна,  я  помітив,  щойно  хвилину  тому.
Милий  портрет,  трішки  вітер.  Я  на  прощання  зітхну.
Піду  куплю  гарні  квіти.
Вона  так  любить  весну.

*[i]на  фото  -  картина  Тетяни  Рибар  "В  обіймах"[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2019

Будь, будь ласка, просто щастям

Я  б  хотів  бути  твоїм  вітром,
Він  завжди  знає,  чим  ти  мариш,
Я  б  хотів  бути  твоїм  берегом,
До  якого  ти  дуже  прагнеш  …
Я  б  хотів  бути  твоєю  радістю,
Щоб  опинитись  у  тебе  на  губах,
Я  б  хотів  бути  твоїм  смутком,
Щоб  купатися  у  тебе  в  очах.
Я  б  хотів  бути  твоїм  плащем,
Він  тебе  постійно  обіймає,
І  твоїм  від  серця  ключем,
Ти  йог[b]о[/b]  так  оберігаєш  …
Бути  бокалом  вина
І  відчути  твої  губи,
Ти  була  б  зі  мною  одна
І  не  спішила  б  нікуди.
Бути  першим  весняним  днем.
Ти  йому  так  щиро  зрадієш.
І  бути  літнім  дощем.
Ти  про  нього  так  іноді  мрієш.
[b]Я[/b]  б  хотів  стати  твоїм  часом.
Ну  хіба  від  часу  втечеш?!
Ми  були  б  з  тобою  разом,
В  мене  тебе  не  відбереш.
Але  ти  б  була  моїм  в'язнем,
І  тому  я  все  це  змінив,
Будь,  будь  ласка,  просто  щастям,
А  мій  човен  щоб  поруч  плив  …

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2019

Маленька вічність (проза)

Вона  йшла  по  вулиці  і  раптом  почула  свою  улюблену  мелодію.  В  старому  подертому  плащі,  у  зовсім  непривабливому  капелюсі  вуличний  музикант  зачаровував  слух  саме  її  музикою.  Не  довго  думаючи,  дівчина  п[b]о[/b]бігла  у  квітковий  магазин  і  поклала  поруч  з  ним  букет  квітів.  Це  було  найвищим  виявом  поваги  і  захоплення  з  її  боку.  Вона  пішла  повільно  вулицею,  стараючись  прислухатись  до  улюблених  звуків.  Раптом  щось  сталося  з  музикантом.  Він  відкинув  геть  подертий  плащ,  не  потрібний  капелюх  ...  і  виявився  звичайним  юнаком.  Хоч  звичайним  його  навряд  чи  можна  було  назвати.  Він  пішов  вслід  за  дівчиною,  граючи  на  скрипці.  Куди  б  вона  не  йшла,  звуки  його  скрипки  не  відставали  ні  на  крок.  Коли  падав  дощ,  вона  підходила  до  юнака  і  вони  разом,  обн[b]я[/b]вшись,  дивилися  на  наче  зачаровані  краплі,  що  витанцьовували  неймовірні  вальси  навколо  них.  Коли  падав  сніг,  вона  сідала  за  піаніно,  а  він  стояв  зі  скрипкою  біля  вікна,  а  зима  спочатку  раділа,  вибухала  своїми  емоціями,  зачаровувала,  потім  засинала.  Пройшло  багато  років.  На  підвіконні  лежала  скрипка,  а  піаніно  стояло  в  кутку  кімнати.  Їх  ніхто  ніколи  звідси  не  виносив.  Пізно  ввечері  скрипка  знову  оживала,  а  клавіші  піаніно  починали  з  нею  свою  нічну  розмову.  Їх  не  можна  чіпати.  Не  можна  зупиняти  музику.  Вони  заслуговують  на  свою  маленьку  вічність.  

[i]хто  ти,  той  що  до  скрипки  нахиливсь,  
ти  чарівник,  чи  може  просто  вітер,
чомусь  так  дуже-дуже  зажуривсь,
кладуть  всі  гроші,  я  ж  покладу  квіти  ...[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2019

Хребет мій для таких речей не гнеться …

Чужа  земля  так  кликала  уранці,
Сміялась,  гарно  промовляла,
І  я  повірив  цій  чудовій  байці
Вона  мені  насправді  не  збрехала  …
Робота  не  маленька,  та  на  совість,
Стабільно  все,  не  в  тренді  випадковість,
Єдине,  що  мені  ти  не  сказала,
Зробилось  цього  раптом  дуже  мало...
Моя  земля,  сади,  тепло  вузеньких  вулиць,
Кому  я  це  усе  маю  віддати?
Все,  що  було,  і  що  тут  не  відбулось,
Кому  вдалось  це  в  мене  відібрати?
Чи  може  я  це  все  забрав  у  себе  сам?
Коли  змовчав,  коли  махнув  рукою?!
Я  мушу  бути  тут,  не  можу  бути  там?
Моя  земля,  нас  розлучили  із  тобою  …
Отак  собі  це  все  я  уявив,
Подумав,  що,  мабуть,  я  так  не  зможу.
Я  не  змовчу,  хоч  зуби  вже  зціпив,
І  може  статись  так:  не  переможу  …
Та  в  мене  є  такий  великий  скарб,
Що  гідністю  між  диваків  ще  зветься,
Не  стану  чийсь,  не  зроблюся  я  раб,
Хребет  мій  для  таких  речей  не  гнеться  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824552
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2019

Хапаюсь за останню соту!

Ну  що  з  того,  що  дали  тобі  землю,
Ну  що  з  того,  що  пів  ціни  за  газ,
І  що  зарплата  слюсаря  заділа  стелю,
Ти  думаєш,  що  це  середній  клас?
З  автобуса  висаджують  дитину,
Не  мала  мати  для  дитини  гривну,
Бреде  морозом,  а  це  третій  клас,
А  інші  показали  спину  …
Це  ти  про  ось  таку  Вкраїну,
Рахує  власне,  тішиться  своїм,
Обійстя  зацвіло,  а  що  про  ту  руїну?
Тут  мало  місць,  тут  ходять  із  тавром  …
А  вчитель,  викладач  і  лікар  -
Неперспективний  наш  електорат!
Кидають  на  зарплату  кістку,
Над  ними  рже  державний  апарат  …
Заводи  –  привиди  лякають  перехожих,
Як  щось  збудують,  то  мотати  кабелі,
Дешева  рать,  а  хто  їй  допоможе,
Валіть  всі  за  кордон  за  Євро  і  рублі  …
І  де  ж  тут  твій  живе  середній  клас?
А,  я  забув,  ще  програмістів  доля  притулила,
І  серед  втішених  телевізійних  мас,
Із  закордону  також  їм  прислала  крила.
А  де  своє,  що  ми  для  світу  на  показ?
Підготували,  дорогий  середній  клас?
Кусок  землі,  зерно,  своїх  дівчат?
Чи  гинучих  десятками  солдат!
Невже  не  ясно,  це  все  не  туди,
І  гарні  лозунги  –  це  на  піску  сліди,
Тасуються  ті  ж  самі  наверху,  
Не  злізуть  ні  за  що  з  того  даху.
Соц-демократ,  регіонал,  ледь  не  святий,
Інший  навчився  язиком  плести,
Третій  високе  дуже  полюбляв,
Тож  не  цурався,  поруч  став  …
А  де  народ,  де  той  середній  клас?
Де  лікар,  вчитель,  викладач?
На  що  це  все.  Бюджет  лише  для  кас.
Де  ж  той  бюджету  розкрадач?
Кажеш  малий,  всі  гроші  під  столом,
Але  чому  такий  облом?
Як  бізнес  і  бюджет  єдиним  став  веслом,
То  нащо  їм  махати  тим  крилом  …
Чергове  шоу,  гей,  телеекран,
Тут  або  ти,  або  за  океан!
Хапаюсь  за  останню  соту!
Ще  вірю.  І  роблю  свою  роботу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824547
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2019

Дванадцята. Піду знайду гітару

Дванадцята.  Піду  знайду  гітару,
Хоч  вже  забулися  слова.  Акордів  мало.
Згадати  б  пісню  ще  якусь.  Такому  ось  мені  у  пару.
Така,  щоб  справжня  і  своя.  З  душі  прогнати  треба  хмару.
Мітяєв,  Візбор  …  тих  тепер  не  граю,
Хоч  не  забуду  «телефон»  як  в  Тараса  звучав,
«Гітари  вигин»  теж  тамує  спрагу,  але  у  нас  тепер  своя  печаль,
«Вона»  збігає  у  мелодії  барвисто,  і  трішки  «холодно»,  хоч  і  не  так,
І  «не  твоя  війна»  у  серці  тисне,    «старий  альбом»  –  в  минуле  мій  літак  …
Четверта  ранку.    Ти,  гітаро,  ненаситна,
Та  скоро  вже  новий  нестримний  день,
Душа  моя  тепер  навстіж  відкрита,
Туди  я  накидав  близьких  пісень  …
Тепер  би  ключ  знайти  й  закрити  знову,
А  то  без  дозволу  влітає  всякий  хлам,
Закінчую  з  гітарою  розмову,
Бо  трісне  все  життя  на  пополам  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2019

Сиділо кілька павуків, чекали муху

Сиділо  кілька  павуків,  чекали  муху,
Сиділи  тихо,  раптом  вітер  дмухнув,
Від  радіації  змінилась  їх  природа,
Отримали  якось  людську  подобу.
А  всередині  все  ще  павуки,  
Які  вірші,  поезія,  любов?!  Потрібна  муха.
Лиш  тільки  муха  та  тепер  щось  слабодуха.
Один  павук  всівся  на  трон,  обплів  пів  світу  в  павутину,
Забув  павучий  свій  жаргон,  став  трохи  схожий  на  людину.
В  ту  павутину  вже  вплелись  і  регіони,  і  народи,
Павук  отруйний  як  колись  до  них  на  трапезу  заходить.
Колега  теж  не  без  гріха,  кусає  світ  наче  блоха,
Вже  посварив  усе,  що  міг,  шукає  друзів  серед  бліх  …
А  є  дрібненькі  павучки,  закинули  свої  гачки,
Крадуть,  гребуть  чуже  майно,  розповідають  казочки.
По  телевізору  щодня  одна  й  та  ж  сама  йде  бредня,
А  та  людина,  як  маля,  не  бачить,  що  це  западня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824301
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.02.2019

А та, між нами панна, пречудова

А  та,  між  нами  панна,  пречудова,
Нехай  собі  блукає  між  людей,
Вона  прекрасна,  ніжна  і  казкова,
Завжди  ховалась  в  глибині  твоїх  очей  …
Не  проганяй  її,  коли  прийде  колись,
Схоче  обняти  за  кохані  плечі,
На  неї  щиру  ти  тоді  не  злись.
Вона  не  я.  Боїться  холоднечі.
Вона  неначе  кілька  пелюсток,
Віддалася  на  волю  вітру,
Підхопить  їх  якийсь  листок  і  покружляє.  
А  я  потім  усе  зітру.
Не  злись.  Вона  вже  не  жива.
Це  тільки  спогад,  списаний  у  вірші.
У  неї  теж  якась  своя  душа,
Що  дуже  потребує  тиші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824275
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2019

Щоб потім на життя спідлоба не дивитись (університетські діалоги)

[b]Вчитель  наче  з  фільму  «Доживемо  до  понеділка»[/b]
Як  все  міняється,  до  неймовірності  цікаво,
Сьогодні  знову  маю,  що  розповісти,
Доп'ю  лише  свою  ранкову  каву,
До  них  б  усе  це  донести.
Бо  одні  очі  щирі  і  відкриті,
А  в  інших,  бачу,  темрява  густа,
Як  маю  потім  темряву  цю  оцінити,
Може,  професія  моя  не  та?
[b]Викладач  між  іншим,  що  «мріє  заробити»[/b]
Привіт,  колего.  Йдеш  на  крилах  на  роботу,
А  я  бреду.  Та  я  б  за  весь  цей  час
Не  те,  що  на  якусь  тойоту,
На  віллу  б  заробив.  Страждання  біомас.
[b]«Доживемо  до  понеділка»[/b]
А  що  мішає.  Уперед,  друзяко,  
Ти  вивчив  вже  давно  валютні  знаки,
Втішаєшся  не  кликаним  батькам,
Підказуєш,  що  тут,  що  там  …
[b]«Мріє  заробити»[/b]
Воно  б  то  так,  та  ось  шкода  контактів,
Та  й  не  люблю  підписаних  контрактів,
Ось  так  кручусь,  встигаю  все,  що  можу,
І  вже  будиночок  маленький  зводжу.
[b]Студент,  що  дивиться  на  світ  відкритими  очима[/b]
Цікаво  стало.  Тільки  б  не  пішов,
Як  попередники  його  не  раз  робили.
І  що  він  у  роботі  цій  знайшов?!
Та  в  мене  до  навчання  виростають  крила.
[b]Студент  без  бажання  вчитися[/b]
Поклала  мама  двісті  гривен  у  конверт,
ДВВС  ніяк  не  можу  здати,
Йду  на  екзамен  наче  на  концерт,
Цікаво,  як  я  маю  виступати  …
[i]Через  годину,  залишивши  конверт  на  столі  «Доживемо  до  понеділка»[/i]
Отож,  не  знаю  я  нічого,  не  біда,
Ось  тут  моя,  як  кажуть,  панацея,
Це  наче  була  ваша  коляда,
Моя  скінчилась  одіссея  …
[b]Доживемо  до  понеділка[/b]
Подачку  свою,  прошу,  заберіть,
Мені  не  до  душі  така  задачка,
Збирайте  речі  й  на  всі  боки  йдіть,
Це  там  за  стінкою  в  пріоритетах  дачка  …
[b]Митник,  що  вирішує  питання[/b]
Так,  я  до  вас,  бо  служба  в  нас  важка
Не  пропустити  в  Україну  сірячка,
Не  маю  часу,  в  чім  ціна  питання,
Нам  тут  не  час  проводити  змагання  …
[b]Доживемо  до  понеділка[/b]
Бігун  ваш  вже  давно  прибіг,
Собі  в  тіньочку  тихо  ліг,
У  мене  лекція  і  серед    тем
Одна  із  ваших  самих  кращих  схем  …
[b]Голос  з  неба  (якщо  подобається,  «дзвінок  з  неба»)[/b]
Друже,  постав,  та  ну  їх  всіх  в  болото,
Нема  лигатись  з  ними  жодної  охоти,
Якби  я  вірив  хоч  на  одну  соту  …
Який  з  нас  цій  системі  спротив?!
[b]Доживемо  до  понеділка[/b]
Ви  знаєте,  не  маю  я  нічого  проти,
Не  можу  друга  залишити  без  роботи,
[i]Киває  в  сторону  «Хоче  заробити»[/i]
Я  довіряю  іспит  цей  колезі
Живемо  наче  в  гетерогенезі  …
[b]Чиновник  з  потребою  улесливого  наступника[/b]
Ой,  мушу  кадрове  питаннячко  рішити,
Кого  б  мені  тут  поруч  посадити:
І  молодого,  і  розумного,  та  в  міру,
Щоб  не  старався  площу  округлити.
Наверх  щоб  гарна  йшла  про  мене  думка,
Щоб  міг  занести,  взяти  і  відкрити,
Щоб  заготована  була  легенька  гумка,
Бо  дещо  треба  буде  «запилити».
[b]«Хоче  заробити»[/b]
Маю  для  вас  чудову  креатуру,
Таку  як  треба  «лагідну»  натуру,
Всього  за  підпис  ваш  і  коньячок,
У  вас  вже  на  борту  мій  морячок.
[b]Бізнесмен,  що  не  знайшов  працівника[/b]
І  що  мені  тепер  робити,
Самому  все  кидати,  когось  вчити,
Та  ще  й  такого,  щоб  хотів,
А  не  мов  індик  у  мобілку  гелготів  …
Дивись,  стоять  студент  з  викладачем,
І  сперечаються  -  що  за  незвикле  діло?!
Пробачте  друзі,  що  задів  своїм  плечем  
Розмову  вашу  підозрілу.
Шукаю  я  собі  працівника,  та  може  хтось  із  вас  надмір  сердитий?
[b]Доживемо  до  понеділка[/b]
Та  ні,  ось  вам  його  й  моя  рука,
Цікаво  нам,  то  можемо  й  побитись
[i]Жартуючи[/i]
Студент  чудовий,  творчий,  хоч  дивак,
Не  знаю,  як  в  одному  це  змогло  все  поміститись.
[b]Студент,  що  дивиться  на  світ  відкритими  очима[/b]
Не  знаю,  що  й  сказати,
Повезло  комусь  
Такому  у  житті  зустрітись.
Я  раджу  всім,  вивчайте  ремесло,
Щоб  потім  на  життя  спідлоба  не  дивитись  …
*[i]або  історія  з  університетського  життя  
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824154
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2019

Десь жінка близько, чуєш запах, відчайдух

Доля  від  смерті  вберегла,
Та  сталось  так,  забрала  очі,
Відняти  мрії  не  змогла,
Серце  чекає,  чогось  хоче.
Друг  сам  його  якось  знайшов,
Там  теж:  чи  успіх,  чи  безчестя,
І  відлік  часу  вже  пішов,
Ідуть  разом  на  перехрестя.

Мрія  про  танго  у  руках,
Красива  жінка  -  в  небі  птах,
І  сказано  вже  спересердя
Все,  що  було  лише  в  думках.
Сліпий  сказився  за  кермом  -
Так  гнався  за  черговим  сном,
Мрії  зібрав  і  вже  простився,
Та  друг  в  життя  його  вчепився  …

А  далі  що:  вистава,  суд?
Ти  -  прокурор  чи  адвокат?
На  сцені  лицедійства  бруд.
Хто  виграв:  доля  чи  відкат?!
З  поверненням  в  життя,  Сліпий,
Питання:  хто  насправді  бачить?
Хто  серцем    став  німий,  скупий?
Чи  в  кого  воно  все  ще  плаче?!

....

Обох  маленьких  дітлахів  до  серця  пригорнув,
Сліпий  –  не  значить  онімів,  
Сліпий,  то  в  серці  зачерпнув.
І  сенс  з’явився,  долі  вітер  ще  не  вщух,
Десь  жінка  близько,  чуєш  запах,  відчайдух    …

*[i]за  мотивами  чудового  фільму  Мартіна  Бреста  «Запах  жінки»[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2019

Навіть там, де у груди багнети*

Своєю  мовою  вірш  розповісти  до  кінця,
Вірш  про  любов,  той  наглядач  не  розуміє,
Кожен  рядок  –  прикла́д  до  смільчака  лиця.
"Він  ще  говорить,  скоро  оніміє".
Той  наглядач  кричить,  що  мова  їм  не  та,
І  що  слова  ці  –  це  знущання  над  вождями.
А  я  повторюю:  любов,  наче  ріка,
Приходжу  через  мить  знову  до  тями.
Друзі  кричать:  він  так  уб’є  тебе,
Ну  що  з  того,  що  ти  докажеш  свого  вірша?
А  я  у  відповідь:  сміялось  небо  голубе  ...
Сьогодні  вірш  мій  за  все  інше  важливіший.
Упав  і  дивлюся  очима  в  небеса,
Я  мусив  до  кінця  все,  що  в  душі,  сказати,
Безглузда  ця  країна  і  цьому́  нема  кінця,
Моїй  душі  вже  час  до  тебе  відлітати  …
Ну  ось,  ти  поруч,
Ось  твоя  рука,
Ти  знаєш,  як  багато  маю  я  тобі  віддати,
Там  унизу  тече  моя  ріка,
Там  разом  вічність  нам  цілу  ще  простояти  …  
*[i]у  пам'ять  про  розстріляне  «українське  відродження»  [/i]
.........................................
Навіть  там,  де  у  груди  багнети,
Де  зневага  до  всього  людського,
Там  складають  поети  сонети,
Доторкаючись    імені  твого  …
У  шеренгах  німих  арештантів,
Серед  краю  мертвого  чужого,
Теж  буває  доволі  талантів,
Як  потрібно  їм  імені  твого  …
Коли  тупість  людська  і  покора
Марширує  покірно  і  в  ногу,
Хтось  один  виривається  з  хору,
Все  заради  лиш  імені  твого  …
Десь  несуться  в  міжзоряний  простір
Ті,  що  в  пошуках  світу  нового,
І  не  кинеш  у  спини  їм  докір,
Бо  заради  все  імені  твого  …
Ти  одна,  ти  правдива,  ти  грішна,
І  за  ними  ти  плачеш  невтішно,
Ти  не  терпиш  тюремних  оковів,
Ти  минула,  майбутня,  ти  вічна  …
Ти  хоч  жінка,  та  раниш  болюче,
І  буває,  що  зовсім  замучиш,
І  стискаєш  ти  руки  до  крові.
Все  заради  одної  любові  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2019

Трамвай (дуже позитивний діалог у віршах)

[b]Трамвай[/b]
Як  дзвінко  дзеленчу  щодня,
Щоб  дітвора  мене  почула,
Їжджу  рівненько,  а  не  навмання,
І  компанійська  у  мене  натура  …
[b]Електромобіль[/b]
Ой  друже,  дай  тебе  я  обжену,
Така  близька  мені  твоя  природа,
Я  тут  скраєчку  миттю  прошмигну,
Між  вами  я  тут  наче  безбородий
[b]Трамвай[/b]
Давай,  давай,  малий,  не  підкачай,
Радію  успіхам  твоїм  щоденно,
Тут  для    таких  маленьких  поки  рай.
Ти  дуже  молодець,  хоч  і  кумедний.
[b]Персональний  літак[/b]
Гей  ви  внизу,  любителі  повзти,
Над  вами  зверху  за  секунду  пролітаю,
То  скільки  вам  до  мене  ще  рости,
Повзіть,  повзіть,  в  музей  вас  поскладаю.
[b]Трамвай[/b]
Ну  що  з  того,  що  возиш  того  типа,
Єдиний  жарт,  що  знає,  про  безвіз,
З  салону  чути  трохи  храпу,  трохи  скрипу,
Возив  би  вже  ти  краще  кіз.
[b]Старий  запорожець[/b]
Гей,  гей,    друзяки,
Я  тут  з  вами  знову  їду,
Забули  вже  такого,  мабуть,  ви,
Старенький  трохи  тільки  з  виду,
В  душі  новенький  БМВ’и  …
[b]Трамвай[/b]
За  тебе  я  страшенно  радий,  діду,
Це  щастя  бачити  на  вулицях  своє,
Я  вірю,  поки  я  на  пенсію  вже  піду,
Наше  авто  ще  втішить  серденько  моє  …
[b]Електромобіль[/b]
А  чом  би  й  ні,
Таких  як  я  робити  -
Для  українця  наче  вскочити  в  штани.
Та  не  один  майдан  їм  ще  прожити,
Щоб  повтікали  персональні  літуни  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823884
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.02.2019

Вже зачіпає …

На  фото  бачиш  порожнечу,
Когось  нема,  хтось  просто  став  чужий,
Туди  б  я  ще  раз,  а  туди  вертатися  не  хочу,
Знайти  б  таке  авто,  що  так  могло  б  везти.
Не  зачіпає,
Що  вже  з  цим  робити,
Вдягнули  будні  капелюх  і  сірячок,
І  не  дратують  руки  чисті,  але  брудні,
Черговий  окунець  попався  на  гачок.
Не  зачіпає.
Красиві  очі,  та  порожні,
І  ліній  тіла  на  всі  роки  ідеал.
Такі  всі  різні,  а  чомусь  тотожні,
Всі  б’ються  за  великий  п’єдестал.
І  оживають  образи  картинні,
Емоції  без  сорому  нагадують  дитинні,
Із  вальсом  осені  вдихнулись  в  унісон
І  провалились  у  її  ж  багряний  сон.
З  вальсом  зими  так  розкрутились  у  думках,
Що  заметіль  розчистила  весь  шлях,
Вальсом  весни  надихали  любов,
Щоб  ти  цвіла  весною  знову  й  знов.
Вже  зачіпає.
Утечіть  слова.  Про  це  не  можна  вголос  говорити.
Хіба  у  мрій  жнива?  Це  так,  щоб  те  чуже  позлити.
Легка  –  легка,  як  вітер  пронесись,  промчи,  як  хочеш,  то  навколо,
Мене  так  дихати,  як  ти  навчи.  І  я  піду  по  цьому  вогняному  колу  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823821
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019

Людино, ти з якого дива загордилась

Людино,  ти  з  якого  дива  загордилась,
Чому  вважаєш,  що  цей  світ  тобі  покладено  до  ніг,
Забула  стільки  усього́,  що  начебто  любила,
Навіть  собі  подібних  рід  твій  не  беріг.
Як  бачиш  щось  незнане,  незнайоме,
Готова  знищити  від  страху  чи  з  нудьги,
Як  чуєш  навздогін  чиїсь  прокльони,
Не  зачіпає  це  твоєї  самоти.
У  що  ж  тоді  закохана  безмірно,
Окрім  як  в  себе,  де  ж  тоді  твій  храм,
Як  навіть  любиш,  то  якось  позірно,
Вклоняєшся  не  правді,  а  дарам  …
Як  прийде  данко*,  регіт  чи  байдужість,
Такі  тут  не  в  пошані  у  наш  час,
Яка  холодна  неймовірна  чужість
Мов  на  бігу  наздоганяє  нас  …
Людино,  ти  прийшла,  побудеш,  підеш,
Стань  другом  тому  світу  за  вікном.
Як  його  втратиш,  де  себе  подінеш?!
Чи  все  життя  твоє  -  холодний  сон?

*[i]літературний  герой,  що  врятував  людей  за  допомогою  палаючого  серця[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823754
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.02.2019

Хто придумав червоне вино, знався, мабуть, чудово в любові

Хто  придумав  червоне  вино,  знався,  мабуть,  чудово  в  любові,
Не  тому,  що  червоне  воно,  а  тому,  що  поезія  в  слові,
А  тому  що  бокали  в  руках,  мерехтіння  легке  світла  свічки,
І  зближає,  чарує  воно,  і  стають  двоє  наче  одно,
Обійнялись  неначе  смерічки.
Серед  всіх  благородних  напоїв  лиш  йому  поклоняються  двоє,
В  ньому  ніжність,  тепло,  поцілунок,
Плескіт  хвиль,  пасма  гір  візерунок.
Ти  уважно  вдивись  в  цей  бокал,  як  багато  у  ньому  дзеркал  …
Хто  придумав  червоне  вино,  все  ж  не  був  він  щасливий  в  любові,
Втратив  мабуть  її  і  зробив  з  тої  втрати  вино,
Щоб  напитись  до  смерті  такої.
Пив  вино  і  любов  ту  забув,  захопили  щоденні  турботи,
Раз  до  неї  у  гості  прийшов,  так  занесли  круті  повороти.
Два  бокали  і  двоє  очей,  дві  краплини  мов  очі  троянди
Не  ховали  своїх  вже  ночей,    заспівали  свої  серенади.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2019

Прокурор і олігарх (маленька вистава)

[b]Прокурор[/b]
Ти,  мабуть,  думав,  що  ніколи  в  світі
Не  доберусь  до  тебе,  що  б  ти  не  зробив.
Дозволили  мені.  Де  посмішку  подіти?!
Я  повістку  тобі  при  всіх  щойно  вручив.
[b]Олігарх[/b]
Ну  що  воно,  дурне,  радіє,
Я  завтра  ж  полечу  на  край  землі,
Де  вітерець  легенький  віє,
І  тепле  море  обійма  ноги  мої.
[i](замріяно)[/i]
[b]Прокурор[/b]
Та  тут  тих  злочинів  ще  з  дев'яностих  -
Крадіжка,  підкуп,  замах  на  життя,
Я  бачу,  дмухача́  ти  дати  хочеш,
Не  віриш  в  прокурорське  відчуття.
Не  випущу  тебе,  тож  не  старайся,
Я  учепився  мов  хороший  пес,
І  на  суддю  ти  так  не  озирайся.
Суддя  –  це  не  найближче  до  небес  …
[b]Олігарх[/b]
Невже  не  заплачу  якусь  заставу,
З  собою  навіть  маю  той  мільйон,
То  буде  прокурорам  тим  на  каву,
Садочок,  дачку,  задоволений  патрон.
Я  можу  офіційно,  можу  у  конверті,
Бувають  прокурори  дещо  вперті.
Але,  вже,  як  побачили  мільйон,
Їх  вже  від  того  щастя  не  віддерти  …
[b]Прокурор[/b]
Пане  суддя,  мізерна  ця  застава.
Невже  незрозуміло?  Це  вистава.
Уже  стоїть  готовий  літачок,
Клієнта  десь  чекає  острівок.
[b]Суддя[/b]
Ти,  прокуроре,  щось  не  знаєш  права,
В  таких  випадках  це  законна  справа.
Чи  він  колись  погрожував,  чинив  на  слідство  тиск?
Яка  біда,  що  чоловік  у  всьому  бачить  зиск?!
Він  бізнесмен,  його  така  природа,
В  державу  дав  мільйон  і  зустрічай,  свобода.
[i](Пошепки)[/i]
Ще  й  трішки  тут  мені  в  мішечок,
Такий  малесенький  грішечок.
[b]Прокурор[/b]
Що  толку  з  нас,  якщо  ми  чиним  злочин,
Бо  не  караємо  за  злочини  чужі.
Платить  народ  нам.  Як  дивитись  в  очі?!
У  нас  не  очі,  а  суцільні  міражі.
[b]Суддя[/b]
Можливо,  часом  хтось  і  щось  посіє,
В  народі  нашому  цей  звичай  ще  живий,
Як  буду  інший,  чи  зумію
Прожити  легко  в  час  оцей  складний.
[b]Прокурор[/b]
Там  щось  згори  без  мене  порішали,
Феміда  плаче,  я  сумую  і  сміюсь,
Суддю  оцього  вчора  обікрали,
Це  ж  скільки  праці  коштувало  бідному  йому  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823712
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 01.02.2019

Блазень (зовсім маленька вистава у віршах)

[b]Король[/b]
На  ме́ні  все  чудово  так  лежить,
Я  виглядаю  наче  та  картинка,
Слуга  щось  надто  довго  спить,
Живе  собі  немов  ікринка.
[b]Слуга[/b]
Та  ні,  я  вже  давно  стою,
Проводжу  невеликі  підрахунки,
Оце  є  вам,  мені,  а  це  в  казну,
А  це  піде  на  непотрібні  подарунки.
[b]Король[/b]
Ах,  ти  про  ці  зарплати  бідаків,
Ну  сам  згадай,  що  вибори  вже  скоро,
І  треба  чимось  вдовольнити  дурачків,
Бо  вчинять  непокору.
[b]Слуга[/b]
Та  то  ще  так,
А  вчителям  отим  навіщо,
Який  від  них  в  державі  бунт,
Сидять  собі,  читають  книжку,
І  ставлять  пацанів  у  кут.
[b]Король[/b]
О,  бачу  я,  що  ти  стояв  там  часто,
Не  дуже  полюбляєш  вчителів
[b]Слуга[/b]
О  так,  була  одна  горласта,
Казала,  що  я  не  вартую  слів.
[b]Король[/b]
Так,  де  мій  блазень,
Хочу  чути  правду,
Де  мій  артист,
Люблю  його  браваду  …
[b]Блазень[/b]
Я  щойно  повернувся  із  Майдану,
Там  знову  тисячі  невидимих  стоять  …
[b]Король[/b]
Ой  гарно,  гарно,
Місяць  постоять,  а  потім  міцно  сплять.
[b]Блазень[/b]
Приходила  ще  пані  із  косою,
Казала,  що  ви  будете  травою.
[b]Слуга[/b]
Нам  треба  братися  до  справи,
Бо  наші  гроші  їм  не  сплять.
[b]Король[/b]
Де  мій  народ,  щось  мушу  їм  сказати
[b]Слуга[/b]
Йдіть  на  балкон,  вже  текст  іду  писати
[i]Через  годину.  Балкон.[/i]
Король
О,  мій  народ,  нарешті  маєш  владу,  
Що  ненавидить  люто  олігархів,
Готуємось  до  з’їзду  і  параду,
Люблю,  народе,  твій  характер!
[i]Слузі[/i]
Як  втомлює  словесний  бартер,
Ти  вже  замовив  на  Мальдиви  чартер?
[b]Блазень[/b]
І  хто  з  нас  блазень?
Я,  король  чи  цей  народ?
Кричать  ура,  чекають  нагород,
У  найми  по  світах  повиїжджали,
У  себе  вдома  вже  чужими  стали.
А  я  собі  дзеленькаю  у  дзвоник,
Підскакую  мов  молоденький  коник,
Але  ж  ви  робите  навколо  все  те  ж  саме,
Відмінність  в  тім,  що  я  за  це  беру  грошами  …
.......
Навіть  блазень  каже  правду,  хоч  і  жартома,
Інший  скаже  правду,  то  йому  тюрма.
І  чим  ближче  нам  вистава  до  життя  оця,
Тим  гучніше  ловлять  вільних  на  живця.
Тож  не  може  бути  так,  що  ти  нічий,
Олігарх  собі  купив  весь  округ  твій,
Ну  а  ти  з  його  смієшся  жупанця,
І  не  хочеш  цілувати  перстенця?!
Зліва,  справа  вже  кричать:  ату  його,
Він  не  може  осягнуто  все  добро,
Що  нам  зверху  посипає  наш  монарх,
Ну,  не  зовсім  так.  Маленький  олігарх.
Хто  з  нас  шут,  ніяк  не  розберу,
Що  за  чудернацький  вернісаж,
Посмішку  з  лиця  не  раз  зітру
Пишу  сам  собі  "кіно",  "дубляж"  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2019

У тому залі сталось справжнє диво

Послухайте  хоч  мить  мою  любов,
Бо  я  так  більше  вже  ніколи  не  напишу,
Це  лиш  частинка  із  моїх  німих  розмов,
Бо  я  завжди  холодну  чую  тишу.
Не  думайте,  що  я  в  ній  охолов,
Ні,  я  її  вам  трішечки  позичу,
Друг-музикант  у  зал  уже  прийшов,
Я  звуки  мов  дитя  йому  залишу.
Що  ви  чекаєте?    Якийсь  крутий  концерт?
Якого  ще  ніколи  ви  не  чули?
А,  може,  знищите  оте  ущент,
Що  не  відчули?  
Як  друг  зіграв,  той  зал  не  ворухнувсь,
Не  зрозуміли,  може  це  жахливо?
Він  зразу  вибіг,  він  того  не  чув,
Як    в  залі  сталось  справжнє  диво.
Глибоко  що,  все  в  музику  поклав.
Все,  що  людині  близько  і  властиво.
Він  по-своєму  це  все  уявляв,
Ні  подиху,  ні  звуку  не  фальшиво  ...
Як  друг  його  у  парку  наздогнав,
Як  пояснити,  що  насправді  все  чудово?
Він  просто  щиро  обійняв,
Достатньо  було  цього  замість  слова  …
-  Ти  ж  бачиш,  музика  перемогла  твій  слух,
Ти  уявив  її  і  це  красиво,
[i]Там  в  тому  залі  шепіт  навіть  вщух,
Як  ти  сказав  усім,  що  дякуєш  за  диво  …
[/i]
Послухайте  хоч  мить  мою  любов,
Бо  я  так  більше  вже  ніколи  не  напишу,
Немає  в  музики  кордонів  і  оков,
Вона  приходить  навіть  там,  де  чують  тільки  тишу  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2019

Мабуть, тепер потреба тосту

Хто  я  для  тебе?
Може,  вітер?
Як  буду  теплим,  приголубиш.
А  як  зроблюсь  холодним  дуже,
Мене  забудеш.
Чи  погубиш.
Хто  я  для  тебе?
Щось  несхоже
На  те,  що  дні  твої  полонить.
Це  так  незручно,  може  шкодить.
Любити  ти  такого  зможеш?
Хто  я  для  тебе?
Друг  чи  більше?
А  друзям  не  закриєш  двері,
Не  обійдешся  просто  віршем,
Написаним  десь  на  папері.
Із  другом  міцно,  рука  в  руку
Бредеш  по  цьому  горе  –  світі,
І  не  здуваєш  як  пилюку,
І  не  чекаєш  кращі  миті  …
А  якщо  більше,  це  непросто,
Це  так  багато  треба  вміти,
Лишатися  одного  зросту,
І  дарувати  серцем  квіти.
Бути  не  близько,  не  далеко,
Стояти  мовчки,  як  потреба,
Чи  голосно,    коли  відчуєш,
Що  надважливим  є  для  тебе!
Мабуть,  тепер  потреба  тосту.
"Упали",  хоч  "одного  зросту".
Ніколи  рук  не  рознімали.
Тому  і  встали.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823412
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2019

Сова, що любила музику

Ти  так  довго  живеш  в  цьому  місті,
Щось  магічне  у  твоїх  очах,
Знаю  погляди  добрі  і  злісні,
У  очах  бачив  втому  і  страх.
А  у  тебе  не  бачу  нічого,
Наче  дзеркало,  порожньо  в  нім.
Подивилась  б  на  мене  хоч  строго,
Налякала  б  хоч  криком  своїм.
Так,  я  бачу,  ти  вже  надивилась,
На  відтінки  людського  життя,
У  кімнату  ти  наче  схилилась,
Мов  шукаєш  людське  почуття.
Знаю  я,  тут  колись  піаніно
Грало  завжди  в  право́му  кутку,
І,  о  диво,  туди  ти  дивилась,
Не  знаходила  свою  мету.
Уночі  полювала  жорстоко,
А  удень  тут  для  тебе  Шопен,
І  прожила  ти  так  двадцять  років,
Шанувальниця  нот,  муз  і  сцен.
Розігналась  сова  і  у  вікна
Стала  битися  клювом  своїм,
І  була  вона  зовсім  незгідна
Що  зробили  їй  світ  нічиїм.
Що  немає  у  ньому  вже  вальсу  
Ані  «осені»,  ані  «дощу»,
Наче  вирвали  музику  з  часу,
А  вона  каже:  не  відпущу!
-  Я,  звичайно,  така  безсенсовна,
По  ночах  маю  темні  діла,
Моя  тяга  зовсі́м  не  позорна,
Я  себе  у  цих  нотах  знайшла.
[i]От  і  ми  так  життя  пробігаєм,
Десь  почуємо  щось  і  своє,
Але  гострого  клюву  не  маєм,
І  своє  наше  вже  нічиє  …
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823406
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2019

Ще наші дні, ще наші ночі не настали

Ще  наші  дні,  ще  наші  ночі  не  настали.
Ве́снами  кликали.  А  взимку  міцн[b]о[/b]  спали.
Вином  твоїх  очей  ледь-ледь  сп'янілий,
Замислених  алей  думки  вже  білі.

Збираю  з  губ  твоїх  і  брів  зими  цілунки,
У  лицарські  зима  убралась  обладунки,
Не  знала  тільки  з  ким  їй  воювати.
Стояли  двоє.  Обіймались.  Де  ж  їм  стати?!

Зима  зібралася  усіх  повиганяти.
Холодний  сторож  заходився  замітати.
А  помічниці  лавки  морозити.
Бо  годі  вже  на  них  сидіти.

А  ти  у  заметілі  закружляла.
Ту  зиму  наче  подругу  обн[b]я[/b]ла.
Зима  була  така  ображена,  негарна,
А  тут  дивись,  вже  наймиліша  панна  …

Заговорила  вітер  і  морози,
З  стежок  прибрала  свої  білі  коси,
- Як  ти  мене,  подружко,  так  обняла,
У  вічність  я  з  собою  то  забрала.

І  як  на  то  усе  мені  дивитись?
Та  тут  віршами  можна  утопитись.
Кидаю  я  те  кляте  віршування.
Не  потягаюсь  я  з  зимою  в  чаруваннях.

І  просто  буду  на  обох  вас  милуватись.
Мороз  і  вітер  знову  стали  гратись.
Геть  заморозили  і  ніс,  і  руки,  й  щоки.
Грудень  минув.  Вже  січня  тихі  кроки.

Ще  наші  дні,  ще  наші  ночі  не  настали.
Ще  на  снігу  пісні  свої  ми  не  писали.
Щоб  ними  вкрилися  стежки  в  німому  парку.
То  ж  лютий  вніс  малесеньку  поправку.

Морозів  ми  уже  не  помічали.
У  них  свої  сніжні  далекі  справи.
Алеї  всі  сходили,  все  списали.
У  пізній  вечір  дві  гарячі  чашки  кави.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2019

Я власний цілий світ створив з тобою

Я  власний  цілий  світ  створив  з  тобою.
Я  взяв  його  у  тіла  [b]о[/b]бріях  твоїх.
Як  цілував,  була  мені  весною,
Як  обіймав  узимку,  падав  сніг.
Як  обіймав  руками,  тихо-тихо  стало,
І  дуже  радісно,  як  обіймав  віршем,
І  легко  на  душі,  коли  ти  танцювала
З  товаришем  моїм  -  літнім  дощем.
Що  вже  було,  те  душу  зачепило,
Що  буде  ще,  за  плечі  обняло,
Навіть  маленька  мрія  має  крила,
А  тут  мов  бурю  з  моря  принесло  …
[b]Я[/b]  в  тому  світі  навіть  не  володар,
Лиш  автор  рим,  легких,  красивих  схем,
Хоч  дивлюсь  іноді  на  тих,  хто  здався,  згорда,
Малюють  почуттями,  а  не  олівцем.
І  музику  теж  пишуть  не  руками,
Який  з  тих  рук  би  вийшов  музикант,
Бо  музику  складають  від  нестями,
Це  основна  з  усіх  детермінант.
Якщо  б  забрав  тебе  я  з  цього  світу,
Він  опустів  би,  зовсім  став  чужий,
Куди  мені  його  тоді  подіти,
Коли  ти  в  ньому,  він  такий  живий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2019

Сповідь вітру

Ти  проходиш  повз  мене,
Ні,  ти  пробігаєш
У  життя  як  на  сцену
Зі  мною  влітаєш.
Не  буваєш  ти  різн[b]о[/b]ю,
Тільки  собою!
Мені  іноді  боляче
Так  за  тобою.

Ти  жартуєш,
Але  я  
Чомусь  не  сміюсь.
Ти  завжди  обіймаєш
Справжність  чиюсь.

І  мені  не  справжньому
Такою  глибиною
Пишеш  очима:
Люби  такою.

І  мене  не  справжнього
Другом  називаєш.
Навіть  не  киваючи,
Справжнього  не  знаючи.
Часом  проганяєш.
Але  все  прощаєш.
-  Люби  такою.

Я  ж  не  відвертаюся.
Але  опираюся
Тому  звіздарю.
Відбирає,  граючись,
У  вогонь  вкидаючи
Мене.
Навіть  я  горю.
Ну  а  ти,  не  знаючи,
Поглядом  блукаючи,
Дотиком  шукаючи
Заметіль  мою.
Навіть  проганяючи.
А  [b]я[/b]  не  корю.

[i]Вітре,  заважаєш.
Очі  закриваєш.
Ти  ж,  не  розумієш,
Більше  шаленієш,
Граючись,
Вбиваєш
Не  її  одну.
Граючись,
Цілуєш,
Ледь-ледь  обіймаючи,
Навіть,  не  торкаючись,
Граючись,  кохаєш.
А  ти  люби  таку.
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2019

Обіцяю. Повернусь.

- Чи  справжня  ти?  
- А  ти  хіба  не  знаєш?
Чи  ти  в  свої  не  віриш  зовсім  сни?!
Сніговику,  в  серце  тепла  набрав  і  танеш,
Ми  пропустили  настання  весни.
- Зима  тебе  так  гарно  одягала,
Не  шкодувала  срібла  і  тканин,
Я  любувався,  коли  тихо  спала
В  оточенні  берізок  і  калин.
- Ти  танеш.  Плачу.  Другом  став  найближчим.
Стояв  всю  зиму  і  читав  мені  вірші.  
І  навіть  вітер  не  так  сильно  свище,
Коли  слова  твої  торкаються  душі.
- Ти  не  сумуй,  я  ненадовго  піду.
Стану  струмком  і  в  поле  потечу.
Колись  до  тебе  незнайомцем  прийду,
Дощем  на  тебе  з  неба  упаду.
- Я  тут  стоятиму
Ялинкою  стрункою.
Потягну  руки  до  самих  небес.
Чекатиму,  коли  зустрінуся  з  тобою.
І  ти  мене  собою  обіймеш.
- Стояла  вічність  і  його  чекала.
Дивилась  в  вічі  кожному  дощу.
Хоча  б  одна  його  краплинка  впала  …
Ще  ні.  Ще  іншу  довгу  вічність  простою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2019

Така як ти

[i]Така  як  ти,
Мені  до  неї  
Мов  до  небес    омріяних  далеко,
Снігами,  холодом  брести  й  брести,
Дощами,  грозами  блукати,
Таку  як  ти,  
Втрачаючи,  гукати.
Такій  як  ти  мені  ще  сто
Пісень,  віршів  писати,
Мені  ще  стоси  нот
У  вир  життя,  впираючись,  вкладати.
Щоб  ти  помітила,
Такого  я  …
Щоб  я  у  мою  заметіль,
Зумів  з  Такою  сонячною,
Не  боячись,  що  звідусіль
Мене  прийдуть  прогнати,
З  тобою  поруч  із  Такою  стати.
Щоб  знала  ти,  де  тут  
Такого  я  шукати.
Ти  б  не  пройшла,
Ти  б  упізнала  
того,
Що  мабуть  би  й  не  знав:
Ну  що  тобі  Такій  при  зустрічі  сказати  …[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822906
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2019

НА ДНІ або Історія минулого теперішнього (мп)

[b]Дурний  бо  чесний,  бідний,  бо  дурний[/b]
Іду  сьогодні  на  роботу,
Інакше  кажучи,  повзу,
В  працю  закохана  злидота
Давно  вже  перейшла  межу.
Зарплата  мов  в  пенсіонера,
В  кишенях  пальців  скорпіон,
Немов  в  якого  мільйонера
Шукає  золотий  дублон  …
Сміюсь,
Раніше  три  роботи
І  дні,  і  ночі  на  бігу,
А  зараз  кажу  собі  всоте
Жени,  друзяко,  ту  нудьгу  …
[b]Той,  що  живе  мріями[/b]
Вітаю,  друже,  щось    сумуєш,
Дивись,  природа  за  вікном,
Пройтися  б  раєм  між  ялини
Таким  засніженим  селом  …
[b]Хабарник,  що  не  стидається[/b]
Що  невеселі,  обормоти,
Раби  безглуздої  роботи,
Навчив  би  жити  в  ріднім  краю,
Та  часу  знову  я  не  маю.
В  мене  клієнт  і  перспектива,
Удасться,  буде  євро  -  злива,
Буде  нова  машина,  вілла,
Хвилююсь,  шапка  аж  злетіла.
[b]Хабарник,  що  стидається[/b]
Навіщо  ці  дурні  розмови,
Ви  знаєте,  я  цього  не  люблю,
Це  явище  в  нас  тимчасове,
Пальто  я  лиш  дружині  прикуплю.
[b]Керівник  відділу  і  улюбленець  долі[/b]
Так,  що  тут  в  нас,  які  проблеми,
Ану  швиденько  до  роботи
[b]Той,  що  живе  наукою  і  заперечує  мрії[/b]
У  них  завжди  ті  ж  самі  теми,
Вже  б  краще  затесались  в  боти.
А  я  до  вас  в  серйозній  справі
Потрібно  все  переробити  -
Усі  за  рік  минулий  звіти!
Як  ми  могли  таке  вчудити?!
[b]Керівник  відділу  і  улюбленець  долі[/b]
Так,  я  забув,  я  вже  в  відпустці,  
Мене  чекає  вже  машина,
Я  радий  вашій  свіжій  думці,
Та  …  в  мене  молода  дружина.
[b]Директор,  що  хоче  залишитись  на  посаді  вічно[/b]
А  що  тут  за  ранкові  збори,
Профспілка  знов  співає  в  хорі?
Минулий  раз  я  ледь  помітив,
Хористи  в  мене    не  в  фаворі.
[b]Хабарник,  що  не  стидається[/b]
Та  що  ви,  що  ви,
То  наш  дурачок,
А  я  маю  для  вас  чудовий  коньячок.
[i]Бере  директора  попід  руку  і  вони  разом  виходять.[/i]
[b]Перспективний  для  підвищення  працівник[/b]
Я  сподіваюсь,  це  він  не  про  мене,
Я  лиш  секунду,  я  тільки  прийшов
[b]Улесливий  працівник  без  перспектив[/b]
Директор  наш  наче  Нептун  на  небі,
Водою  бризнув.  Дощик  враз  пішов.
[b]Ніякий  працівник[/b]
Ще  цілих  п’ять  годин  сидіти,
Щось  рахувати,  щось  вносити,
Картоплю  маю  я  садити,
А  завтра  рибку  половити  …
[b]Адміністратор  при  вході[/b]
Ну  що  вони  отут  стоять,
Порозбігалися  би  швидше,
Ото  нова  трудяща  рать,
А  в  мене  стигне  борщ  і  крильце  …
[b]Завгосп  з  повадками  енкаведиста[/b]
Я  нині  знову  зроблю  рейд,
Щоб  кавоварки  не  включали,
По  лампочках  також  апгрейд,
А  то  кричать,  що  їм  замало.
Електрика  –  то  дороге,
Не  платите  ж  ви  то  з  кишені,
Воно  ж  таке  усе  благе,
А  хоче  вибитись  у  вчені!
[b]Група  спостерігачів  на  зарплаті[/b]
Дивися,  Мюллер  прискакав,
Таким  як  він  у  нас  роздолля,
Там  щось  не  дав,  там  щось  украв,
І  жодного  тобі  мозоля.
[b]Їдкий  язик[/b]
І  що  з  того,  що  не  сліпі,
Що  не  кроти,  що  вилізли  на  сонце,
Чого  його  такій  кирпі
Ви  не  розбили  донце?!
[b]Група  спостерігачів  на  зарплаті[/b]
Зібралось  стільки  лизунів,
Дивитися  аж  бридко,
Нема  куди  ховати  гнів,
Йдемо  кудись,  бо  видко.
[b]Працівник,  що  полюбляє  випити[/b]
Я  щось  сьогодні  пропустив,  
Вже  мабуть  наливали,
І  цілий  день  я  тости  вчив,
Мене  щоб  цінували.  
А  надаремно  щось  …
[b]Їдкий  язик[/b]
Чому?  Не  переймайся!
Директор  з  брехуном  в  трудах,
Йди  з  ними  позаймайся.
Твоя  порада  дорога,
Вони  тебе  «шанують»,
З  твоєго  часто  язика
Про  себе  правду  чують  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822904
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 27.01.2019

Навеснила мені ти без ліку

Навеснила  мені  ти  без  ліку,
Мов  цвітінню,  радію  м[b]о[/b]розу,
Трішки  змерзлу,    розгублену  зірку
Віддали  скрипалю-віртуозу.
На  сніданок,  а  ще  на  вечерю
Він  їй  пише  свої  серенади,
Там  на  каву  запрошує  ранок,
Там  зірок  не  дощі,  водоспади  …
Навеснила,  і  де  то  подіти,
Розлітається  на  усі  боки,
Може,  цьому  і  варто  радіти,
Має  січень  зі  мною  мороку.
Навеснила,  а  ще  цілий  лютий,
[b]Я[/b]к  йому  мою  весну  відбути,
Десь  ховати  пробуджені  квіти,
Десь  весняні  дощі  ті  подіти.
Прийде  березень  і  не  впізнає,
Того  іншого  з  музики  цвіту,
Правда,  іноді  він  вибачає,
По-своєму  навчає  біліти  …
Навеснила.  І  інших  навчила.
Ми  з  тобою  вже  зовсім  звичайні.
Від  весняного  духу  сп’янілі.
Від  морозу  лиш  трішки  печальні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2019

Чому скучаю за тобою?

Чому  скучаю  за  тобою?
Чому?  Питаюся  себе.
Заповнив  пів  душі  весною
Аж  до  захмарених  небес.
Очам  своїм  не  дав  я  волю
В  твоїх  втопитися  навік,
Відправив  очі  у  нев[b]о[/b]лю
Близький  далекий  чоловік.
Як  обіймав,  то  тільки  ніжно,
[b]Я[/b]к  цілував,  то  лиш  теплом,
Навіть  зима  холодна,  сніжна
Тебе  зігріла    моїм  сном.
Чому  скучаю  за  тобою
В  ці  охололі  срібні  дні?
Здавалося  колись  це  грою.
Гра  залишилась  уві  сні.
Питаю  в  зоряного  неба:
Чому  скучаю  за  тобою?
Шепоче  небо  щось  про  себе,
Не  знає,  що  таке  зі  мною.
Чому  скучаю  за  тобою,
Ховають  у  глибинах  очі.
Посидів  місяць  тут  зі  мною,
Не  скаже,  що  дізнався,  ночі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2019

Людиномір

Придумали  якось  людиномір.
Ну  щоб  поміряти,  якою  є  людина.
По  –  науковому,  не  зазираючи  до  зір,
А  так  по  –  справжньому,  глибинно.
Чи  зберігає  надважливий  спадок,  
Чи  є  місток,  через  який  цей  скарб  внесуть,
Ледь  народився  той  нащадок,  
А  вже  відома  уся  суть.
Отих  хороших  пригортають,
Обійми,  ласка  і  тепло,
А  тих  поганих  проганяють,
Туди  де  крайнощі  і  зло.
І  так  два  міста  збудували,
В  одному  жили  королі,
У  друге  вже  не  заглядали,
Чи  інші  ті  хоча  б  живі.
Хоч  матері  криком  кричали,
Що  та  дитина  золота,
Потвора  та  все  більш  зростала,
Хоч  мала  бути  як  свята.
Роки  минали,  сотні  воєн
Ту  ілюзорність  зруйнували,
Лиш  де-не-де  його  руїни
В  вогні  ненависті  палали.
А  інше  місто  із  "нічого".
Людина  все  ж  колись  почала?
Не  генії,  а  що  їм  з  того?!
Та  геніальність  з  неба  впала.
Художники  і  музиканти,
Де  взялись  ви,  нові  таланти?!
Для  когось  може  недоуки,
Щасливий  світ  зробили  руки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822742
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 25.01.2019

Соло для флейти і мовчазного оркестру (дуже маленька п'єса)

[b]Пан  ледь-ледь  за  тридцять  із  запахом  диму[/b]
Якось  сказав  на  чорне  чорне,
Дістав  у  відповідь  прокльона,
На  біле  біле  без  вказівки,
Тепер  чекаю  перевірки.  
Грозились  вигнати  з  роботи,
Але  це  вже  мабуть  усоте.  
[b]Флейтист  у  парку[/b]
Безглузді  будні,
Люди  мов  примари.
[b]Жінка,  що  не  боїться  щирості[/b]
Ти  знаєш,  теж  маю  проблему,
Чи,  мовлячи  яскравіше,  дилему,
Я  з  почуттів  своїх  букет  подарувала,
Над  ними  тупість  довго  глузувала.
[b]Пан  «Рожеві  щічки»[/b]
Розслабтесь.  Що  там?  Що  морочитись  без  толку?
Тратити  час  на  будь-які  проблеми.
Завжди  знайдуть  болючу  голку,
Шукайте  найпростіші  схеми.
Якщо  горить,  то  хай  палає,
Як  нетерплячий,  то  хай  пропадає,
А  там  кричить  хтось:  поможіть,
Себе  найперше  бережіть.
[b]Пан,  що  робить  вигляд,  що  думає[/b]
Дивився  вчора  я  новини,
Мені  розкажуть  щохвилинно,
Що  я  і  де  маю  робити,
Що  ненавидіти,  любити  …
Я  тут  сиджу  тихенько  знизу,
Сховав  у  шалика  мармизу.
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Так,  так,  усе  нам  вчасно  скажуть,
Горластих  тут  розвелось  море,
Вони  вперід  нам  йти  мішають,
Через  отих  горластих  горе.
[b]Пан  ледь-ледь  за  тридцять  із  запахом  диму[/b]
Давайте  з  вами  поговорим,
Я  наведу  вам  аргументи
[b]Пан,  що  робить  вигляд,  що  думає[/b]
Не  трачу  час  на  демагогів,
І  на  безглузді  сентименти
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Ми  знову  пам’ятник  відкрили,
Крильцята  звернені  у  небо,
А  тут  якісь  ворожі  сили,
Нам  про  якісь  земні  потреби.
[b]Пан  ледь-ледь  за  тридцять  із  запахом  диму[/b]
Насправді,  так  як  є  і  було,
І  не  змінилося  нічого,
Все,  що  ви  тут  побудували,
Не  варте  таляра  старого.
Це  без  фундаменту  споруда,
Вона  завалиться  їй  –  богу  …
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Женіть  його  подалі,  люди,
Він  мов  змія  кусає  справу,
Наше  прийдешнє  -  справжнє  чудо,
Збудуємо  айті  -  державу  …
[i]Будівля  валиться.  Гуркіт.  Крики.[/i]
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Де  той,  що  мріяв  завалити,
Знести,  убити  нашу  мрію,
В  тюрму    негайно  посадити,
Бо  він  підтримував  расію  …
[b]Пан  ледь-ледь  за  тридцять  із  запахом  диму[/b]
Як  ви  її  побудували,
То  так  вона  і  простояла.
Щоб  пташка  в  небесах  літала,
Потрібно,  щоб  хоч  крила  мала.
[b]Флейтист  у  парку[/b]
Як  вона  впала,
Ні,  як  вона  упала?!
То  ледь  стояла,
Мов  яка  примара,
Тепер  у  спогадах
Палацом  стала.
[b]Пан,  що  робить  вигляд,  що  думає[/b]
Ти  з  нами  разом  не  сумуєш,
Тоді  підозри  очевидні,
Ночами  злочини  плануєш,
А  вдень  вправляєшся  в  трутизні.
[b]Жінка,  що  не  боїться  щирості[/b]
Він  був  зі  мною  поряд  завжди,
Не  міг  нічого  він  зробити,
Одна  людина,  та  й  насправді
Не  в  змозі  того  завалити.
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Ой,  вибачте,  
Змінилась  установка
[b]Новий  персонаж  з  чудовим  знанням  англійської[/b]
Насправді  попередник  в  всьому  винен,
Давайте  будувати  новий  замок,
Ось  тут  ледь-ледь  поправте  стіни.
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Уже  біжу,  хапаю  фарби,
Які  бажаєте  відтінки.
Які  нові  пріоритети
У  дочки  вашої  і  жінки  …
[b]Жінка,  що  не  боїться  щирості[/b]
Бридкі  ви,
Як  тут  з  вами  жити,
Ви  ж  будете  віки  служити
І  не  помітите  ні  разу,
Кумедність  псевдо  -  епатажу.
[b]Пан  ледь-ледь  за  тридцять  із  запахом  диму[/b]
А  он  і  славний  попередник,
Не  розкидаються  талантом,
Тепер  він,  правда,  посередник,
Та  залишився  мажорантом  …
Із  віллою,  з  чудовим  садом,
Пихтять  нові  автомобілі,
Як  керував  колись  парадом,
Згадає  часом  на  дозвіллі  …
[b]Флейтист  у  парку[/b]
Складаю  ноти,
Музики  не  чую,
Не  люди,  боти,
Піду  помандрую  …
[i]Той  хто  є  самим  собою  сідає  на  лавці  поруч  з  жінкою,  що  не  боїться  щирості  …[/i]
[b]Флейтист  у  парку[/b]
Нарешті  перша  нота  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822724
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.01.2019

Я несправжній. Я з паперу*

Я  несправжній,
Трішки  подертий,
Я  з  паперу
У  догоду  диваку  -    білетеру.
Взяв  я  клаптик  паперу,
Ось  тут  в  себе,  де  серце.
Поділю́  між  близькими,
Серце  ж  це,  а  не  скельце.

Як  взяв  малесенький  кусочок,
Складу  з  дрібниць  рядочок,
Ось  тут  великі  поскладаю,
Перед  очима  ціле  серце  маю  …

Тут  пан  сірник  ввірвався  у  кімнату,
Мов  кинув  у  моє  життя  гранату,
Згоріло  десь  з  усіх  дві  п'ятих,
І  мушу  я  оці  дрібні  ще  більше  рвати  …

Я  просто  зроблений  з  паперу,
Я  не  людина,  я  не  маю  серця,
Мій  лівий  бік  уже  ніякий,
Він  об  підлогу  майже  стерся.
Та  хто  б  не  жив  на  цьому  світі,
З  паперу  він,  з  води  чи  глини,
Він  хоче  щось  вчинити  світле,
Щоб  стати  ближче  до  людини.

Чому  ж  тоді  оця  людина,
Така  байдужа,  негостинна,
Вдає,  що  над  усім  вельможа,
Сама  ж  на  себе  геть  не  схожа.

*  або  [i]сповідь  паперового  кораблика
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2019

Сила крил (зовсім маленька п'єса у віршах)

[b]Ворон[/b]
Я  ворон.  А  ви  думали,  я  хто?
Господар  крил  моїх
Мені  звелів  летіти.
[b]Господар  крил[/b]
Лети  на  північ,  я  крізь  твої  очі
Ту  чорну  заметіль  там  у  снігах  впізнаю.
Не  білу.  Біла  –  то  зима.  Ти  знаєш.
А  чорну.  Це  коли  людина  зла  бажає.
[b]Ворон[/b]
Лечу  уже.  Внизу  війна,  жорстокість.
Мене  побачили,  стріляли  в  мої  крила.
Повз  мене  кулі  пролітали  збоку.
Та  врятувала  вітру  сила.
[b]Чорна  заметіль[/b]
Тебе  я  вже  давно  чекаю.  Господар  твій  –  то  ворог  мій.
Загибелі  мені  бажає.
Та  він  на  цій  землі  чужий.
Навіть  коли  я  тут  загину,
Отам  кричатимуть  внизу,
Що  я  у  собі  мала  силу,
Назад  покличуть,  приповзу  …
[b]Біла  заметіль[/b]
Ти  брешеш.  Не  на  те  людина,
Щоб  сіяти  твоє  зерно,
Ти  маску  на  лице  вчепила,
І  п’єш  з  землі  чорне  вино.
Вогняний  з  неї  тягнеш  подих,
Надовго  вже  не  старчить  сил,
Отруюєш  і  землю,  й  воду,
І  ті  внизу  БОЯТЬСЯ  крил.
[b]Ворон[/b]
Дивлюсь  униз,  але  не  бачу
Твоєї  влади,  біла  щедра  панно,
Я  на  польоти  сили  усі  трачу,
Ти  справді  є,  ти  справді  дуже  гарна?
У  тобі  чорна  заметіль,
Сховалась,  причаїлась  і  чатує,
На  тебе  навела  чарівний  хміль,
І  чорним  тим  напоєм  розкошує  …
[b]Господар  крил[/b]
Кидай,  мій  вороне,  у  сніг  жовте  зерно,
Що  я  тобі  під  крилами  насипав,
Його  відчує  голубих  небес  вино.
На  землю  дощ  незвичний  раптом  випав  …
[i]Вже  сніг  зійшов,
Пшеничне  поле  золотом  цвіте,
Над  полем  небо  голубе,
Добром  врожай  у  світ  ввійшов,
Чорноту  ворон  не  знайшов.
Летить  назад,  враз  відчуває,
Що  щось  із  крил  своїх  скидає.
Поглянув  вниз.    То  чорна  пані
Стоїть  в  ранковому  тумані.
Вже  на  його  рідній  землі,
Творить  діла  свої.[/i]
[b]Ворон[/b]
Як  сталось  так,
Скажи,  мій  пане?!
Приніс  у  рідну  землю  страх,
І  торжество  обману.
[b]Володар  крил[/b]
Ти  думав,  що  усе  лиш    чорне
Насправді  чорне  у  душі?
О,  ні,  забудь,  криваві  жорна
Врізаються  у  цвіт  землі  …
[b]Ворон[/b]
То  що  робити,  я  не  знаю,
Як  зупинити  цю  орду?
[b]Володар  крил[/b]
А  ти  забув.  Як  ти  літаєш,
Вона  вмирає  від  страху  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822595
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.01.2019

Я тут сиджу, я тут її чекаю*

Я  тут  сиджу,  я  тут  її  чекаю,
І  що  з  того,  що  я  самотній  пес.
У  ночі  темні  наче  той  вовчисько  підвиваю,
Влаштовую  нічним  бродягам  стрес.
І  що  з  того,  що  я  такий  страшнючий,
Пройшов  крізь  зграї,  крізь  ненависть  злу,
Що  тут  навколо  до  таких,  як  я,  витає,
Зберіг  я  відданість  добру.
Учора  те  мале  худе  створіння
До  мене  підійшло  і  обняло,
І  здивувались  всі,  навіть  листок  осінній,
Мені  аж  лапи  відняло.
Тепер  сиджу,  хай  що  мене  чекає,
Обуренню  товпи  немає  меж,
Побачити  те  видиво  бажаю,
Від  мене  мрію  вже  не  відбереш.
Прийшла,  схилилась,
Щось  має  у  жмені,
Щось  ще  зі  школи,  мабуть,  зберегла,
А  їй  кричать:  кому  ти  це,  химері,
І  де  ти  це  чудовисько  знайшла?!
Провів  її  додому,  не  підходжу,
Ще  налякаю  тих,  що  у  дворі,
Я  тут  неподалік  поброджу,
А  вранці  знов  чекатиму  її.

*  [i]або  повість  самотнього  собаки[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822515
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2019

Подорожній (коротенька п'єса у віршах)

[b]Подорожній[/b]
Ну  як  мене  сюди  занесло,
Тут  ані  вогника,  тут  лиш  дерев  скрипіння,
Вважав,  що  шлях  такий  я  довгий  стерплю,
Вдивляючись  в  небес  склепіння.
Чаклун  сказав,  що  сенс  у  всьому
Знайду  у  лісі  я  старому,
Відтінки  долі  створять  пари,
Щоб  я  зміг  бачити  у  всьому
Сутність  важливу,  а  не  чари  …
[b]Жінка  у  білому[/b]
Привіт.  Що  сам  один  у  лісі?
І  не  лякаєшся  нічого,
Сюди,  до  мене  повернися.
Я  у  дуплі  цьому  старому.
[b]Подорожній[/b]
О,  панно,  вас  я  не  помітив.
Хоч  обіцяв  не  дивуватись,
Та  як  вдалося  вам  сховатись
У  чудернацьку  цю  будову.
[b]Жінка  в  білому[/b]  [i](виходячи)[/i].
Я  просто  щось  в  дуба  питала.
Хто  як  не  він,  проживши  стільки  років,
Мені  б  назвав  найважливішу  річ  в  житті.
І  відповідь  свою  я  упізнала,
Коли  його  очима  в  час  пірнула  в  забутті.
[b]Подорожній[/b]
І  що  це?  Може  б  ви  мені  назвали?
[b]Жінка  в  білому[/b]
Я  це  несу  в  своїй  руці?
Обіймаючи,  щезає  …
[b]Жінка  в  червоному[/b]
Ти  наче  загубив  щось  чи  не  так?
І  у  очах  твоїх  якийсь  неспокій,  смуток.
Ти  так  неначе  перший  раз  у  небі  птах,
Волієш  знову  у  земний  закуток?
[b]Подорожній[/b]
Я  відповідь  від  неї  не  дістав
[b]Жінка  в  червоному[/b]
Бо  може  ти  її  і  не  чекав.
Дивись,  яке  чудове  в  мене  плаття.
Таку  як  я  ти  б  вічність  обіймав.
Я  наче  райдуга,  емоцій  я  багаття
Мене  б  за  руку  упіймав?
[b]Подорожній[/b][i]  (стараючись  взяти  за  руку)[/i]
Ах  так,  я  наче  вже  тебе  дістав,
Я  так  неначе  доторкнувся,
Тебе  направду  тут  нема.  
Тоді  кому  ж  я  посміхнувся.
[b]Жінка  в  червоному[/b]
Бо  ти  правий,  бо  я  як  мрія
Приходжу  вдень,  у  темні  ночі,
Чим  ближче  я,  то  більш  щезаю,
Бо  серце  щось  нове  вже  хоче.
А  ось  і  зараз  я  прощаюсь.
Була  я  голосна.  Тепер  шепочу.
[b]Жінка  у  чорному,  під  яким  ховається  біле[/b]
Я  чула  голоси,  чи  добрі,  чи  погані,
Блукаю  тут,  не  знаючи  дороги,
На  допомогу  кликати  тут  марно,
Втомились  зовсім  ноги.
[b]Подорожній[/b]
То  мабуть  ви  тут  так,  як  я,
Шукаєте  відтінки  і  відлуння.
[b]Жінка  у  чорному,  під  яким  ховається  біле[/b]
Та  ні.  Я  просто  ходжу  навмання.
Двоїсте  все,  навіть  моє  ім’я.
[b]Подорожній[/b]
Не  знаю  я,  як  ваш  наряд  я  маю  зрозуміти,
Під  чорним  бачу  чисто  біле  я.
Почати  ненавидіти,  щоб  потім  полюбити,
Чи  в  цьому  роль  моя.
[b]Жінка  у  чорному,  під  яким  ховається  біле[/b]
А  може  вчитися  дивитися  крізь  чорне,
Дивись,  вже  скоро  ранок,  вже  біліє  неба  край,
Минула  ніч,  тепер  світанок.
Прощай.
[b]Дошка  для  шахів[/b]
Я  наче  добрий  співбесідник.
У  цей  не  кликаний  ранковий  час.
Ось  стіл,  ось  крісла,  ось  годинник.
Зіграємо  один-єдиний  раз.
[b]Подорожній[/b]
Та  я  б  не  проти.
Хто  якими  грає.  І  з  ким  я  гратиму.
Не  двоє  нас.
[b]Дошка  для  шахів[/b]
Якщо  вас  двоє,  хтось  програє.
І  прийде  сумувати  час.
То  може  і  не  варт  боятись  суму,
Боятись  втрат,  своїх  невдач.
Цього  шкодуєш  лиш  лихому.
А  доброму  віддав?  То  нащо  плач.
[i]щезає[/i]
[b]Келих  з  вином[/b]
Давай  з  тобою  друже  аж  до  дна
За  ніжність,  що  пішла  сама,
Жагучість,  не  ображена  тобою,
Стала  щасливою,  та  не  чужою.
[b]Білий  аркуш  паперу[/b]
І  не  шкодуй  гарячих  слів.
Ти  був  сердитим  чи  смішним?
У  ліс  думок  своїх  забрів,
І  ким  ти  став?  О,  ні.  Не  тим  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2019

Розриваючи ночі

Знову  стукіт  коліс,
І  розмови  ваг[b]о[/b]нів,
І  сигнали  на  біс,
Світлофори  червоні  …
І  сюжети  нічні,
І  ранкові  привіти,
Миготять  у  вікні
Міст  і  селищ  кульбіти.
З  того  боку  є  ти,
І  велика  столиця,
Та  столична  хода
Мені  іноді  сниться.
З  цього  боку  є  я
Верхня  полка.  Не  спиться.
Уночі  не  сидиться,
Хитка  колія  …
І  та  інша  далека
Не  зовсім  столиця,
Яку  іноді  так  я  б  назвав
Для  годиться.

Скільки  всього  
Написано  в  цьому  вагоні,
Передумано,
Дивлячись  в  дня  мерехтіння,
Ми  так  рідко  все  робимо,
Що  фантазуємо,
І  картаєм  себе  за  невміння  …
Але  там  десь  
В  далекому  тихому  місці,
Вже  запалено  свічку,
В  бокали  налито  вина,
[b]Я[/b]  тебе  зустрічаю,  
Не  бачились  сто  років,  двісті,
І  старих  наших  мрій  ожива  глибина  …
Бо  прийшло  розуміння,  що  кожна  хвилина
Не  якась  там  невдаха,  
Що  прийшла  і  пішла,
Бо  прийшло  розуміння,  що  кожна  людина
В  іншій  щось  залишила,  що  не  має  кінця  …
І  не  треба  жаліти
Ті  втрачені  миті,
Бо  вони  такі  ж  вічні,
Як  і  наші  думки,
І  коли  стане  серце  за  ними  боліти,
Треба  їх  наче  взяти
За  обидві  руки  …
І  покласти  на  плечі,
Закриваючи  очі,
Полетіти  далеко,
Розриваючи  ночі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2019

Зовсім не романтична казка

Ну  як  тобі  руїни  мого  замку,
Суворі  вирази  облич  на  вицвілих  портретах,
Десь  ззовні  мерехтить  життя  нового  ранку,
Кудись  помчало  все  у  дорогих  каретах  …
Он  там  палац  у  тисячах  вогнів,
Його  господар  вчора  викликав  мій  гнів,
Я  за  годину  з  ним  зустрінусь  тут  у  парку,
А  зараз,  друже  привиде,  налий  мені  ще  чарку  …
Бо  зараз  ми  з  тобою  лиш  одні,
Рука  моя  до  бою  дуже  вправна,
І  я  не  раз  в  своєму  сні
Карав  гординю  того  пана.
Але,  чи  зроблю  завтра  це  ...  не  знаю.
І  все  через  ті  очі,  що  мене  благали  вслід.
Ти  знаєш,  я  нічого  не  прощаю,
Та  як  таким  очам  відмовити  мені  …
Дуель  почалась  саме  в  ту  хвилину,
Коли  сп’янілий  граф  про  себе  зрозумів,
Що  він  не  має  права  вбити  цю  людину,
Навіть  коли  б  весь  помстою  горів  …
І  вибивши  рапіру  з  рук  гульвіси,
Якому  так  на  світі  повезло,
Вклонився  граф  у  бік  тьмяного  лісу,
Звідки  хтось  мчав,  про  щось  молив  його  …
Колись  в  дитинстві
Було  зовсім  інше,
Позбавлене  приниження  життя,
У  ньому  ти  була  найкрасивіша,
Завжди  у  пам’яті  лиш  посмішка  твоя  …
….
Коли  чужий  хтось  увірвався  в  рідну  землю,
Ніхто  як  граф  той  більше  не  радів,
Вже  встигла  зброя  стати  нічиєю,
Та  він  її  мов  рідну  знову  вдів  …
Але  вела  його  завжди  вона,
Замість  зірок  у  темряві  світила,
Життя  як  мрію  вправно  берегла,
Що  з  того,  що  ніколи  не  любила  …
….
Були  часи,  що  не  шукали  броду,
І  плазуванню  не  прийшов  ще  час,
І  билась  гордість  за  свободу,
Народ  наш  не  прощав  образ  ….

*  на  фото  одна  з  ілюстрацій  до  роману  Теофіля  Готьє  "Капітан  Фракасс"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2019

Шо варте вічності …

У  ворона  життя  –  слідами  вовчими  блукати,
І  залишки  від  трапези  чекати,
Стиснувши  серце,  іноді  крізь  біль,
Що  лізе  в  нього  звідусіль.
Бездушність  вовка,  вовча  невблаганність  -
Для  ворона  завжди  немов  у  перший  раз,
Говорить  він  собі:  я  поруч  тут  востаннє,
Та  голод  невблаганний  у  зимовий  час  …
Вже  третій  день  ідуть  вони  по  сліду,
У  оленя  було  достатньо  сил
На  цю  неправедну  торсиду,
Але  ж  нема  у  нього  крил  …
Він  обертається  і  дивиться  у  небо,
Кричить  до  ворона:  поклич  моїх  братів,
Але  хіба  у  ворона  голодного  потреба,
Щоб  той  здолати  свого  ворога  зумів?!
Кричить:  о,  вороне,  ти  ж  любиш  небо,  
Ти  любиш  волю  й  це  стрімке  життя,
Так  само  як  і  я,  мені  добігти  до  вершини  треба,
Щоб  вижила  внизу  моя  сім’я!
Вовки  повернуться  і  всі  тоді  загинуть,  
Це  важливіше  за  моє  життя,
Для  ворона,  що  з  того  мого  згину,
Що  варте  ось  таке  вороняче  буття?!
Ну  де  ви  там  знайшли  в  ворона  серце?!
У  цього  пугала  маленьких  дітлахів,
Але  ж  знайшли  крізь  вкрите  льодом  скельце
Стають  реальністю  небачені  байки.
Покликав  ворон  молодих  оленів,
Неначе  сотнями  списів  помчали  уперед,
І  олень  ворога  у  прірву  скинув,
Ось  це  і  був  омріяний  дует.
Ворон  злетів  униз.
Болять  старечі  крила.
Дивився  на  замерзлий  силует.
Лавина  і  його  внизу  накрила.
Пробачте  за  важкий  сюжет.
Які  в  нас  сили,  як  усе  заради  чогось.
Що  варте  вічності.
Вам  розповів  історію  гірський  німий  хребет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822244
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.01.2019

І мав ти честь, що рідний хтось почув

Старий  актор  дививсь  у  зал,
Йому  здавалось,  так  ніколи  не  дивився,  
Дивився  в  очі  наче  в  сто  дзеркал,
Ледь  –  ледь  до  залу  нахилився  …
Почув  як  дихає  глядач  у  першому  ряді,
Він  щойно  репліку  сказав:  «у  світі  запанує  тиша»,
Він,  як  завжди,  шукав  її  в  собі,
Раптово  сцена  стала  яскравіша  …
Він  вже  давно  про  себе  зрозумів,  
Що  грає  роль  разом  із  глядачами,
Нічого  б  на  цій  сцені  не  зумів
З  порожніми  безглуздими  рядами.
О  ні,  квитки  б  продались  як  завжди,
Світились  пані  найдорожчими  вбраннями,
І  слідкували  б  кожним  поворотом  голови
Як  хтось  прийшов,  з  якими  перстенцями  …
Але  у  зал  прийшли  сьогодні  ті,
Для  кого  кожен  жест  без  права  на  брехливість,
Такі  не  аплодують  пустоті,
І  відчувають  удавання  слабосилість  …
Буває  інше,  але  тут  актор,
Який  грає  життя,  а  не  за  гріш  повинність,
І  не  попросиш  про  повтор,
Єдиний  раз  така  акторська  милість  …
Сьогодні  це  як  в  перший  чи  останній  раз,
Це  як  зробити  крок  зі  сцени  в  вічність,
І  виставити  душу  напоказ,
Це  вже  не  гра,  це  вже  якась  магічність  …
….
І  зовсім  не  про  сцену  цей  сюжет,
Це  швидше  про  розмову  між  чужими,
Заповнений  безглуздям  Інтернет,
І  іноді  безглузді  власні  рими.

Близькі  не  розкидаються  словами,
Далекі  не  шкодують  величавих  слів,
Близькі  не  розлітаються  світами,
В  далеких  поспіхом  усе,  напів  …

А  скажеш  щось,  що  є  найважливіше,
Буває  зовсім  непривабливо,  без  рим,
І  не  буває  в  світі  красивіше
Тепла  магічних  і  морозних  зим  …

А  скажеш  так,  щоб  всі  тебе  почули,
Хто  вміння  чути  десь  в  дорозі  не  забув,
І  руку  подало  твоє  минуле,
І  мав  ти  честь,  що  рідний  хтось  почув.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822127
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.01.2019

У всьому «надто» видно ти була

Ти  нею  кинула  мов  каменем  в  стіну,
Але  така  об  мур  не  розіб'ється,
Хоч  розірвала  ти  струну,
Душа  без  неї  обійдеться.
Її  ти  залишила  під  дощем,
Саму,  одну,  жбурнувши  у  кущі  плащем,
Її  накрила.  Чим?
Віршем.
…
На  вулицях  її  ти  обминала,
Немов  би  то  якась  невидима  примара,
Вона  ж  на  тебе  так  чекала,
А  ти  її  образивши,  втікала  …
Хотіла  подругою,  мабуть,  стати,
Та  до  вершин  тих  мабуть  не  зросла,
Надто  смілива  чи  крива,
У  всьому  «надто»  видно  ти  була.
Тому  пішла.
Дивися,  світло  стало.
І  дощ  закінчився  давно.
І  руки  тебе  обіймали,  мов  в  італійському  кіно.
І  завжди  день,  немає  ночі.
І  спати  зовсім  ти  не  хочеш.
Цей  вічний  день.  Збулася  мрія
Лиш  трішки  італійського  похмілля.
Бо  без  дощу,  зірок  на  небі,
І  без  обридливих  пісень,
Чомусь  з’явилась  в  них  потреба,
І  ніч  не  ніч,  і  день  не  день  …
Фантазії.  Усе  чудово.
Крутилось  в  вирі  огрубіле  слово.
Комусь  потрібно  це  усе?
А  комусь  ні.  Пусте  …

.....

Дві  протилежності,
А  ти  свою  вже  знаєш?
Бредеш  бездумно  кудись  до  мети.
І  думаєш,  що  її  обираєш.
Чи  та,  що  сміється  з-за  твоєї  спини  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822008
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.01.2019

Ми лиш здаємось звичайними зовсім

Може,  ти  човен  мій,
Може,  загибель,
Хвилі  навколо  мов  велети  –  скелі,
Інші  кричать:  не  чекай,  швидше  стрибни,
З  неба  зловіще  зірки  мов  зі  стелі.
То  вони  близько,  то  зовсім  далеко,
Руку  простягнеш,  дістанеш  з  постелі,
Але  чому  ти  така  тьмяна,  зірко  …
- Човне,  мій  човне,  ти  так  розхитався,
Що  я  стрибати  не  мала  вже  сили,  
Може,  ти  бурі  у  вірності  клявся,
Зовсім  намокли  уже  мої  крила  …
- Я  не  тому  так  на  хвилях  хитався,
Щоб  ти  у  море  кудись  не  поплила,
Я  так  човна  припідняти  старався,
Щоб  ти  із  нього  у  небо  злетіла  …
Хвиля  на  них  із  дощем  налетіла,
Хвиля  їх  зовсім  від  неба  закрила,
Ти  закричала:  я  не  полетіла,
Човне,  тебе  я  такого  любила  …
Що  таке  човен?  Дерева  та  гілки,
Що  з  них  коробку  округлу  зробили,
Та  не  чекав  він  такого  від  жінки,
Виросли  в  нього  із  дерева  крила  …
Ми  всі  здаємось  звичайними  зовсім,
Місця  для  казки  немає  у  світі,
Іноді  казка  сама  нас  попросить,
Будьте  дорослі  хоч  трошки  як  діти  …  
Піднято  парус.
І  човен  між  хвилі
Гордо  пливе,  оминаючи  скелі.
Хтось  скаже  просто  льняна  парусина,
А  хтось  малює  дівча  на  папері  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2019

Не відпускайте тих, у кого руки дихають теплом

Не  відпускайте  тих,  у  кого  руки  дихають  теплом,
У  кого  погляд  зачаровує  магічно,
Зима  влаштовує  концерти  за  вікном,
Втішається  своїм  холодним  січнем  …
Не  відпускайте  тих,  хто  щирістю  для  вас  писав
Цілі  романи  під  акорди  заметілі,
А  січень  танути  враз  на  очах  почав,
І  його  крила  стали  сірі  -  сірі  …
Не  відпускайте  тих,  хто  так  беріг  слова,
У  кого  ці  слова  такі  правдиві,
Від  сум’яття  крутилась  голова,
В  душевній  бурі  ця  минула  лиш  на  розігріві  …
Бо  як  почалась  буря  справжня  ця,
Сховалися  січневі  заметілі,
І  холодом  наповнились  серця,
Думкам  так  тісно  стало  у  людському  тілі  …
Тож  вирвались  далеко  за  вікно,
У  парку  свої  вальси  завертіли,
Схотіли  повернутись,  а  тут  скло,
Вони  розбити  скло  то  не  посміли  …

І  залишились  там,  
А  з  часом  оніміли.
Не  відпускайте  тих,  хто  дихає  теплом.
І  стали  крила  білі  -  білі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2019

Я не можу грати твою музику

Я  не  можу  грати  твою  музику,
Бо  ця  музика  не  моя,
Я  не  можу  читати  твої  вірші,
Бо  вони  просто  не  мої.
Ні,  я  не  хочу  сказати,  що  вони  у  чомусь  погані,
Просто  вони  цьому  іншому  я  просто  непарні  …
І  наче  чудово  ти  граєш  і  все  дуже  вірно  у  тебе,
Але  ти  у  цьому  літаєш,  а  я  утікаю  у  цьому  від  себе  …
Бо  чудові  твої  «рими»,
Я  так  мабуть  і  не  напишу,
Вони  бувають  добрими  й  злими,
А  я  люблю  «тишу»  …
Тут  так  шумно,  де  ти  веселишся,
Я  ж  люблю  гармонію  звуків,
І  не  такою  ти  мені  снишся,
І  не  так  обіймають  руки  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2019

Вона і він*

Вона  десь  в  небесах  його  шукала,
А  він  у  покарання  в  світ  її  пропав,
Людського  болю  серце  ще  не  знало,
І  що  таке  любити  теж  не  знав  …
Такий  собі  помірно  емоційний,
Байдужістю  байдужість  проводжав,
І  раптом  став  незвикло  рідний  …
І  раптом  тим  самим  звичайним  став  …

Звичайність  в  незвичайність  обернулась,
Причина,  як  завжди,  жіночою  була,
Вона  його  замерзлості  торкнулась,
Ви  їй  дали  те,  що  хотіла,  небеса  …
Все,  що  не  зло,  це  він  усім  пробачить,
Навчився  вартісне  підносити  на  трон,
Крізь  неї  все  небачене  побачить,
І  знає,  що  вона  уже  не  сон  …

Вона  стала  звичайним  незвичайним
У  тому  світі,  де  його  тепло,
І  вимушене  те  прощання  
У  них  його  не  відняло́.
Вона  ж  шукає  шлях  кудись  туди  до  нього,
Ховає  посмішку  незгасну  не  свою.
Ви  не  судіть  її  за  одержимість  строго,
She  is  searching  for  you  ….**

*  [i]навздогін  за  однією  з  казок  сучасності[/i]
**  [i]остання  фраза  англійською  як  підказка[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2019

Найбільша крадіжка

У  злодія  теж  є  у  чомусь  початок,
Якась  філософія,  навіть  мета.
Звичайно,  злодійство  умить  не  пізнати,
І  навіть  з  собою  іде  боротьба  …
Буває,  безкарно  удасться  украсти  
Прикрасу  якусь,  може  навіть  книжки,
При  цьому  це  все  не  назавжди  упасти,
Бувають  назад  з  того  світу  дірки  …
Також  навіть  вкравши  крутезну  машину,
Це  часто  іще  не  останній  рубіж,
Але  коли  грубо  образиш  дитину,
Тобі  не  поможе  ні  камінь,  ні  гріш  …
Якщо  у  людину,  в  добро  вкрадеш  віру,
Розтопчеш  в  болото  збудований  світ,
Обманиш  чиюсь  найщирішу  довіру,
Назад  вже  не  буде  для  тебе  воріт  …
Крадіжку  таку  вже  нічим  не  поправиш,
В  душі  порожнечу  уже  не  згасиш,
Ти  того,  злодюго,  мабуть  і  не  знаєш,
Тому  так  спокійно  ти  поки  що  спиш  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821841
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.01.2019

Упала зірка. Що такого?

Упала  зірка.  Що  такого?
Їх  сотні  падають  з  небес  щодня.
Закінчують  свою  дорогу.
Вона  ж  горіла  як  могла.
Навколо  неї  стільки  світла.
Стільки  душевного  тепла.
Тепер  немає.  Невидимка.
Ось  там  те  місце,  де  була.
Ось  тут  читала  мов  людина
Казкову  прозу,  вчила  ремесла.
Того,  яким  оволоділа,
Усе  до  краплі  віддала.
Тепер  упала.  Як  вона  летіла!
Вночі  світилось  небо  як  удень,
Здавалось  ззаду  мала  крила,
Що  їх  сплела  з  своїх  пісень  …
Казали,  що  такі  не  впадуть.
Насправді,  падають  усі.
Казали,  що  такі  не  гаснуть.
Не  гаснуть.  Але  у  душі.

.........

Те,  що  було  завжди,  і  те,  що  завжди  буде,
З  собою  в  інший  світ  не  забереш,
А  люди  скажуть:  це  найбільше  чудо,
Вона  пішла,  а  та  любов  живе

[i]на  світлу  пам'ять  про  А.  Г.[/i]

[i]Музичне  прочитання  із  застосуванням  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2019

Шкільний урок*

У  школі  йде  звичний  урок,
Ще  юна  вчителька  з-за  столу,
Про  світ  далекий  між  зірок,
Почала  радісно  розмову  …
Вдягнулась  просто  як  змогла,
Тому  хотіла  взяти  словом,
Але  місцева  дітвора,
Не  надто  думала  про  мову,
Чи  формул  світ  красивий  по  своєму,
Тож  часто  виглядала  із  вікна,
Бо  там  за  вікнами  крута  братва
Крутилась  біля  ресторанного  двора  …
Учень  Петро  не  надто  переймався,
Що  там  та  вчителька  собі  говорить  чи  кричить,
На  прокурорську  хату  задивлявся,
На  березі  ставка  мов  теремок  стоїть  …
Машини  дві,  бруковане  подвір'я,
Коли  купив,  то  заздрили  усі,
А  та  учителька  нам  про  якесь  сузір'я,
Он  зірочки́  у  прокурора  на  дворі  ….
А  та  учителька  –  та  то  якась  злидота,
Вдягнулась  в  плаття  ще  з  студентських  літ,
А  її  хата  то  якась  гидота,
Перехилився  навіть  старий  пліт  …
Читала  вірші  вчора  наче  гарно,
А  що  з  тих  віршів,  де  від  них  є  зиск,
Ой  трачу  часу  я  намарне  –
Почувся  Петрусевий  писк  …
Урок  скінчився  і  Петро  побіг,
На  перехресті  вчасно  треба  стати,
Там  прокурора  шлях  проліг,
Петро  надумав  шапку  зняти  …
Здійняв,  стоїть,  побачить  той  «святий»,
Що  я  йому  доземно    так  вклонився,
Може,  зупинить,  скаже:  гей  малий,
Спитається,  що  я  уже  навчився?
Там  на  дорозі  тій  велика  калабаня,
Петро  на  неї  зовсім  не  зважав,
Стояв,  мнув  шапку  і  на  «честь»  чекав  …
Той  БМВ  по  ній  просто  промчав.
Петро  увесь  стоїть  в  тому  болоті,
А  може  випадково  це  чи  як?!
Та  регіт  прокурорський  на  найвищій  ноті:
«Прикол,  чувак  …»
А  вчителька,  що  "в  платті  за  сто  гривень",
Зі  Школи  вийшла  і  побачила  усе,
«Ти  ідіот»  –  так  прокурора  охрестила,
«Свиняче  рило  твоє,  не  лице»  …
Я  добре  ще  зі  школи  пам’ятаю,
Як  ти  вимолював  нещасні  трійочки,
І  добре  вивчив,  що  старань  замало,
А  треба  іноземні  копійки  …
Але  таким  як  ти  не  раджу  стати
Оцій  малечі,  що  в  багнюці  он  стоїть,
Свинячі  вуха  теж  можуть  відпасти,
Посада  теж  недовго  напоїть  …
Малий  подумав  добре,  подививсь,
Набрався  злості,  каменя  підняв,
І  вслід  тій  "мрії"  гарно  замахнувсь  ...
Всміхнулась  вчителька.  Не  кинув,  а  поклав  …
Подумав  добре  і  зробив  назустріч  крок,
Я  дякую  за  цей  шкільний  урок  …
Шкодую,  що  раніше  я  не  вчився,
Летітиму  я  з  вами  до  зірок  …

*  або  [i]Історія  з  минулого  життя
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821730
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 17.01.2019

Текли кудись порожні ріки …

Стояла  кам’яна  могила,
До  неї  нам  немає  діла,
Крізь  неї  уночі  жевріло,
Все  тіло  наче  мерехтіло  …
Але  у  кожного  буденне,
Тут  непотрібне  незбагненне.
Світло  ослабло,  потьмяніло,
І  все  ще  більше    почорніло  …
Аж  тут  хтось  зверху  напоумив,
Доступно  більше  товстосуму,  
Що  особлива  та  могила,
Собою  цінне  щось  закрила  …
Взялися  дружно  тракторами,
Ламали,  нищили  той  камінь,
І  потягнули  ланцюгами
Поза  селянськими  садами  …
Довольні,  взялися  копати,
Ковші  вгризалися  у  землю,
І  де  ж  то  їм  було  то  знати,
Що  та  могила  наче  стеля  …
А  там  внизу  мертва  країна,
Будинки,  вулиці,  палаци,
Раптова  болісна  руїна,
І  як  це  все  могло  тут  статись?!
І  справді  золота  багато,
І  жадібність  мов  озвіріла,
За  нього  стали  воювати,
Могила  ще  більше  зчорніла  …
Знайшли  нову  незнану  зброю,
Що  там  ті  камені  ховали.
Тепер  вже  тою  чорнотою,
Люди  скрізь  написи  писали  …
Писали  різне:
Про  бажання,
Життя  колишнє,  сподівання,
Що  їх  вже  втрачено  навіки.
Текли  кудись  порожні  ріки.
Могила  виросла  остання    …
Скінчилось  все,  лишилось  двоє,
Каміння  втомлено  складають,
І  не  писали  вже  нічого.
Що  їм  писати?!  Не  читають  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821592
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.01.2019