Був квітень і земля буя́ла.
Яскраве сонце і тепли́нь.
Весна в своїх правах стояла
Скрізь цвіт весни - куди не кинь...
Субота. Ніжність і сонливість
Іду, поли́шив передпо́кій.
Блакить небес, ранко́ва свіжість
І ніжний, дивови́жний спокій ...
Пелю́сток вишні тихий та́нок,
Вже чуть пташо́к весня́ні співи.
Нара́зі хвіртка заскрипіла...
Сільськи́й звича́йний, тихий ранок.
Ступа́ю тихо через ганок
І наші погляди зустрілись...
З пустим відром зайшла сусідка,
В очах тривога, жах і туга...
Весня́ий настрій стерся швидко :
- Стрясло́ся що , яка нару́га ? !
Я не питав, дивився в очі,
А в відповідь вуста шепочуть :
- Ти знаєш, а́томна взірва́лась ...
Отак ця вісточка ввірва́лась,
Як ніж у мозок... Час летить,
Із цим зжили́сь ми, а в ту мить -
Здоровий глузд - ніяк не смів,
Сприйнять весь жах почутих слів !..
- Тьоть Мань, спокійно, то - брехня !
Обман ! ! ! Такого не буває !
Я ж там працюю, добре знаю :
Це - ви́гадки, це маячня́ ! ! !
Не може атомна взірва́тись
Ніко́ли ! Це не може статись !
Плітки́ це все ! Якась облуда !
Реактор - надміцна́ споруда...!
Нара́з , неначе перемкну́ло,
І фрази, що хотів сказати,
В очах сусідки потонули...
Там біль ... не можу передати...
* * *
Неква́пливо, весь в клопо́тах
Зго́рбившись, немов старий
Йде, натомлений, з роботи
Наш сусід Петро Цибрій -
Сторож гідромонтажу́
Зупинився, привітались :
- Дядьку Пе́тре, що там сталось ?
Ка́жуть, а́томна взірва́лась ? !
- За́раз, хлопці, розкажу ...
Дядько мо́вчки зупинився,
Дістав "Приму", закури́в,
Помовча́в, заговорив :
- Блок крізь зе́млю провали́лвся ...
Блок четвертий, мов пропав,
Навіть стін його нема́є ...
Сильно щось вгорі палає ...
Та я довго не стояв,
І не все там роздивився...
Що, до чого, - я не знаю,
Та реа́ктора - немає ! ! !
Може, просто розвали́вся ...
Нічо́го там ніхто не знає,
Ну що я то́лком розкажу́ ... ?
Я - сто́рож, скла́ди стережу ...
Яду́чий дим навкру́г вита́є,
Від то́го диму погиба́ють
Поже́жники... Покрі́влю га́сять,
Вогонь збивають та не злазять
І в то́му чаді зомлівають ! ! !
Їх в медсанчасть везуть машини,
Поже́жні но́ві під'їжджають
І лізуть хлопці по драби́нах
У са́ме пе́кло, на верши́ну ...
І пе́кло те не покида́ють ! .
Замовк Петро, погасла "Прима" :
- Лихо лю́те там зчини́лось,
Таке жахі́ття, що й не снилось ...
Аби це горе під дверима
У наших хат не опинилось ...
Та й рушив далі, невеселий...
А десь, жорстока і незрима,
Біда вже кра́лась до осе́лей ...
Повнісю текст. http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941208
ID:
981304
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 26.04.2023 09:24:41
© дата внесення змiн: 03.08.2023 22:21:30
автор: Родвін
Вкажіть причину вашої скарги
|
