|
Звечоріло. За́ край неба,
вже сховалось сонце.
Місяць срібним промінцем
стукає в віконце.
Мила, любонька моя,
вже заснула мати.
Двері в хаті не скриплять -
вийди погуляти!
Вийди, мила, я чекаю...
зіроньки так сяють!
Явір вербу обнімає,
гори засинають...
Під плакучою вербою,
біля криниченьки,
Сядем поряд, голубонько,
візьмемсь за рученьки...
Тихо скрипнули ворота,
тінню промайнула ...
І в обійми, наче пташка,
трепетно пірнула*.
Милу свою дівчиноньку
ніжно пригортаю.
Хто не знає тих обіймів,
той не знає раю.
Зорі, наче самоцвіти,
в піднебессі сяють,
Повсідалися на небі,
та ще й підглядають.
Місячень приліг на хмарку
хай він нас пробачить ...
Косами верба прикрила -
то й ніхто не бачить ...
Пісня лина солов'їна
з вечора до рання,
Шелестить тихе́нько листя -
шепче про кохання.
Ладним личеньком любуюсь,
пещу ніжно ручку
І на пальчик надіваю
шлюбную обручку...
Вітер тихо щось шепоче,
не дає сказати...
Не час зараз говорити,
зараз час кохати.
На шатрі небоснім зорі
самоцвітом сяють,
Вітерець ласкавий ніжно
стан твій обнімає.
У твоїх обіймах вічність
сплинула водою
Бо не спинить часу ніжність -
плине час рікою...
Серце ніжно завмирає,
душенька співає ...
Та не мій, неначе, голос
глухо промовляє:
- Мила, я тебе кохаю,
в мене ти єдина!
Та в біді, вогнем палає,
стогне Україна!
Завтра з легінями разом,
на війну, в солдати -
Воювати з москалями,
край свій захищати !
Ну, а доки сонце встане,
то кохаймось, мила !
Щоб навік запам'ятати
про цю мить щасливу !
Побажай мені кохана,
в гірку мить розлуки,
Слово чільне, щоб дать сили
в тяжкий час розпуки ...
Вже над краєм горизонту
спалахнуло жаром,
Розгоравсь на сході обрій
згарища пожаром !
Мила в очі подивилась,
сльози не ховала ...
Мову в неї відібрало,
гірко прошептала:
- З ворогом, як маєш стрітись,
бий ! Не сумнівайся !
З Перемогою, скоріше,
цілим повертайся !!!
З Перемогою і миром!
буду я чекати !
Я свій вік, з тобою милий,
хочу доживати ...
Ніч скидає вже убра́ння,
лагодиться спати.
Зо́ря рання пломеніє,
час іти до хати.
Вже з'явились довгі тіні,
зрання встала мати -
В довгу подорож до війська
сина споряджати.
Як примара, ходить в хаті,
біллю серце крає ...
Думки з сином всі - сердешна,
з Богом розмовляє :
- Боже милостивий, зглянься,
на мою дитину,
Захисти мого синочка,
Не дай йо́му згинуть...
Відверни від нього кулю
й полум'я пекельне !
відверни від нього бомбу
й все, що є смертельне ...
А як доленьці судилось
йо́му рану дати -
Хай та рана легка буде,
щоб в строю зостатись ...
А якщо йому на долі -
у війні загинуть...
Ні, не треба, Боже милий !
Не полиш дитину !
Господи, я так благаю,
змовкнуть хай гармати !
Хай синочок мій вернеться
до своєї хати !
Уже склала сину торбу
повсідались чинно...
Плаче, молиться до Бога,
розпрощалась з сином...
Зглянься Боже на молитву,
хай не плаче мати !
Боже милий, захисти
й збережи солдата !
Бо солдати - вони діти,
Вони - батько й мати !
Їм би всім - життю радіти,
А не погиба́ти ...
Та розбиті вщент міста,
і палають хати -
Вдерлися до нас з війною
москалі прокляті !
Треба йти і воювати,
долю здобувати,
Підлих ворогів незваних
з краю виганяти !
Щоб земля під вороженьком
клятим запалала!
Щоби швидше Перемога
наша засіяла!
Щоб із фронту повернулись
у свій дім, навіки,
Наші славнії герої,
діти й чоловіки!
Повернулись щоб живими
всі, хто воювали
Й нашу славну Україну
в битвах захищали!
Діточки щоб народились,
а відтак і внуки !
Щоб земля для нас родила
й не було розлуки !
Щоб ми всі були єдині
з Заходу до Сходу !
Миру й щастя Україні -
нашому народу !
пірнула* - припала
11-26.03.2023 р.
ID:
976741
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика дата надходження: 12.03.2023 08:08:21
© дата внесення змiн: 26.03.2023 21:35:41
автор: Родвін
Вкажіть причину вашої скарги
|