Смаглявко прудконога! Сонцем, що вигріває плоди,
ярить пшеничні зерна, випалює трави, —
створене тіло твоє веселе, очі яскраві
і рот твій, що усмішку має води.
Руки простягнеш — і розливається
тьмаве сонце палюче в кучерях чорноті.
Як зі струмком, із промінням бавишся,
що лишає по собі в очах дві темні заводі.
Смаглявко прудконога! Ніщо нас не єднає.
Як од полудня, все від тебе мене віддаляє.
Ти — юність бджоли палка,
хвилі морської сп'яніння, пружність колоска.
Та серце похмуре моє повсюди тебе шукає,
і вабить мене твоє тіло веселе, дзвінкий твій голос.
Метелик солодкий, прудкий і смаглявий,
Ти як мак і вода, ти як сонце і колос.
Пабло Неруда; пер. з ісп. О.Міськової
Niña morena y ágil, el sol que hace las frutas,
el que cuaja los trigos, el que tuerce las algas,
hizo tu cuerpo alegre, tus luminosos ojos
y tu boca que tiene la sonrisa del agua.
Un sol negro y ansioso se te arrolla en las hebras
de la negra melena, cuando estiras los brazos.
Tú juegas con el sol como con un estero
y él te deja en los ojos dos oscuros.
Niña morena y ágil, nada hacia ti me acerca.
Todo de ti me aleja, como del mediodía.
Eres la delirante juventud de la abeja,
la embriaguez de la ola, la fuerza de la espiga.
Mi corazón sombrío te busca, sin embargo,
y amo tu cuerpo alegre, tu voz suelta y delgada.
Mariposa morena dulce y definitiva,
como el trigal y el sol, la amapola y el agua.