Травневий вітер гладить досхочу –
Весняна Україна дуже файна...
Тобі на вухо ніжно шепочу:
«Кохаєш, як раніше? Тож кохай-но…»
Даруй цілунки трепетні мені,
Хто знає? Може, зараз – це востаннє..
Люби мене! Удвох ми на війні:
Не стримуй жодного свого бажання.
Хай почуття, мов витоки вітрів,
Пірнають у шовкові стиглі ниви –
Щоб ти у них, знеможений, горів,
І поруч я була - така щаслива.
Лиш ти і я… Звільнися від думок
У розкоші тремтливо-ніжних нив цих.
Здається, грім війни над нами змовк –
В безгрішності любові розчинившись.
Для мене ти – розрада та печаль,
Надійний тил, міцніший всіх ковчегів.
Лилось кохання… нас навік вінчав
Цнотливий, невгамовно-теплий легіт.
Дай Боже, пані Ніно! Мирного неба! Дякую за увагу.
Чудова поезія! 