Ми засівали віршами вулиці, Не чекаючи на врожай, Були невмілими землеробами, Але, що подієш, брате? Комусь потрібно було сіяти. Ми мчали дорогою В невідомому напрямку, Зазвичай порізно, Різними автівками, Автобусами й поїздами. Стискаючи мішечок з пшеницею, Боялися розсипати зерно Перед невігласами. Проте інколи Зерна розсипалися римами Або ж губилися віршами, Але ми Все йшли Рядками вниз. Щоб не відбулося, Вірили, що, Як би не було боляче, Втрачаючи одне зерно, Отримаємо два. За кожне знищене - три. Покалічене - чотири. Надіялися, Що переможемо, бо Ми - зерно, Ми - мука, Ми - хліб, Ми - життя. У висновку: Життя завжди переможе смерть, І завершення вірша - Це не кінець, А лише початок Творення. Тож стій, брате, Стій, Міцно зімкнувши стрій, Спина до спини. Твори! 01.04. 2022 © Богдан Кухта Підтримати автора: 4441 1144 2483 1947 - моно 4149 4999 9060 2763 - приват
ID: 943811 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 02.04.2022 17:09:20 © дата внесення змiн: 27.06.2023 23:42:44 автор: Kukhta Bohdan
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie