Як той актор, що наче боягуз
Втрачає суть давно знайому ролі,
Як той безумний, що, гнів й є та суть
У надлишку втрачає силу волі,-
Так я мовчу, не знаю, що казать,
Не того, - й серце наче захололо,
Ні, на мої вуста кладе печать
Моя любов, якій нема кордону.
Так хай же й книга скаже все тобі,
Нехай вона, безмовний оберіг,
До тебе йде зізнанням, як й молитви
Там справедливу вимагають плату,
Чи прочитавши ті слова німі,
Почують очі голос мій як страту?
22.11.2021
As an unperfect actor on the stage,
Who with his fear is put besides his part,
Or some fierce thing replete with too much rage,
Whose strength's abundance weakens his own heart;
So I, for fear of trust, forget to say
The perfect ceremony of love's rite,
And in mine own love's strength seem to decay,
O'ercharged with burden of mine own love's might:
O let my books be then the eloquence
And dumb presagers of my speaking breast,
Who plead for love, and look for recompense,
More than that tongue that more hath more expressed.
O learn to read what silent love hath writ:
To hear with eyes belongs to love's fine wit.
Sonnet 23 by William Shakespeare в оригинале
