Посивіли брови в чорнобривця.
Крапле жаль імлистий з-під повік.
Май же спин, борвію-довгогривцю,
Не втинай його короткий вік.
Він би сам хатину-самотину
Перед часом кинути не зміг.
Мідяками розсипа́всь вздовж тину,
Відкупне оплачував й беріг.
До хилкої прикипів оселі,
Темних вікон в майві павутин.
Про життя квітуче в цій пустелі
Під кілкою памороззю снив.
Посивіли брови в чорнобривця,
І штрикає боляче кришталь,
Й співчуття не спинить довгогривця…
Та кого проймає ця печаль?
Буває радість,
Та буває й смуток.
Не так, як ми бажаєм.
Колись проходить
Наша тая здатність,
Героями себе вважаєм.
Та природа - бере своє.
Гарно, дорога Валечко! Рада завжди зустрічі із Вами! Щасти Вам, дорогенька завжди!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00