Пісня про віщого Олега.
Переклад В. Небайдужий.
Зібрався як завжди Могутній Олег,
Помститися клятим хозарам.
Їх села і ниви за буйний набіг,
Прирік він мечам і підпалам.
З військами своїми, в царградській броні,
Князь їде по полю на вірнім коні.
І з темного лісу назустріч йому,
Натхненний виходить чарівник.
Покірний Перуну старий одному,
Подій він прийдешнього вісник.
В моліннях й гаданнях провів цілий вік,
До мудрого старця під’їхав Олег.
Скажи мені, старче, шановник богів,
Що трапитись може зі мною?
Чи скоро на радість своїх ворогів,
Засиплюсь в могилі землею.
Не бійся мене як примара вогня,
Візьмеш в нагороду гнідого коня.
Волхів не лякає володарів лють,
Дарунок мені не потрібен,
Від мене всі правду свою пізнають,
То воля небес а не срібен.
Майбутнії роки таяться в імлі,
Та в тім твоя доля на світлім чолі.
Хай в пам’яті лишиться слово моє,
Для воїна, слава – відрада.
Прославиш на віки ім’я ти своє,
Твій щит на брамах Цареграда.
І хвилі і суша покірні тобі,
Недруг заздрить радісній долі,
І синього моря високі вали,
В часи рокової негоди,
І пращ, і стріла, і лукавий кинджал,
Щадять переможця і роки.
Під міццю броні не пізнаєш ти ран,
Бо захист незримий могутньому дан.
Твій кінь не боїться в час бою і гнів,
Зачувши про панськую волю,
Під стрілами смирно стоїть ворогів,
Чи мчиться при битві по полю.
Мороз й холоднеча, йому нічого,
Втім приймеш ти смерть від коня ти свого.
Олег посміхнувся, наморщив чоло,
І погляд погас вкрившись смутком.
В мовчанні, рукою спершись на сідло,
З коня він злізає, не хутко.
І вірного друга прощально рука,
Тіпає по шиї крутої.
Прощай, мій товариш, мій вірна слуга,
Не буде без тебе життя – лиш Туга.
Тепер розлучитись наблизився час,
Віднині спочинь! Вже не ступить нога,
В твої золотії стремена.
Прощай, утішайся й мене пам’ятай.
Ви, други – отроки, візьміте, коня!
Віддайте найкращий мій килим.
Водою з джерела поїте.
Купайте, годуйте добірним зерном,
В мій луг за вуздечку зведіте.
Отроки негайно з конем відійшли
А князю другого коня підвели.
З дружиною знов бенкетує Олег,
При дзвоні веселім “стакана”.
Їх кучері білі, як вранішній сніг,
Над головою кургана.
І згадують воїни ратнії дні,
Ті битви де разом рубались вони.
А де мій товараш? - Промовив Олег,
Скажіть, де мій коник завзятий?
Здоровий чи він? Чи легкий його біг?
Все той він, бурхливий, грайливий?
Він слухає те, що на горбі крутім,
Давно вже почив непробудним він сном.
Могутній Олег головою поник,
І думає: Що ж ворожіння?
Чарівник, ти злий, дурнуватий старик!
Плювать на твоє провидіння!
Носив би мій кінь до сьогодні, до дня,
І хоче кістки він побачить коня.
Ось їде із двору могутній Олег,
З ним Ігор й старії гості.
І бачать на пагорбі що у Дніпра,
Лежать благороднії кості.
Їх миють дощі, сипить куряви пил,
І вітер хвилює над ними ковил.
Князь тихо на череп коня наступив,
І мовив: Спи, друг мій самотній!
Твій старий господар тебе пережив:
На тризні, уже недалекій.
Не ти під сокирою траву багриш,
І жаркою кров'ю мій прах напоїш!
Так от де таїлась погибель моя!
Мені смерть, то кістки загроза!
І з мертвої глави гробовая змія,
Шиплячи як смерть виповзала.
Як чорная стрічка, між ніг обвилась,
І крикнув раптово ужалений князь.
По кругу ковші пінно й дружно шиплять,
На тризні плачевній Олега.
Князь Ігор і Ольга на троні сидять,
Дружина бенкет, п’є у брега.
Бійці поминають минулії дні,
І битви, де разом рубались вони.
05.2003© В. Небайдужий.
Переклад з російської. Олександр Пушкін.
ID:
920347
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 24.07.2021 08:16:32
© дата внесення змiн: 24.07.2021 08:20:00
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
