Зберу слова, мов намистини,
зігріють їх мої долоні.
Розсію лагідно і щедро
по чистому листу… як в полі.
А ці слова такі іскристі,
мов барви райдуги казкові.
Дзвенять, немов струмки сріблисті,
що до ріки біжать з діброви.
Ось слово Мама, найніжніше…
знайду тут Гай, Родину, Квітку.
Слова-картинки. Як чудово!
Купаюсь в них, як в морі влітку.
Тут слово Мир зігріє серце,
і Доброта, мов зірка сяє.
Як гарно квітне Україна…
це слово кожен з нас впізнає.
В нім річки синя прохолода,
блакить Небес у нім прозора.
Із кожним днем звучить дзвінкіше…
сьогодні - краще, ніж учора.
В цім слові промені ранкові,
що скупані в любистку й м’яті.
В них чорнобривці й мальви квітнуть,
і в’ють гніздо бузьки крилаті.
Доріжка в’ється споришева
через поля, де зріє жито.
І гонить хвилю золотаву
тут кучерявий теплий вітер.
Зберу слова, мов намистини,
як зійде сонечко… раненько.
Зігріють ці слова-перлини
хай кожне лагідне серденько.
