Зупинитися. Знову піти,
Луговою стежиною в літо,
Понад заспаним плесом води,
Понад тихою сагою світу.
Риба сріблом злякає блакить –
По поверхні розійдуться кола,
І занишкнуть. А простір тремтить,
Закохавшись в красу видноколів.
Кажуть, щастя – незайманий птах,
Синій-синій, небесного цвіту,
А для когось – доріжка в лугах,
Досвіткове зарошене літо…
