не звикаючи до будь-чого що в тобі зросло що не моє і не твоє що мінливе і теплезне
казковий коханцю напестиш гомін скорочень неймовірного.. незвично раптових між кожним летом ластівки довколо найвищого дерева що смолою живить небо.. добрі доторки; позбуваючись втечі текти у напрузі лету щира увібрати те
до чого не звикнути і за проникненням кожного дарунку тремтіти згадкою про чари нового безладу
