Сонце тихо сіло за обрій,
Гомін птахів затих в гаях,
Завмер день лагідний, добрий,
Щоб продовження мати у снах.
День як ніч – коливання півкулі,
У розхристане марення снів,
Ніч як день – буденність поснулих,
Гуркотіння думок в жбанах голів.
Соромлива думка про вічність,
Падіння в польоті у вир
Набридлих подій, де величність
Відмовки створив богатир.
Під ранок, під оклик світання,
Опускаю браму на спомин –
Знову буденне дня калатання,
Про ніч – тільки гомін, тільки гомін.
05.07.2001
К.
