Час скрапує, наче тягуча живиця
по стовбурі тих місяців, по дрібнім листю днів.
Тягнеться, тягнеться.... Спека в криниці
застигла на дні.
Час топиться, наче роса в павутинні,
свіжість стирає уперта спіраль кілометрів,
грузнуть у втомі бажання дитинні -
диво не стерти.
Час тягнеться. Всотує вічність в годину,
топить свідомість в рутинному схлипі боїв.
Ніжність, що дав, все плекаю невпинно...
В миттєвості снів.
