Сіре небо у колір будинків
Відбивається в сірих калюжах.
Ми з тобою – дві мікрочастинки,
Одна в о́дну закохані дуже.
Нас кохання зливає у ціле –
І під білим, як сніг, простирадлом,
Ми сплітаємся осатаніло,
Віддаємся гріху безпорадно.
Світ увесь зупинився неначе,
А серця́ калатають шалено…
Вірю я, що Господь нас пробачить,
Та як ні – посилайся на ме́не:
Розкажи Йому, як тебе звабив,
Заманив як вірша́ми у ліжко,
Як кохаю тебе до нестями,
А без тебе не житиму більше.
Бризне фарбами Бог на палітру –
Гляне сонце на землю із неба…
Я сльозу на щоці твоїй витру.
Ти не бійся нічого, не треба!
Березень 2025 року
