Час скрапує, наче тягуча живиця
по стовбурі тих місяців, по дрібнім листю днів.
Тягнеться, тягнеться.... Спека в криниці
застигла на дні.
Час топиться, наче роса в павутинні,
свіжість стирає уперта спіраль кілометрів,
грузнуть у втомі бажання дитинні -
диво не стерти.
Час тягнеться. Всотує вічність в годину,
топить свідомість в рутинному схлипі боїв.
Ніжність, що дав, все плекаю невпинно...
В миттєвості снів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873968
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.04.2020
автор: Мар’я Гафінець