Я так багато хочу вам сказать…
Хоч, може, краще інколи мовчати…
Слова, що рвуться, у собі тримать.
Їх зачинити за чавунні ґрати.
Хай відпочинуть, скроплені слізьми,
Не каламутять душ чужих думками.
Та вже блукають десь поміж людьми
Мої вірші, народжені ночами…
У суєті, в шаленім ритмі днів
Лечу життям, підхоплена вітрами.
Мене то радість, то нестерпний гнів
Бере в полон. А я разом із вами
Штовхаю кулю з назвою Земля,
Плекаю віру в силу доброти,
Поки моє небесне Янголя
Допомагає тернами іти…