Якийсь пройдисвіт в лісі вирив яму
Про котру геть нікому не сказав.
Тваринам диким там була дорога
І першим в яму ту вовчисько впав.
Він дві доби сидів, нервово скиглив,
Ганяв у ямі тій свого хвоста
Та раптом впала зверху, ненавмисно,
Зі страху перелякана руда.
З лисицею у ямі стало краще -
Ідеями "варила" голова,
Прорити планувала вона вихід,
Вмовляла вовка вірити в дива.
Старався звір, хоч сил було замало.
То риє, а то спить без задніг ніг.
Йому б поїсти, щось небудь, та впало,
Щоб далі працювати плідно міг.
І гепнувся в ту яму бідний зайчик,
Вовк з'їсти мав, лисиця каже: "Стій!
Залишимо його на день останній"
Та думає (цей заєць буде мій).
"Я їсти хочу" - вовк її благає.
"Гризи коріння чи травичку жуй.
Я теж гризу, мо' довго ще сидіти?
Терпіння май, хоч трохи. Не стартуй."
В черговий раз захекавшись, заснув він.
Лисиця ж зайця їсть поки вовк спить.
Встає він вранці, дивиться навколо -
Немає зайця, шкурочка лежить.
"Лисичко мила, як це зрозуміти?
Чому у шкурці, зайчика нема?"
"Поки ти спав, тут відбулося чудо.
Я до цих пір здивована сама.
Вухастий так підстрибував завзято.
Приклав зусиль, і як він тільки зміг?!
Скочи́в раптово, вирячивши очі!
Із шкурки виліз й голий в ліс побіг!"
Ви провели цю паралель, я зі сміху чуть не лусла. І дійсно таки. Вони б'ються за сфери впливу, а люди страждають.
А я таку собі казку придумала на анегдотичній основі. А тут ще й Ви мені цікаву сторону відкрили в ній. Щиро дякую за відвідини, за відгук. Завжди рада.
