Ви сьогодні, мій маестро,
Насварились, що сумна,
Що взяла журбу у сестри,
Що в душі вже не весна,
Що свій сум несу у люди,
Роздаю всім навкруги -
Забагато його всюди,
Як вже тут ти не крути.
А потрібно, щоб співала,
Розцвітала щоб душа,
Щоби радість скрізь витала,
Коли пишу я вірша.
Не сваріть мене, маестро,
За такі мої слова,
Бо буває дуже прикро,
Що кудись біжать літа.
Не спіймати й не спинити
І назад не повернуть,
А хотілось, щоб пожити,
В цьому світі ще побуть.
Та вже впевнено й поволі
Веде доля кудись вдаль,
То ж буває, сум надходить
І себе стає так жаль.
Але я на позитиві
Й проганяю ту журбу.
Мабуть, все таки щаслива,
Бо ще ди́шу і живу.