Прийшла пора чудовая,
весна - красна, блакить...
Чому ж душа убогая,
чого вона болить?..
Природа звеселилася,
усе навкруг блищить...
Чому ж верба схилилася,
невже щось їй болить?..
Біля верби дівчинонька,
задумана стоїть...
Чогось у неї серденько,-
і плаче, і щемить...
Верба зна, чом дівчинонька,
замріяна й сумна...
Без милого голубонька
лишилася одна...
Її коханий - миленький
на Сході вже давно...
Не вистачає силоньки
діждатися його...
В голубоньки - дівчиноньки,
зболілася душа...
Подруженька - вербиченька
дівчині співчува...
А дівчині невесело
і серденько болить...
Війна все перекреслила,
аж в голові шумить...
Війна ж бо розтягнулася
на довгії роки,
Тому дівчина й журиться,-
біля верби й ріки...
Тут зустрічалась з миленьким,
щасливою була...
Війна своїм перебігом,
розлучниця вона...
І дівчинонька молиться,
з вербою розмовля...
Обом їм дуже хочеться,
щоб скінчилась війна...
Щоб повернувся миленький,
додомоньку живий...
До дівчини голубоньки
у час цей весняний...
Дай,Боже, щоб скінчилася,-
скоріше ця війна...
Щоб більше не журилися
і дівчина, й верба...
Щоб люди не журилися,
щоб звеселився гай...
І люди щоб трудилися,
свій прославляли край!..