Йшов батько з сином на базар чоботи купувати.
Радів синок, бо вперше він їх буде вибирати.
Та ось спинились відпочить там, де було джерельце.
Поглянув батько... Лишенько! В когось лихеє серце.
Дивився син і теж мовчав. Та що ж було казати?
Джерельця срібного тепер нікому не впізнати.
- Хтось кинув камінь, - сказав син. То джерело й за-
билось. В'яне калина і дубок. Аж серце засмутилось.
Давай розчистимо мерщій це джерело. Швиденько!
І задзвенить знову струмок, співатиме гарненько.
- То швидко камінь кинув хтось. Було йому неважко.
А сили дати джерелу - тепер вже буде тяжко, - про-
мовив батько. - Що ж робить? Час й вміння треба мати.
Нелегко це, та спробуєм удвох попрацювати.
Взялись за діло батько й син... й навколо заясніло!
І зашуміло джерело і тихо задзвеніло.
Ішли додому без чобіт. Пішло вже сонце спати.
І батьком, й сином, знай, таким пишатись буде мати!
Скільки ж джерел у світі цім каміння перекрило...
Хтось кинув камінь. А комусь... нема до того діла.
