За горою десь Сонце світить,
там де шляху мого зачаття,
там де вічне зосталось літо,
Батьківщини горить багаття...
Там і зорі найяскравіші
і дерев й досі чутний шепіт –
хто ж те знав, що для нас був віщий,
що минуще все – з віт був щебет...
Та всміхається мудре небо,
неминучість – земний є спадок.
Серця грані – то шлях від себе.
В любові Всесвіт нас прийме радо...
10.11.2018р.
