Фату на землю ранок одягав,
А осінь пензлем листя фарбувала,
Трамвайчик знову рельси рахував
Я не будив. Ти так солодко спала...
Чай. Підвіконня пледом обвивало
Обійми найніжніших рук...
Вже сонце з листям загравало
І перші кроки падали на брук
Старенькі лабіринти вулиць Лева,
Під гомін заколисували нас
Ти й справді та безмежність Неба...
Яку не видно із міських терас
