Навіть вітер подих затаїв,
Заховалась зірка в плюші неба.
Час спинився в лоні ручаїв.
І жура вмостилася на стеблах.
Я іду у той далекий край,
Де стоять у сумі терикони.
Де благають часто : «Не вмирай!»
І не діють писані закони.
Що казало небо уночі?
Як минула нічка, соколята?
За одне із ворогом сичі
Звідусіль – на бідного солдата.
Сон – не сон і харч йому – не харч.
То – мороз, а то – над міру спека.
Ще й попросить: «Матінко, не плач,
Сліз не лий за мною, мов із глека».
З автоматом спав всю ніч в обнімку.
Снились доня і малий синочок.
За село вітри провели жінку,
У руці тримала образочок.
Заспівала пташечка «мі-соль»
Раптом постріл десь розрізав тишу
І на нотці тій скінчився сон…
