Сонце за обрієм, стелиться марево...
Запорошила зима.
Ой, зажурилось горіхове дерево:
- Спати б, та сну все нема.
Заполонили думки білу голову,
гілля схилилося вниз,
холод пробрався у душу смарагдову,
смуток коріння надгриз.
- Де красне літечко? Й осінь минулася,
перед очима - пітьма...
Ой, діти, діточки, де ви поділися?
Чи вас ростив надарма?
- Та не журіться ви, любий наш таточку, -
міцно я вас пригорну...
Тепло в обіймах, і ваше коріннячко
кріпне... Ще стрінем весну!
Зазеленіло горіхове гіллячко,
в серце любов потекла.
Очі світилися... Мружилось листячко,
в ніжних проміннях тепла.
Сонце на обрії... Зникло те марево,
вже не лютує зима.
Співи пташинії... Квітне знов дерево
гілля увись підійма.
https://youtu.be/7PoGP_ahGnk
Фото і робота автора. Горіх, котрий росте посеред подвір'я
садиби авторки і кожного року радує своїми плодами,
та дарує сховок у спекотні дні літа від пекучого сонечка.
Шарієте мене, Любонько Я ще тільки вчуся, а ось пан Віктор насправді чудовий композитор. Велика дяка йому за натхнення! І Вам вдячна за відвідини і час, приділений для нас, для нашої пісні
Тримайте горішки!