Один раз погодившись певно,
Не буде уже вороття.
Ці дні не втрачаю даремно:
На мене чекає стаття.
Пишу її на конференцію,
І сотня жахливих вимог
Чатує, мов кореспонденція.
А я ще живий і не здох!
Роблю, не складаючи рук,
Бажаю ж отримати титул,
І чутно лиш клавіш звук:
Горить у статті колонтитул.
Ні, титул мені не потрібен!
Шукаю очима горілку.
Сплатить маю двісті гривень!
За сотні в роботі помилок.
Це не СУЛМ. Морфологія,
Хоч маю терпимості дар,
В останню свою монологію
Залишу палкий коментар.
Вимоги придумав садист,
Бо він не людина, а трактор.
Здуріли? Я не програміст!
Ну і то що, що редактор…
Літаю у вихорі мрій,
Думки всі про гарний курорт.
Реальність жорстока. О ні!
Текстовий редактор Word.
Дзвінок серед ночі раптовий:
«Сьогодні у нас дедлайн!»
Бо інтервал міжрядковий
Не дасть мені з’їсти Лайн.
Змагання шалене на швидкість –
Роблю все в останню хвилину,
Рахуючи знаків кількість,
Мабуть, уже шосту годину.
Нарешті усе вже позаду,
Ці дні не втрачаю даремно.
Жива втекла з пекла, із аду!
Там більше, ніж просто темно.