Одне лиш слово сказане поспішно
дзвенить у вухах, шкрябає, вбиває.
Комусь здалося що це дуже смішно,
так гордовито вихваляючись. Буває
забуде що він, або вона людина,
що навкруги також живі є люди.
Що щира посмішка у кожного єдина,
про це вона а може він забуде.
Пройдуть роки, а зверхні не згасає,
Так море слів й води багато в ньому.
«Я…» і ще «Моє…» лунає,
Гординя в кожному небажана нікому.
