Хтось малює картини,
дехто пише вірші,
інший створює образи,
ким йому бути в житті.
В кожного своя дорога,
свої дверцята на ключ,
але спільним у нас є пригода,
яка має в собі певну суть.
Ми не обираємо зовнішність,
ми не обираєм красу,
ми тільки поволі народжуємось
і йдемо в сучасність гірку.
У нас немає часу, щоб жити,
ми шукаєм дрібні елементи
з яких потім складаємо пазли
за для цілих, життєвих фрагментів.
Паруса опустились до низу
й немає вітру, щоб човен гойдати
залишився лиш цукор із сіллю,
який будемо у море кидати
і рану світу латати, латати.
Міста, то є цілі фортеці,
давно покинутих радісних вулиць,
ми як чортові зомбі із фільмів
поїдаємо дні сірих буднів.
І вдягаючи чорне, як варте
блукаємо серед живих.
Розкладаєм на стіл свої карти,
останніх, душевних кроків та сил.
А люди малюють картини,
люди пишуть вірші,
створюють образи світу,
що показує те, що вони ще живі.
Ми живі.
