На п'ятий курс пішла на іноземну.
Із ПУПМа починаю кожен день.
Англійську я вивчаю не даремно –
Щоб знати сенс улюблених пісень.
Щоб цей перекладач не відкривати,
І все, що кажуть, розуміти з ходу.
Я хочу, правда, трохи більше знати,
У мовленні бажаю мать свободу.
Але, здається, все не дуже просто:
На парах ми говорим щось не те…
Не завжди air – це повітря (воздух),
І явно означає не одне.
Зате я знаю текстик про рибалку,
І мільйонер у кожуху із ним був.
Англійську мову ще ж вивчала змалку,
Мабуть, це був звичайний Present Simple.
Наступна пара: ти підеш, чи ні?
Психоаналіз вивчим. Фрейд і Кант.
Напевно, в нас сьогодні час Indefinite,
So, I’m afraid, it’s Future-in-the-Past.
Бо в нас заняття дуже компетентні.
Перекладаю текстики крізь сльози.
Прийшла. О, ні! Це все було даремно.
Progressive – це те саме, що і Perfect.
Я знаю, що у нас народ співучий.
«Іринко? Хоч кудись гуляти вийдеш?»
Сиджу й читаю десять різних Future…
Не вийду, ні. Я вчу цей клятий English.
Мої видіння – на м’якенькій хмарі…
Куди усі чуття подіти ці?
Because I’m present прям на кожній парі,
Та absent в особистому житті.
Думки про це із голови ти викинь!
Як завжди, з ПУПМа починаю день…
Бо в мене writing, listening and speaking,
Щоб знати сенс улюблених пісень.