Згубились поцілунки на твоїх устах,
Так ніби чорная діра у себе затягнула,
Лишився страх в знедолених містах,
Що ти не в тім, не тому присягнула.
Настане час, нахлине каяття
Немов весна на сніжну згубу,
Всі сумніви розірве на сміття,
Що лишиться, - в роботу лісорубу.
І знов цілунками залоскочу тебе,
Пелюстками із них усю укрию.
Куди це нас з тобою заведе
Мені однаково, бо сам на місяць вию.
