Ну що, українці, як будемо жити…?
З ганьбою у рабстві на рідній землі?
Пробачте – не можу ніяк зрозуміти,
Як можна терпіти знущання такі…?
Байдужими бути до долі Держави,
До рідної Неньки, що в стані війни.
Майбутнє нащадків, вам вже не цікаве?
Чи може забули, що ми здобули…?
Чи звикли до того, що «хата є скраю»
І жити нам добре, влаштовує все…?
Чому гинуть люди у рідному краю?
Солдатів вбивають, а ви, мовчите!
По тюрмах – вчорашні Герої Майдану,
В котлах патріоти, у владі ж кати.
Невже ми з тобою за те воювали,
Щоб зрадники бісові краще жили?
Оговтайтесь, доки ще є не запізно,
Рятуйте Країну, вона, в нас одна!
Єдина, соборна і вільна Країна,
Невже не потрібна вам зовсім вона…?
Олександр Кобиляков