доки душі нескінченно мало,
доки тобі за рятунок - втеча,
і доки на шкірі,
немов трава,
росте безупинно шерсть овеча,
доки ти віриш, що втома дасть силу,
доки навмисно себе калічиш,
і доки розколює біль,
мов кригу,
твої замучені, скреслі вічі,
доки вокзали - надійна покрівля,
доки немає рідного дому,
і доки від міста на букву "л"
серце вбирає
терпкість, оскому,
доти,
лиш доти ти є,
ти існуєш,
доти я знаю, що ти
не примара,
доти всі блискавки, шторми,
зсуви -
ілюзія вдала
і вдала омана,
доти з тобою я,
доти ми - цілі,
ми ж бо в єдиному
варимось тілі.
